Доходи державного бюджету

Доходи бюджету - це система фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням фінансових ресурсів в розпорядження державних органів управління і державних підприємств.

Сукупність всіх видів державних доходів, які формуються різними методами, їх взаємозв'язок використання складають систему державних доходів. Система державних доходів призначена вирішувати не тільки фіскальні, але й економічні задачі - стимулювати зростання виробництва і стимулювати його ефективність, впливати на розміщення виробничих сил по території держави, допомагати прискоренню науково-технічного прогресу. Виконуючи фіскальну функцію, система державних доходів не повинна підривати фінансову стійкість основного ланцюга господарювання - підприємств (об'єднань, організацій.)

Склад доходів Державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет на відповідний рік. Починаючи з 2000 року Державний бюджет поділяється на дві складові частини: загальний фонд і спеціальний фонд.

До доходів загального фонду Державного бюджету належать ті з них, що призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету.

Доходи спеціального фонду Державного бюджету призначені лише для фінансування конкретних цілей або заходів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України державні доходи класифікуються за рядом ознак.

За джерелами утворення. За цією ознакою вони підрозділяються на:

доходи, які отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);

доходи, які входять до складу фонду відшкодування, тобто частина амортизаційного фонду;

доходи від реалізації національного багатства держави.

За соціально-економічними ознаками державні доходи поділяються на:

доходи від господарської діяльності;

доходи від використання природних ресурсів;

доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

доходи від банківської діяльності;

доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

державне мито;

митні платежі;

збори та інші неподаткові доходи;

доходи від приватизації державного майна;

доходи від громадян тощо.

З точки зору юридичного та економічного аспектів розподілу доходів бюджету між ланками бюджетної системи країни всі вони поділяються на закріплені і регулюючі.

Виходячи з цього, закріплені доходи – це ті, які, виходячи з постійно діючих нормативів, віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі термін, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативні).

Слід відзначити, що саме закріплені доходи створюють основу доходної частини кожного бюджету, що складається на території держави.

Відносно регулюючих доходів – це доходи, які передбачені в Законі про Державний бюджет на кожний поточний рік. Регулюючі доходи не розподіляються між ланками бюджетної системи.

За ознакою залучення коштів державні доходи поділяються на податкові і неподаткові надходження.

До податкових надходжень слід відносити:

податок на доходи, подток на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості;

збори за використання природних ресурсів країни;

внутрішні податки на товари та послуги;

податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції.

Неподаткові надходження включають:

доходи від власності і підприємницької діяльності;

адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного продажу;

надходження від фінансових санкцій та штрафів;

інші неподаткові надходження.

Склад державних цільових доходів у державному бюджеті є змінним і визначається бюджетом на відповідний рік.

До державних цільових фондів згідно до бюджетного кодексу України відносять:

збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду обов’язкового державного страхування України на випадок безробіття;

платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

збір за забруднення навколишнього природного середовища;

надходження відрахувань та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт й утримання автомобільних доріг загального користування;

інші фонди.

За окремою ознакою класифікуються доходи від операцій з капіталом. Відповідно до бюджетного кодексу України ця група доходів охоплює:

надходження від продажу основного капіталу. До нього слід відносити надходження від продажу споруд, обладнання, кораблів, літаків без господарського майна, скарбів, дорогоцінних металів і каміння;

надходження від продажу з державних запасів товарів, таких як стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси;

надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Що до офіційних трансфертів, то ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій. А саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), надходження.

Слід відмітити, що постійні зміни законодавчої бази можуть призвести до уточнення в класифікації доходів і видатків Державного бюджету, тому слід постійно слідкувати за цим.

Ознакою формування державних доходів можуть бути безповоротні і поворотні доходи:

Безповоротні доходи - це власні доходи держави, і доходи, які надходять від інших суб’єктів бюджетних відносин.

Поворотні доходи – це державні позики, за користування якими необхідно платити і вони повинні бути повернені у визначений термін.

З точки зору централізації державні доходи підрозділяються на дві частини: централізовані і децентралізовані.

Централізовані державні доходи – це доходи, які концентруються в Державному бюджеті та інших цільових фондах державних грошових коштів.

Децентралізовані державні доходи – це кошти, які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях. До їх складу слід відносити прибуток та амортизаційні відрахування.

Слід відзначити, що доходи Державного бюджету України по мірі зростання ВВП мають тенденцію до збільшення (табл. 6.1). В 2001 році сума їх склала 34806,2 млн. грн. і зросла з попереднім роком на 1557,4 млн. грн., або на 4,5%.

В наступному 2002 році зростання суми доходів державного бюджету становило в порівнянні з 2001роком 5144 млн. грн. або 14,1%.

