Підприємства

Перш за все зазначимо, що у процесі аналізу можна запропонувати розрахунок різних показників і доповнити його методами, які засновані на досвіді та кваліфікації фахівця.

Попередній аналіз фінансового стану підприємства, або експрес-аналіз, доцільно виконувати в три етапи: підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання й аналіз звітності.

Мета першого етапу - прийняти рішення про доцільність аналізу фінансової звітності та переконатися в її готовності до читання.

Виконання першого завдання досягається шляхом ознайомлення з аудиторським висновком. Існує два основних типи аудиторських висновків: стандартний і нестандартний. Стандартний являє собою підготовлений у досить уніфікованому і короткому викладі документ, що містить позитивну оцінку аудитора (аудиторської фірми) щодо достовірності наданої у звіті інформації. Нестандартний аудиторський висновок, звичайно, більш об'ємний і, як правило, містить деяку додаткову інформацію, що може бути корисною користувачам звітності і розглядається аудитором як доцільна до опублікування з огляду на прийняту технологію аудиторської перевірки. Нестандартний аудиторський висновок може містити позитивну беззаперечну оцінку наданої звітності. Причинами нестандартного аудиторського висновку можуть бути: урахування оцінки іншої аудиторської фірми (наприклад, у випадку аудиту звітності різних самостійних підрозділів однієї корпорації різними аудиторськими компаніями); зміна фірмою облікової політики; деякі невизначеності фінансового чи організаційного характеру (наприклад, майбутнє компанії в незавершеному судовому процесі з непередбаченим результатом) та ін.

Бухгалтерська звітність - це комплекс взаємопов'язаних показників фінансово-господарської діяльності за звітний період. Звітним формам притаманний як логічний, так і інформаційний взаємозв'язок. Суть логічного зв'язку полягає у взаємодоповненні і взаємній кореспонденції звітних форм, їхніх розділів та статей. Деякі найбільш важливі балансові статті розшифровуються у супутніх формах. Розшифровку інших показників, по мірі необхідності, можна отримати з аналітичного обліку.

Логічні зв'язки доповнюються інформаційними, що виражається у прямих

і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що один і той самий показник наведено одночасно в кількох звітних формах. Так, фонди споживання на початок (кінець) року наводяться у формах № 1 і № 5. Непряме контрольне співвідношення означає, що кілька показників одного ряду звітних форм пов'язані між собою нескладними арифметичними розрахунками. Наприклад, показник «Нерозподілений прибуток», що наводиться в балансі загальною сумою, у формі № 3 розшифровується за напрямами використання.

Знання цих контрольних співвідношень важливе не тільки з позиції аналізу, але і з позиції контролю, воно допомагає краще розібратися в структурі звітності, перевірити правильність її складання шляхом візуальної перевірки окремих показників та арифметичних співвідношень між ними.

Мета другого етапу - ознайомлення з пояснювальною запискою до звітності. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи в звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни в майновому та фінансовому положеннях суб'єкта, що господарює. Формуючи перше уявлення про динаміку наведених у звітності і пояснювальній записці даних, необхідно звертати увагу на алгоритми розрахунку основних показників.

Аналізуючи тенденції основних показників, необхідно брати до уваги вплив деяких факторів, зокрема інфляції. Окрім того, не варто забувати, що баланс як основна звітна форма, не подає всієї сукупності фінансової інформації щодо діяльності підприємства. Укажемо найбільш істотні з цих обмежень.

1. За своєю природою баланс історичний: у ньому зафіксовані сформовані до моменту його складання, підсумки фінансово-господарських операцій.

2. Баланс відбиває статус-кво в засобах і зобов'язаннях підприємства, тобто дає відповідь на запитання, що являє собою підприємство на даний момент відповідно до використовуваної облікової політики, але не відповідає на запитання, у результаті чого склалося таке положення. Не можна відповісти на останнє запитання тільки за даними балансу. Для цього потрібний більш глибокий аналіз, що заснований не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але і на осмисленні багатьох факторів, що не знаходять відображення в звітності (інфляція, науково-технічний прогрес, фінансові негаразди у контрагентів тощо).

