Тоталітарний поворот

 

Курс на встановлення абсолютної диктатури Сталін і його оточення взяли одразу після розгрому опозиції Троцького — Зинов’єва восени 1927 року. На перший план виступають зміни в економічній політиці з початку 1928 р. і фактична відмова від непу, але йшлося передусім про створення нової політичної атмосфери.

 

Проголошене Сталіним «оволодіння ринком» виявилося адміністративною фікцією, оскільки за цінами, так успішно сконструйованими на «прийнятному» рівні, селяни продавати свою продукцію не хотіли. Тому на Політбюро було поставлене питання про «надзвичайні заходи». Головним заходом був каральний: тих, хто не хотів «продавати» хліб за твердими цінами, «судили» як «спекулянтів». Це був тільки початок тієї «чрезвичайщини», яка закінчилась масовою колективізацією, «розкуркулюванням» мільйонів селян і організацією масового голоду.

 

Розпочавши ще 1929 р. політику «розкуркулювання», а 1930 р. взявши курс на повну колективізацію села, сталінське керівництво не розраховувало на негайні економічні успіхи. Мільйони селян, не тільки більш-менш заможних, а й середнього достатку, і просто біднота, за спущеними «зверху» рознарядками були вислані у віддалені області неозорого Союзу без будь-якого майна. Скільки з них померло в дорозі — ніхто сьогодні визначити не може. Майно «розкуркулених» було передане колгоспам, але з безприкладним цинізмом з колгоспів за це майно держава взяла плату в сумі 400 млн крб., що було більше, ніж увесь сільгоспподаток 1928 року. Це була ставка не на подолання економічних труднощів, а на терор щодо селянства.

 

У 1932 — 1933 рр. врожай хліба в країні не перевищував 2 — 3 млрд пудів. Товарна частина зерна планувалась на останні роки п’ятирічки в 1,2 — 1,4 млрд пудів, тобто на рівні найбільш врожайного 1913 року. Незважаючи ні на що, вирішено було хліб у селян забрати. Голова Держплану В. В. Куйбишев зібрав заготівельників, проголосив промову про те, що битва за хліб — це битва за соціалізм, і розгорнулась страшна кампанія по збору 1,2 млрд пудів. Така економічна передісторія геноциду 1933 року.

 

Але розмах і організація голодомору виключають припущення про те, що він мав суто економічні мотиви. /560/ Масові обшуки призводили до того, що в хатах забирали абсолютно все, придатне для їжі. Голод був організований навмисно. Бували випадки повного здичавіння й голодних психозів, супроводжуваних канібалізмом. Райони голоду оточувалися військами, які не випускали нікого за межі зони, приреченої на вимирання. Незважаючи на це, голодуючі пробиралися у великі міста, лежали безсилі біля пекарень та інших місць, де пахло хлібом та їжею, щодня померлих підбирали спеціальні команди. Помирали голодуючі й на московських вулицях. Кількість жертв «битви за соціалізм» обчислюється дуже приблизно мільйонами.

 

Голодомор мав політичне підґрунтя. Свідомо йдучи на геноцид, сталінське керівництво партії й держави прагнуло зламати та знекровити і селянство як клас, і найнебезпечніші для диктатури, найзаможніші регіони країни, можливу базу для селянського опору — Дон, Кубань, Сибір і особливо Україну.

 

Деякі комуністичні керівники здійснили спроби якщо не протесту, то критики «перегинів у заготівельній політиці». Так, листа до ЦК ВКП(б) з засудженням таких «перегинів» написав шерег українських партійних працівників, в тому числі командуючий військами Київської військової округи Й. Е. Якір. Проте керівництво Компартії України рішуче відмежувалось від будь-якого непослуху Москві. Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор писав з цього приводу: «Але багато хто навіть із керівних районних працівників не розумів, що не можна допускати створення хоча б найменшої недовіри колгоспників до цього закону (тобто закону про хлібоздачу. — М. П.). Ставка контрреволюціонерів саме й була розрахована на те, що ми в цій справі зірвемося, а вони це зможуть використати». Як «покарання за легковажність і непослух у проведенні сільськогосподарських робіт» розцінювали голод й інші партійні діячі.

 

Режим повертався до масового терору періоду «воєнного комунізму», спрямованого не проти «буржуазії», а проти найширших мас селянства. Індустріалізація країни проводилась так, щоб у смертному жаху тримати все населення СРСР.

