ГЛШ 3. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА 95річ улюнапия. ()скількп фінансові' право пов'язане з публічною фінансовою діяльністю, метод владних приписів становить органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, із якими пов'язані виникнення, зміна та прнпиіц'ппя фінансових правовідносин, юридичний статус. їх суб'єктів, розподіл прав і обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування1. И огляду па специфічний зміст публічної фінансової діяльності метод владних приписів виявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. При цьому під владними приписами розуміють особливу форму організаційної діяльності; забезпечену законом вимогу уповноважених суб'єктів законодавчої або виконавчої влади до поведінки та дій у галузі фінансів, звернену до юридичних чи фізичних осіб— суб'єктів фінансових правовідносин. Водночас не всі суб'єкти у фінансових правовідносинах мають владні повноваження2. Владні приписи стосуються забезпечення публічної фінансової діяльності: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; установлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення міжбюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом 1 Деякі автори, зокрема М. В. Карасьова, говорять про притаманність 2 Мушка О. В. Фінансове право/ О. В. Музика. 2-е вид., перероб. і
програмно-цільового або кошторисно-бюджетного фінансуван Державно-владним приписам у сфері публічної фінансової діяльності властиві такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. Пояснюється це насамперед значенням, якого держана надає фінансам для свого стабільного функціонування й забезпечення суверенітету. Будь-які приписи у сфері публічних фінансів мають переважно категоричний характер. Особливо це виявляється на стадії мобілізації фінансових ресурсів. Наприклад, несплата своєчасно податку спричинює у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій із боку держави через уповноважений орган — державну податкову службу. Вчинення правопорушення автоматично призводить до застосування належних санкцій. Відсутність оперативної самостійності також є визначальною рисою саме фінансового права1. Податківець не має права обрати той чи той вид санкції за вчинене правопорушення у сфері податкових відносин — за кожне з них передбачається конкретна санкція, розмір якої або черговість застосування не можна змінювати. Окрім того, саме на прикладі податкових відносин краще за все коментувати метод владних приписів, оскільки чинне законодавство містить можливість застосування санкції на санкцію, що загалом для юриспруденції не є характерним, логічним та виправданим. Згідно із ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними ці- 1 Хоча деякі автори вважають, що методу фінансово-правового регулювання притаманна оперативна самостійність, оскільки суб'єкти правозасто-сування у фінансовому праві, як і в адміністративному, наділені правом діяти на власний розсуд. Скажімо, право оперативної самостійності може виражатися у наданні суб'єкту фінансового права можливості на його розсуд оцінювати юридичні факти. До права оперативної самостійності можна віднести також прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття і вирази. При цьому суб'єкт застосування фінансово-нравової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних понять. — Наприклад, див.: Костшк В. Оперативна самостійність як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання/ В. Косаняк// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ЇХ регіональної наук.-практ. конф. 13—14 лют. 2003. — Л.: Вид-во ЛНУ ім. І, Франка, 2003. — С. 207-210. Глава 3. ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА_______________ 97^ дьоними фондами» пеня нараховується па суму основного боргового зобов'язання та штрафів за вчинене правопорушення. Зрозуміло, що інший учасник фінансових відносин тим більше позбавлений права оперативної самостійності й зобов'язаний чітко дотримуватися приписів, установлених фіпапсоно-право-вими нормами. Розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати свої повноваження лише в межах виділених бюджетних ресурсів у терміни та на цілі, встановлені затвердженими фінансовими планами (актами про бюджет, лімітними довідками, бюджетними розписами, кошторисами установ тощо). До другорядних методів фінансово-правового регулювання належать субординація, рекомендації, узгодження тощо. Наприклад, чинне законодавство про місцеві податки і збори містить перелік необов'язкових зборів, які органи місцевого самоврядування можуть запроваджувати на своїй території за власним бажанням. Зазначені методи притаманні, зокрема, банківським відносинам, сфері муніципальних фінансів — тобто тим відносинам, у яких суб'єкти дістали більшу самостійність (враховуючи, наприклад, поєднання та перетинання публічних та приватних фінансів) при реалізації власних повноважень. Водночас зазначені методи використовуються разом із основним методом владних приписів1. Отже, фінансове право — це публічна галузь права, котра містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу, перерозподілу й використання публічних фондів коштів (фінансових ресурсів) держави й органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій із метою задоволення публічних інтересів. 1 На погляд деяких науковців, фінансовому праву притаманний і диспозитивний метод. Водночас останній, застосовуваний у фінансовому праві, не є аналогічним диспозитивному методу, що використовується у приватноправовому регулюванні. Він становить симбіоз імперативно-диспозитивних основ. У цьому розумінні диспозитивний метод у фінансовому праві можна розглядати як лояльний імперативний метод. Його можна позначити як метод узгодження. Він виявляється при укладенні державою фінансово-правових договорів із платниками податків при наданні податкового кредиту, при вирішенні бюджетно-правових питань у рамках узгоджувальпих процедур, передбачених у Бюджетному кодексі Російської Федерації. — Див.: Карасева М. В. Бюджетное и налоговое право России: политический аспект / М. В. Карасева. - М.: Юристь, 2005. - С. 20-21. 7-219
|