Найвагомішим джерелом формування Державного бюджету України є податок на додану вартість. Його надходження до бюджету визначалось і визначається ставкою. До 1996 року вона становила 28 відсотків, що сприяло зменшенню долі його в бюджеті. Перехід до 20% ставки оподаткування надав змогу підвищити долю ПДВ в доходах Державного бюджету України.

В 2000 році його сума склала 9441,1 млн. грн., а доля його в доходах становила 27,1%. Як свідчать дані табл.. 6.1, за останні роки зростає як сума, так і доля ПДВ в доходах Державного бюджету. Вже через рік, в 2002 році сума його в порівнянні з 2000 р. зросла на 4029,8 млн. грн., тобто на 42,6%. Доля у всіх доходах досягнула до 32,5% й зросла проти того ж року на 5,4%.

Значне місце в доходах Державного бюджету займає податок на прибуток (доходи) підприємств. Частка його за останні роки також зросла: з 16,1% у 2000 році до 19,7%. Зросла, відповідно, й його сума з 5581,1 до 8161,9 млн. грн.

Слід відзначити, що статистичні дані по цьому податку свідчать, що до 2000 року частка його в доходах складала 7,8% (1999р.). Така низька питома вага пояснюються тим, що до 1999 року сума податку повністю зараховувалась до місцевих бюджетів. З 1999 року цей податок знов став розподіляться між державним і місцевим бюджетами, що й сприяло зростанню сум його надходжень і частки у Державному бюджеті.

Акцизний збір – третє за значенням джерело формування доходів Держбюджету України. Його питома вага поступово зростає і склала в 2002 році 9,4% проти 6,0% в 2000 році.

Доходи від зовнішньоекономічної діяльності також є джерелом формування доходів Держбюджету. Основна питома вага припадає ввізне мито. Так, з 2000 року по 2002 рік вона зросла з 4,0% до 5,2% у всіх доходах Держбюджету.

За останні роки намітилася тенденція до зростання доходів в Держбюджет рентної плати за газ, різниці в цінах за природний газ, від приватизації державного майна. Разом з тим статистичні дані свідчать про поступове зменшення частки цільових фондів в бюджеті (див. додаток А).

 

 

Таблиця 6.1 – Динаміка доходів Державного бюджету України за 2000 – 2002 роки

(млн. грн.)

 

Показники
Виконано	У % до загальної суми	Виконано	У % до загальної суми	Виконано	У % до загальної суми
Доходи – всього (без коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, та коштів одержаних за взаємними розрахунками)	34806,2		36363,6		41477,8
В тому числі:
податок на додану вартість	9441,1	27,1	10355,1	28,5	13471,1	32,5
податок на прибуток (доходи) підприємств	5581,2	16,1	6156,4	16,9	8161,9	19,7
акцизний збір	2089,2	6,0	2383,2	6,6	3887,5	9,4
доходи від зовнішньоекономічної діяльності	1393,2	4,0	1759,8	4,8	2143,8	5,2
Рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ	485,4	1,0	668,6	1,9	732,7	1,8
Інші доходи	15815,8	45,4	15040,5	41,1	13080,7	31,5

 

6.3. Доходи місцевих бюджетів

Потенційні можливості економічного розвитку кожного регіону здебільшого залежать від його ресурсного потенціалу: природних багатств, виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу тощо. Важливою складовою цього потенціалу є забезпечення фінансовими ресурсами.

Формування фінансових ресурсів значною мірою залежить від маштабів та ефективності економічного комплексу країни та її регіонів. Серед головних чинників, які безпосередньо визначають обсяги фінансових ресурсів, утворених на рівні регіонів:

галузева структура регіональних комплексів та їх доходність, що визначає обсяг податкової бази;

відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку;

ефективність використання місцевих ресурсів багатоцільового призначення (трудових, земельних, водних).

рівень розвитку соціальної та виробничої інфраструктури сільської місцевості;

рівень забезпечення навколишнього природного середовища, що, призводить до диференціації обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги.

Під регіональними фінансовими ресурсами розуміють сукупність доходів, створених господарським комплексом регіону і заощадження громадян, а також кошти, що надійшли в результаті їх територіального перерозподілу.

Особливості структури фінансових ресурсів із точки зору їх територіального розподілу і способів розміщення й використання залежать від економічної політики держави, а саме від розподілу функцій між центром, регіоном і місцевими органами самоврядування. Загальне правило в розподілі функцій і ресурсів полягає в тому, що проблеми необхідно розв’язувати на рівні їх виконання. У цьому зв'язку постає питання достатності фінансових ресурсів, переданих до органів місцевого самоврядування, та їх самостійності у вирішенні питань, пов’язаних з соціально-економічним розвитком території.

Фінансові ресурси місцевих органів влади (муніципальні ресурси) – лише частка регіональних фінансових ресурсів, оскільки останні містять у собі кошти підприємств і населення, якими не можуть розпоряджатися місцеві органи. Вони становлять вагому частку в регіональних фінансових ресурсах, які поряд з політичними, природними, демографічними, майновими та інтелектуальними забезпечують функціонування й розвиток будь-якого регіону.

