Прогноз (Cash-flow).

 

Показники	Рівень завантаженості потужностей
1. Розрахунок виникнення (Cash-flow).
1.1. Надходження фінансових ресурсів -виручка від реалізації -дезінвестиції -доходи від фінансових вкладень -надходження власного капіталу -позички
1.2. Витрати в результаті операційної діяльності -умовно-змінні -умовно-постійні
1.3. Коригування -амортизації -збільшення (зменшення) забезпечень
1.4. Cash-flow
2. Використання Cash-flow
2.1. Інвестиції 2.2. Погашення заборгованості 2.3. Приріст обігових коштів 2.4. Податки на прибуток 2.5. Розподіл прибутку 2.6. Всього
3. Чистий Cash-flow

 

Як бачимо, за песимістичного сценарію, хоча і забезпечується беззбиткова діяльність для виконання виробничогосподарських завдань, але підприємству слід залучити фінансові ресурси із зовнішніх джерел: внески власників у статутний капітал та позички.

Бюджет допомагає менеджерам передбачати очікувані припливи і відпливи грошових коштів на майбутній період часу, підтримувати запас грошових коштів відповідно до потреб і уникати як надлишку тимчасово вільних коштів, так і можливості їх дефіциту.

При надлишку грошових коштів їх можна використати для короткотермінових інвестицій, наприклад ОВДП, але це свідчить про неефективне їх використання в процесі господарської діяльності.

Якщо підприємству постійно бракує коштів, то виникають проблеми з оплатою зобов’язань. У зв’язку з цим можливе погіршення відносин з постачальниками, порушення термінів сплати податкових платежів, що тягне за собою накладання штрафних санкцій з боку державних органів, нерегулярність виплати заробітної плати, що впливає на продуктивність праці і внутрішній клімат у колективі.

Виявлений дефіцит коштів свідчить про потребу у короткостроковому фінансуванні основної діяльності підприємства (банківському кредитуванні).

 

2. Послідовність визначення, аналізу і вибору можливих інвестицій – називається складанням капітального бюджету (бюджет інвестицій).

Термін капітал – означає основні активи, що їх застосовують у виробництві, а бюджет – це план, який у деталях розкриває передбачувані витрати та прибутки протягом певного періоду часу.

Отже, бюджет капіталу охоплює заплановані інвестиції в основні активи, а капітальне бюджетування – це процес аналізу рішень про включення у бюджет капіталу.

 

Бюджетування капітальних вкладень має наступні етапи:

- визначення потенційних проектів капітальних вкладень;

- калькулювання витрат і доходів, пов’язаних із здійсненням проектів;

- оцінка запропонованих для відбору проектів;

- складання бюджету капітальних вкладень;

- переоцінка проектів, що були прийняті.

 

Плановий обсяг потреби в капіталі – це виражена у грошовому еквіваленті потреба підприємства в грошових коштах і матеріальних засобах, необхідних для виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.

Основні види потреби в капіталі:

- грошові видатки в результаті інвестиційної діяльності – придбання основних засобів, нематеріальних активів, здійснення фінансових інвестицій;

- грошові видатки в результаті операційної діяльності – фінансування виробничих запасів, заробітна плата та нарахування на неї, інші витрати, сплата податків на прибуток;

- грошові видатки в результаті фінансової діяльності – сплата дивідендів, погашення позичок, повернення внесків власників.

1. Виникнення потреби в капіталі для забезпечення основної діяльності підприємства – зумовлене незбігом у часі моменту здійснення грошових витрат та моменту надходження грошових коштів за продукцію на виробництво якої понесені витрати.

 

Потреба в капіталі для фінансування відповідних активів виникає в таких випадках:

-у разі заснування нового підприємства, або нових видів продукції;

-якщо планується суттєве розширення виробництва, яке неможливо забезпечити наявними потужностями;

-у разі технічного переозброєння наявних засобів з метою підвищення продуктивності виробництва чи поліпшення якості продукції.

