Поняття і принципи організації видатків Державного бюджету

 

При виникненні фінансової науки увагу вчених було зосередже­но переважно на доходних фінансових інститутах. Однак одним з найактуальніших ключових економічних питань сучасної теорії й практики державних фінансів є вибір оптимального рівня держав­них видатків. Так, наприклад, за період 1970 - 1994 рр. видатки бюджетів промислово розвинутих країн збільшились в 5-10 разів. Тому проблема формування системи державних видатків є важли­вою і її вирішення потребує глибокого наукового дослідження.

Зараз у світі існує багато підходів до визначення фінансової мо­делі функціонування економіки залежно від ступеня державної централізації ВВП - від так званої «американської» до «сканди­навської». Можна виділити декілька факторів, які впливають на ви­значення рівня державних витрат, а саме:

• етап суспільного розвитку;

• зовнішня та внутрішня політика держави;

• рівень добробуту населення;

• розмір державного сектора в економіці;

• історичні тенденції зміни витрат держави;

• ставлення країни до перерозподілу доходів;

• рівень багатства держави;

• процедури прийняття бюджетних рішень.

Крім того, в різних країнах існує різне уявлення про те, що є су­спільним благом, і відповідно про те, які витрати треба фінансува­ти з бюджету.

Якщо говорити про Україну, то на формування видатків бюдже­ту держави в сучасних умовах впливають:

1. Економічна криза,яка спричиняє зростання видатків на соціальний захист населення; зростання видатків на фінансову підтримку підприємств державного сектора від банкрутства, а не на інноваційну діяльність; зростання видатків на підтримку соціальної сфери.

2. Зростання монетизованого державного боргу,який зумовлює зростання видатків на покриття державного боргу; витіснення інвестицій зі сфери виробництва.

3. Зростання немонетизованого державного боргу спричиняє виділення коштів на покриття заборгованостей, що виникли у попередні роки по заробітній платі працівників бюджетних установ, стипендіях та інших соціальних виплатах.

4. Дефіцит бюджетів усіх рівнів,який передбачає жорсткий режим економії коштів, скорочення видатків за всіма статтями кошторисів на утримання апарату управління.

5. Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по відсотках.

Таким чином, на обсяг та структуру державних витрат України впливають не тільки діючий фінансовий механізм та фінансова політика, яка проводиться урядом, а й існування великої суми державної заборгованості. Як наслідок, в Україні існує розмежу­вання понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету».

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету [33] - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, пе­редбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на пога­шення основної суми боргу та повернення надлишок сплачених до бюджету сум.

Витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу

Державні видатки як економічна категорія — це грошові відно­сини з приводу розподілу і використання централізованих та де­централізованих фондів грошових ресурсів держави та їх викорис­тання по галузевому, цільовому і територіальному призначенню з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Такі грошові відносини виникають на останній стадії розподіль­чого процесу; їх мета - забезпечення основних витрат розширено­го відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Об'єктом державних видатків виступають грошові фонди, що сфо­рмовані в процесі розподілу й перерозподілу ВВП.

Держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів управління, або через організації, установи та підприємст­ва, які їй належать.

Державні витрати [44] здійснюються як з централізованих фондів (бюджети різних рівнів, а також державні позабюджетні фонди), так і з децентралізованих (фонди державних підприємств).

У сучасний період в країнах зі змішаною економікою основни­ми залишаються централізовані державні виграти, а державний бюджет є формою утворення і витрачання грошових коштів для забезпечення функцій органів державної влади. Як було сказано вище, видатки бюджету [33] являють собою фінансування витрат, не­обхідних для здійснення державою своїх конституційних функцій. Через державний бюджет мобілізуються фінансові ресурси, необ­хідні для подальшого їх перерозподілу і використання для цілей державного регулювання економічного розвитку країни і реаліза­ції соціальної політики на всій її території.

Основна частина видатків місцевих бюджетів припадає на соціаль­ні заходи і управління місцевим господарством - фінансування муні­ципального будівництва, дорожнього господарства, побутових уста­нов, громадського транспорту, видатків на освіту, охорону здоров'я.

Фінансова ланка спеціальних (позабюджетних) фондів здійснює витрати, обумовлені призначенням цих фондів. Сюди відносяться витрати по соціальному забезпеченню і соціальному страхуванню громадян країни, обов'язковому медичному страхуванню, зайня­тості населення, здійсненню різних економічних заходів та ін.

Витрати, які відносяться до фінансів державних підприємств, поділяються на поточні витрати — витрати, які пов'язані із забезпе­ченням функціонування цих підприємств, і капітальні - інвести­ції, які спрямовані на оновлення і розширення основного капіталу.

Видатки бюджету [33], будучи компонентом загальної фінансової категорії - бюджету, являють собою витрати, які формуються у зв'язку з виконанням державою та органами місцевого самовряду­вання своїх конституційних та статутних функцій.

Видатки бюджетів усіх рівнів бюджетної системи формуються з урахуванням:

• мінімальних державних соціальних стандартів;

• нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості [104]

• єдиних методологічних основ розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості.

Державні мінімальні соціальні стандарти [47] - це державні послу­ги, надання яких громадянам на безоплатній і безповоротній ос­нові за рахунок фінансування з бюджетів всіх рівнів бюджетної си­стеми і бюджетів державних позабюджетних фондів гарантується державою на певному мінімально допустимому рівні.

Норматив мінімальної бюджетної забезпеченості [104] — це мінімально допусти­ма вартість державних або муніципальних послуг в грошовому ви­раженні, які надаються органами державної влади або органами мі­сцевого самоврядування у розрахунку на душу населення за раху­нок коштів бюджетів.

Державні прибутки не закріплені за державними витратами, що дозволяє маневрувати коштами. Видатки бюджетів залежать від обсягу бюджетних доходів. Однак і потреби держави в нових ви­тратах ініціюють пошук нових додаткових джерел прибуткових надходжень. Тому витрати знаходяться в органічному взаємозв'яз­ку з прибутками бюджетної системи.

Видатки бюджету виражають економічні відносини, на основі яких відбувається процес використання коштів централізованого фонду грошових ресурсів держави у різних напрямах. Економічна сутність видатків бюджету проявляється в багатьох видах, кожний з яких має якісну і кількісну характеристики. При цьому якіс­на характеристика, відображаючи економічну природу явища, до­зволяє встановити призначення бюджетних витрат, а кількісна — їх величину.

Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємо­пов'язаних між собою, становить систему державних видатків. Організаційна побудова даної системи базується на певних прин­ципах, які встановлюються державою. До числа найважливіших з них відносяться:

• плановість;

• цільове спрямування коштів;

• безповоротність витрачання державних ресурсів;

• безоплатність;

• дотримання режиму економії;

• контроль за їх використанням.

Плановість являє собою визначення оптимального розподілу ви­датків за окремими групами й галузями згідно з проектом бю­джету Оптимальність розподілу видатків визначається ефектив­ністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.

Цільове спрямування коштів означає, що державні видатки здійснюються суворо за цільовим призначенням відповідно до напря­мів витрачання, передбачених у фінансових планах. Основними цільовими напрямами державних витрат в комерційній сфері діяль­ності є капітальні вкладення і фінансування оборотних коштів, а в некомерційній — заробітна плата, витрати на поточне утримуван­ня, капітальні вкладення і т. ін.

Держава встановлює пріоритетність тих або інших потреб, регламентуючи порядок їх задоволення, виходячи з економічної полі­тики і наявних ресурсів. Однак в минулому реальна ефективність використання державних коштів істотно відрізнялась від передба­ченої в плані, оскільки жорстка регламентація обмежувала ініціа­тиву, заважала вияву творчої заповзятливості людей, відповідаль­них за використання державних коштів.

Принцип безповоротності витрачання державних ресурсів озна­чає, що кошти, використані на фінансування народного господар­ства, соціальні й інші цілі, не потребують обов'язкового їх відшко­дування. Цей режим витрачання фінансових ресурсів відрізняєть­ся, наприклад, від використання кредитних коштів. Однак дотри­мання принципу безповоротності не означає, що можна бути бай­дужим до результату використання державних ресурсів. Порядок і умови їх інвестування в різні види витрат повинні бути такими, щоб сприяти розвитку економіки і культури, підвищенню продуктив­ності праці і зростанню національного прибутку, а в кінцевому під­сумку - приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.

Безоплатність означає, що виділення бюджетних коштів прово­диться без сплати державі яких-небудь прибутків у вигляді процен­тів або інших видів оплати асигнувань.

Досягненню найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає такий принцип їх організації, як до­тримання режиму економії. Він може бути охарактеризований як система форм і методів послідовної мінімізації витрат відносно кін­цевого результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скорочен­ням витрат, але обов'язково передбачає найбільш доцільне їх здій­снення.

Контроль спрямований на боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, на дотримання законності і вимог фінансової дисцип­ліни при витрачанні коштів.