Тема 1 Формування індустріальної цивілізації. Розвиток країн у кінці XIX ст..

1 Становлення індустріального світу та монополізація економіки на межі століть. * Особливості буржуазної еволюції Російської імперії в кінці ХІХ − на початку XX ст.

2 Роль буржуазних революцій у країнах Західної Європи у соціально-політичних перетвореннях там у другій половини XIX століття.

3 Зародження робітничого руху в країнах Заходу, його еволюція й ідейно-політичні течії. I Інтернаціонал. *

4 IІ Інтернаціонал. Е. Бернштейн, К. Каутський. Реформізм у міжнародному соціал-демократичному русі та його розкол.

5 Політичні ідеї та рухи в Росії та на українських землях на межі ХІХ - ХХ ст.

Додаткові питання для самостійної роботи

1 Різновиди монополій та їх роль в економічному розвитку провідних країн світу.

2 Основні політичні течії в Західній Європі та їх еволюція.

3 Анархізм, більшовизм та інші радикальні революційні рухи початку ХХ століття.

Примітка: * - питання для самостійного опрацювання.

Основні тези для підготовки до першого семінару:

1. Досягнення науки і техніки в кінці XVIII-XIX ст. були грандіозними, вони означали перехід до нового, другого етапу науково-технічного прогресу, який охоплює період з XIX ст. до середини XX ст., етапу, що є основою індустріальної цивілізації. Технічні винаходи і застосування їх у виробництві поклали початок промисловому перевороту, як загальноісторичному закономірному етапу в становленні та розвитку капіталістичного ладу. Цей етап був досягнутий і пройдений різними країнами Європи, Північної Америки та Японією в основному протягом XIX ст. Капіталізм вступив у фазу державного монополістичного розвитку, що характеризується утворенням монополій і посиленням втручання держави в економічне життя.

Конкурентна боротьба приводила до необхідності вироблення певних угод, які гарантували отримання прибутків. У свою чергу, ці угоди викликали виникнення монополій - великих господарських об`єднань: синдикатів, трестів, концернів, картелів. Монополії виникали не тільки в розвинених індустріальних країнах, але і в країнах із середнім рівнем економічного розвитку. У Німеччині поширеною формою монополії стали картелі, США – трести. У Росії перші монополії виникли у 80-х рр., наприклад, Союз рейкових заводів, Продвагон, Продамет та ін. У той же час, там основним атавізмом залишались необмежена абсолютна монархія та поміщицьке землеволодіння, що було суттєвим гальмом розвитку буржуазних відносин.

2. Першим і головним наслідком буржуазних революцій, що охоплюють цілу історичну епоху, було те, що після їхньої перемоги в Західній Європі створилася система буржуазних держав. Конкретно-історичного аналізу вимагає й другий важливий результат буржуазних революцій — повалення феодально-абсолютистських монархій у Західній Європі. Під ударами буржуазних революцій захиталися могутні монархічні династії Капетингів (Франція), Гогенцоллернів (Німеччина), Габсбургів (Австрія). Рух буржуазії проти феодально-абсолютистських сил був у той період головним стрижнем, основою історичного процесу, його об’єктивним змістом. Буржуазні економічні теорії стверджували положення про те, що власність кожної людини є результатом її праці. Правопорядок у суспільстві має бути таким, щоб була можливість отримання кожним індивідом вигоди при дотриманні інтересів і свободи інших індивідів.

Революції в таких європейських країнах, як Італія та Австрія, Угорщина були неповними, незавершеними у зв'язку з неготовністю деяких класів до змін та боротьби. Капіталістичний розвиток у них був відкинутий у майбутнє.