Розглянемо етапи визначення потреби в капіталі для фінансування придбання основних засобів та нематеріальних активів на підприємстві:

1. Прогоноз обсягів виробництва та збуту продукції;

2. Визначення потреби у виробничих потужностях для забезпечення виробництва планових обсягів продукції;

3. Визначення форми використання ОЗ, нематеріальних активі;

4. Розрахунок (первісної) вартості придбання ОЗ і нематеріальних активів;

5. Розрахунок потреби у фінансових ресурсах для фінансування придбання активів.

 

2. Операційний цикл – це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення виробничо-господарської діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої продукції.

До основних видів запасів підприємства відносять:

- виробничі запаси – вартість запасів, сировини, матеріалів, палива та інших матеріалів, призначених для споживання у ході нормального операційного циклу, а також управління підприємством;

- готову продукцію – складські запаси продукції, призначеної для продажу, яка відповідає стандартам якості;

- товари – вартість товарів, придбаних підприємством з метою наступного перепродажу.

 

Основні етапи розрахунку потреби в капіталі для забезпечення операційної діяльності:

1. Визначення періоду, протягом якого кошти будуть заморожені в оборотних активах, він включає:

-тривалість виробництва;

-тривалість зберігання сировини, матеріалів на складі;

-тривалість оплати клієнтами відвантаженої продукції;

-строки оплати поставленої сировини, матеріалів тощо.

2. Визначення середньоденних витрат на виробництво продукції, включає:

-одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

-одноденні витрати на персонал;

-одноденні накладні витрати.

3. Розрахунок потреби в капіталі для фінансування оборотних активів, включає:

-кумулятивний метод – потреба в капіталі визначається множенням загальної тривалості відволікання коштів в оборотні активи протягом одного операційного циклу на середньоденні їх витрати;

-елективний метод - потреба в капіталі розраховується обчисленням загальних витрат ресурсів, які авансуються в сировину, заробітну плату протягом операційного циклу і заморожуються в окремих позиціях оборотних активів.

 

3. Розрахунок потреби в капіталі для фінансування витрат, не пов’язаних з основною діяльністю підприємства.

На підприємствах може виникати потреба в капіталі для досягнення цілей, не відображених у плані виробництва, зокрема для здійснення різного роду фінансових інвестицій чи покриття затрат невиробничого характеру, фінансування яких здійснюється за залишковим принципом за рахунок чистого прибутку підприємства. В окремих випадках це роблять за рахунок банківських позичок, джерелами погашення яких є чистий прибуток.

Розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для покриття цих видів потреби в капіталі здійснюється, виходячи з фактичної величини відповідних затрат: вартості акцій, облігацій, затрат на утримання об’єктів невиробничого призначення тощо.

 

Загальна потреба в капіталі розраховується як сума:

-капіталу, необхідного для фінансування ОЗ і нематеріальних активів

(інвестиційна діяльність);

- капіталу для фінансування оборотних активів (операційна діяльність);

- капіталу для фінансування витрат, не пов’язаних з основною діяльністю.

 

3. Прогнозний баланс -є формою фінансової звітності, що містить інформацію про майбутній стан підприємства, який очікується внаслідок запланованих операцій.

 

Особливості прогнозного балансу:

- висвітлює окремі несприятливі проблеми, розв’язання яких керівництво не планувало;

- служить високоточним інструментом контролю решти бюджетів на майбутній період діяльності підприємства;

- допомагає керівництву підприємства робити розрахунки різних коефіцієнтів і показників;

- допомагає визначити перспективні джерела фінансування і врахувати можливі обставини, що можуть вплинути на функціонування підприємства у прогнозованому періоді.

Прогнозний баланс опрацьовують, коригуючи баланс за попередній рік з урахуванням усіх тих видів діяльності, що їх прогнозують використовувати протягом бюджетного періоду.

Прогнозний баланс складають на підставі балансу на початок бюджетного року, бюджетів операційних затрат і бюджету грошових коштів.

