Зміст семінарського заняття. Вступ. Державогенез на українських землях до ІХ стТЕМАТИКА ТА ЗМІСТ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Змістовий модуль 1 С е м і н а р с ь к е з а н я т т я № 1 Вступ. Державогенез на українських землях до ІХ ст. Русь у ІХ–ХІІ ст. Галицько-Волинська держава (ХІІІ – перша половина ХІV ст.) (2 год.) Мета: з’ясувати ключові питання державотворення на тлі етносоціальної еволюції давньоукраїнської спільноти ІХ–ХІІІ ст. Зміст семінарського заняття 1. Виникнення держави Русь. Версії походження Київської держави. 2. Внутрішня і зовнішня політика київських князів. 3. Русь на історичному етапі роздроблення. 4. Галицько-Волинська держава. Скласти словник історичних персоналій та дати їм характеристику: Київські князі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах; Галицько-Волинські князі – Роман Мстиславович, Данило Галицький, Василько Романович, Лев Данилович, Юрій І. Пояснити терміни та поняття: слов’яни, Київська Русь, «Руська правда», вотчина, дружина, орда, половці, печеніги, усобиці, хан, бояри, ярлик, рядовичі, волхви, смерд, християнство, князь, міжнародні зносини Русі, «норманська» теорія, «Слово о полку Ігоревім», «Повість времінних літ», Київ, Дніпро, гривна, полюддя, Золоті Ворота, Софія Київська, Києво-Печерський монастир. Методичні рекомендації: Готуючись до семінарського заняття, студенти повинні усвідомити, що термін Київська Русь у сучасній історіографії використовується як для позначення єдиної держави, що проіснувала до середини XII століття, так і для ширшого періоду середини XII– середини XIII століть, коли Київ залишався центром країни і керування Руссю здійснювалося єдиним князівським родом на принципах «колективного сюзеренітету». При вивченні даної теми слід врахувати те, що центром східнослов’янської держави впродовж багатьох століть був Київ і тому у історичній літературі Русь отримала назву «Київська Русь». Разом з тим, студенти повинні звернути увагу і на те, що у вітчизняних писемних джерелах ця держава називається «Руською землею» або «Руссю», в іноземних – «Руссю». Відповідно й народ цієї країни називали «руським». Однак цей термін не був одвічним іменем всього народу країни. Широкого вжитку він набув тут лише від ІХ–Х ст. Уперше в давньоруському літописі він з’являється в тексті, що стосується 852 року: «Нача ся прозывати Руская земля». Походження терміна «русь» є предметом дискусій істориків. За цей час викристалізувалося щонайменше 3 теорії: перша, згідно з якою етнонім «русь» має місцеве середньодніпровське походження, друга, за якою цю назву було запозичено слов’янами у скандинавів, і третя, яка, однак, нічого не говорить про безпосереднє походження терміна, але схильна тлумачити його як назву лише верхівки східнослов’янського суспільства. Необхідно вказати і на те, що деякі дослідники, такі як Б. Рибаков, вивчаючи літописи, дійшли висновку, що полянський союз племен взяв собі за самоназву ім’я одного з племен, які об’єдналися в ньому. Чимало науковців схиляються до тієї точки зору, що пов’язує назву «Русь» із фінською назвою шведів – «Ruotsi». Німецький славіст Л. Мюллер виводив походження терміна «русь» від скандинавського етноніма «Ruder». Вказуючи на значну звукову розбіжність між термінами «рудер» і «русь», він вважав, однак, що термін «русь» вживався не як самоназва скандинавів, а лише як слов’ян, еквівалент їхньої справжньої самоназви. Історики, котрі відстоюють північне походження назви «Русь», часто апелюють до авторитету «Повісті временних літ», у якій говориться: «Отъ варягъ бо прозвашася Русью, а первое бўша словене». Далі слід розглянути проблему, яка базується на тезі про іраномовне походження терміна «русь», що аргументується в дослідженнях відомого іраніста В. Абаєва. Згідно з ними, етнонім «русь» відповідає перському «ruxs», що означає сяйво, або осетинському «ruxs» – «roxs» – світлий.