Роль буржуазно-демократичних революцій у економічному розвитку країн Європи можна подати у вигляді таблиці 1:

Таблиця 1- Вплив європейських буржуазних революцій на економіку країн

Зміни у с/ господарстві	Зміни у промисловості	Зміни у торгівлі
- селяни частково отримали землю; - введення багатопільної системи в землеробстві; - розвиток фермерства, впровадження машин для обробітку землі, розширення внутрішнього ринку; - два шляхи розвитку ринкових відносин у сільському господарстві: прусський та американський, який набув поширення в країнах Західної Європи завдяки своїй ефективності та економічній зацікавленості виробника, який працював на себе на своїй землі й прагнув краще працювати, щоб одержати більший прибуток.	- відкрився простір для розвитку ринкових відносин; - швидкий розвиток суднобудівельних, суконних, полотняних мануфактур, підприємств з переробки продукції сільського господарства; - закононодавче забезпечення розвитку промисловості, особливо важкої; державна політика протекціонізму, яка захищала від іноземної конкуренції. Створення банків; -промисловий переворот: перехід від мануфактури до фабрики із застосуванням системи машин та парового двигуна - це справжня революція у виробництві.	- приймаються закони, спрямовані на розвиток промисловості й торгівлі, зміцнення фінансів; - проголошення свободи торгівлі; -Країни Західної Європи активно проводили політику захисту законами та правилами промисловості та внутрішнього ринку країн від проникнення на нього іноземних товарів. Для цього використовувалися перш за все високі ставки мита на ввіз товарів з-за кордону. Країни, у яких відбулися революції, налагоджують торговельні зв'язки і стають головними торговельними суб'єктами світу. Поєднання протекціонізму з вільним ринком.

3. Остання третина XIX століття знаменується швидким ростом робітничого руху на Заході, що викликано посиленням експлуатації. За 80-ті роки кількість учасників виросла в п`ять разів, за 90-ті –ше в три рази, і у провідних шести країнах Європи число їх сягало 1 млн. за день. У ході цієї боротьби робітничому класу вдалось добитись деяких поступок з боку буржуазії. Намітилась тенденція скорочення робочого дня, приросту заробітної плати, з'явились перші закони, регулюючі найм робочої сили, видачу заробітної плати, охорону праці, страхування та інше. З'являються перші масові організації робочого класу - профспілки. Якщо до 70-х років були вони лише в Англії, то до кінця XIX ст. з’явилися в більшос ті країн Європи.

До 80-90 років ХІХ століття оформилися три типи професійних об`єднань: тред-юніони в англомовних країнах (Англія, США, Канада, Австралія); професійні об`єднання, які були під впливом політичних робітничих партій, що стояли на платформі різних моделей соціалізму (Швеція, Німеччина, Австрія, Бельгія, Голландія); профспілки анархо-синдикалістського спрямування (Італія, Франція, Іспанія), які вважали своїм завданням повалення капіталізму і здійснення соціалістичних перетворень під керівництвом профспілок.

Серед революційних теорій особливе місце посів марксизм, який швидко став авторитетною політичною силою і повів активну боротьбу з іншими політичними течіями за вплив на робітничий клас. К. Маркс і Ф. Енгельс засудили ідеї П. Ж. Прудона,що виступав проти участі робітників у політичному і революційному русі; піддали критиці анархіста М.А. Бакуніна,який заперечував необхідність диктатури пролетаріату, політичної партії робітничого класу і держави. Становище робітничого класу до 70-х рр. XIX ст. було вкрай важким. Тривалість робочого дня становила 14-16 годин, умови праці та побуту були нелюдськими. Проголошені буржуазією свобода, рівність і братерство виявилися лише декларацією. Незадоволення вели до посилення боротьби робітничого класу. Однак на перших порах виступи робітників проти експлуатації виражалися в стихійних формах: голодні бунти, підпали підприємств, руйнування машин.

Перша марксистська організація була створена 1847 р. у Німеччині – Союз комуністів, програмним документом якого став написаний Марксом і Енгельсом «Маніфест Комуністичної партії». Загальні цілі боротьби робітників усіх країн ставили питання про створення міжнародної організації соціалістів. 1864 р. був заснований I Інтернаціонал,що об`єднав не тільки марксистів, але і бланкістів, лассальянців, прудоністів, тред-юніоністів. Це була відповідь найбідніших верств суспільства на інтернаціональну практику буржуазії.

