Студопедия — Основні тези для підготовки до другого семінару
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні тези для підготовки до другого семінару






1. У Росії на початку ХХ століття політичні партії умовно можна поділити на чотири основні групи: провладні (від «монархістів» до «чорносотенців»; буржуазні (кадети); реформістсько - соціалістичні (соціал-демократи - меншовики, праві есери) та радикально-революційні (соціал-демократи - більшовики, ліві есери, анархісти).

Криза народництва, розгортання робітничого руху призвели до поширення в Росії ідеології марксизму. Подейкують, що перший канцлер Німеччини Отто Бісмарк якось сказав Карлу Марксу: «Ваша теорія розвитку суспільства дуже гарна, тепер залишається тільки вибрати країну, яку треба принести цій теорії в жертву». Такою країною, напевно, стала Росія. На початку ХХ століття в Росії наростав революційний рух, а за кордоном Ленін, Мартов і Плеханов видавали газету «Іскра», яка таємно передавалась у Росію та стала інструментом формування російської соціал-демократичної партії. 1903 р. у Брюсселі - Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП, де більшість делегатів підтримала платформу «Іскри», найважливішими елементами якої були тези про «диктатуру пролетаріату», побудову партії на засадах «демократичного централізму». У той же час, саме тоді вже відбувся розкол на «більшовиків» на чолі з Леніним,які наполягали на створенні партії «нового типу» із «залізною» дисципліною «професійних революціонерів», та «меншовиків» з Мартовим, Плехановим,які виступали за побудову соціал-демократичної партії на кшталт європейських партій парламентського типу.Розходилися вони й в інших ключових питаннях стратегії й тактики робітничого руху, наприклад, меншовики – за еволюцію, парламентські форми боротьби, а більшовики – за революцію, збройне повстання.

На початок ХХ ст. у Російській імперії склалася загальноекономічна криза: закривалися фабрики і заводи, тисячі робітників опинилися на вулицях. Російська імперія продовжувала залишатися останнім островом абсолютизму, у той час як європейські країни розвивалися в напрямку парламентських форм правління та виборності. Революційне протистояння вибухнуло після провокаційного розгону мирної демонстрації на чолі з «попом Гапоном» 9 січня 1905 року в Петербурзі, що отримало назву «кривавої неділі». За словами ккс-голови уряду С. Вітте, "революція захоплювала все населення. Вищі кола були незадоволені; молодь – студенти, … більша частина професорів … земські та міські діячі заявляли, що врятувати ситуацію може конституція; промислові та торговельні діячі … давали пожертви на революцію… уся Росія була схвильована і мала спільний лозунг: «Так далі не можна жити!»

2. Перша революція епохи імперіалізму — Революція 1905—1907pp. в Росії мала вплив на революційні процеси на різних континентах. Слід звернути увагу на наявність загальних тенденцій у розвитку революційно-демократичних рухів. Зокрема, синхронність революційних подій у різних країнах;. виникнення аналогічних форм організації місцевих органів влади ще до повалення старої форми правління тощо.

Для країн Заходу на початку XX ст. характер­ним було посилення масового робітничого руху проти класового гноблення за демократизацію політичного ладу, за загальне виборче право. Приклад – Німеччина, де найбільшого розвитку революційний рух набув у період найвищого піднесення російської революції в жовтні—грудні 1905 р. Збройні сутички робітничих і селянських мас із урядовими військами і поліцією відбулися у Відні та Празі, Молдавії та Волощині. Португальська революція 1910 р. призвела до повалення монархії, встановлення республіки і прийняття Установчими зборами в серпні 1911 р. конституції.

«Пробудження Азії». Саме до цього періоду належать революції в Ірані (1905—1911 р.), Туреччині (1908—1911), Синьханська революція в Китаї (1911—1913рр.), національно-визвольний рух народів Індії та інших азіатських країн. Особливість революційних і визвольних рухів у країнах цього реґіону випливала з характеру порівняно відсталих напівфеодальних суспільств, де існували деспотичні та монархічно-абсолютистські форми правлін­ня.

