Студопедия — Дві культурно-політичні орієнтації
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Дві культурно-політичні орієнтації






 

Реформування церкви, на той період абсолютно необхідне, могло йти різними шляхами: або при оперті на низовий братський рух, або «згори», шляхом перебудови церковної адміністрації та політики. Оскільки низові братські організації одержали великі права і практично ставили під контроль всю діяльність православної ієрархії, конфлікт став неминучим. Антіохійський патріарх Іоаким, а за ним і Константинопольський Вселенський патріарх Ієремія, перший в історії патріарх, який відвідав Русь, рішуче підтримали ревний православний простолюд і різко засудили єпископів, особливо Львівського. Відповіддю вищого кліру було прийняття пропозицій католиків про унію західної та східної церков. Собор у Бресті 1596 р. затвердив акт про унію.

 

Ідея унії була на Україні-Русі не нова, і коли перед лицем турецької загрози Константинополю таке об’єднання церков було здійснене («Флорентійська унія»), воно сприйнялося в Україні з млявою нехіттю, /180/ але принаймні не так вороже, як у Москві. А в кінці XVI ст., в епоху, яка в історії України пов’язана з іменем Константина-Василя князя Острозького, для верхівки суспільства не було сумніву в тому, що якась угода з західною церквою неминуча. Це випливало вже з тих культурних орієнтацій, що їх приймало нове українське шкільництво. Освіта, яку одержував молодий шляхтич чи міщанин, повинна була відкривати йому якісь можливості в суспільстві Речі Посполитої. Тому латинська мова і західна організація школи з’являються в різних українських навчальних закладах — від протестантських до православних.

 

Від католицької культури Україну-Русь відділяли відмінності в церковних обрядах та догматиці (спосіб хреститися, служби і свята, сакральний одяг ієреїв, мова служби, догмати, насамперед догмат про походження Святого Духа від Отця чи, як у католиків, також від Сина, католицький догмат про чистилище і т. д.). Громом з ясного неба для простих віруючих було впровадження папою Григорієм XIII нового календаря з 1.VIII.1582 р. Це було пов’язане з перенесенням дат календарних церковних свят і викликало шалений опір у православних. Для напівязичницького світосприймання зміна традиційних днів свят, в яких злилися християнська сакралізація часу з давнім язичницьким осмисленням часового круговороту, вносила хаос в звичні ритми і була майже перемогою сил темряви.

 

Проте самі по собі ритуали не становили непереборної перешкоди для унії. В католицькому середовищі, щоправда, дискутувалось питання, чи є «схизматики» християнами і чи не треба їм після прийняття унії наново хреститися. Перемогла, проте, поміркована точка зору, згідно з якою догматичні й обрядові розбіжності не настільки великі, щоб вважати православних іновірцями. Варто згадати, що така ж проблема виникла і після об’єднання української та російської церков: для частини ортодоксальних церковників (вже після реформ Никона!) українці були нехристями, бо обряди, включаючи хрещення, відрізнялися від російських (українців називали обливаннями тому, що дитину під час хрещення не обов’язково було опускати в купіль, досить облити її водою).

 

Справа навіть не в тому, наскільки великі обрядово-догматичні відмінності між церквами. В Україні обрядовому боку віри не надавалося такого значення, як в Росії. До XVI ст. в Україні хрестилися так само, як і в Росії, двома перстами, але виправлення книг і ритуалів пройшли майже безболісно, натомість у Росії це була надзвичайно драматична історія. Ставлення до кожної букви обрядового тексту яскраво виражене в словах одного з московських захисників віри: «Нам всем, православным христианам, подобает умирати за един аз, его же окаянный враг выбросил из Символа там, иде же глаголется о Сыне Божии Иисусе Христе: «Рожденна, а не сотворенна»; велика зело сила в сем аз сокровенна» *.

* Цит. за: Соловьев С.М. Сочинения. — М., 1981. — Кн. VI. — С. 35.

Сказати, що пересічний український православний віруючий готовий був умирати за кожен аз, не можна. Під час подорожі антіохійського патріарха Макарія через Україну в Росію в часи Хмельниччини його син Павло Алеппський зазначав у своїх записах неймовірну здатність росіян стояти годинами службу, зосередженість на /181/ ритуальному боці релігії (до речі, Макарій вперше відслужив у Москві службу, під час якої хрестилися троєперстям). В Україні ставлення до обряду відображало більш загальну культурнополітичну проблему — ставлення до перспектив національного розвитку.

 

Ініціатори унії взяли курс на західноєвропейську загальну орієнтацію, пожертвувавши культурними реформами для зміцнення організаційних зв’язків із західною церквою; було збережено і старий юліанський календар, і церковнослов’янську мову служби. Орієнтація на Захід виявилась досить консервативною орієнтацією на контрреформацію. Реформа і реорганізація церкви провадились надалі в тому ж напрямі, що й очищення, і перебудова церкви в католицькому світі. Польські власті підтримали уніатів і визнали тільки уніатську ієрархію.