 

Для цього потрібна була остаточна зміна системи влади.

 

Так званих «правих» було «розгромлено» 1928 — 1930 рр. досить швидко й рішуче, без тих дискусій і загальнопартійних потрясінь, що супроводжували боротьбу з лівими. Але адміністративна легкість придушення «правої опозиції» приховувала певну слабкість політичних позицій групи Сталіна: Сталін знав, що ідеї, висловлені Бухаріним та його однодумцями з відносною визначеністю, у вигляді неоформлених настроїв існують у широких колах партійних працівників і можуть у відповідний момент знайти свій вияв. Тому найбажанішим виходом із ситуації було б для нього зв’язати будь-яку політичну опозицію із «шпигунством, шкідництвом і диверсіями».

 

Цю нову обстановку готували політичні процеси проти інтелігенції, розпочаті сфальсифікованою «Шахтинською справою» (справу ініціював згадуваний вище чекіст Євдокимов всупереч тодішньому керівництву ОДПУ за підтримки Сталіна). Можна думати, що Сталін вже тоді розраховував розгорнути на цій підставі масовий терор, спрямований /561/ також і на партійні кола, що мали тенденцію до опозиції.

 

Спираючися на «приклади загострення класової боротьби», якими послугували процеси над інтелігенцією, сталінське керівництво партії і держави провело реформи управління. В партійному керівництві особливу роль почав відігравати особистий орган Сталіна — «Особливий сектор ЦК ВКП(б)» на чолі з Поскрьобишевим. В ньому існував і свій відділ кадрів, очолюваний нікому не відомим партійним чиновником, М. І. Єжовим, ім’я якого згодом стало символізувати цілу епоху. Сектору була підпорядкована система аналогічних органів при обкомах партії, які здійснювали шпигунство за місцевими керівниками та інформували Сталіна, минаючи офіційні партійні інстанції. Новий «організаційний план», задуманий Сталіним 1929 р., передбачав перетворення ВКП(б) на масову партію. На 1 липня 1931 р. ВКП(б) на 40 відсотків складалась із кандидатів у члени партії. На початок 1932 р. кількість членів і кандидатів партії налічувала вже 2 млн чоловік. Задум полягав у тому, щоб розчинити незначну кількість дореволюційних фанатиків у широкій масі людей, світогляд яких формувався вже під сталінським керівництвом, і остаточно перетворити правлячу партію на засіб маніпулювання масами.

 

В кінці 1930 р. Сталін поставив перед секретаріатом ЦК завдання: перейти від керівництва політичними кампаніями до повсякденного оперативного зв’язку з районами, щоденно «підмічаючи всі факти» і керуючи всіма проявами життя суспільства. Іншими словами, нова масова партія повинна була разом з політичною поліцією здійснювати тотальний контроль за всім життям суспільства неозорої країни.

 

Всупереч довго поширеним уявленням, небачене в історії пограбування села, що набуло врешті форм геноциду, не було ефективною формою успішного індустріального будівництва. Сталінське керівництво обрало для виходу на високі техніко-промислові рубежі той з альтернативних шляхів, що поставив країну перед загрозою економічного й політичного краху.

 

Напередодні 1929 р. — «року великого перелому» — існували два варіанти п’ятирічного плану — головний і так званий «оптимальний», по суті, різко завищений. Виходячи з «головного» варіанта, опрацьованого на підставі пропозицій фахівців, планувалося досягти приблизно тих самих показників, якими реально і була закінчена п’ятирічка, але досягти їх планувалося зберігаючи економічну стабільність. З початком виконання п’ятирічного плану перші, помірковані начерки було замінено завищеними.

 

Свідомо відмовившися від планів, розрахованих на збереження сякої-такої економічної й фінансової рівноваги, в розрахунку на максимальне напруження сил висуваючи перед промисловістю вимоги, які вона напевно не могла виконати, сталінське керівництво підірвало економічне здоров’я країни. Темпи зростання почали падати, напруження перейшло будь-які припустимі рамки. Намагання вийти з важкого економічного становища за рахунок селянства призвело до повної руйнації сільськогосподарського виробництва.

 

П’ятирічний план не був виконаний фактично ні за чотири, ні за п’ять років. Але в атмосфері істеричних /562/ пошуків класового ворога та політичних викриттів уже було не до аналізу пройденого шляху.