 

Розрахунок планових показників балансу здійснюють на основі наступної інформації:

- змін у складі необоротних активів, які випливають з бюджету інвестицій та амортизаційних відрахувань;

- прогнозних показників окремих статей оборотних активів, які розраховуються з використанням бюджету товарно-матеріальних запасів, бюджету виробництва, графіків грошових надходжень від реалізації продукції;

- планових показників власного капіталу, які розраховують виходячи з даних бюджету ліквідності, інвестицій, фінансових результатів і нормативів розподілу прибутку;

- змін у складі позичкового капіталу, які визначаються на основі графіків погашення банківських кредитів, бюджету інвестицій, планів матеріально-технічного постачання, бюджету ліквідності.

Зміна (динаміка) у складі активів і пасивів (приріст чи зменшення), які очікуються у плановому періоді, відображаються у динамічному балансі.

В такому балансі висвітлюються не окремі статті активів і пасивів, а сумарні зміни в цих статтях. Які прогнозуються протягом планового періоду.

В активній стороні динамічного балансу слід відображати зміни у використанні фінансових ресурсів, а в пасиві – зміни у джерелах фінансування активів.

Таблиця 7.

Структура динамічного (рухомого) балансу.

 

Використання фінансових ресурсів	Залучення фінансових ресурсів
1. Приріст активів 1.1. Необоротні активи -придбання нематеріальних активів; -придбання ОЗ; -довгострокові фінансові інвестиції 1.2. Оборотні активи -збільшення запасів; -дебіторська заборгованість -поточні фінансові інвестиції -грошові кошти та їх еквіваленти	1. Збільшення пасивів 1.1. Власний капітал -збільшення статутного капіталу -збільшення резервного капіталу -нерозподілений прибуток
2. Зменшення пасивів -погашення заборгованості -виплата дивідендів -повернення внесків власників	2. Зменшення активів (дезінвестиції) -реалізація запасів -реалізація необоротних активів -нарахування амортизації
3. Сума	3. Сума

 

Побудова такого балансу дає можливість виявити зміни показників балансу, що прогнозуються в окремих періодах, а також проаналізувати причини цих змін (наприклад, зменшення обсягів реалізації, підвищення рівня затрат, зростання вартості капіталу).

Для забезпечення фінансової рівноваги сума приросту пасивів та зменшення активів повинна дорівнювати величині приросту активів та зменшення пасивів. Плануючи показники балансу, слід перевіряти їх на предмет узгодження з обраною фінансовою стратегією та дотримання правил фінансування, зокрема визначеного рівня структури капіталу, показника покриття необоротних активів за рахунок довгострокових пасивів тощо.

Динамічний баланс розглядають як – інструмент планування ліквідності підприємства та як – метод аналізу ліквідності.

 

4. Формування, затвердження і виконання фінансового плану (фінансової моделі) та бюджету підприємства.

Фінансовий план складається і затверджується на календарний рік із поквартальним та помісячним поділом.

Організаційно процес фінансового планування складається з кількох етапів:

1. формування, узгодження і підготовка до затвердження фінансового плану

2. затвердження і виконання фінансового плану;

3. аналіз результатів роботи і контроль виконання фінансових планів.

1. Формування, узгодження й підготовка до затвердження фінансового плану

1.1. Формування керівництвом основних напрямків політики підприємства та програм і доведення їх до підрозділів та осіб, які відповідають за підготовку фінансових планів.

Оскільки фінансовий план є невід'ємною частиною стратегічного і тактичного плану й відображає певні етапи досягнення стратегічних цілей, насамперед необхідно поінформувати всі зацікавлені сторони про політику підприємства на бюджетний період. Тому першим етапом фінансового планування є доведення вищим керівництвом політики підприємства до керівників підрозділів та інших осіб, що беруть особисту участь у підготовці фінансових планів.

