На 1 січня 200_ р.Форма № 1
Продовження табл. 1.1
Продовження табл. 1.1
Продовження табл. 1.1
Продовження табл. 1.1 ДОВІДКА ДО РАХУНКА 70 «ДОХОДИ ЗАГАЛЬНОГО ФОНДУ»
Закінчення табл. 1.1 ДОВІДКА ДО РАХУНКА 71 «ДОХОДИ СПЕЦІАЛЬНОГО ФОНДУ»
Керівник Головний бухгалтер «___» _________________ 200__ р. Витрати (розділ ІІІ балансу) характеризуються такими статтями: «Видатки загального фонду», «Видатки спеціального фонду», «Виробничі витрати». Активи й витрати бюджетних установ не оцінюються щодо їхньої здатності трансформуватися у грошові кошти, а тому й розділи активу балансу не розміщуються за ознаками зростаючої ліквідності, як це прийнято в балансі госпрозрахункових підприємств. Статті пасиву балансу об’єднано також у три розділи. Власний капітал (розділ І пасиву балансу) містить такі статті: «Фонд у необоротних активах», «Фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах», «Фінансовий результат». Сума власного капіталу бюджетної установи є абстрактною величиною. Водночас власний капітал (фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах) є основою для започатковування та подальшого здійснення фінансово-господарської діяльності бюджетної установи, одним із найважливіших її показників. Розділ ІІ «Зобов’язання» містить статті, на яких відображається заборгованість установи за довгостроковими і поточними зобов’язаннями, кредиторська заборгованість юридичних та фізичних осіб. Доходи загального і спеціального фондів відображають у розділі ІІІ «Доходи». Отже, статті активу й пасиву балансу згруповано у відповідні розділи з таким розрахунком, щоб якомога чіткіше проглядався взаємозв’язок між активами установи, її витратами і джерелами їх формування. Важливою складовою балансу бюджетних установ є довідки про рух асигнувань загального та спеціального фондів, які дають змогу органам Державного казначейства і вищим органам контролювати надходження та використання бюджетних коштів. План рахунків бухгалтерського обліку Для поточного бухгалтерського обліку операцій в установах та організаціях, що утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, застосовуються План рахунків і порядок його застосування, затверджені Наказом Головного управління Державного казначейства України від 10.12.99 № 114 (дод. 1). Зазначений План розроблено на основі Плану рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ, затвердженого Мінфіном України від 30.11.99 № 291, і його структура дає змогу отримувати вичерпну інформацію, необхідну для складання балансу та звітності про виконання кошторисів бюджетних установ. Усі рахунки згруповано у два розділи: І розділ — балансові рахунки, ІІ розділ — позабалансові рахунки. Балансові рахунки за економічним змістом згруповано у вісім класів, кожний з яких містить синтетичні рахунки, близькі за економічним змістом обліковуваних на них об’єктів. Структуру Плану зорієнтовано на потреби складання балансу та інших форм фінансової звітності. Зв’язок Плану рахунків із балансом унаочнює рис. 1.5.
