Елементи закону про податок

Суттєві – ті, без яких податкове зобов’язання і порядок його виконання не можуть вважатись визначеними: платник податку (суб'єкт податку), об’єкт податку, предмет податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка і метод оподаткування, порядок розрахунку податку, звітний період, строки сплати податку, способи і порядок сплати, податкові пільги. Визначити елемент закону про податок – описати фактичну сторону елемента, виділити його з інших вихідних явищ на основі якихось ознак.

Факультативні – ті, відсутність яких не впливає на міру визначеності податкового зобов’язання, однак суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання. До них відносяться: порядок утримання і повернення неправильно утриманих сум податку, відповідальність за податкові правовідносини.     Встановити елемент закону про податок – прийняти, затвердити, узаконити щось в якості одного з обґрунтувань виникнення податкового обов’язку або способу його виконання.

Суб’єкт оподаткування. Закон України „Про систему оподаткування в Україні” встановлює, що платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

Даний Закон не містить критерію розмежування суб’єктів оподаткування за принципом юридичного та фактичного обов’язку сплати податків і зборів. Таке розмежування дається лише в науковій літературі.

Суб’єкт оподаткування – це особа, на яку покладено обов’язок сплатити податок. Носій податку – це особа, яка несе тягар оподаткування.

Ці категорії можуть співпадати в одній особі залежно від методу стягнення податків. Так, при прямому оподаткуванні суб'єкт і носій податку співпадають; при непрямому оподаткуванні формальний платник – суб’єкт перераховує реальні кошти носія податку, отримані першим при реалізації.

Платник податку може визнаватись суб’єктом оподаткування одним або декількома податками в залежності від діяльності, яку він здійснює, володіючи майном, або за інших обставин, у випадку наявності яких виникає податковий обов’язок.

Податковий агент – особа, інша ніж платник податку, на яку покладається обов'язок відносно нарахування податку, утримання його з платника і перерахування в бюджети сум податків.

Об’єкт оподаткування Згідно зі ст. 6 Закону України „Про систему оподаткування в Україні” об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робі, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

З визначення видно, що законодавець виділяє найбільш розповсюджені із видів об’єктів оподаткування і не дає вичерпного переліку, залишаючи його відкритим з обов’язковим визначенням об’єктів законами України про оподаткування.

Таким чином, об’єкт оподаткування – це ті юридичні факти (дії, події, стани), які обумовлюють обов’язок суб’єкта сплатити податок.

Податки в залежності від характеру зв’язку „суб’єкт оподаткування” – „об’єкт оподаткування”:

– податки, побудовані за принципом резидентства;

– територіальні податки (побудовані за принципом територіальності).

Перший критерій приймає до уваги виключно характер постійного місцеперебування (резидентства) платника податку на національній території, другий – базується на національній належності джерела доходу. Платників податків поділяють на резидентів (таких, що мають постійне місцеперебування в певній державі) і нерезидентів (таких, що не мають у ній постійного місцеперебування). У резидентів оподаткуванню підлягають доходи, отримані як на території даної країни, так і за її межами (повний податковий обов’язок), у нерезидентів – тільки доходи, отримані із джерел в даній державі (обмежений податковий обов’язок).

Критерій територіальності встановлює, що оподаткуванню в даній країні підлягають доходи, що вилучаються тільки на її території. Відповідно, будь-які доходи, що отримуються за кордоном, звільняються від податків у цій країні.

Різниця полягає в тому, що в резидентських податках суб'єкт визначає об'єкт податку, а в територіальних – навпаки. На практиці використовується поєднання обох принципів.

Будь-який із цих критеріїв, при умові його однорідного використання, в принципі виключав би всяку можливість подвійного оподаткування, тобто оподаткування одного суб’єкта в один період часу аналогічними видами податків у двох і більше країнах.

Джерело податку – це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють всього два джерела податку – дохід (основне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Предмет оподаткування – риси фізичного характеру (а не юридичні), які обумовлюють стягнення відповідного податку.

Таким чином, юридичний зв’язок предмета оподаткування з платником податку обумовлює об'єкт оподаткування.

Масштаб податку – фізична характеристика предмета оподаткування, якийсь параметр виміру, вибраний із множини можливих для розрахунку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному податку окремо і є єдиним для розрахунку та обліку податку.

Одиниця оподаткування – одиниця масштабу оподаткування, яка використовується для кількісного вираження податкової бази.

Податкова база за своїм змістом є об’єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, розрахунку суми податку, що підлягає сплаті в бюджет. Вона служить для того, щоб кількісно виразити об’єкт оподаткування. Податкова база може співпадати або не співпадати з об’єктом оподаткування.

Багатьом об’єктам оподаткування властива протяжність в часі, повторюваність. З метою визначення результату необхідно періодично підводити підсумки. Строк підведення підсумків (кінцевих або проміжних) є одним із елементів закону про податок. Податковий період – строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, визначається розмір податкового зобов’язання.

Податкові періоди класифікують:

1) за процесом формування податкової бази – початковий, триваючий, останній;

2) за строками – місячний, квартальний, річний та ін.

Звітний період – це строк подання в податковий орган звітності.

Ставка податку – це розмір податку на одиницю оподаткування.

Ставки в залежності від методу встановлення:

1) тверді – встановлюються в абсолютних одиницях;

2) процентні – встановлюються в процентах від одиниці оподаткування.

Ставки за змістом:

1) маргінальні – вказують безпосередньо у відповідному законі про податок;

2) фактичні – визначаються як відношення сплаченого податку до податкової бази;

3) економічні – це відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу.

Порівняння економічних і фактичних ставок найбільш рельєфно характеризує наслідки оподаткування.

Ставки за показником впливу податків на суспільні процеси (податковим тиском):

1) базова;

2) підвищена;

3) знижена.

Податкові пільги – це повне або часткове звільнення платника податку від сплати податків, зборів.

Метою запровадження податкових пільг є пряме або непряме скорочення розміру податкового зобов’язання платника податку.

Законодавство при наданні податкових пільг виділяє однорідну категорію платників, які характеризуються певними ознаками, і обумовлює економічну доцільність формування пільгового податкового тиску.

Групи податкових пільг:

1) вилучення – це податкова пільга, направлена на виведення з-під оподаткування окремих предметів оподаткування;

2) ставки – це пільги, які направлені на скорочення податкової бази;

3) податкові кредити – це пільги, направлені на зменшення податкової ставки або загальної суми.

Види пільг в залежності від форми надання:

1) зниження ставки податку;

2) скорочення загальної суми;

3) відстрочення або розстрочення сплати податку;

4) повернення раніше сплаченого податку;

5) залік раніше сплаченого податку;

6) заміна сплати податку натуральним виконанням.

Методи обліку доходів і витрат платника податку. Ведення обліку доходів і витрат обумовлено метою здійснення податкового контролю, а також розрахунком та сплатою податків і зборів платниками податків.