Міністерство освіти і науки, молоді та спорту УкраїниХарківський національний автомобільно-дорожній університет
Факультет заочного навчання
КОНТРОЛЬНА РОБОТА З дисципліни «Фінансовий менеджмент» Залікова книжка №086059
Виконав: Ст..групи Ез – 61 Абрамова А. В. Перевірив: Стогул О. І.
Харків 2014 рік
Зміст
Вступ
1. Інвестиційна політика підприємства, її сутність та типи. 2. Дивідендна політика підприємства, її сутність та типи.
Задача
Висновки
Використана література
Вступ Сьогодні економіка України переживає трансформаційний період. Йде докорінна ломка старого механізму управління економікою, його заміна ринковими методами господарювання, що доповнюються державним регулюванням. Від диктату виробника, дефіцитної економіки відбувається перехід до нової економічної системи, при якій виробництво буде значно більшою мірою підпорядковане інтересам задоволення суспільних потреб і зобов'язане працювати відповідно до запитів споживачів. Ринкові перетворення в Україні створили передумови для появи підприємств різних форм власності та організаційного устрою. Одним з основних наслідків переходу до ринку стала докорінна зміна механізму фінансування реального сектора економіки. Різке скорочення участі держави в інвестиційному процесі спонукало економічних агентів до пошуку нових джерел забезпечення виробничої діяльності. Проте їхні можливості виявилися настільки обмеженими, що основну масу капіталовкладень у перехідній економіці України стали забезпечувати власні ресурси підприємства. В умовах перехідної економіки управління різноманітними аспектами діяльності підприємства неможливе без вирішення фінансових проблем. Аналіз доцільності вибору способу розв'язання завдання, прийняття остаточного управлінського рішення в оцінці напрямків використання фінансових ресурсів потребує спеціальних знань, що одержали назву "Фінансовий менеджмент". Система фінансового менеджменту - це галузь наукового пізнання, що дозволяє здійснювати оптимальне управління різноманітними сторонами фінансової діяльності сучасних підприємств. Використовуючи цю систему, підприємства забезпечують надійне довгострокове управління фінансовими ресурсами і капіталом. 1. Інвестиційна політика підприємства, її сутність та типи.
Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії (для інституційних інвесторів — інвестиційних компаній, інвестиційних фондів і т.п. - вона розробляється, як самостійна інвестиційна стратегія). Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає: 1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку. Розробка напрямків інвестиційної діяльності підприємства базується на стратегії його економічного розвитку в майбутньому періоді і покликана вирішувати наступні задачі: - визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду. Форми інвестування визначаються функціональною направленістю діяльності підприємства, його розмірами, стадією його життєвого циклу і рядом інших умов; - визначення галузевої направленості інвестиційної діяльності. Ця задача вирішується для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність; - визначення регіональної направленості інвестиційної діяльності. Така задача вирішується підприємствами з регіональною диверсифікацією діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності за окремими етапами майбутнього періоду. 2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку. В процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому і в розрізі окремих форм інвестиційної діяльності ("інвестиційний клімат"); аналізується поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори, що визначають її; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства. 3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти і фінансові інструменти, що найповніше відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства для оновлення складу діючих її видів; проводиться детальна експертиза відібраних об'єктів інвестування. 4. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (дохідності). При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, які забезпечують найбільшу ефективність. 5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які при інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків. Поряд з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність пов'язана з відволіканням фінансових засобів у великих розмірах і, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства по поточних господарських операціях. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок значного залучення позичкового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід завчасно прогнозувати, як вплинуть фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю, на дохідність, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства. 6. Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників їх інвестиційної привабливості для підприємства. Це буде вимагати прийняття рішення про своєчасний вихід з окремих інвестиційних програм і реінвестування капіталу. З цією ціллю по кожному об'єкту інвестування повинен бути оцінений ступінь його майбутньої ліквідності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування по критерію їх ліквідності. При інших рівних умовах відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільшу ліквідність. 7. Визначення необхідного об'єму інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел. Всі напрямки і форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів, що формуються ним. Інвестиційні ресурси представляють собою всі види грошових і інших активів, що залучаються для здійснення вкладів в об'єкти інвестування. В процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності в передбачуваних об'ємах; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на грошовому ринку визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позичкового капіталу. В процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і залучених фінансових засобів, а також диверсифікація залучених джерел фінансування інвестицій по окремих кредиторах потоках майбутніх платежів з ціллю попередження зниження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в майбутньому періоді. 8. Формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства. З врахуванням можливого залучення об'єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих об'єктів інвестування проводиться формування сукупного інвестиційного портфелю підприємства. При формуванні інвестиційного портфелю слід врахувати, що високий рівень дохідності окремих і об'єктів інвестування рідко супроводжується мінімальним рівнем їх інвестиційних ризиків і високим ступенем ліквідності. Тому в процесі формування інвестиційного портфелю визначаються принципи його і формування з врахуванням фінансового менталітету керівництва, а потім кожен об'єкт інвестування, який відбирається в нього, оптимізується по співвідношенню рівня дохідності, інвестиційного і ризику і ліквідності. На заключному етапі формування інвестиційного портфелю проводиться його оцінка і оптимізація по перерахованих критеріях в цілому. Сформований інвестиційний портфель розглядається як сукупність інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді. 9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позичкового капіталу; нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливою зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в цілому.
