Державного БОРГУ11.1. Державний борг і необхідність управління ним Державний борг - це загальна сума заборгованості, яка складена з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань, що вступають в дію внаслідок виданих гарантій. Державний борг країна змушена виплачувати з відсотками. Державний борг складається з внутрішнього і зовнішнього боргу. Внутрішній державний борг - це заборгованість держави фірмам і громадянам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Згідно із статей 1 Закону України “Про Державний внутрішній борг України” державним внутрішнім боргом є “строкові боргові зобов'язання Уряду України у грошовій формі. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.” Зовнішній борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами і міжнародними фінансовими організаціями. Основними причинами виникнення й зростання державного боргу є: зростання державних видатків поза підвищення державних доходів; циклічні спади і автоматичні стабілізатори; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів - надмірне зростання державних видатків перед виборами з метою завоювання підтримки виборців і збереження влади. Має місце позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит звищує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Абсолютні значення державного боргу можуть бути великими, проте борг завжди має перебувати у відповідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту та темпів зростання ВВП. На обсяги державного боргу мають вплив багато чинників, в тому числі інфляція. Тому важливо, щоб державна заборгованість змірювалась також в реальних, а не тільки в номінальних позначках. Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показним макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає в міру зросту ВВП, та на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме: відношення боргу до ВВП; відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Відносна величина державного боргу (Держборг/ВВП) залежить від таких чинників, як рівень реальної відсоткової ставки, якою визначається розмір виплат з боргу, темп росту реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе з умов, коли темп росту реальної відсоткової ставки буде нижче темпів росту реального ВВП, а доля первинного бюджетного надлишку відносно ВВП буде збільшуватися. Держава, виконуючі свої регуляторно-контролюючі функції, законодавчо визначає і встановлює розміри внутрішніх та зовнішніх запозичень і державних гарантій на поточний рік. Державний борг має економічно обґрунтовані межі, що дають урядові змогу обслуговувати його без ризику виникнення кризи неплатежів. В Україні встановлено, що державні внутрішні та зовнішні запозичення і надання державних гарантій здійснюються в межах встановлених на кожний бюджетний період граничних обсягів державного боргу України та надання гарантій. Світовий досвід свідчить про те, що фінансування державного боргу, який виник через дефіцит бюджету, що приблизно дорівнюється рівню інфляції в країні можна беземісійним способом за рахунок внутрішніх можливостей держави через надання низько відсоткових чи безвідсоткових кредитів Центрального банку. Внутрішній борг, що склався через дефіцит державного бюджету на рівні 2-3% ВВП фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів. Їх прибутковість, як правило, нижче ніж середня доходність на фінансовому ринку, оскільки, на відміну від інших видів доходів, доходи по державним цінним паперам не оподатковуються. З позицій же інтересів держави найбільш ефективним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є зовнішні позички і кредити, так як вони не вилучають фінансові ресурси із внутрішнього грошово-кредитного обігу. Крім того, існує і емісійний спосіб, при якому на фінансування державного внутрішнього боргу спрямовуються кошти, отримані від внутрішньої грошово-кредитної емісії. За своєю економічною сутністю такий метод є недоцільним, так як повністю порушує закони грошового обігу. Через нього підвищується рівень інфляції в країні, знижується купівельна спроможність національної валюти, погіршується економічне та соціальне становище країни. Щодо національної практики, то, згідно із законодавством України, Уряд може брати внутрішні та зовнішні позички в межах, передбачених Законом про Державний бюджет, окрім емісійних коштів Національного банку України. При цьому отримані кошти використовуються саме на покриття бюджетного дефіциту і не спрямовуються на поточні бюджетні видатки. Якщо витрати на обслуговування державного боргу перевищують ті, що