Тема 3: ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

3. 1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчаючи попередню тему, Ви уже зрозуміли, що фінансове право є складною системою, вихідний, первинний елемент якої – фінансово-правові норми. Саме останні регулюють відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки суб’єктів суспільних відносин, що встановлені державою і забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб’єктів, владним приписом держави і мають регулятивний, формально визначений і загальнообов’язковий характер.

У той же час фінансово-правовим нормам властиві специфічні ознаки, які обумовлені особливостями предмета і методу фінансово-правового регулювання:

– фінансово-правовими нормами регулюються лише відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з приводу мобілізації, розподілу та використання державних і місцевих фондів коштів;

– фінансово-правові норми є засобом реалізації не приватних, а публічних (загальних) інтересів;

– фінансово-правові норми мають державно-владний, імперативний (обов’язковий) характер і виражаються у категоричній формі;

– фінансово-правові норми мають, як правило, матеріальне обґрунтування.

Студентам слід зосередити увагу на тому, що поняття «фінансово-правова норма» не є ідентичним до поняття «стаття» нормативного акта. Зміст тієї чи іншої фінансово-правової норми може бути закріплений у різних статтях одного нормативного акта або ж у іншому нормативному акті. Крім того, в одній статті нормативного акта може міститися дві, три і більше норм.

Для розуміння суті фінансово-правової норми студенти повинні проаналізувати її структурні елементи, якими традиційно виступають гіпотеза, диспозиція і санкція. Гіпотеза визначає умови дії фінансово-правової норми – обставини, за наявності яких у учасників фінансових правовідносин можуть виникнути передбачені фінансово-правовою нормою права і обов’язки у галузі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Диспозиція фінансово-правової норми – це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Санкція містить вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначеного у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі фінансово-правової норми.

Фінансово-правові норми, з яких складається фінансове право як галузь права, об’єднуються у певні групи залежно від різних підстав. Необхідність класифікації диктується завданням більш глибокого вивчення норм фінансового права. Студентам потрібно розглянути на які види поділяються фінансово-правові норми за предметом правового регулювання; за характером приписів, які в них містяться; за територією дії; за терміном дії у часі; за колом осіб, на яких ці норми поширюються; за призначенням у механізмі правового регулювання; за характером впливу на учасників фінансових правовідносин. Особливу увагу варто приділити характеристиці імперативних та диспозитивних, матеріальних та процесуальних, уповноважувальних, зобов’язуючих та заборонних фінансово-правових норм.

Уci фiнансово-правовi норми реалiзуються у фiнансових правовiдносинах, тобто юридичних формах вияву та закрiплення безпосередньо фiнансових вiдносин.

Фінансові правовідносини – це урегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов’язків з приводу формування, розподілу і використання державних грошових фондів.

Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3) юридичний і фактичний зміст. Студентам потрібно з’ясувати особливості суб’єктів, об’єктів та змісту фінансових правовідносин.

Матерiальним змiстом фiнансових правовiдносин є поведiнка суб’єктiв (наприклад, внесення плати), а юридичним – суб’єктивнi юридичнi права та обов’язки, встановленi фiнансово-правовими нормами. Суб’єктивні права - це належна фiнансовому органу для забезпечення виконання його (тобто, держави, вiд iменi якої він виступає) функцiй та завдань мipa дозволеної (можливої) поведiнки, забезпечена юридичними обов’язками iншої сторони вiдносин (наприклад, платником податкiв). Саме обов’язки iншої сторони фiнансових правовiдносин є гарантiєю дотримання прав уповноваженого державою фiнансового органу.

Юридичний обов’язок - це приписана зобов’язаному суб’єкту (платнику податкiв, одержувачу бюджетних асигнувань) i забезпечена можливiстю державного примусу мipa необхiдної поведiнки, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт.

Під об’єктом фінансових правовідносин розуміють те, на що спрямована поведінка учасників фінансових правовідносин для задоволення їх інтересів у межах належних їм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків; те, заради чого суб’єкти вступають у правовідносини. Об’єкт фiнансових правовiдносин - це фонди коштiв, якi формуються, розподiляються i використовуються внаслiдок реалiзацiї суб’єктивних прав i обов’язкiв iншої сторони фiнансових правовiдносин.

Суб’єкти фiнансового права - це носії передбачених фінансово-правовими нормами суб’єктивних прав та обов’язкiв у сферi фiнансової дiяльностi держави. Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин. Суб’єкт права – більш ширше поняття, ніж суб’єкт правовідносин. Суб’єкт фінансового права – це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. Його права і обов’язки зумовлені дією фінансово-правових норм, незалежно від участі суб’єкта в конкретних правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.

Суб’єкти фiнансових правовiдносин - це реальнi учасники певних правовiдносин. Зазвичай розрiзняють тaкi суб’єкти фiнансових правовiдносин:

1) адмiнiстративно-територiальнi утворення (держава, що виступає в особi уповноважених нею opгaнiв - Верховної Ради, КМУ, Президента України, Miнicтepcтвa фiнансiв тощо, й адмiнiстративно-територiальнi одиницi);

2) колективнi суб’єкти (органи державної влади й управлiння, територiальнi громади в особi opгaнiв мicцeвoгo самоврядування, пiдприємства та установи рiзних форм власностi, громадськi органiзацiї);

3) iндивiдуальнi суб’єкти (фiзичнi особи).

Властивiсть юридичної чи фiзичної особи бути нociєм юридичних прав i обов’язкiв з огляду на юридичнi норми називають правосуб’єктністю. Саме шляхом надiлення правосуб’єктнiстю фiксується юридичне становище особи.

Правосуб’єктнiсть у фiнансовому правi мiстить два елементи: можливість мати права i нести обов’язки (правоздатнiсть) i можливiсть самостiйного здiйснення прав i обов’язкiв (дiєздатнiсть).

Фiнансовi правовiдносини виникають, змiнюються та припиняються на пiдставi юридичних фактiв. Юридичнi факти - це вiдповiднi життєвi обставини, з якими правова норма пов’язує виникнення, змiну або припинення правовiдносин. До юридичних фактiв у фiнансовому правi належать дiї (правомiрнi та неправомiрнi) та подiї.

Завдання для самопідготовки