Здатність виконувати завдання у разі членства в ЄС.

Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу. Усі рішення та процедури ЄС спираються на договори, схвалені всіма країнами ЄС. Економічна та політична інтеграція між країнами Європейського Союзу означає, що ці країни повинні приймати спільні рішення з різних питань. Таким чином країни ЄС розробили спільну політику в дуже широкому спектрі галузей – від сільського господарства до культури, від прав споживачів до умов конкуренції, від охорони довкілля та використання енергії до транспорту та торгівлі. Єдина європейська валюта – євро – стала реальністю 1 січня 2002 року, коли банкноти та монети євро замінили національні валюти у 12 (тоді з 15) країн ЄС.

Таблиця 3- Історія розширення ЄС

Рік вступу	Країни – члени ЄС	Кількість членів
	Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція
	Велика Британія, Данія, Ірландія
	Греція
	Ґренландія (автономна територія Данії) виходить з ЄС
	Португалія, Іспанія
	НДР (Об'єдналась з ФРН)
	Австрія, Фінляндія, Швеція
	Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія
	Болгарія, Румунія

 

Продовжуються переговори про приєднання до ЄС найближчим часом Хорватії та Туреччини. 2003 р. ЄС прийняла концеп­цію відносин з країнами-сусідами.

29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Держави - члени ЄС прагнуть підвищити результативність діяль­ності своїх управлінських структур. Із цією метою навесні 2005 р. було скликано "Конвент про майбутнє Європи» для обговорення Конституції ЄС. Цей тимчасовий консультативний орган очолив Валері Жискар д'Естен, колишній президент Франції. Результатом роботи Конвенту стало прийняття 29 жовтня 2004 р. єдиної Конституції ЄС ( вступила в силу 2009 р., після ратифікації усіма державами-членами ЄС),яка складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов’язки всіх європейських органів управління, а також напрями діяльності організації.

На відміну від інтеграційних процесів навколо ЄС зовсім інші процеси відбуваються на пострадянському просторі в межах аморфного утворення СНД (більш схожого на форму мирного розлучення, ніж реальної інтеграції). З одного боку, РФ розглядає весь пострадянський простір як пріоритетну зону власних геополітичних інтересів, тому і її політика там має малоприхований імперський характер. З іншого боку,слабкість політичної опозиції в самій Росії та в союзній Білорусії посилює авторитарні риси політичних режимів у цих країнах.

Політичні протистояння в Молдові значною мірою пов`язані з проблемами цілісності країни та її зовнішньополітичним вибором. Головні проблеми – це, по-перше, самопроголошена ПМР та присутність там 14-ї російської армії, а по-друге, зазіхання сусідньої Руму нії на повернення до свого складу молдавських земель. До того ж, невдала модель правління після поразки КПМ на парламентських виборах (тричі за півтора року) не дозволяє вже два роки підряд обрати Президента країни.

В країнах Закавказзя (Грузії, Азербайджані, Вірменії) важкі наслідки радянського періоду на перший план виводять проблеми цілісності своїх територій та національної ідентичності. Якщо в Грузії – це міжнародно невизнані самопроголошені проросійські Абхазія та Південна Осетія, то в Азербайджані ̶ провірменський Нагірний Карабах.

2003 р. змінились президенти в Азербайджані та Грузії, причому якщо в першому випадку син Г. Алієва (колишній глава уряду) майже за місяць до смерті хворого батька переміг своїх суперників на чергових президентських виборах уже в першому турі, то в Грузії відбулася оксамитова революція «білих троянд» після виявленої фальсифікації парламентських виборів, відставка (під тиском громадськості) Е. Шеварнадзе, перемога на позачергових виборах 35-річного Михайла Саакашвілі,який рішуче подолав сепаратизм «аджарського князя» А. Абашидзе, але не впорався з поверненням до складу держави Абхазії та Південної Осетії та в серпні 2008 року дав привід РФ ввести свої війська та визнати їх у супереч Статуту ООН незалежними державами. Грузія на знак протесту вийшла з складу СНД та подала заявку на вступ до НАТО, отримавши понад 60 % підтримки цього на референдумі.