Соціально-політична диференціація суспільства, усвідомлення різними верствами населення своїх власних інтересів, розширення прав громадян та учасників політичної діяльності сприяли виникненню політичних партій. У Німеччині 1863 р. виник Загальний німецький робочий союз і Соціал-демократична партія 1869 р. У Франції оформилася Робоча партія Франції, очолювана Ж, Гедом (1845-1922) і П. Лафарга (1842-1911); 1888 р. в Австрії завершилося формування Соціал-демократичної партії Австрії. У Західній Європі основними партіями були консерватори і ліберали. У Франції їм відповідали республіканці та монархісти, в Англії – торі і віги. Особливістю утворення політичних партій в США було становлення двох масових партій –Республіканської і Демократичної.

4. II Інтернаціонал,що виник 1889 р., був на марксистській платформі. Але у середині 90-х рр.. всередині цієї організації виникає реформістське крило на чолі з Е. Бернштейном, що висунуло програму ревізії основних положень К. Маркса. Головна ідея опортуністів: «Рух - все, мета – ніщо!» Проти ревізіонізму виступив К. Каутський, проте він не підтримував марксистів у питанні перетворення суспільства, передбачав епоху соціальних революцій, однак завоювання влади він сприймав як досягнення парламентської більшості. З початку Першої світової війни він став лідером центризму із гаслом "громадянського миру";, засуджуючи будь-які думки про соціалістичну революцію та практичні революційні дії. Логічним завершенням його ідей стала теорія «ультраімперіалізму», коли міжнародний союз імперіалістичних держав і спільна експлуатація світу інтернаціональним капіталом усуне суперництво національних капіталів.

5. Початок XX століття став продовженням протистояння політичних ідей кінця XIX ст., як у Росії, так i на українських землях. Перш за все це соціалістичні, соціал-демократичні, комуністичні, ліберальні, консервативні та націоналістичні концепції. Ліберальний рух поділявся на два крила — помірковане та радикальне. Помірковані - діячі земств, які виступали за розширення місцевого самоврядування, обмеження сваволі чиновників, створення при самодержцю дорадчого органу. Радикали — представники російської інтелігенції, виступали за республіку, проведення аграрної та демократичних реформ, покращення правового стану робітників та селянства, створення системи їх соціального захисту. Соціал-демократи (які з 1903 р. поділялись на два крила: праворадикальне — меншовиків, та ліворадикальне — більшовиків) всю свою увагу зосередили на робітничому русі. Виразниками інтересів селянства стали представники соціалістів-революціонерів (есерів), які виступали за особливий, шлях розвитку Росії, на противагу країнам Європи.

Наприкінці ХІХ століття відбувається політизація національного руху на східноукраїнських землях. Виникає ціла низка політичних гуртків та перших політичних партій. 1897 року в Харкові виникла студентська група, на основі якої 1900 року була створена Революційна українська партія (РУП). 1900 року Микола Міхновський видав у Львові брошуру «Самостіна Україна», де вперше на східноукраїнських землях було проголошено ідеал «єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від гір Карпатських аж по Кавказькі». Проте РУП, яка спочатку прийняла брошуру “Самостійна Україна” за свою програму, згодом відмовилася від неї і перейшла на федеративні позиції. Переважна більшість українських партій, які виникли на початку ХХ століття на Наддніпрянській Україні, теж виступали поборниками перебудови Росії у федерацію, у якій Україна користувалася б правами національної територіальної автономії, а не самостійної держави. На самостійницьких позиціях серед українських лідерів крім М. Міхновського стояли В. Липинський та Д. Донцов.

1904 року РУП розпалася частина її членів на чолі з М. Меленевським утворила Українську соціал-демократичну спілку. Інша частина, у керівному ядрі якої були В. Винниченко та С. Петлюра, трансформувалася в УСДРП, і вважала можливим об`єднання з РСДРП на федеративних засадах за умови визнання її єдиним представником українського пролетаріату.