У динамічних моделях зростання національної економіки необхідно враховувати такі наслідки здійснення інвестицій: підвищення сукупного попиту і збільшення сукупної пропозиції через приріст виробничих потужностей. Стратегія інвестування виражає систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначаються загальними завданнями його розвитку, а також вибором найбільш ефективних шляхів їх досягнення. Стратегія - це процес прийняття рішень. її вибір визначає розробку планів проведення наукових досліджень та інших форм інноваційної діяльності. Стратегічне планування передбачає реалізацію таких основних цілей: 1. Ефективний розподіл і використання ресурсів. Це стосується внутрішньої політики підприємства. Планується використання обмеженого обсягу ресурсів (капітал, технології, люди). Крім того, підприємство повинно здійснювати вихід з безперспективних видів діяльності, формувати ефективний "портфель" інвестиційних пропозицій. 2. Адаптація до зовнішнього середовища. Керівництво підприємства повинно забезпечити ефективне пристосування до зміни зовнішніх факторів (економіка, політика, демографічні фактори тощо). При розробці інвестиційної політики підприємства доцільно керуватися такими принципами: -досягнення максимального економічного, науково-технічного І соціального ефекту аналізованих заходів; - одержання підприємством необхідного прибутку на вкладений капітал; - раціональне використання коштів, що направляються на інвестиційну діяльність; - використання державної підтримки для підвищення ефективності інвестицій; - одержання пільгових кредитів і позик; - забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків, пов'язаних з реалізацією конкретних проектів. При визначенні інвестиційної політики необхідно враховувати такі фактори: - основний напрямок діяльності підприємства; - стан ринку виробленої продукції, її обсяг, якість і рівень цін; - технічний рівень виробництва на даному підприємстві; - робочі принципи в зовнішньому середовищі (принципи торгівлі, ставлення до споживача, ведення ділових зв'язків); - фінансово-економічний стан підприємства (його платоспроможність, ліквідність балансу, рівень фінансової незалежності від зовнішнього середовища); - фінансові умови інвестування на ринку капіталу; - культура організації, її традиції, виробничий клімат. Процеси і зміни в зовнішньому середовищі життєво важливо впливають на підприємство. Тому необхідно виявити основних конкурентів і з'ясувати їхні ринкові позиції (частка ринку, обсяги продажів, цілі тощо). Аналіз внутрішнього середовища проводиться з метою виявлення сильних і слабких сторін діяльності підприємства. При обґрунтуванні інвестиційної політики доцільно максимально враховувати такі внутрішні фактори: - обсяг, номенклатуру і якість виробленої продукції; - одночасні витрати і необхідні капітальні вкладення в реалізацію інвестиційних проектів; - поточні експлуатаційні витрати; - амортизаційні відрахування за основними засобами і нематеріальними активами; - можливість мінімізації податкових платежів у рамках прийнятої облікової політики. Проекти, реалізовані в рамках здійснюваної інвестиційної політики підприємства, рекомендується погоджувати між собою за обсягами виділених ресурсів і термінами реалізації. При цьому необхідно враховувати критерій досягнення максимальної доходності і мінімізацію періоду окупності капітальних вкладень і ризику.
В процесі формування інвестиційної політики підприємства, як правило, виділяють три основні напрямки: 1) реальні інвестиції; 2) фінансові інвестиції; 3) інноваційні інвестиції. Реальні інвестиції (Real investments) є в даний час основним напрямком інвестиційної діяльності підприємства. Вони представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства. Фінансові інвестиції (Financial investments) представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери. Інноваційні інвестиції (Innovative investments) представляють собою вкладення засобів в нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства. Специфіка різних форм інвестиції визначає особливості управління ними, які вимагають спеціального розгляду.
2. Дивідендна політика підприємства, її сутність та типи.