Центральноазійські пострадянські країни дотримуються, із одного боку, курсу на розбудову власних незалежних держав, а з іншого, – там проглядається тенденція становлення авторитарних режимів. У Киргистані 2005 р. відбулась „революція тюльпанів”, яка усунула від влади Президента Аскара Акаєва. Але на відміну від Помаранчевої революції в Україні, вона супроводжувалась анархічним безладом, мародерством, кривавими зіткненнями. До того ж, ч ерез 5 років протягом двох днів відбулися масові протести вже нової опозиції, які завершилися усуненням влади. Переворот знову супроводжувався масовими безладами та мародерством.

На відміну від Киргизстану, у сусідніх Туркменістані та Узбекистані практично немає опозиційних сил, спроможних організувати дії зубожілого населення. Під приводом боротьби з тероризмом узбецька влада поставила опозицію поза законом і будь-які прояви невдоволення жорстко придушує.

Тим часом у Казахстані відсутні масові протестні настрої населення, бо економіка країни швидко розвивається і підвищується рівень життя.

Державотворення, конституційний процес і еволюція політичної системи в Україні.У прийнятті 1996 р. Конституції громадяни України мали всі підстави вбачати початок якісно нового етапу життя держави, рішучий крок на шлях демократичного розвитку, де пануватиме право і не буде свавілля влади. На долю Конституції випали порушення Президентом Кучмою конституційних меж влади, рішення Конституційного Суду про третій строк президентства, внесення із суто політичних міркувань сумбурних змін 2004 р., систематичне ігнорування нардепами ст.84 Конституції про обов`язковість особистого голосування та ще ціла низка не таких резонансних, але не менш згубних ударів по Основному Закону. Нарешті, безпрецедентне скасування Конституційним Судом змін до Конституції від 8 грудня 2004 року із-за порушення за поданням 252 нардепів, більшість з яких цю процедуру тоді і порушували.

Сумніви щодо легітимності центральних органів влади підсилює й той факт, що їхня діяльність нині базується на правилах, які були змінені судом, а не Верховною Радою, яка є демократично уповноваженим органом. У Венеціанській комісії наголошують, що Конституційний суд за своєю правовою природою керований Конституцією, а не стоїть над нею. З огляду на це, рішення такого роду як скасування конституційних змін викликають запитання щодо верховенства права.

Особисте голосування – це пряма протилежність імперативному мандату. А особиста присутність депутатів на своєму несумісному ні з якими іншими посадами робочому місці – омріяний механізм відокремлення влади від бізнесу. Кожного дня зростає потреба "розмінувати", тобто легітимізувати, українське правове поле, прибравши небезпеку його руйнування через систематичне порушення процедури депутатами. Чи можна це зробити, просто викресливши вимогу щодо особистого голосування депутатів з Конституції, як запропонував голова комітету ВРУ з питань регламенту та депутатської діяльності, представник правлячої Партії Регіонів В. Макєєнко? Можна, через референдум, на якому буде скасовано визначення України як демократичної держави, усунено розподіл державної влади на три гілки, а також ліквідовано парламент, уряд та судову систему взагалі. Оскільки в кожному з цих колегіальних органів рішення ухвалюються виключно шляхом голосування на засіданнях. А голос як форма волевиявлення є приналежністю особи кожного окремого депутата, міністра й судді. Втім, це буде останній референдум в Україні, оскільки ним буде покладено край використанню свого голоса і громадянами.

У той же час, ще в жовтні 2010 Президент Янукович запевняв керівництво ЄС про тверді наміри провести справжню демократичну конституційну реформу: «Усі наші подальші дії з вдосконалення Конституції будуть ефективними, системними й прозорими. Нова реформа політичної системи є невід`ємною складовою курсу реформ і стане вагомим кроком до загальнонаціональної злагоди”. Він також також заявив, що підтримує ідею проведення референдуму, а також ідею Національної конституційної асамблеї, “як механізму для ефективної консолідації на шляху реформування політичної системи”.