За конституцією України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:

Конституцією України (ст.7, 140 - 146);

Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 року;

Законом України “Про місцеве самоврядування” від 27.05.1997 року;

Законом України “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року.

Відповідно до названих документів місцеві фінанси – це система формування й використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих та закріплених за ними функцій і завдань.

Структура місцевих фінансів України складається з самостійних місцевих бюджетів, кількість яких в України в 2000 року склала 11 785, та фінансів комунальних підприємств.

Система місцевих бюджетів складається з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бюджетів місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються згідно з Бюджетним кодексом України, виходячи з нормативів бюджетної забезпеченості на одного мешканця. При цьому до відома приймаються економічні, соціальні фактори, природний стан відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцеві бюджети в сучасних умовах складаються із загального і спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з коштів конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якою певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.

Введення спеціальних фондів має за мету поліпшення звітності за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.

Відповідно до діючого порядку місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Бюджетний кодекс України встановив, що поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Кошти цього бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально - економічного розвитку відповідної території, тобто на здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності, також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (рис. 6.1.).

Власними доходами республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування є доходи, яки визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній території. До них включаються місцеві податки та збори та доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності та інші доходи, передбаченні діючим законодавством.

Закріплені доходи місцевих бюджетів – це доходи, що повністю або частково (в %) зараховуються в певні види бюджетів безстроково або на довгостроковій основі і для їх включення непотрібне рішення органів влади вищої ради.

Рисунок 6.1. Структура доходів місцевих бюджетів

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого згідно з Бюджетним кодексом. Основними формами надання межбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання та субвенції.

Дотації вирівнювання – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності відповідного бюджету.

Субвенції – цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету, в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття Закону Про Державний бюджет на відповідний рік.

Згідно з Бюджетним кодексом України встановлюється і таке джерело формування місцевих бюджетів, як місцеве запозичення.

Місцеве запозичення – операції, пов’язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом, та операції, пов’язані з поверненням цих коштів до бюджету.

Такі запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку, або для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету.

Місцеві запозичення можуть бути запозичені з бюджетів вищого рівня, в комерційних банках. Вони можуть бути в формі бюджетної гарантії під запозичення комерційних структур, у тому числі на потребу бюджетної сфери, для випуску муніципальних позик під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада.

Слід наголосити, що держава не несе відповідальності по зобов’язанням за запозиченнями до місцевих бюджетів. Випадки по обслуговуванню боргу місцевих бюджетів здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10 % його обсягів протягом будь – якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування.

В такому випадку, якщо при погашенні основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню має місце порушення договору між кредитором і позичальником з вини останнього, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України. Формуються і збираються вони на відповідній території і включають 17 видів надходжень. До них належать податки і збори, податок на власників транспортних засобів, плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету та інші збори.

Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у новій редакції Закон України “ Про систему оподаткування”.

У ст. 15 цього Закону визначені місцеві податки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 56-93 “ Про місцеві податки та збори”.

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування і в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65 % доходів місцевих податків і зборів, в Україні їх питома вага у податкових надходженнях місцевих бюджетів незначна. У бюджеті 2001 року, наприклад, вони складали близько 1% доходів місцевих бюджетів України.

Згідно з ст. 140 Конституції, ст. 64, 65, 66 Бюджетного кодексу, встановлено порядок і перелік закріплення загальнодержавних податків, зборів і платежів, що надходять до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і районних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Всі закріплені доходи місцевих бюджетів розподіляються між їх ланками на підставі встановлених Бюджетним кодексом відсотків.

У випадку, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.

Слід відзначити негативну тенденцію щодо поступового зменшення питомої ваги доходів, які припадали на місцеві бюджети (табл. 6.2.).

 

Таблиця 6.2 – Питома вага місцевих бюджетів у доходах і видатках зведеного бюджету України (%)1

Роки	Питома вага у доходах, %	Питома вага у видатках, %
	47,6	43,6
	45,9	47,7
	32,3	28,9
	29,1	35,3
	32,6	40,5
	31,8	41,8

 

Зменшення почалося з 1996 року. Якщо в 1996 році питома вага місцевих бюджетів в зведеному бюджеті держави складала 47,6 %, то в 2002 році вона знизилась до 31,8 %. Частка ж доходів місцевих бюджетів в доходах зведеного бюджету за останні роки знову зросла.

Тенденція що склалася в Україні, суперечить необхідності зростання ролі місцевих бюджетів в економічному й соціальному розвитку країни і не відповідає потребам зміцнення місцевого самоврядування. Утворюється бюджетна автономія регіональної влади, та існує значна залежність доходної частини регіональних і місцевих бюджетів від центру.