1.2. Збір, оцінка і консолідація інформації, підготовка й узгодження вихідних

даних (кошторисів і планів робіт) на рівні всіх підрозділів підприємства:

1.2.1. Визначення планових обсягів і планової дохідності за всіма видами виконаних робіт;

1.2.2. Визначення планових лімітів видатків на виконання кошторису підприємства;

1.2.3. Визначення планових норм і витрат діяльності підприємства;

1.2.4. Обґрунтування впровадження нових програм і проектів;

1.2.5. Формування планів руху капіталу;

1.2.6. Визначення дохідної частини бюджету (мінімальної і достатньої маржі);

1.2.7. Розрахунок податкових платежів і обов'язкових відрахувань.

1.3. Попереднє формування фінансового план, підготовка фінансової моделі; формування консолідованого бюджету підприємства і бюджетів підрозділів; попередній розрахунок прогнозних показників.

1.4. Документування.

Перенесення фінансового плану на папір шляхом формування фінансової моделі планів руху капіталу, планів нових програм і проектів, бюджетів, прогнозних показників, а також складання пояснювальних записок до них.

1.5. Обговорення фінансової моделі і бюджету з вищим керівництвом.

Огляд і оцінка фінансового плану, переговори і координування планів із керівництвом, вироблення загальної думки, узагальнення та аналіз результатів обговорення.

1.6. Підготовка фінансового плану (або кількох варіантів) до затвердження.

2. Затвердження і виконання фінансового плану

2.1. Затвердження фінансового плану.

Керівництво підприємства розглядає запропоновані варіанти фінансових планів, вибирає оптимальний і затверджує його. При цьому враховується інтерактивність і гнучкість плану, що дає змогу швидко і з мінімальними затратами переглядати окремі рішення й показники при зміні умов роботи підприємства.

2.2. Доведення затверджених фінансових показників до всіх підрозділів підприємства.

2.3. Виконання фінансового плану.

Всі підрозділи підприємства зобов'язані дотримуватися у своїй роботі затверджених фінансових показників. По завершенню звітного періоду (місяця, кварталу, року) планово-аналітична служба готує звіт про виконання фінансового плану, у т.ч. з поділом по підрозділах. Пакет документів у вигляді звіту про виконання фінансового плану підприємства з висновками і пропозиціями передається на розгляд керівництву підприємства.

3. Аналіз результатів роботи і контроль за виконанням фінансових планів

За результатами аналізу фактичного виконання планових показників керівництво підприємства приймає рішення щодо подальшої діяльності і, в разі потреби, про коригування фінансових показників на майбутній період з метою їх оптимізації в невизначених умовах діяльності підприємства.

 

Тема 6. Аналіз та оцінка виконання бюджетів

План

1. Сутність та характеристика бюджетного контролю.

2 Загальна схема оцінки виконання бюджету.

3. Методика оцінки виконання бюджетів на основі аналізу відхилень.

 

1. Бюджетний контроль – це порівняння фактичних показників фінансово-господарської діяльності з плановими (бюджетними) з метою перевірки їх узгодженості за величиною і термінами, а також аналіз причин відхилень з метою вироблення пропозицій щодо коригування бюджетів чи фінансово-господарської діяльності підприємства.

Бюджетний контроль є дієвим інструментом стимулювання підвищення фінансової відповідальності та продуктивності як окремих працівників, центрів прибутковості, структурних підрозділів, так і підприємства в цілому.

 

Об’єктом бюджетного контролю – є всі бюджети підприємства

(операційний, фінансовий, інвестиційний), які складає підприємство у звітному періоді та на перспективу.

 

Основними джерелами бюджетного контролю є – економіко-правова структура бюджетів суб’єктів підприємницької діяльності: пасив – джерела надходження коштів, і актив – напрямки вкладання коштів (інвестування)

 

Завдання бюджетного контролю:

1. Визначення суттєвих фактичних відхилень в діяльності підприємства;

2. Аналіз причин цих відхилень з метою їх подальшого усунення;

3. Управління відхиленнями та доцільність проведення коригуючих змін у діяльності підприємства;

4. Періодичне проведення планових ревізій і перевірок фінансової діяльності підприємства;

5. Інформування про факти порушень бюджетної дисципліни та притягнення винних до відповідальності.

