Особливості капіталістичної еволюції Росії в др. пол. XIX- початку XX ст.

У пореформений період (з 1861 р.) внаслідок економічного розвитку, насамперед у промисловості, остаточно склалася система російського ка­піталізму. На межі XIX—XX ст. Росія з відсталої аграрної держави стала аграрно-індустріальною, за обсягом промислової продукції ввійшла у п'я­тірку наймогутніших держав (Англія, Франція, США і Німеччина) і дедалі більше втягувалася в світову систему господарства.

На межі століть світовий капіталізм вступив у монополістичну ста­дію розвитку. Для Росії також було характерним формування монополі­стичного капіталізму: створення промислових монополій та фінансових союзів, зрощування промислового і фінансового капіталу. Вони диктували ціни й обсяг продажу, регулювали рівень виробництва, їхнім інтересам підпорядковувалася внутрішня і зовнішня політика держави.

Особливостями монополістичного розвитку у Росії були збереження поміщицького землеволодіння, селянське малоземелля, невисокий рівень вивезення капіталу, значне інвестування іноземним капіталом.

+++++

Реформи 60-х рр. XIX ст. ство­рили умови для швидкого розвит­ку капіталістичних відносин у Росії. Але тут вони мали свої особли­вості. Росія залишалась аграрною країною. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувався на прусський кшталт — поміщицькі господарства переходи­ли на товарне капіталістичне ви­робництво. Це забезпечувало в Росії формування капіталістичних відносин за недостатнього первин­ного нагромадження капіталу. Гра­біжницький характер селянської ре­форми і відіграв роль первинного нагромадження, а також створив умови для забезпечення промисло­вості дешевою робочою силою.

Проте, цей процес стримувався рядом чинників. Було збережено, зокрема, селянську «общину», що гальмувало процес майнового роз­шарування. Промисловість, яка тільки-но створювалася, не могла за­безпечити роботою велику кількість робітників. До того ж, у Росії стався демографічний вибух: до кінця XIX ст. населення подвоїлось. Роз­виток капіталістичних відносин відбу­вався на тлі збереження феодальних методів експлуатації селян (відробі­ток, здольщина) і навіть патріархаль­ного укладу господарювання.

Незважаючи на сповільнений розвиток капіталізму, в сільсько­му господарстві були помітни­ми нові явища. Соціальне розша­рування селян супроводжувалось зростанням кількості сільськогос­подарських найманих робітників. У 70-х рр. їх було 700 тис, а у 90-х — близько 3,5 млн. Збільшувалося виробництво товарного хліба.

Капіталістичні відносини на селі успішно розвивались у тих районах, де існувало традиційно роз­винене селянське чи поміщицьке то­варне господарство, і в новоосвоє­них районах (південь України, Північний Кавказ, Казахстан).

У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, тобто перехід на ма­шинне виробництво. Це сталось у 90-х рр. XIX ст. Проте, він відбу­вався одночасно з індустріалізацією, що зумовило високу концентрацію виробництва і швидкі темпи роз­витку. На 5 % підприємств пра­цювало 54,1 % робітників. Поча­ток індустріалізації характеризу­вався також прямим державним втручанням. Робилося це у формі державного фінансування заліз­ничного будівництва і фінансової підтримки галузей важкої промис­ловості, особливо металургії та ма­шинобудування. Значну роль у проведенні індустріалізації відіграв іноземний капітал, якому створи­ли сприятливі умови.

Проте, розвиток промисловості був нерівномірним у різних райо­нах країни. Найбільш швидкими темпами розвивались Україна (Дон­бас, південь), Петербург, Москва, Польща, Прибалтика; дещо по­вільніше — промисловість Уралу.

За період з 1866 р. по 1903 р. кількість підприємств збільшилась із 3 тис. до 9 тис.-Виплавка чавуну 1902 р. зросла до 159 млн. пудів (1867 р. його виробили лише 17 млн. пудів). Видобуток вугілля досяг 1902 р. 1 млрд. пудів (1867 р.— 159 млн. пудів).

Великого розмаху набуло залізнич­не будівництво. Довжина залізничної мережі зросла з 1488 км 1861 р. до 52 тис. км наприкінці XIX ст.

Незважаючи на такі вражаючі ус­піхи, Росія залишалася переважно аграрною країною, оскільки питома вага промислової продукції була мен­шою за сільськогосподарську.

Розвиток капіталістичних відно­син породив протиріччя в сус­пільстві між працею і капіталом, між підприємцями і найманими пра­цівниками, між новими економіч­ними відносинами і старою політич­ною системою. Усі ці проблеми на­кладалися на старі. Зокрема, в країні не було по-новому розв'я­зане аграрне питання. Це зумов­лювало високу соціальну напру­женість протягом 1861 —1917 рр.

На економічний розвиток Росії негативно вплинула світова валют­но-фінансова та економічна кризи 1899—1903 рр. Відразу різко ско­ротився приплив іноземних інвес­тицій. Нестача капіталів призвела до концентрації виробництва і до появи в Росії монополій "Прода-мет", "Продвагон", "Продпаровоз" та ін. За 1899—1908 рр. кількість підприємств скоротилася на чверть, а виробництво подвоїлося. Пере­важним типом монополій були кар­телі й синдикати. Єдиною повністю монополізованою галуззю стало нафтодобування.

У кризі 1899—1903 рр. яскра­во проявилась інша особливість промислового розвитку Росії — збіг у часі процесів індустріалізації та монополізації, періодів розквіту та обмеження вільної конкуренції.

Значну частину російської про­мисловості становило кустарне виробництво, в якому було зайнято майже 4 млн осіб. Тим часом про­мисловий пролетаріат складав близько 3 млн душ. До того ж, -лише 10 % із них були кадровими робітниками. Росія знаходилася на початковому етапі становлення індустріального суспільства.

З 80-х років XIX ст. в Росію ак­тивно проникав іноземний капітал. Російське законодавство створило сприятливі умови для цього. Іно­земні інвестиції спрямовувалися у найприбутковіші галузі промисло­вості — нафтову, кам'яновугільну, металургійну, машинобудівну. Особливо цей процес посилився на початку XX ст. Значні природні ре­сурси і дешева робоча сила давали високі прибутки. Загалом іноземним власникам належала в Росії трети­на капіталу промислових компаній і майже половина капіталу 10 най­більших банків.