Рекомендована література: 1. Бойко О. Д. Історія України. Посібник / О. Д. Бойко. – К.: «Наукова думка», 2007. – 350 с. 2. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Навчальний посібник для вузів / В. Й. Борисенко. –К.: «Знання», 1998. – 300 с. 3. Галицько-Волинська держава: історія, постаті, культура: бібліогр. покажч. / ОУНБ ім. І. Франка / Уклад. В. Дволітка. – Івано-Франківськ: Ви-во НІФУ, 2009. – 64 с. 4. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны / М. П. Дешевицын (пер. с фр.) / Г. де Рубрук. – М.: Белфакс, 2000. – 76 с. 5. Губарев В. К. Історія України: Конспект лекцій для студентів і викладачів / В. К. Губарев. – Донецьк: ВІТА, 2004. – 230 с. 6. Джувейни. Чингиз-хан. История завоевателя мира / Пер. Е. Е. Харитонова. – М.: ЭКСМО, 2004 – 345 с. 7. Ефименко А. История украинского народа / А. Ефименко. – К.: «Наукова думка», 1994. – 120 с. 8. Иоанн де Плано Карпини, архиепископ Антиварийский. История Монгалов, именуемых нами Татарами / Ред., вступ. статья, примеч. Н. П. Шастиной / де Плано Карпини. – М.: Государственное издательство географической литературы, 1957. – С. 23–83. 9. Історія України / Наук. ред. Ф. Стеблій, Я. Грицак. – Львів: СвітІн, 1996. – 368 с. 10. Історія України / під ред. Ю. Зайцева. – Львів: «Основа», 1996. – 230 с. 11. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів / За заг.ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес. – Київ-Чернівці: Дуга, 2008. – 288 с. 12. Історія України та її державності: Навч. посіб. / авт. кол. І. Є. Дещинський, І. О. Гаврилів, Р. Д. Зінкевич. – Л.: Бескид Біт, 2005. – 368 с.
18. Котляр М. Галицько-Волинська Русь у ХІІІ ст. / М. Котляр // Київська старовина. – 1999. – № 6. – С. 23–40. 19. Котляр М. Давньоруська держава кінця ХІ– поч. ХІІст. / М. Котляр // УІЖ. – 1997. – № 2. – С. 33–49. 20. Котляр М. Ф. Русь язичницька. Біля витоків слов`янської цивілізації / М. Котляр. – К.: Ви-во ІІ АНУ, 1993. – 170 с. 21. Котляр М. Формирование территории и возникновние городов Галицко-волынской Руси в ІХ–ХІІІ вв. / М. Котляр. – К.: «Наукова думка», 1984. – 178 с. 22. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство / І. Крип’якевич. – К.: «Наукова думка», 1984. – 150 с.
26. Моця О. П. Населення південноруських земель ІХ–ХІІІ ст. / О. П. Моця. – К.: «Наукова думка», 1993. – 130 с. 27. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства / О. Моця. – К.: Ви-во ІІ АНУ, 1996. – 181 с. 28. Новгородская первая летопись по Синодальному списку (ГИМ, Син. 786, XIII–XIV вв.) / Под ред. А. Н. Насонова /. – М.: Из-во Академии наук СССР, 1950. – 576 с. 29. Присяжнюк Ю. П. Русь достеменна. Авторський курс лекцій з української історії: Навч. посібник / Ю. П. Присяжнюк. – Черкаси: Вертикаль, 2004. – 150 с. 30. Пуцько В. Візантійсько-київська спадщина в культурному розвитку Великого князівства Литовського / В. Пуцько // УІЖ. – 1998. – №5. – С. 33–49. 31. Рашид ад-Дин. Сборник летописей / Пер. А. К. Арендса и др. – М.: ЄКСМО-Пресс, 2002. – 670 с. 32. Ричка В. Княгиня Ольга / В. Ричка. – К.: Альтернативи, 2004. – 158 с.
34. Тихомиров М. Древнерусские города / М. Тихомиров. – М.: Из-во АН СССР, 2004. – 358 с.
39. Федоров О. В. Історія України: Навчально-методичний посібник для студентів денної та заочної форм навчання / О. В. Федоров. – Кіровоград: Ви-во КНУ, 2003. – 180 с. 40. Яковенко Н. М. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. М. Яковенко. – К.: «Генеза», 2005. – 380 с. Завдання для обов’язкового виконання Домашні завдання: опрацювання рекомендованої літератури, підготовка до виступу, письмової роботи, участі у дискусії. Аудиторні завдання: виступ, участь у дискусії.
Форми контролю: усне опитування, письмове завдання, тести, сповіщення.
|