 

2. Для здійснення контролю за виконанням бюджетів, як правило, використовують дворівневу систему контролю.

Нижній рівень – це контроль за виконанням часткових (функціональних) бюджетів структурних підрозділів підприємства, який безпосередньо здійснюється економічними службами цих підрозділів; при цьому контролюються як окремі показники зведеного бюджету, так і його складові, тобто функціональні бюджети.

Верхній рівень – контроль за виконанням бюджетів усіх структурних підрозділів, центрів відповідальності та зведених бюджетів по підприємству в цілому, який здійснюється безпосередньо службами контролінгу.

 

До основних елементів системи контролю відносять:

-об”єкти контролю – бюджети структурних підрозділів, часткові

(функціональні) та зведені бюджети;

- предмети контролю – окремі показники витрат та доходів. Надходжень та видатків (дотримання бюджету ліквідності, оплати праці, витрат сировини і матеріалів);

- суб’єкти контролю – служби контролінгу, що здійснюють контроль за дотриманням бюджетів та підрозділи чи окремі працівники, відповідальні за виконання бюджетів;

- інструменти контролю – методи, процедури, які використовуються в процесі бюджетного контролю (аналіз відхилень, SWOT- аналіз тощо).

 

Етапи проведення бюджетного контролю включають:

1. Ідентифікація фактичних даних;

2. Розрахунок відхилень;

3. Визначення причин і факторів відхилень;

4. Розробка (підбір) каталогу заходів щодо коригування планів і діяльності в цілому;

5. Оцінка запропонованих заходів;

6. Ініціювання рішень щодо коригування планів;

7. Контроль виконання скоригованих планів.

Належний бюджетний контроль можливий лише за умови обліку всіх операцій, пов’язаних з грошовими надходженнями і виплатами, доходами і витратами.

Ідентифікація фактичних показників і визначення відхилень здійснюється на основі даних управлінського обліку, який є своєрідним продовженням і деталізацією фінансового обліку.

Розрахунок відхилень фактичних показників від планових (бюджетних) може проводитися як в абсолютних, так і відносних величинах. Він здійснюється як у розрізі окремих періодів, так і кумулятивно, тобто з урахуванням певної сукупності звітних періодів.

Виявлені в процесі контролю відхилення сигналізують про необхідність корекції планів чи фінансово-господарської діяльності в цілому.

Конкретні рекомендації щодо коригування планів повинні формуватися лише після ретельного факторного аналізу причин відхилень та їх інтерпретації, що є найскладнішим елементом бюджетного контролю.

Результати бюджетного контролю доцільно оформляти у вигляді звіту (рапорту) про виконання бюджетів.

Таблиця 8.

Звіт про виконання бюджету

 

Показники	Бюджет	Фактично	Відхилення	Пояснення причин відхилень
Доходи (за видами)
Затрати (за видами)
Прибуток (збиток)

 

Аналіз відхилень у звітах можна візуалізувати у формі діаграм, графіків, рисунків.

У звітах поряд з фіксацією відхилень пояснюють перчини їх виникнення та формулюють пропозиції щодо коригування бюджетів чи вдосконалення фінансово-господарської діяльності.

Звітні аналітичні матеріали з виконання зведеного і функціональних бюджетів представляють керівництву підприємства для оперативної корекції зведених бюджетів підприємства та бюджетів структурних підрозділів чи центрів відповідальності.

Результати аналізу виконання бюджетів, відносних показників і коефіцієнтів можуть зумовити необхідність розробки нового варіанту бюджету, який повинен починатися з вибору заданих значень.

На крупних підприємствах, як правило, функціонують комплексні автоматизовані системи бюджетного планування та контролю. Це дозволяє максимально оперативно (щоденно, щоквартально, щомісячно) одержувати інформацію про виконання бюджетів і, відповідно, вносити необхідні корективи в них з метою підвищення ефективності оперативного управління фінансами підприємства.