 

Сьогодні не збереглися документальні свідчення того, що вбивство Кірова було запланованою Сталіним і керівниками ОДПУ провокаційною акцією. Проте це — найвірогідніша гіпотеза. Зокрема, дуже показовий той факт, що коли чекісти викрили 1932 р. мужню й безперспективну спробу московського керівника М. Рютіна організувати антисталінську опозицію, Політбюро на пропозицію Кірова проголосувало проти смертної кари, щоб не вбивати за розбіжність думок. Є свідчення того, що Кіров, пристрасний сталінець і особистий друг диктатора, подекуди займав більш ліберальну позицію, і що серед партійного керівництва поширювалась ідея заміни Сталіна Кіровим, — ідея, нібито відкинута самим Кіровим.

 

Планомірна підготовка масового терору почалася після вбивства Кірова 1 грудня 1934 року. 12 травня 1935 р. Політбюро ЦК ВКП(б) створило Особливу комісію державної безпеки, до складу якої ввійшли Сталін, Жданов, Шкірятов, Єжов (тоді секретар ЦК ВКП(б) і голова Комісії партконтролю), Вишинський і Малєнков. Ця група комуністичних керівників і була впродовж 1935 — 1938 рр. практичним організатором тієї кривавої чистки, яка одержала назву «Великого терору».

 

Великий терор був менш масштабним геноцидом, ніж «ліквідація куркульства як класу» і тим більше голодомор. Проте він мав більші політичні наслідки, оскільки заторкував політичну та культурну верхівку і мав стосунок до політичної структури суспільства загалом.

 

На перший погляд, Великий терор був явищем ірраціональним і, на думку деяких дослідників, свідчив радше про психічне захворювання його головного організатора — Сталіна. Хоч би як воно було, в політичному оформленні процесів 1936 — 1938 рр., що були немовби вітриною «єжовщини», можна простежити певну логіку. Після московських процесів у партії, державі й суспільстві встановився режим, коли найменший натяк на незгоду з будь-якою офіційною настановою розглядався як акт шкідництва, шпигунства і диверсії, тобто злочин, гідний найвищої міри покарання.

 

Московські процеси були немовби лише вершиною айсбергу. В основі Великого терору — хаотичні й безсистемні розстріли будь-кого за найнезначнішим доносом і за планами «по першій і другій категорії», тобто по розстрілу і по таборах. Як правило, місцеві НКВС просили збільшення планів «по першій категорії». Деякі звинувачувані самі формулювали свої «провини» якомога безглуздіше, щоб очевидною стала безглуздість самих репресій. Проте якраз в ірраціональності звинувачень і полягала суть Великого терору. Кожен громадянин СРСР повинен був знати, що він у будь-яку мить може бути знищений під будь-яким безглуздим приводом.

 

Ідейним закріпленням цього режиму став написаний під керівництвом Сталіна, а почасти й ним самим «Короткий курс історії ВКП(б)», який, за визначенням постанови ЦК ВКП(б) від 14 листопада 1938 р., давав партії «керівництво, що являє собою офіційне, перевірене ЦК ВКП(б) тлумачення головних питань історії ВКП(б) і марксизму-ленінізму, яке не допускає ніяких інших тлумачень». У /563/ складі «Короткого курсу» була й знаменита тоді IV глава, де містився написаний особисто Сталіним гранично примітивізований і догматизований виклад офіційної філософії — діалектичного та історичного матеріалізму. Важливо тут не стільки те, які саме тлумачення марксизму визнано єдино правильними, а сам факт «офіційного і перевіреного ЦК» тлумачення «теорії», яка тим самим остаточно набувала статусу політичної релігії.

 

Поворот, здійснюваний клікою Сталіна впродовж десятиліття 1928 — 1938 рр., призвів до утвердження на велетенському євразійському просторі соціалістичного тоталітарного режиму небаченої жорстокості. Його можна також назвати переворотом, оскільки наслідком терору була фізична ліквідація всієї партійної, господарської, військової і чекістської верхівки держави. Те, що переворот здійснювався так повільно і завершився кривавими масовими розстрілами ленінського покоління комуністів упродовж 1936 — 1938 рр., було радше наслідком його ретельно спланованого характеру.