визначені Законом, Міністерство фінансів через Кабінет Міністрів негайно інформує про це Верховну Раду і у двотижневий строк надає пропозиції щодо внесення змін у Закон про Державний бюджет з їх повновагомим обґрунтуванням. Бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. Відповідно до Бюджетного кодексу, видатки на погашення боргових зобов'язань виконуються незалежно від обсягу засобів, передбачених в Законі про Державний бюджет України. Крім цього, Законами України про Державний бюджет на відповідний рік платежі з обслуговування державного боргу відносяться к захищеним статтям видатків загального фонду держбюджету, обсяг яких не може змінюватись при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень. Безпосереднім результатом росту державного боргу є організація системи управління цим боргом. Під управлінням державним боргом розуміється сукупність дій держави, пов'язаних з вивченням кон’юнктури на ринку позикових капіталів, випуском нових позик і розробкою умов випуску, з передплатою відсотків з раніш випущених позик, проведенням конверсії та консолідації позик, проведенням дій по визначенню ставок відсотка з державного кредиту, а також погашенням раніш випущених позик, термін дії яких пройшов. Управління державним боргом передбачає використання чітких класифікаційних характеристик параметрів боргу. Це має важливе значення з точки зору огляду структури боргу, організаційних, процедурних та інших питань. Так, насамперед, державний борг класифікується за типами кредиторів і боргового зобов'язання. Останнє має рівне відношення як до зовнішнього, так і до внутрішнього боргу. Класифікація за типом кредиторів характеризує суб'єктів боргового процесу, а класифікація за типом боргового зобов'язання - об'єкти боргових відносин. Важливим завданням управління державною заборгованістю є оптимізація структури боргу та скорочення його розмірів. У світовій практиці використовується декілька методів оптимізації структури та скорочення державного боргу. Так, сплата боргів може здійснюватися за рахунок бюджетних, або золотовалютних резервів країни. Поширеними методами регулювання державного боргу вважають також рефінансування, консолідацію та конверсію. Під рефінансуванням розуміють погашення попередньої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Слід зауважити, що однією з умов падіння нових позик є бездоганна репутація країни-боржника в колах міжнародного фінансового ринку, її економічна та політична стабільність. Різновидом рефінансування є обмін облігацій попередньої емісії на нові облігації за регресивним співвідношенням з метою скорочення державного боргу. Під конверсією розуміють зміну доходності запозичень. Наприклад, перетворення позик у довгострокові іноземні інвестиції. В цьому випадку кредитор буде одержувати прибуток не у вигляді відсотка за кредит, а прибуток від інвестованих в економіку коштів. Така операція дає змогу стимулювати залучення іноземного капіталу до національної економіки, одержати нові кредити з-за кордону. Консолідація означає зміну умов запозичень, які пов'язані зі строками погашення заборгованості. Держава зацікавлена у довгострокових кредитах. Консолідація передбачає перетворення короткострокових та середньострокових у довгострокові запозичення, тобто перенесення найближчих платежів у віддалене майбутнє. Звичайно, що така консолідація можлива лише за попередньою згодою кредиторів. Також, до управління державним боргом можна віднести такі методи, як відстрочка погашення, при якій переноситься строк погашення боргових зобов’язань на визначений термін у майбутньому; об’єднання декількох позик в одну з метою спрощення управління державним боргом (уніфікація боргу) та такий непопулярний метод, що використовується в надзвичайній економічній ситуації, як анулювання боргу, при якому держава повністю відмовляється від своїх зобов’язань. Відповідальною складовою управління державним боргом є його обслуговування. Головна фінансова мета цієї дії - зменшення вартості боргових зобов'язань, зниження тиску зовнішнього і внутрішнього боргу. В сучасних економічних умовах нашої країни це досить актуальна проблема. Видатки з бюджету на обслуговування державного боргу постійно зростають, його тягар все більш перекладається на усе суспільство. Отже, складні, динамічні і суперечливі відносини навколо боргових процесів, обумовлюють необхідність державного управління ними. Однак, більшість боргових відносин ще потребують поглибленого вивчення і наукового обґрунтування. До числа таких належить і проблема обслуговування державного боргу.
|