 

Наступні чверть століття, коли Константинопольська патріархія чітко не виражала свого ставлення до унії, а братства і непокірні православні ієреї не підкорялися митрополиту, надзвичайно розповсюдилася література, яку називають полемічною. Полемісти не були дискутантами в звичному для нас розумінні; крім догматичної та політичної дискусії, література цього роду містила — чи не переважно — вираз почуттів обурення і неприйняття противника, що набували іноді яскравої літературної форми. Звинувачення-інвективи мали спонукальні, силові функції, що їх можна порівняти з функціями словесної магії. Прокльони, якими сторони осипали одна одну, слід сприймати радше як заклинання — анафеми завжди мали сенс не тільки слова, а й дії.

 

Серед полемічної літератури виділяються книги-послання Івана Вишенського (близько 1550 р. — після 1621 р.), захисника братської православної ідеології. В цих надзвичайно яскравих і пристрасних творах найбільш повний вираз знаходить той образ мислення, який сьогодні має назву фундаменталізму.

 

Характер діяльності Вишенського можна окреслити як пророцтво. Чернець, родом із досить значного на той час галицького міста Судова Вишня, — невідомо, чи з міщан, чи з шляхти, найімовірніше самоук, — він обирає незвичний спосіб поведінки: живе майже все життя в Греції в монастирі на горі Афон і шле послання-інвективи у далекі підкарпатські долини. На запрошення однодумців-братчиків взяти участь у практичній /182/ роботі Іван відповідає з погордою — знає Бог, коли йому спуститися в грішний світ. Послання для нього — політ його дум до людей, «мислене видовище», він іноді розписує маршрут своїм листам. Разом з ними він немовби здійснює містичний політ думки по далекій вітчизні. Іван тримається з людьми як пророк — посередник між Богом і людьми, слово якого має спопелити антихристове сім’я. На горі Афонській, близько неба, чернець Іван, «райська людина», безпосередньо спілкується з Богом. Але в своїх посланнях він описує діалог з дияволом! Це природно, бо свій голос пророк ототожнює з голосом Божим, якому він слугує лише знаряддям.

 

Тому така сила криється в його напучуваннях-закляттях, повних владної зневаги до слуг Божих: «На трапезі без молитов (по-свинському) їсти не починайте, як оце нині оскотілі їсте». «О країно грішна, люди лютії, повні гріхів, плем’я лихеє, синове беззаконнії! Залишили Господа і розгнівили святий Ізраїль, поверніться назад!» * Це «назад» — не випадковість, бо Вишенський вбачає порятунок у поверненні до «простака», до ранньохристиянських ідеалів: «...ви ж нині увіч постраждали, коли спокусилися на латинську й мирську мудрість... Чи не ліпше тобі вивчити Часословець, Псалтир, Октоїх, Апостол і Євангеліє з іншими церковними книгами й бути простим боговгодником і вічне життя дістати, аніж осягнути Арістотеля і Платона і, називаючись у цьому житті мудрим філософом, зійти в геєнну?» ** Герой Вишенського — простак, простий чоловік за соціальним станом і невчений вірний, мудрий своєю глупотою. Еразму Роттердамському з його «Похвалою глупоті», де безглуздість-глупота світу трагічно смішна, протистоїть захист ірраціональної глупоти-мудрості.

 

Соціальна природа симпатій Івана Вишенського — поза всяким сумнівом. «Як же ви духовними, та не тільки духовними, але й вірними зватися можете, — звертається він до ієреїв-уніатів, — коли брата свого, з одної купелі хрещення — вірою і від однієї матері, — який народився з тієї ж таки, що й ви, благодаті, робите гіршим за себе, принижуєте і ставите його за ніщо, хлопом на огуду прозиваючи, кожум’якою, сідельником, шевцем? Добре, хай буде хлоп, кожум’як, сідельник та швець, але згадайте, що він брат ваш, рівний з вами в усьому» ***.

* Вишенський І. Твори / Пер. з книжної української мови Валерія Шевчука. — К., 1986. — С. 34, 61. ** Там же. — С. 35.*** Там же. — С. 81.

 

Захист загальної рівності не має нічого спільного з гуманізмом у тому розумінні, яке характеризує тодішня «латинська» культура. Іван Вишенський виходить із глибокої грішності брудного і мерзенного людського єства і джерело всіх зваб вбачає в самовпевненості й гордині людини. Звідси і тон нещадних /183/ викриттів-звинувачень, якими сповнені його послання.