Основне значення в плануванні за допомогою автоматизованої системи полягає:

По-перше, в змозі моделювати різні сценарії побудови зведеного бюджету за різних його параметрів;

По-друге, застосовувати інтерактивні засоби аналізу відхилень, які дають можливість „розшифрувати” окремі показники і дійти висновків щодо факторів, які на них впливають.

 

3. Аналіз відхилень – є процесом систематичного порівняння бюджетних (стандартних) і фактичних показників діяльності та пояснення причин відхилень і здійснюється за схемою:

 

Позитивні відхилення Негативні відхилення

- фактичний дохід більший - фактичний дохід менший

від запланованого від запланованого

- фактичні витрати менші - фактичні витрати більші

від бюджетних від бюджетних

 

Розглянемо схему визначення можливих відхилень

у бюджету ванні.

Рис. 2. Можливі відхилення у бюджетуванні

Існують певні причини виникнення відхилень:

1. Зовнішні причини:

– економічні, соціальні, юридичні і політичні зміни;

-зміни в конкуренції;

-зміна умов поставок.

2. Внутрішні причини:

-зміна методів управління;

-неефективне використання ресурсів;

-неякісне складання бюджету.

 

Всі причини відхилень рекомендується систематизувати в розрізі трьох функціональних рівнів:

1. Рівень планування:

-помилкова оцінка розвитку зовнішнього середовища;

-неправильні прогнози щодо причинно-наслідкових взаємозв’язків між діяльністю підприємства та зовнішніми факторами впливу;

-дефіцити в інформаційному забезпеченні чи обробці інформації, які призвели до нереальних прогнозів.

2. Рівень прийняття рішень:

-акцептування помилкових планових альтернатив, побудованих на заздалегідь неправильних пропозиціях;

-затвердження планових альтернатив, відмінних від тих, які згідно із обґрунтуванням є найреальнішими до виконання.

3. Рівень реалізації:

- дефіцити в якісному та кількісному забезпеченні матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами, які призвели до зриву виконання планових показників;

- дефіцити у виробничому процесі;

- слабкі місця в організації виробничо-господарської діяльності;

- недостатня мотивація до виконання планових показників.

Аналізуються відхилення за допомогою факторного аналізу відхилень фактичних фінансових результатів від бюджетних.

Метою аналізу – є визначення та оцінка всіх факторів, що зумовили відхилення та вироблення на цій основі висновків і пропозицій щодо подолання виявлених негативних факторів і слабких місць, використання можливих резервів і відповідної корекції планів.

Особлива увага звертається на аналіз прибутків від операційної діяльності та затрат, що може здійснюватися в розрізі окремих структурних підрозділів, видів продукції, центрів затрат.

 

 

Аналіз відхилень фактичного прибутку від бюджетних показників здійснюється за такими факторами:

-вплив зміни обсягів реалізації;

-вплив зміни цін;

-вплив зміни асортименту реалізованої продукції;

-вплив зміни величини затрат.

Вплив останнього фактору в процесі аналізу розщеплюється на окремі компоненти (групи чи статті витрат): постійні, змінні затрати, затрати на сировину та матеріали, затрати на персонал тощо.

На провідних підприємствах аналіз відхилень здійснюють за такими основними напрямками:

- факт – план аналізованого підприємства;

- звітний – попередній період;

- факт звітного періоду – факт аналогічного періоду;

- оцінні – бюджетні показники наступного періоду;

- порівняно із середньо галузевими показниками та показниками підприємств, що є найкращі в галузі.

Управління при відхиленнях – це принцип управління, за якого концентрується увага тільки на суттєвих відхиленнях діяльності підприємства.

 

Відхилення можуть бути:

- сприятливі (позитивними) – коли фактичний дохід перевищує запланований, а фактичні витрати менші бюджетних;

- несприятливим (негативним) – коли фактичний дохід менший від запланованого, а фактичні витрати більші від бюджетних.

Підприємство повинно відреагувати на відхилення якщо вони негативні. Якщо вони сприятливі, то можливо проаналізувати причини їх виникнення і постаратися підтримати цей рівень або збільшити міру їх впливу.

У випадку значних відхилень можливі два варіанти рішень:

- коригування або перегляд фінансових планів, якщо результати контролю свідчать про те, що подальше виконання їх у такому вигляді недоцільне;

- внесення відповідних коректив у дії для досягнення запланованих цілей.

Таким чином, звіт про виконання забезпечує зворотній зв’язок, що у свою чергу дає можливість здійснювати управління при відхиленнях.

Тема 7. Оцінка ризиків при складанні бюджетів.

План

1. Характеристика та класифікація ризиків.

2. Методи оцінки ризиків.

3. Управління ризиками при складанні бюджетів підприємства.

 

1. Ризик – це можливість уникнути несприятливих ситуацій у ході реалізації планів з виконання бюджетів підприємства.

 

 

Сутність ризику:

- ризик як можливість втрат у формі фактичних збитків чи втраченої вигоди;

- ризик, як ступінь нестабільності, непередбаченості результатів.

 

Функції ризику:

- регулююча – конструктивна форма, деструктивна форма;

- захисна – соціально-правовий аспект, історичний аспект.

Розглянемо класифікацію ризиків:

1. Чисті ризики:

1.1. Природні;

1.2. Торгові;

1.3. Екологічні;

1.4. Виробничі;

1.5. Політичні;

1.6. Транспортні:

1.7. Комерційні:

1.7.1. Інфляційні:

1.7.1.1. Чисті інфляційні;

1.7.1.2. Валютні;

1.7.1.3. Ризики ліквідності.

1.7.2. Інвестиційні:

1.7.2.1. Ризики зниження доходності:

1.7.2.1.1. Відсоткові;

1.7.1.1.2. Кредитні.

1.7.2.2. Ризики прямих фінансових втрат:

1.7.2.2.1. Біржові;

1.7.2.2.2. Селективні;

1.7.2.2.3. Банкрутство.

1.7.3. Ризики втраченої вигоди.

2. Спекулятивні ризики:

2.1. Фінансові:

2.1.1. Інвестиційні;

2.1.2. Інфляційні.

 

Причини виникнення ризиків:

- відсутність повної інформації;

- випадковість;

- протидія.

Призначення аналізу ризику – полягає в одержані необхідних даних для прийняття рішень щодо доцільності участі в проекті та оцінки наслідків.

Аналіз ризиків поділяють на:

- якісний – займається виявленням факторів, областей і видів ризиків;

- кількісний – дозволяє в чисельній формі оцінити розміри окремих ризиків і ризику проекту в цілому.

 

Послідовність проведення аналіз ризику на підприємствах розглянемо схематично:

1. Виявлення всіх потенційних ризиків, пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства;

2. Виявлення факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків;

3. Аналіз виявлених факторів

4. Аналіз і ранжування потенційних ризиків

5. Вибір методів і визначення шляхів нейтралізації фінансових ризиків

6. Застосування вибраних методів

7. Оцінка результатів і коригування вибраних методів

8. Розробка заходів для зниження ризику

На підприємстві виділяють наступні ділянки ризику:

-безризикована ділянка – коли підприємство нічим не ризикує, відсутні будь-які втрати, одержує прибуток.

-ділянка мінімального ризику – коли відбувається покриття всіх витрат або одержання прибутку набагато меншого від розрахункового.

-ділянка критичного ризику – можливе втрачання прибутку, але і відшкодування витрат за свій рахунок через недоодержання очікуваного прибутку.

-ділянка недопустимого (катастрофічного) ризику – діяльність підприємства доводиться до банкрутства.

 

2. При оцінці ризику виділяють його джерела та причини.

За джерелом виникнення розрізняють:

- ризики господарські;

- ризики, пов’язані з особистістю людини.

 

За причинами виділяють:

- ризики, що є наслідком невизначеності майбутнього;

- непередбачуваності поведінки партнера;

- нестачі інформації.

 

В економіці використовують значну кількість методів оцінки ймовірності виникнення ризиків:

- метод експертних оцінок;

- статистичні методи;

- розрахунково-аналітичні методи;

- аналогові методи;

- метод сценаріїв;

- метод Монте-Карло.

 

1. Метод ЕКО –застосовується, якщо у підприємства відсутня необхідна інформація для проведення розрахунків і порівнянь. Вказаний метод ґрунтується на опитуванні кваліфікованих спеціалістів у галузі фінансів і страхування з подальшою математичною обробкою в результаті проведеного опитування.

2. Статистичні методи – включають дисперсійний, регресійний і факторний аналіз а також кластер ний аналіз. Суть статистичного методу полягає у вивченні статистики втрат і прибутків, які мали місце на аналізованому підприємстві.

Встановлюється величина або частка одержання тієї чи іншої економічної віддачі і складається прогноз на майбутнє.

3. Розрахунково-аналітичні методи – застосовують найчастіше. Їх перевага – вони досить добре опрацьовані, прості для розуміння та оперують нескладними поняттями.

До них належать:

–метод дисконтування;

–аналіз окупності витрат;

–аналіз беззбитковості виробництва;

- аналіз стійкості.

 

4. Аналогові методи – полягають у вишукуванні та використанні схожості, подібності явищ, предметів, систем тобто нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими, більш чи менш аналогічними об’єктами.

5. Метод сценаріїв – припускає складання повного переліку всіх можливих

варіантів розвитку подій і оцінку імовірності здійснення кожного з них. Його переваги – можливість обліку кореляції між різними ризиками і оцінки одночасного впливу декількох факторів ризику на результати проекту.

Використовують спрощений підхід: визначають для кожного ключового показника три значення – оптимістичне, песимістичне і найбільш імовірне.

6. Метод Монте-Карло – метод формального опису ризику, який відбиває всю гаму невизначеностей, з якими може зіштовхнутися підприємство. В основі методу – аналіз великої кількості випадкових ситуацій.

 

3. Управління ризиком – означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого рівня, що відповідає поставленим на даний момент цілям управлінням.

 

Цілі управління ризиком:

1. Підтримання ризику на рівні, не вищому, від зазначеного.

2. Мінімізація ризику при деяких заданих умовах.

 

Етапи управління ризиками:

- усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

- аналіз та оцінка ризику: мінімізація або обмеження ризику за допомогою відповідних методів управління;

- здійснення постійного контролю за рівнем ризиків із залученням механізму зворотного зв’язку.

Для управління ризиками використовується методика хеджування – це діяльність спрямована на створення захисту від можливих втрат у майбутньому.

До нього відносять – структурне балансування надходжень і платежів, управління розривом між чутливими активами і зобов’язаннями, управління середньозваженим терміном погашення.

Розглянемо моделі управління ризиками:

- максимізує прибуток при обмеженні рівня ризику шляхом встановлення максимально допустимого його значення.

Її називають стратегією нехеджування ризиків, що реалізується через застосування незбалансованих прийомів управління активами і зобов’язаннями.

- мінімізує ризик з обмеженням-це вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий.

В процесі фінансової діяльності підприємство повинно виявляти пов’язані з ним втрати.

З цією метою необхідно розробляти найбільш прийнятні шляхи нейтралізації фінансових ризиків.

1. Ухилення від ризику – цей метод дозволяє повністю уникнути потенційних втрат, пов’язаних з фінансовими ризиками, але не дозволяє одержати прибуток, пов’язаний з ризиковою діяльністю.

2. Прийняття ризику на себе – у цьому випадку втрати покриваються з будь-яких ресурсів, що залишаються після настання фінансового ризику.

3. Передача ризику – шляхом укладання договору факторингу, договору поручительства, біржової угоди, передача ризику постачальникам сировини і матеріалів;

4. Страхування фінансових ризиків – це повна або часткова компенсація в