Китайська революція була найдемократичнішою в країнах Азії, провідну роль в її керів­ництві зіграв Сунь Ят-сен, який 1905 р. створив політичну організацію «Союз ліги Китаю» («Тунминхой»), яка вимагала повалення Цінської монархії та встановлення в Китаї республіки, керувала повстаннями робітників, солдатів, селян проти маньчжурського панування. 1911-й рік – початок Синьхайської революції, наслідком якої стало проголошення 1 січня 1912 р. Китайської республіки на чолі з тимчасовим президентом Сунь Ят-сеном. Але в серпні 1914р. революційні сили зазнали поразки. Юань Ши-кай розпустив парламент, запровадив сувору цензуру та опублікував новий проект конституції, який майже не обмежував права президента. Діяльність створеної Сунь Ят-сеном 1912р. Національної партії (Гоміндану) була заборонена.

У національно-визвольному русі в Індії важлива роль належала Індійському Національному Конгресу (ІНК). Це був рух на підтримку вітчизняного виробництва і бойкоту англійських товарів, який із 1907 р. переріс у рух, що вимагав самоуправління — «сварадж». Найвищим піднесенням революційної боротьби в Індії став стотисячний страйк робітників Бомбея в червні 1908 р. Піднесення визвольного руху змусили британську адміністрацію піти на поступки. Восени 1909 р. було прийнято закон, який передбачав значно ширше залучення індійців до управління країною.

Боротьба африканських народів зазнавала здебільшого поразки, оскільки вони були недостатньо озброєні та організовані. Єдиним народом, який вийшов переможцем у боротьбі за незалежність батьківщини, був народ Ефіопії. Але визволення африканського народу від колоніальної залежності стало вже реальною справою наступних поколінь.

У країнах Латинської Америки утвердився республіканський лад, прискорився процес формування націй і роз­витку капіталізму. Водночас тут існували патріархальні традиції, що сформувалися ще в колоніальний період. Політична влада і керівне становище в економіці належало власникам великих земельних володінь — латифундистам, які збагатилися за рахунок обезземелення селянства та патріархальних методів експлуатації. Складне переплетення суперечностей у суспільстві призвело до боротьби широких верств населення з буржуазно-поміщицькою верхівкою. Головними рушійними силами в цій боротьбі були робітничий клас і селянство. Наймогутніший національно-визвольний і селянський рух виник у Мексиці, де в 1910—1917pp. відбулася буржуазно-демократична революція. Перемога партизанських загонів селян під командуванням Сапати і Вільї, які були головною силою революції, прийняття в 1917р. Конституції, що була однією з найдемократичніших у світі.

Під впливом революційних подій 1905 р. відбулося значне піднесення й національно-визвольного руху багатьох націй, що населяли Російську імперію. Це змусило Миколу ІІ видати 17 жовтня 1905 р. Маніфест, у якому він обіцяв надати народам Росії «свободу особи, слова, сумління, зібрань та союзів». Отримавши гарантії конституційного правління і готуючись до виборів у Думу, ліберальна опозиція проголосила створення політичних партій - конституційних демократів (кадетів) і "Союз 17 Октября" (октябристів) та намагалась перевести революційний рух на мирний шлях. У той же час зростали монархічні організації, виник «Союз русского народа», членами якого могли бути лише «природные русские люди», їх мета – «боротися всіма силами і засобами, щоб влада царя була необмеженою.»

Жодна з буржуазних революцій на початку XX ст. не досягла цілковитої перемоги. Проте ці революції та рухи залишили по­мітний слід в історії кожного народу і світовій історії. Відбулося пробудження мас, зміцніла воля до свободи і незалежності. На відміну від буржуазних революцій в Європі, Перша російська революція носила буржуазно-демократичний характер, тобто народні маси виступили самостійною рушійною силою. Проте їй не вдалося кардинально змінити політичну систему країни, вирішити аграрне питання, повністю розчистити шлях від феодальних пережитків.

Політика русифікації мала своїм наслідком організаційне оформлення національного руху, переростання його культурно-просвітницького характеру в політичний. Національний рух поділявся на два напрями: соціалістичний та самостійницький. Початок XX ст. знаменувався оформленням політичних національних партій у Польщі, Україні, Фінляндії, Вірменії, Грузії. Революція пробудила національно-визвольний рух на українських землях, які перебували в колоніальній залежності від двох великих імперій — царської Росії та Австро-Угорщини. В умовах послаблення тиску на політичні організації українські політичні партії взяли участь у виборах до першої та другої державних Дум. У цих Думах сформувалася українська думська громада як парламентська фракція, до якої входило понад 40 депутатів. Проте, хоча українське національне питання не було розв’язане революцією, вона сприяла піднесенню національної свідомості, формуванню багатопартійності, набуттю досвіду боротьби.