 

3. За даними звітності можна розрахувати цілий ряд аналітичних показників, однак, усі вони будуть недоречними, якщо їх ні з чим порівняти. Баланс, що розглянутий ізольовано, не забезпечує просторової і часової порівнянності. Тому його аналіз необхідно проводити у динаміці, і по можливості, доповнювати оглядом аналогічних показників по інших підприємствах, їх середньогалузевими та загальногосподарськими значеннями.

4. Інтерпретація балансових показників можлива лише за умови залучення даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми, за тією чи іншою статею, можна тільки після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів. Наприклад, у балансах двох підприємств за

статею «Виробничі запаси» значиться однакова сума - 18 млн. грн. Оборот за рік на першому підприємстві складає 120 млн. грн., а на другому - 20 млн. грн. Отже, у першому випадку запаси забезпечують місячне споживання (місячний запас), а в другому випадку - майже річне споживання.

5. Баланс - це звіт моментних даних на кінець звітного періоду й у силу цього не відбиває адекватно стан засобів підприємства протягом звітного періоду.

6. Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не тільки факторів фінансового характеру, але і багатьох факторів, що взагалі не мають вартісної оцінки. До них належать: можливі політичні або загальноекономічні зміни, перебудова організаційної структури підприємства, зміна форм власності, професійна та загальноосвітня підготовка персоналу тОа ін. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного економічного аналізу, у якому використовуються не тільки формалізовані критерії, але й неформальні оцінки.

7. Одне з істотних обмежень балансу, що закладене в ньому - принцип використання цін придбання. За умов інфляції зростання цін на сировину, що використовується на підприємстві, устаткування, багато статей відбивають сукупність однакових за функціональним призначенням, але різних за вартістю облікових об'єктів. Тобто спотворюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів.

8. Однією з головних цілей функціонування будь-якого підприємства є одержання прибутку. Однак саме цей показник відображений у балансі недостатньо повно. Приведена неабсолютна величина накопиченого прибутку у відриві від витрат і обсягу реалізації, окрім того, надана інформація не показує, у результаті чого склалася саме така сума.

9. Необхідно ще раз наголосити, що підсумок балансу зовсім не відбиває тієї суми засобів, якою реально оперує підприємство, його «вартісної оцінки». Основна причина складається в можливій невідповідності балансової оцінки господарських засобів реальним умовам унаслідок інфляції, кон'юнктури ринку, методів обліку, що використовуються тощо. «Ціна» підприємства в цілому, як правило, вище сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише в процесі його продажу. Не випадково в ряді країн дискутувалося питання про можливість і доцільність періодичної вартісної оцінки іміджу фірми і відображення його в активі балансу.

10. Актуальним для аналізу є питання про допустимий і можливий
ступінь уніфікації балансу. Із технологічної точки зору, функціонування
системи бухгалтерського обліку на підприємстві являє собою процес
безупинного агрегування даних. Важливо знайти оптимум у цьому процесі.
Малий ступінь агрегування призведе до безсистемності і некерованості
величезними циркулюючими в системі зведеннями. Навпаки, занадто велике
агрегування даних, у тому числі і звітних, може призвести до різкого

скорочення їхньої інформативності й аналітичності. Певною мірою ця теза відноситься і до бухгалтерської звітності.

Рівень агрегування даних визначає ступінь аналітичності балансу. Причому зв'язок тут зворотній: чим вищий рівень агрегування, тим менш аналітичним стає документ. При цьому висловлюються різні думки. Наприклад, на думку Р. Фокса, бухгалтерський звіт повинен бути коротким і вміщуватися на візитній картці, а В. Бівер вважає навпаки, що фінансова звітність не повинна спрощуватися з огляду на рівень її розуміння користувачем. Як завжди, істина знаходиться між цими твердженнями. Доцільно заповнити кілька форм балансів, що орієнтовані на різних користувачів. Саме такий підхід прийнятий в економічно розвинутих країнах. У них структура бухгалтерської звітності не регламентується. В облікових стандартах описується лише перелік і економічний зміст основних статей; ступінь деталізації визначається бухгалтером підприємства самостійно.