Проведення системної конституційної реформи для зміцнення демократії в Україні є спільним завданням для українських владних структур. Про це 13 січня 2011 р. на засіданні комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права заявив Президент України Віктор Янукович, передає кореспондент РБК-Україна: " Урешті-решт, питання системної конституційної реформи, яка виникла в останній час. Про необхідність у ній ідеться не в одному документі європейських структур і Парламентської асамблеї Ради Європи, і Венеціанської комісії, і Європарламенту. Вирішення цих та інших важливих для зміцнення демократії проблемних питань є нашим спільним завданням";.

Президент також зазначив, що "Ми вже маємо сумний досвід несистемної та непрозорої роботи над змінами до Основного закону 2004 р. і те, що сьогодні нас критикують, це абсолютно природно. Тому що не можна було так нехтувати Конституцією і так підходити до цього рішення тоді". На його думку, отриманий раніше досвід на сьогоднішній день підказує, що "ми повинні підійти до цього питання системно на основі діючих в Україні законів із залученням широкого кола громадськості. Обов'язково".

"Упевнений, що новий конституційний процес буде побудований на основі відкритості, публічності та легітимності";, - зазначив глава держави. Ці запевнення голови держави треба реалізовувати, інакше про інтеграцію в ЄС і мріяти марно, бо ніякої правової держави з України не вийде.

5. Проблеми входження України до загальноєвропейських структур. Основні проблеми міжнародних відносин можна віднести до глобальних проблем сучасності, тому визначення місця в них України має величезне значення. До того ж, треба звернути увагу не тільки на наміри, декларації, а і на реальні здобутки та втрати. Зволікання з досягненням бажаних результатів. Зволіканням з реалізацією обіцяних реформ занепокоєний і Євросоюз. Єврокомісар з питань розширення ЄС Штефан Фюле в ході візиту до Києва 21-23 квітня 2010 року передав Україні документи, які регламентують терміни виконання Україною ключових реформ у сфері євроінтеграції, ̶ це таблиця, яку в Єврокомісії називають «Матрицею співпраці з Україною».

Раніше ЄС уникав регламентувати терміни реформ, які повинна провести Україна. Тепер ми бачимо якісно новий підхід», –поділився з «Ъ» один з українських дипломатів. Усі без винятку реформи в розділі Мобільність має бути реалізовано протягом шести місяців. Серед інших ключових пунктів матриці слід вказати на вимоги привести систему держзакупівель у відповідність зі стандартами ЄС (термін до шести місяців), реалізувати конституційну реформу та змінити виборче законодавство (6-18 місяців), а також прийняти закони, спрямовані на боротьбу з корупцією (різні терміни, усі - до 18 місяців).

Раніше мінливий характер зовнішньої політики України називали багатовекторністю. Українська багатовекторність сприймалася не як мистецтво лавірування, а радше як нездатність чітко визначати стратегічний курс країни на міжнародній арені і послідовно втілювати його в життя. Утім, треба розрізняти поняття «багатовекторність» і «багатосторонність» відносин. Багатовекторність зовнішньої політики можуть собі дозволити Сполучені Штати Америки, які мають глобальні інтереси у світіта колосальні ресурси для їх реалізації. Всі решта країн мають по 1-3 основні вектори. Відома британська зовнішньополітична доктрина «трьох кіл» орієнтує зовнішню політику цієї країни на атлантичний напрям, Європу і Британську Співдружність. Два, максимум три стратегічних вектори своєї зовнішньої політики. Німеччина традиційно має два стратегічних вектори. Це її східна і європейська політика.

Важливимпоказником визначення стратегічного курсу є концентрація національних інтересів на тому чи іншому напрямі та можливості їх реалізації. В усіх інших випадках ітиметься про співпрацю, яка забезпечується багатосторонністю відносин. Чим багатосторонніші відносини, тим більший спектр можливостей реалізувати наші національні інтереси на міжнародній арені. Відносини з Росією і південний напрям реалізації нашої зовнішньої політики є важливими для України. Але зовнішня політика України має бути багатосторонньою, але не багатовекторною.

Україна прагне відновити свою геополітичну ідентичність, визначити свої пріоритети, національні інтереси, виробити стратегію і тактику їх реалізації. До того ж, вона змушена враховувати інтереси як могутніх держав Заходу, так і Сходу, які не завжди повністю збігаються з її власними.