На початку ХХ ст. відносини між воєнно-політичними блоками провідних держав світу – Троїстим союзом (утворений 1882 р. Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією) і Антантою (1907 р. - Великобританія, Франція, Росія) небезпечно загострилися. Обидва блоки переслідували загарбницькі цілі та прагнули світового панування.

Німеччина планувала панувати в Європі, у заморських володіннях Англії, Франції, Бельгії, зміцнення своїх позицій у Туреччині та на Близькому Сході.

Австро-Угорщину приваблювала Сербія, Болгарія, Чорногорія, нафтородовища Румунії, Чорне, Адріатичне та Егейське моря.

Італії,союзниці Німеччини, країни Антанти пообіцяли більші територіальні надбання, позику, що спричинило її перехід їх бік. Проте Туреччина, яку в разі перемоги країни Антанти планували поділити, приєдналася до Троїстого союзу, претендувала на Балкани, Крим, Закавказзя, Іран.

Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії та Палестині, посилення впливу на Близькому Сході та в Середземномор`ї.

Франція мала намір повернути Ельзас і Східну Лотарингію, захопити Саарський вугільний басейн та частину Рейнської області Німеччини, турецьку Сирію.

Росія прагнула встановити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах, поширити свій вплив на всі слов'янські країни.

Балканські війни 1912-1913 років – пролог Першої світової війни.

Перша Балканська війна (09.10.1912 — 30.05.1913) сталася міжБалканським союзом (Болгарія, Сербія, Греція, Чорногорія) і Туреччиною, яка зазнала поразки та втратила всі свої європейські володіння, крім Стамбула і частини Східної Фракії.

Друга Балканська війна (29.06—10.08.1913) — війнаГреції, Сербії, Чорногорії, Румунії, Туреччини проти Болгарії, яка зазнала поразки та віддала Румунії Південну Добруджу, Греції — Південну Македонію і частину Західної Фракії, Сербії — майже всю Північну Македонію.

Незважаючи на те, що «дух війни витав у європейському повітрі», її початок став для народів Європи несподіваним. З боку держав обох блоків, незважаючи на пропаговані ними гасла захисту вітчизни й майбутнього своїх народів, війна була несправедливою й загарбницькою; у неї було втягнуто 38 держав світу з населенням близько 1,5 млрд осіб, близько 10 млн загинуло, понад 20 млн. було поранено, а 3,5 млн залишилися інвалідами.

Основні бойові дії розгорталися в Європі, де були два головних фронти війни — Східний і Західний, а також в Азії, Африці та в басейні Тихого океану, де точилася боротьба за переділ колоній. Уже перші місяці війни засвідчили крах німецького плану «блискавичної війни». На кінець 1914 р. воюючі сторони перейшли до позиційної війни. 1915 р. головні бойові дії розгорталися на Східному фронті; до Троїстого союзу приєдналася Туреччина, а Італія вступила у війну на боці Антанти. У лютому—березні 1915 р. німецька армія витіснила російські війська зі Східної Пруссії, а на осінь спільно з австро-угорськими військами захопила Західну Україну, Польщу, Литву, частину Латвії. Основні бойові дії 1916 р. відбувалися на Західному фронті: англо-французький наступ на р.Сомма та Верденська битва, де загинули близько 1 млн. чол. На Східному фронті в червні 1916 р. Російський наступ у Галичині (Брусиловський прорив) підштовхнув Румунію у серпні 1916 р. у війну на боці Антанти, однак невдовзі вона була окупована австро-угорськими військами. Поступово стратегічна ініціатива переходила до Антанти: наприкінці 1916 р. вона відмовилася від німецької пропозиції розпочати переговори, а у квітні 1917 р. на боці Антанти у війну вступили США.

Патріотичний дух більшості політичних партій у перші роки війни змінилась антивоєнним рухом, страйками та більшовицьким гаслом «Перетворення війни імперіалістичної на громадянську проти урядів своїх країн!» Революційні ситуації виникали в різних країнах, масові виступи народу стали звичним явищем, а рішучість одних політичних сил супроводжувалась розгубленістю інших.