Рис. 1.5. Взаємозв’язок балансу і Плану рахунків У плані використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це означає, що максимально можлива кількість синтетичних рахунків у плані — не більш як 99. Синтетичним рахункам присвоєно двоцифрові коди, в яких перша цифра — номер класу, друга — порядковий номер рахунка в даному класі (починаючи з нуля). Усього у Плані передбачено 42 рахунки — від № 10 «Основні засоби» до № 82 «Виробничі витрати». При цьому деякі коди використовуються як резервні. Для підвищення аналітичних можливостей облікової інформації без істотного збільшення кількості рахунків і розрядності їхніх кодів більшість синтетичних рахунків поділяються на субрахунки І рівня. Код субрахунка трицифровий і складається з коду синтетичного рахунка й порядкового (від 1 до 9) номера. Планом рахунків передбачено понад 150 субрахунків. Саме через систему субрахунків у Плані рахунків відбиваються специфічні особливості фінансово-господарської діяльності бюджетних установ — здійснюється облік доходів, грошових коштів, видатків, розрахунків. Тому у практиці бюджетних установ для записування фінансово-господарських операцій у поточному обліку, подальшого узагальнення облікових даних та з метою складання звітності користуються субрахунками, і лише в окремих випадках інформація узагальнюється на синтетичних рахунках. Бухгалтерський облік доходів і видатків загального та спеціального фондів ведеться роздільно, для чого передбачено окремі рахунки. Більшість рахунків призначено для поточного обліку операцій бюджетних установ різних галузей невиробничої сфери. До Плану рахунків включено й такі рахунки, застосування яких зумовлюється особливостями основної діяльності окремих груп установ та організацій. Так, тільки в науково-дослідних інститутах застосовуються субрахунки з обліку спецобладнання для науково-дослідних робіт за господарськими договорами, із розрахунків із замовниками та співвиконавцями. План рахунків містить також рахунки, призначені для обліку виконання сільських, селищних і міських (міст районного підпорядкування) бюджетів, а саме: № 327 «Реєстраційні рахунки сільських, селищних та міських (міст районного підпорядкування) бюджетів», № 691 «Кошти передані і отримані» та ін. За призначенням усі рахунки, передбачені Планом рахунків, поділяються на основні, регулювальні, операційні та фінансово - результатні. Застосовують також активні, пасивні та активно - пасивні рахунки. У практиці бухгалтерського обліку бюджетних установ активно-пасивними рахунками користуються порівняно рідко, наприклад для обліку внутрішніх розрахунків. Рахунок № 68 «Внутрішні розрахунки» може бути активним, пасивним чи активно-пасивним залежно від того, в якій установі його застосовують. У самостійний розділ у Плані рахунків виокремлено забалансові рахунки. Вони призначені для обліку активів і розрахунків, які вилучені з обороту установи й не відображаються в балансі. До забалансових віднесено 7 рахунків — від 01 «Орендовані необоротні активи» до 09 «Призначення та зобов’язання». На забалансових рахунках господарські операції відображаються без застосування методу подвійного запису, тобто облік на них ведеться за простою системою. Уніфікація планів рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій і бюджетних установ є одним із напрямків удосконалення бухгалтерського обліку, його реформування із застосуванням міжнародних стандартів. Нова концепція Плану рахунків зорієнтована на перспективу розвитку бюджетних установ, вона дає змогу прискорити процес упровадження персональних комп’ютерів у сферу обліку за рахунок використання типових проектних рішень, скоротити пов’язані з цим витрати і підвищити ефективність автоматизації обліку. Важлива роль уніфікації в підготовці та використанні кадрів працівників, зайнятих обліком. Щоб забезпечити правильне використання рахунків з метою відображення господарських операцій, Головне управління Державного казначейства України, ухваливши План рахунків, водночас розробило й затвердило Порядок застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, а згодом — Інструкцію про кореспонденцію субрахунків бухгалтерського обліку для відображення основних господарських операцій бюджетних установ (Наказ Державного казначейства України від 10.07.2000 № 61). У цих документах наведено характеристику, призначення і структуру кожного рахунка, типову кореспонденцію субрахунків (дод. 2). План рахунків та Інструкція щодо його застосування є обов’язковим і важливим засобом державного управління бухгалтерським обліком у бюджетних установах. Оскільки План рахунків передбачено застосовувати в усіх бюджетних установах, то в кожному конкретному випадку цілком закономірно використовується лише певна частина синтетичних рахунків і субрахунків, передбачених Планом. Тому кожна установа (централізована бухгалтерія) розробляє для себе робочий план рахунків, який затверджує керівник установи. Структуру Плану рахунків бюджетних установ наведено в табл. 1.2. Таблиця 1.2 СТРУКТУРА ПЛАНУ РАХУНКІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ
|
