Управління ризиками в ЗЕД

Рівень ризиків в ЗЕД може змінюватися. На зростання ризиків впливають:

1. Раптове виникнення проблем (виробничих, політичних, соціальних).

2. Нереальність виконання поставлених задач у зв'язку зі змінами обставин.

3. Недосконале законодавство.

4. Відсутність додаткової інформації.

Управління ризиками направлено на зниження їх рівня. Основними правилами управління ризиками в ЗЕД (зниження ризиків) є наступні:

1. Не можна ризикувати більше, аніж це може дозволити власний капітал.

2. Необхідно думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати більшим заради малого.

4. Позитивне рішення про проведення зовнішньоекономічної операції приймається лише за відсутності суттєвих сумнівів.

5. За наявності суттєвих сумнівів приймається негативне рішення.

6. В будь-якій ситуації завжди шукати варто рішення, яке б задовольняло суб'єктів ЗЕД.

Основні принципи стратегії, управління ризиками в ЗЕД:

· Максимум виграшу.

· Оптимальне поєднання виграшу та розміру ризику.

· Оптимальна імовірність отримання результату від зовнішньоекономічної операції.

· Допустиме коливання отримання результату від зовнішньоекономічної операції.

Основні методи зниження ризику в ЗЕД:

1. Виключення ризику - це відмова від проведення будь-яких дій, пов'язаних з можливістю появи ризику в ЗЕД.

2. Зменшення ризику передбачає прийняття рішень, які призводять до зниження рівня втрат.

3. Прийняття ризику означає, що підприємець бере на себе повну відповідальність за проведення зовнішньоекономічної операції та ризики пов'язані з нею.

4. Передача ризику означає, що підприємець передає відповідальність за ризик іншому партнеру або іншому суб'єкту господарської діяльності.

Засоби зменшення ризику в ЗЕД:

1. Диверсифікація - це розширення асортименту.

2. Лімітування (обмеження) видів діяльності або обсягів продукції, що випускається.

3. Самострахування.

4. Страхування.

Етапи управління ризиками в ЗЕД:

1. Створення бази для прийняття рішення про допустимість конкретного ризику в ЗЕД.

2. Оцінка ризиків в ЗЕД.

3. Ознайомлення з оцінкою ризиків покупців.

4. Розробка методів урахування ризиків та їх наслідків.

5. Оперативне регулювання ризиків на основі своєчасної інформації.

6. Створення методів зменшення ризиків.

7. Моделювання ризиків за допомогою ЕОМ.

8. Кадрове забезпечення управління ризиками в ЗЕД.

 

 

------------------------------2---------------------------------

+ 1пит.

Валютний ризик є одним з найважливіших чинників міжнарод­ної торгівлі. На валютні ризики наражаються не тільки торговельні контрагенти, а й банки, державні установи, приватні особи, які мають валютні рахунки. Непередбачені коливання валютних курсів ведуть до прямих втрат одних фірм та банків і прибутків — інших.

Валютні ризики — загроза втрат у результаті зміни курсів валют під час виконання контракту. Такі втрати виникають, при змінах курсу валюти ціни відносно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельного або кредитного контракту і здійсненням платежу за ним. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик спричинюється зміною курсу валюти контракту порівняно з національною валютою контрагентів або з падінням купівельної спроможності валют.

Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігається, експортер зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки він отримує менший грошовий еквівалент зафіксованої в контракті вартісної величини. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора. Навпаки, для імпортера і боржника валютні ризики виникають при підвищенні курсу валюти ціни відносно валюти платежу, оскільки для її купівлі необхідно заплатити більше національної валюти. У разі збігу валюти ціни і валюти платежу валютний ризик експортера виникає при девальвації валюти контракту відносно його національної валюти. І навпаки, імпортер зазнає збитків, якщо відбувалася ревальвація валюти договору відносно своєї національної валюти.

У міжнародній практиці застосовуються три основні підходи до страхування валютних ризиків:

а) Підприємства (фірми) можуть знизити свій валютний ризик за умови правильного вибору валюти ціни контракту, а також валюти платежу у разі їх незбігу. Для експортера вигідно встановлювати ціну контракту в «міцній» валюті, курс якої стабільний або має тенденцію до зростання. Для імпортера вигідна «слабка» валюта, курс якої постійно девальвує.

б) Другий спосіб страхування валютних ризиків, який використовується у світовій практиці, полягає в зміні термінів платежів. Він називається в перекладі з англійської «випередження і відставання» (leads & lags). Сутність цієї тактики полягає в маніпулюванні термінами розрахунків: дострокова оплати товарів і послуг при очікуваному підвищенні курсу валюти платежу або, навпаки, затримка платежу при прогнозованому падінні її курсу. Можливість дострокової оплати, а також розмір пені за несвоєчасну оплату фіксується у контрактах.

в) Широкого використання серед підприємств і банків набув ще один метод валютного страхування — збалансованість грошових вимог і зобов’язань, або приведення у відповідність валютних доходів та витрат. Цей метод часто використовується підприємствами, які укладають велику кількість міжнародних угод. Укладаючи угоди, банки повинні вибирати ту валюту, яка допоможе повністю або частково закрити відкриті валютні позиції, які вже має клієнт. Це можливо при одночасному підписанні контрактів на експорт та імпорт у тій самій валюті з приблизно рівними строками виконання. Якщо ж підприємство займається одним видом діяль­ності, то більш доцільно укладати контракти з використанням різних валют, курси яких змінюються в протилежних напрямках.

--------------------------3---------------------------

Фінансово-господарська діяльність підприємства у всіх її формах пов'язана з численними ризиками, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності в даний час істотно зростає.

У системі методів управління ризиками підприємства основна роль належить зовнішнім і внутрішнім механізмам нейтралізації ризиків.

Внутрішні механізми нейтралізації ризиків являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, що обираються і здійснюються в рамках самого підприємства. Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації є, як правило, всі види допустимих ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також нестрахуемая катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. У сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважну частину фінансових ризиків підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів мінімізації ризиків є високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що не залежать, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють найбільшою мірою врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень фінансових ризиків у процесі мінімізації їх негативних наслідків.

Система внутрішніх і зовнішніх механізмів мінімізації фінансових ризиків передбачає використання таких основних методів:

1. Уникнення ризику. Цей напрямок нейтралізації ризиків є найбільш радикальним. Воно полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику;

2. Лімітування концентрації ризику - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п. Лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт тощо хозяйсівующімі суб'єктами він застосовується при продажі товарів у кредит, надання позик, визначення сум вкладення капіталу і т.п.;

3. Диверсифікація представляє собою процес розподілу капіталу між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. Диверсифікація є найбільш обгрунтованим і щодо менш издержкоемкость способом зниження ступеня фінансового ризику;

4. Хеджування використовується в банківській, біржовий та комерційній практиці для позначення різних методів страхування валютних ризиків. У вітчизняній літературі термін «хеджування» став застосовуватися в більш широкому сенсі як страхування ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні цінності за контрактами і комерційних операцій, що передбачають поставки (продажу) товарів в майбутньому. Контракт, який служить для страховки від ризиків зміни курсів (цін), носить назву «хедж», а господарюючий суб'єкт, який здійснює хеджування - «хеджер».

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напрямку мінімізації ризиків заснований на частковому їх трансферту (передачі) партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і мають більш ефективними способами внутрішньої страхового захисту;

6. Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напрямку мінімізації ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє подолати негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, по яких ці ​​ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

- Формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства та статуту підприємства. На його формування спрямовується не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

- Формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування можуть служити фонд страхування цінового ризику; фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості тощо;

- Формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотних активів підприємства. Розмір потреби в страхових запасах по окремих елементах оборотних активів (сировина, матеріали, готова продукція, грошові кошти) встановлюється в процесі їх нормування;

- Нерозподілений залишок прибутку, отриманої в звітному періоді;

7. Страхування ризику. Страхування ризику є найбільш важливим методом зниження ступеня ризику. Сутність страхування виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів, щоб уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження ступеня ризику до нуля.

До інших методів мінімізації ступеня ризику можуть бути віднесені наступні:

- Забезпечення запитання з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик;

- Отримання від контрагентів певних гарантій;

- Скорочення переліку форс-мажорних обставин у контрактах з контрагентами;

- Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок планованого системи штрафних санкцій.

Самострахування являє собою децентралізовану форму створення натуральних і грошових страхових фондів безпосередньо в господарюючих суб'єктах, особливо в тих, чия діяльність піддається ризику.

У порівнянні з іншими методами фінансування ризиків підприємства перевагами самострахування є:

- Економія грошових коштів підприємства і більш короткі, ніж при страхуванні, терміни відшкодування виниклих збитків;

- Самострахування дозволяє уникнути багато інших потенційних ризиків, які можуть виникнути у підприємства при взаємодії зі страховою компанією;

- Самострахування підвищує відповідальність і зацікавленість працівників підприємства в управлінні ризиками, дозволяє підсилити систему стимулів для проведення превентивних заходів, а також контролю і регулювання втрат;

- Керівництво підприємства має можливість більш ефективно і гнучко управляти ризиками та пристосовувати програму фінансування до потреб підприємства. Воно також може повністю контролювати кошти резервного фонду, використовувати їх на свій розсуд.

Серед факторів, що обмежують самострахування, можна виділити:

- Основною проблемою є визначення оптимального розміру резервного фонду, що не допускає невиправданої пасивності капіталу підприємства. Ці кошти не залучаються в обіг і є мертвим капіталом, який не приносить прибутку;

- Необхідно враховувати вплив інфляції, в результаті дії якої з часом кошти резервного фонду можуть знецінитися;

- Для управління програмою самострахування виникає необхідність у додаткових витратах, пов'язаних зі створенням внутрішньої служби, що займається обслуговуванням фонду.

Самострахування при всій свій привабливості з точки зору економії коштів має і ряд недоліків. У разі великих катастрофічних збитків власних коштів не вистачить для їх покриття, що може привести до вимушеної ліквідації підприємства. Сумарний ефект кількох збитків протягом одного року може мати такий же результат. Крім того, самострахування вимагає кваліфікованого ризик-менеджменту і професійного управління резервними фондами, що створюються на підприємстві.

Використання самострахування економічно обгрунтовано в наступних випадках:

- Якщо підприємство має можливість збирати дані, аналізувати минулий досвід збитків і на його основі прогнозувати ймовірні збитки з розумною мірою достовірності;

- Якщо можливі збитки реально компенсувати за рахунок власних коштів фірми без загрози її майновому і фінансовому становищу;

- Якщо підприємство готове нести витрати по створенню спеціальної служби, що займається обслуговуванням резервного фонду;

- Якщо до служби самострахуванням, працюють співробітники, чий професіоналізм, компетентність і порядність є гарантією того, що фірма уникне катастрофічних для себе втрат;

- Якщо витрати на роботу служби, що займається самострахуванням на підприємстві, значно нижче, ніж витрати на страхування.

Таким чином, самострахування - метод утворення страхового фонду господарюючим суб'єктом з метою забезпечення безперебійності виробництва, схильного до різних ризикових обставин. Самострахування виступає в грошовій і натурально-речовій формах. Порядок використання коштів страхового фонду в умовах самострахування передбачається в статуті господарюючого суб'єкта.