5. Російська монархія не витримала випробовувань світової війни. Вона була зметена бурею Лютневої революції. Причинами падіння монархії були: хаос у країні, криза в економіці, політиці, протиріччя монархії з широкими верствами суспільства. Каталізатором усіх цих негативних процесів стала участь Росії в Першій світовій війні.

У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. З 23 лютого до 2 березня самодержавство впало, Микола II зрікся влади, і фактично у державі встановився республіканський лад (хоча офіційно республіку в Росії проголосили лише

1 вересня 1917). Влада формально перебувала в руках Тимчасового уряду, який був призначений реально Державною Думою, а його голова (князь Львов) ─ формально легітимізований імператором Миколою ІІ напередодні відставки. Проте цей уряд разом з Думою мав обмежену владу («без сили»), бо в центрі та на місцях виникають альтернативні органи влади — Ради депутатів (які мали «силу» без влади). В умовах революційної ейфорії контроль над військом, іншими силовими структурами - у рад, де більшість мали помірковані соціалістичні партії. Так сформувалось Двовладдя (за висловом Леніна «це не паралельне існування двох влад, а переплетіння їх у єдину»).

Таким чином, у країні  демократизація суспільства, але обіцяних Установчих Зборів скликати не поспішали, як і припиняти війну, надавати селянам землю -, а пригнобленим народам  автономії. Тому розчарування людей та чергові кризи влади були неминучі.

Альтернативи розвитку Росії в 1917 р.:

- збереження монархічної форми правління: конституційної монархії англійського зразка чи частково обмеженої  німецького, після Лютневої революції було малоймовірним, але згодом, в умовах хаосу, розчарувань, реваш монархістів був можливий;

- парламентська республіка європейського зразка: цілком можливо, але брак демократичних традицій та амбіції лідерів, не здатних проводити ефективну політику подолання кризових явищ, руйнували надії на цей шлях;

- «Уся влада радам» під жорстким однопартійним контролем ;курс, проголошений В. Леніним в квітні-липні 1917, спочатку здавався неймовірним,але після провалуКорніловського заколоту, привабливих обіцянок «справжньої» влади трудящих, більшовицького жовтневого перевороту, розгону Установчих Зборів, став реальністю.

У Східній Україні склалася багатопартійна система, яка функціонувала в межах Російської імперії. Існуючі тоді партії умовно можна поділити на три типи: філіал російських загальноімперських (РКП(б), кадети, октябристи, есери); національні — багато єврейських, польських та ін.; типово національно-українські (Українська партія соціалістів-революціонерів — боротьбисти; Українська соціал-демократична партія; Українська народна партія, Українська федеративно-демократична партія).

У переважній більшості партії Галичини об`єднувалися за національними ознаками, і їх можна класифікувати на такі групи: ліві (Українська радикальна партія, Українське селянське об`єднання; Комуністична партія Західної України; Селянсько-робітнича українська партія); центристські партії (Українська республіканська партія, Українське соціалістичне об`єднання, Українська національна партія); праві партії (Християнсько-суспільна партія, Фронт національної єдності…).







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 412. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Логические цифровые микросхемы Более сложные элементы цифровой схемотехники (триггеры, мультиплексоры, декодеры и т.д.) не имеют...

Виды нарушений опорно-двигательного аппарата у детей В общеупотребительном значении нарушение опорно-двигательного аппарата (ОДА) идентифицируется с нарушениями двигательных функций и определенными органическими поражениями (дефектами)...

Особенности массовой коммуникации Развитие средств связи и информации привело к возникновению явления массовой коммуникации...

Тема: Изучение приспособленности организмов к среде обитания Цель:выяснить механизм образования приспособлений к среде обитания и их относительный характер, сделать вывод о том, что приспособленность – результат действия естественного отбора...

Именные части речи, их общие и отличительные признаки Именные части речи в русском языке — это имя существительное, имя прилагательное, имя числительное, местоимение...

Интуитивное мышление Мышление — это пси­хический процесс, обеспечивающий познание сущности предме­тов и явлений и самого субъекта...

Объект, субъект, предмет, цели и задачи управления персоналом Социальная система организации делится на две основные подсистемы: управляющую и управляемую...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия