Фінансове право України. Відносини, що виникають під час запозичення коштів державою або муніципальним органом, складні

Відносини, що виникають під час запозичення коштів державою або муніципальним органом, складні. Вони регулюються нормами конституційного, фінансового та цивільного права. При проведені запозичення І розрахунках з кредиторами позичальники— держава та муніципальні органи — застосовують різні методи регулювання відносин.

Інститут державних та муніципальних запозичень — це врегульовані правовими нормами відносини, що виникають при запозиченні коштів від резидентів — юридичних та фізичних осіб, а також від інших держав та фінансових організацій на умовах добровільності, повернення, строковості, відплатності.

Відносини в галузі державного та муніципального запозичення виникають тільки на добровільних засадах, тобто кредитори — юридичні або фізичні особи купують цінні папери за власним бажанням за свої вільні кошти. Зрозуміло, що цей бік відносин регулюється цивільним правом. Але в цілому відносини в галузі державних І муніципальних запозичень специфічні. Риси, їм притаманні, ні для яких інших цивільно-правових відносин не характерні. Держава і муніципальні органи — позичальники в однобічному порядку встановлюють умови відносин і змінюють їх, як показує історія, дуже часто. Друга сторона — кредитор, вступаючи у відносини добровільно, повністю підкоряється цим умовам, тимчасово віддаючи кошти в розпорядження держави або муніципального органу. У цих правовідносинах приписи держави або органу місцевого самоврядування не змінюються другою стороною. Потенційні кредитори можуть і не купувати цінних паперів, але, якшо купують, то тільки за умовами, встановленими позичальником. Відносини в галузі запозичень держави і муніципальних органів, як і в усіх інших галузях фінансової діяльності, існують тільки у вигляді правовідносин.

Не зважаючи на добровільний характер відносин за державними і муніципальними запозиченнями, вони мають не тільки і не стільки цивільно-правовий, скільки фінансово-правовий характер і регулюються виключно методом владних приписів.

Держава і муніципальний орган, позичаючи кошти в юридичних і фізичних осіб, в однобічному порядку встановлюють умови цих відносин, не надаючи суб'єктам, які виявили баріння придбати цінні папери, ніяких прав, крім права на ку-і ію цих цінних паперів і одержання в установлений держа-

Л. К. Воронова

вою термін відсотків, розмір яких установлено в постанові Кабінету Міністрів про випуск цього виду паперів, а також одержати номінальну вартість, незалежно від курсової вартості, за якою вони куплені, після закінчення терміну цих відносин. Держатель цінних паперів не може отримати назад витрачені на придбання цінних паперів кошти, якщо держава змінить умови запозичення.

Державні запозичення дають можливість одержати вільні кошти юридичних (вітчизняних та іноземних) і фізичних осіб, причому не безвідплатно, а з відсотками, і відстрочити необхідність використання завжди обмежених бюджетних коштів. Кредитори надають позички державі й муніципальним органам цілком добровільно за будь-якої форми запозичення. Причому державні й муніципальні запозичення одержуються тільки за цільовим призначенням — з метою скорочення дефіциту бюджету.

Під державним або муніципальним боргом розуміють врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери.

Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і запозичень нових.

Внутрішній держаний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті.

Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:

— позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

— позик на підтримку національної валюти;

— позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

■— гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

Фінансове право України 309

— державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України¹.

Для того щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який термін, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.

Управління державним боргом —це сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку Із запозиченням, визначенням кредиторів і умов розміщення, обслуговування і погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.

Таким чином, управління державним боргом, як і будь-яке управління, є процесом, який поділяється на три стадії, або етапи діяльності уповноважених державою органів із державним боргом:

1) визначення внутрішнього чи зовнішнього кредитора й залучення держаних запозичень;

2) використання коштів;

3) обслуговування боргу та його погашення.

Перша стадія управління державним боргом ґрунтується на ст. 92 Конституції України, яка встановила, що порядок утворення й погашення внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи визначаються виключно законами.

В управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.

Кабінет Міністрів України визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій. Він може змінювати умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка розглядається Кабінетом Міністрів і за-інерджується Верховною Радою України. В Міністерстві фінан-с і в питаннями державного боргу займається Департамент фінансової політики та управління державним боргом, який

Юрій С. І., Стоям В. І., Мац М Й. Казначейська система. — Тернопіль.,

Л. К. Воронова

згідно з Наказом Міністерства фінансів № 42 від 22 січня 2001 р. "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" відповідає за оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу; підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом¹. Цей наказ дає визначення державного боргу та класифікацію державних боргових зобов'язань.

Державний борг складається з державного внутрішнього та державного зовнішнього боргу і не включає борг місцевих органів влади та державних підприємств. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі — як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань.

Державні боргові зобов'язання розподіляються на прямі та умовні.

Прямі боргові зобов'язання — це такі зобов'язання, в яких держава виступає безпосереднім позичальником шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України, включаючи кредити під гарантію держави, отримані розпорядниками коштів державного бюджету.

Умовні боргові зобов'язання беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в тому числі за кредитами МВФ, крім тих, коли кредити спрямовуються до державного бюджету. ЦІ зобов'язання не враховуються в складі державного боргу до вступу в силу гарантії, а операції з ними не відображаються в показниках державного бюджету. У випадках невиконання боргових зобов'язань безпосередніми позичальниками вступає в силу державна гарантія. Боргове зобов'язання позичальника включається в державний борг.

Граничний розмір внутрішнього державного боргу України встановлюється щороку в Законі про Державний бюджет. Так, ст. 14 Закону про Державний бюджет України на 31 грудня 2006 р. визначила межу внутрішнього боргу у розмірі 18689481,2 тис. гривень та в сумі 1083911,9 тис. доларів США, а зовнішнього — в сумі, еквівалентній 9172389,7 тис. доларів США².

¹ Юрій С. І., Стоян В. І., Мац М. Й. Казначейська система. — Тернопіль, 2002. — С. 443-450.

² Ст. 14 проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" // Урядовий кур'єр. — 2005. — 13 грудня.;;,