 

Писання Вишенського розходились по Україні і мали вплив переважно серед нижчих, соціально упосліджених прошарків православної братської громадськості. Хоч він звертається до князя Острозького як до вождя православних, сам князь займав іншу позицію. Власне, князь Константин-Василь теж був прихильником унії, тільки він бачив перспективу більш широку: об’єднання з Римом усіх православних церков, включаючи Московську і Молдово-Валахську (румунську). Як союзників у культурному русі він розглядав протестантів-антитринітаріїв. Культурний діяч західницької орієнтації, з широкими евкуменічними планами, князь Острозький був рішуче проти того способу об’єднання з римською церквою, який, на його думку, мав призвести до розколу Русі.

 

Після Брестського собору боротьба спалахнула з новою силою. Братства розцінювали унію як зраду церковної ієрархії й посилили свій контроль над діяльністю церкви, втручаючись у діяльність священиків і всюди вбачаючи підступи єзуїтів. Православними було вбито полоцького єпископа-уніата, київського війта, кількох ченців, а архімандрита Видубецького монастиря вірні втопили у Дніпрі. Активним учасником подій стало козацьке військо, яке рішуче захищало православні братства. В антиуніатському русі дедалі сильнішими ставали консервативно-православна й фундаменталістська тенденції.

 

Характерно, що в творах православних письменників-полемістів знаходимо вирази симпатії до ладу імперії Османів та турецьких способів встановлення соціальної справедливості.

 

Описуючи систему покровительства немусульманським церквам у Османській імперії, анонімний автор «Перестороги» (близько 1605 р.) пише: «Так то так Бог предивним чудом /184/ устроїв, же тот поганин, которий головним неприятелем вірі Христової єст, а так, рад не рад, яко пес чужих скарбов, сам їх не уживаючи, сторожем єст і розхощати їх нікому не допускаєт» *. Ще виразніше протиставлення справедливого магометанства несправедливому Риму в «Палинодії» Захарії Копистенського: «Мають то грекове над нас, ркомо вольних і прави обварованих, же в вірі і в набоженстві своєм вольность мають. Хто був в Константинополю і по інших містах в Греції на урочитії свята, побачив би свободу і вільность, і веселлє, і строй, і безпеченство христіан таковоє, же рекл би кождий, іж тії там христіане царствують, і же в так великом їх згромаженню, і в так світлой їх оказалості только їм цара недоставаєт...» **

 

Принцип управління державою та суспільством в імперії із симпатією характеризує пам’ятку, що називається «Записки яничара». Автор його, серб Константан із Островиці, колишній яничар, жив, імовірно, на Україні; він ненавидить султанат і ісламське «поганство», але тон його розповіді міняється, коли йдеться про соціальну політику султанів. «І так вони постачають султанські замки, а також і всю турецьку державу від найвищої людини до самої незначної, чи багатий він, чи бідний, кожен дивиться на руку султана, а султан всіх забезпечує у відповідності з його чеснотами і заслугами. І, таким чином, жоден пан не має нічого спадкового» ***. Розповсюдженість цієї пам’ятки свідчить про наявність симпатій до системи жорстокої справедливості й загальної рівності.

* Пересторога // Українська література XVII ст. — С. 28.** Копистенський Захарія. Палінодія // Там же. — С. 101. *** Записки яничара. — М., 1978. — С. 96 — 97.

 

Але головні політичні симпатії консервативного та фундаменталістського крила спрямовані в бік Москви. Агітація за приєднання до держави Московської поширюється саме в колах, найближчих до граничного традиціоналізму.

 

З іншого боку, уніатські реформи не давали жаданого результату.

 

Уніатський митрополит Іпатій Потій (1541 — 1613 рр.) був досить освіченою людиною широких поглядів. Перед тим, як наважитися на унію, він підтримував близькі стосунки з князем Острозьким, зазнав багато сумнівів і вагань. Вчився він у Кракові, потім служив у Радзивілла і певний час був, як і патрон, кальвіністом; у Бресті він був каштеляном і суддею. Іпатій Потій був добрим письменником-полемістом. Спочатку він вирішив наслідувати православну церкву і став організовувати уніатські братства. Проте цей шлях виявився безперспективним. Тому Іпатій, а особливо його наступник митрополит Велямин Рутський, головну увагу приділяли монастирям. За зразком католицької церкви всі п’ять монастирів, що залишилися в уніатів, — Віленський Святої Трійці, Мінський, Новогрудський, Битенський та Жировицький, — об’єднано в одну конгрегацію під началом новоствореного ордену василіян (у православній церкві не було чернецьких орденів, але ченців західні автори називали василіанами тому, що монастирі засновані були за статутом св. Василія Великого). В Мінську і Новогрудку було створено колегії за зразком єзуїтських з тими ж привілеями, при Мінському монастирі — семінарію для підготовки священиків, папа Урбан VIII надав 22 місця в західних університетах для підготовки професорів; при уніатських монастирях створено народні школи, організовано було /185/ опіку над православною молоддю, яка вчилася в єзуїтських колегіях. Видимих результатів на той час ці освітні заходи не дали, авторитет уніатської церкви залишався низьким, при цьому в очах римо-католицького кліру і керівних кіл Речі Посполитої вона була другосортною і всього лише перехідним щаблем до повної перемоги католицизму.