Дивідендна політика істотним чином впливає на становище підприємства на ринку капіталу і пов'язана з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Дивіденди являють собою платежі з прибутків компанії її власникам, здійснювані або у формі готівкових коштів, або у формі акцій. Спрощену схему розподілу дивідендів за звітний період можна подати так: частина прибутку виплачується у формі дивідендів, решта реінвестується в активи підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства. Існує декілька видів дивідендів. Основні форми дивідендів, виплачувані у вигляді готівки, такі: 1. Регулярні дивіденди у формі готівки. 2. Додаткові дивіденди. 3. Спеціальні дивіденди. 4. Ліквідаційні дивіденди. Найпоширеніший вид дивідендів - дивіденди, виплачувані у формі готівки. За кордоном, як правило, ці дивіденди виплачуються чотири рази в рік. Тобто менеджмент не вбачає нічого незвичайного у виплаті дивідендів і не уявляє причин, через які така політика може бути змінена. В окремих випадках компанії мають право сплачувати регулярні дивіденди у формі готівки і додаткові дивіденди у формі готівки. Назва ".додаткові дивіденди" свідчить про можливу разову подію, що надалі може не повторитися. Спеціальний дивіденд свідчить про незвичайну і разову подію, що може не повторитися в майбутньому. Ліквідаційний дивіденд указує на те, що якась частина підприємства була ліквідована, тобто продана. Рішення щодо виплати дивідендів цілком залежить від ради директорів компанії. Коли виплата дивідендів оголошена, то вони стають боргом компанії і анулювати їх буде нелегко. Виплата дивідендів акціонерам здійснюється в обумовлений день. Дивіденди можуть виплачуватися з певною періодичністю, що регулюється національним законодавством. Для того, щоб установити, хто має право на дивіденди, призначається екс-дивідендна дата (особи, що купили акції до цієї дати, мають право на дивіденди за минулий період; особи, що купили акції в цей день і пізніше, такого права не мають). Екс-дивідендна дата звичайно призначається за чотири ділових дні до моменту дивідендного перепису. День оголошення дивіденду - день, коли рада директорів приймає рішення на користь виплати дивідендів. Дата перепису звичайно призначається за 2-4 тижні до дня виплати дивідендів. День початку продажу акцій без дивіденду - такою є дата за чотири робочих дні додати реєстрації, після чого акції продаються "без дивіденду". День реєстрації - на підставі підготовлених списків зареєстрованих акціонерів провадиться розсилання чеків на безпосереднє одержання дивідендів. День виплати - дивіденд може виплачуватися чеком, платіжним дорученням або поштовим переказом. Виплата дивідендів здійснюється або підприємством, або банком-агентом. Як правило, розмір дивіденду, виплачуваного у формі готівки, виражається в конкретних грошових одиницях у розрахунку на акцію {дивіденди в розрахунку на акцію). Дивіденд може також позначатися процентним вираженням ринкової ціни (прибуток за дивідендом) або процентним вираженням чистого прибутку або прибутку в розрахунку на акцію (виплата дивідендів). Прийняття рішення про розмір дивідендів є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або здійснення інвестиційної діяльності. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їх величини призводить до зниження курсової вартості акцій. Додатковим аргументом на користь стабільності дивідендної політики е так званий "клієнтурний ефект" (clientele effect). Клієнтурний ефект - варіант, при якому акції залучають певну групу на підставі дивідендних прибутків і пов'язаних з цим податкових факторів. Аргумент клієнтурного ефекту свідчить про те, що різні групи інвесторів віддають перевагу різним рівням дивідендних виплат. Коли підприємство обирає певну дивідендну політику, єдиним наслідком цього буде залучення тієї або іншої групи клієнтури. Джерелом виплати дивідендів є чистий прибуток підприємства за минулий рік. Як відомо, чистий прибуток поділяється на виплати дивідендів за привілейованими акціями (П) і прибуток, доступний власникам звичайних акцій (Пм). Одним з основних аналітичних показників, що характеризують дивідендну політику підприємства, є коефіцієнт "дивідендний вихід", що являє собою відношення дивіденду за звичайними акціями до прибутку, доступного власникам звичайних акцій (у розрахунку на одну акцію). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку передбачає незмінність значення коефіцієнта виплати дивідендів:
Якщо підприємство в поточному році працювало зі збитком, то дивіденди можуть не виплачуватися. Відмітною рисою такого підходу є цілком ймовірна значна варіація дивіденду за звичайними акціями, що, як правило, призводить до небажаних коливань ринкової ціни акції. Зниження виплачуваного дивіденду викликає падіння курсу акцій. Виплата дивідендів за залишковим принципом здійснюється у випадку, якщо компанія не хоче продавати нові партії акцій. Вона повинна покладатися на генерований всередині компанії акціонерний капітал для фінансування нових проектів з позитивною чистою поточною вартістю. Звідси очевидна така послідовність дій: складається оптимальний план капітальних вкладень; визначається оптимальна структура джерел фінансування, у рамках якої виявляється розмір власного капіталу, необхідного для виконання плану; дивіденди виплачуються тільки у випадку, якщо залишився прибуток, незатребуваний для фінансування інвестицій. Ключовим моментом принципу залишкового дивіденду є той факт, що дивіденди виплачуються тільки після того, як вичерпано всі вигідні інвестиційні можливості. Методика виплати дивідендів акціями полягає в тому, що за цією формою розрахунків акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Дивіденд, виплачуваний у формі акцій, не є власне дивідендом, оскільки виплачується не у формі готівки. Ефект дивіденду у формі акцій - це збільшення кількості акцій, якими володіє кожний власник. Якщо в обігу є більше акцій, кожна з них буде приносити менший доход. На практиці багато підприємств здійснюють, по суті, компромісну дивідендну політику, що базується на досягнення п'ятьох цілей: 1. Запобігання скороченню проектів з позитивною чистою поточною вартістю для виплати дивідендів. 2. Запобігання скороченню суми дивідендів. 3. Запобігання необхідності продавати акції. 4. Підтримка відношення боргу до акціонерного капіталу. 5. Підтримка запланованого рівня дивідендних виплат. Фінансові менеджери, як правило, ставляться до дивідендів, як до частини прибутку і вважають, що інвестори вправі одержати справедливу частку доходу підприємства. Ця частка є довгостроковим запланованим рівнем виплат і частиною прибутку, яку підприємство збирається при звичайних обставинах виплатити у формі дивідендів. У результаті, в тривалій перспективі збільшення прибутку супроводжується зростанням дивідендів, але тільки з деяким відставанням. Можна зводити до мінімуму труднощі, пов'язані з дивідендною нестабільністю, шляхом створення двох видів дивідендів: регулярних і додаткових. Регулярні дивіденди, як правило, складають відносно малу частину постійного прибутку таким чином, що підтримувати рівень їх виплат буде легко. Додаткові дивіденди утворюються тоді, коли збільшення прибутку розглядається як тимчасове явище. Внаслідок того, що інвестори розглядають додатковий дивіденд як бонус, вони не надають достатнього значення його невиплаті. На практиці виплату додаткових дивідендів здійснюють лише деякі компанії Це пов'язано з тим, що закупівля раніше проданих акцій багато в чому означає те саме, але при цьому є певні переваги.
ЗАДАЧА
На основі балансу необхідно виконати аналіз майнового стану підприємства за допомогою горизонтального і вертикального аналізу. Інформаційною базою для оцінки майнового стану підприємства є форма № 1 «Баланс».
Рішення Порядок виконання: 1. Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів (майна) і пасивів (власного капіталу і зобов'язань). Інформація про наявні у підприємства ресурси та прийняті ним зобов'язання наведена в балансі. Економічні ресурси забезпечуються зобов'язаннями та капіталом власників: Активи = Зобов'язання + Власний капітал. Наведене співвідношення відоме як основне балансове рівняння. Аналіз майнового стану підприємства проводиться за допомогою скороченого аналітичного балансу (табл.1.1, 1.2), який утворюється з вихідного балансу шляхом об'єднання в окремі групи однорідних за своїм складом та економічним змістом статей. 2. Аналіз скороченого аналітичного балансу поділяється на горизонтальний і вертикальний. В табл. 1.1 і 1.2 графи 3, 5, 7, 9 відносяться до горизонтального, а графи 4, 6, 8 - вертикального аналізу балансу. Горизонтальний аналіз визначає абсолютні й відносні зміни величин окремих видів активів і пасивів за звітний період, а також у динаміці за ряд років. Вертикальний аналіз передбачає вивчення структури активу й пасиву балансу. Таблиця 1.1 - Аналіз майна підприємства (станом на кінець року)
Таблиця 1.2 - Аналіз капіталу підприємства (станом на кінець року)
Перевагою вертикального аналізу порівняно з горизонтальним є можливість співставлення структурних показників різних за розміром капіталу підприємств аналогічного напрямку діяльності. 3. Аналіз структури активу й пасиву балансу доповнюється системою структурних показників (табл. 1.3), які визначаються за даними табл. 1.1, 1.2. Таблиця 1.3 - Показники структури активу й пасиву балансу підприємства (станом на кінець року), %
|