Третій етап - основний в експрес-аналізі; його мета - узагальнена оцінка результатів господарської діяльності і фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим чи іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є уміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Зокрема, фінансовий менеджер, якому часто доводиться брати участь у процесі підготовки контрактів з потенційними контрагентами, повинен чітко уявляти структуру звіту та зміст його основних розділів.

Положенням про бухгалтерський облік і звітність в Україні передбачене періодичне складання бухгалтерської звітності та подання її до відповідних інстанцій. Звітність повинна, як правило, супроводжуватися пояснювальною запискою. У найбільш детальному вигляді пояснювальна записка складається в процесі підготовки річної звітності. Тобто річний звіт являє собою комплексний документ.

Детальна структура річного звіту не регламентується, однак, при його підготовці необхідно враховувати вимоги інших облікових стандартів, що деякою мірою впливають на склад та послідовність матеріалів, що включаються до нього.

Аналіз західної обліково-аналітичної практики показує, що проблемі структурування річного бухгалтерського звіту приділяють велику увагу не тільки міжнародні, але і національні бухгалтерські інститути. Прикладом, може бути практика регулювання цього розділу бухгалтерського обліку у Бельгії Так, рекомендована національними обліковими стандартами цієї країш-аналітична записка, що містить розшифровки і примітки до звітності, дужі деталізована і складається із 19 розділів. Також дуже деталізовані стандарти форми звітності, що рекомендуються - близько 100 показників на звітну дату балансі і близько 70 статей у звіті про прибутки та збитки.

Культура складання звіту - неабиякий фактор успішного ведення бізнесу як з позиції самої компанії, що підготувала звіт, так і з позиції її зовнішніх контрагентів. По-перше, добре структурований звіт дозволяє керівництву підприємства і його власникам по-новому розглянути стан справ на підприємстві, оцінити досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, визначитися з перспективами її розвитку. По-друге, для контрагентів підприємства бухгалтерський звіт є основним інформаційним документом, що підтверджує можливість та економічну доцільність взаємодії з даним підприємством. По-третє, звіт- це своєрідний спосіб реклами діяльності. При встановленні виробничих контактів першим кроком для замовника є запит про можливість ознайомлення з річним бухгалтерським звітом потенційного партнера, тому від того, наскільки грамотно і повно складено звіт залежить результат майбутніх переговорів про співробітництво. Перш ніж підписувати контракт, треба ознайомитися з річним звітом контрагента - це правило має бути непорушним для будь-якого бізнесмена.

Як зазначалося, одним із найважливіших прийомів аналізу звітності є «читання» форм звітності та вивчення абсолютних величин, що подаються у цих формах. «Читання» звітності або просто ознайомлення з нею дозволяє зробити висновки про основні джерела залучення коштів підприємства, напрями їх вкладення, головні джерела отриманого підприємством за звітний період прибутку, методи обліку, що застосовуються на підприємстві, організаційну структуру, напрями його діяльності, дивідендну політику тощо. Це досягається шляхом зіставлення у часі даних, що аналізуються.

Серед них можна виділити такі підгрупи прийомів:

- зіставлення порівняльних таблиць за три останні роки з визначенням абсолютного та відносного (у відсотках) відхилення за головними показниками звітності;

- вирахування відносних відхилень показників у відсотках відносно балансового року за кілька років (як правило, за п'ять або десять років);

- вирахування показників за ряд років у відсотках до якогось
підсумкового показника (наприклад, обсягу реалізованої продукції до підсумку
балансу).

Нарешті, широко застосовується такий прийом аналізу звітності, як вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких грунтується на існуванні певних співвідношень між окремими статтями звітності. Ці коефіцієнти отримали назву фінансових коефіцієнтів. Вони, по-перше, дозволяють визначити те коло інформації, яке є важливим для користувачів фінансової звітності з погляду прийняття рішень; по-друге, надають можливість глибше оцінити стан даної звітної одиниці в системі господарювання та тенденції її зміни. Цей метод найбільш зручний у силу своєї простоти та оперативності. Його суть полягає у зіставленні розрахованих за даними звітності коефіцієнтів із загальноприйнятими стандартними їх значеннями, галузевими нормами або коефіцієнтами, що розраховані за даними діяльності підприємства за попередні роки.