 

Проте наростання фундаменталістських тенденцій в братствах, диктат неосвіченої громади над ієреями, переростання ненависті в насильства й убивства вносили вагання і в середовище православних письменників.

 

В унію переходять деякі відомі учасники Київського гуртка. Так, відомий дидаскал Київської братської школи Касіян (Каліст) Сакович, чернець родом з-під Рави-Руської, поет, спочатку виступав за об’єднання уніатів з православними, а потім перейшов у католицизм і переїхав до Кракова. Більшою втратою для православ’я був перехід до унії Мелетія Смотрицького (1575 — 1633 рр.). Син ректора Острозького колегіуму, організатора філологічних праць з підготовки видання Острозької біблії Герасима із Смотрича (Смотрицького), Мелетій був широко відомий не тільки як православний полеміст і церковний діяч, але й як вчений-філолог. Це йому належить опис граматики старослов’янської мови, вся термінологія, якою й досі користуються російські лінгвісти: гласная, согласная, удареше, слот, точка, многоточие, запятая, предлог, союз, междометие, глагол, существительное, склонение, спряжете і так далі — навіть реформи Ломоносова виявились менш тривалими, ніж фундаментальна праття Смотрицького. Як письменник Мелетій Смотрицький відзначався європейською освіченістю; він вчився у доброму єзуїтському колегіумі в Вільно, потім в університетах Бреслау (Вроцлава), Ляйпціга, Нюрнберга та Віттенберга, перекладав польською мовою Петрарку. Після вбивства уніатського єпископа Полоцького Смотрицький, який був у тому ж Полоцьку архієпископом православним (невизнаним), зробив подорож по православних центрах Сходу і повернувся з переконанням, що стан східнохристиянської теології й догматики надзвичайно низький порівняно із західним. Єдиний вихід Смотрицький вбачав в унії церков і через деякий час перейшов до неї.

 

Певну конкуренцію православним, католикам і уніатам у галузі освіти становили протестанти.

 

Важливу роль у ті часи відігравала невеличка Гоща на річці Горинь, недалеко від Рівного, — родове гніздо князів Гойських: тут склався впливовий центр антитринітарської церкви. Дрібні овруцькі пани Немиричі, які розбагатіли в часи колонізації Півдня, у своєму замку в Черняхові створили ще один значний соцініанський гурток. Протестантські осередки та школи зазнавали переслідувань як з боку католиків, так і з боку православних; як правило, їх школи були високого рівня, але тримались, доки живий був багатий покровитель. Гойською школою оволоділи православні, майбутній ректор Києво-Могилянської академії Гізель був певний час її ректором. Князь Острозький, а пізніше і митрополит Могила підтримували з протестантами лояльні і навіть союзницькі відносини. Загалом вплив протестантизму в Україні був менший, ніж у Литві та Бєларусі. Характерно, що українські /186/ протестанти вживають українську розмовну мову в книгах (переклад новозаповітних книг українською мовою антитринітарієм Валентином Невгалевським в с. Хорошів на Волині 1581 р.).

 

1620 р. Константинополь відмінив рішення Брестського собору і призначив православним Київським митрополитом Йова Борецького, ректора Київської школи, колишнього Львівського братчика. Король Зиґмунт визнавав тільки уніатського митрополита. Справа заходила в безвихідь і мала, здавалось, лише силове розв’язання.

 







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 434. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Философские школы эпохи эллинизма (неоплатонизм, эпикуреизм, стоицизм, скептицизм). Эпоха эллинизма со времени походов Александра Македонского, в результате которых была образована гигантская империя от Индии на востоке до Греции и Македонии на западе...

Демографияда "Демографиялық жарылыс" дегеніміз не? Демография (грекше демос — халық) — халықтың құрылымын...

В теории государства и права выделяют два пути возникновения государства: восточный и западный Восточный путь возникновения государства представляет собой плавный переход, перерастание первобытного общества в государство...

Закон Гука при растяжении и сжатии   Напряжения и деформации при растяжении и сжатии связаны между собой зависимостью, которая называется законом Гука, по имени установившего этот закон английского физика Роберта Гука в 1678 году...

Характерные черты официально-делового стиля Наиболее характерными чертами официально-делового стиля являются: • лаконичность...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия