Класифікація комерційних банків

Класифікаційиі ознаки	Види комерційних банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворені
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Регіональні, республіканські, міжнародні
Розмір	Великі, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні- зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові; експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки- кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Конкурентоспро­можність	Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

 

Ходакінська В. 11-, Беляєв В. В

Групу універсальних банків становляїь кредитні товари-ства (кооперативні банки, кредитні товариства тощо). Характер­ною ознакою кредитних товариств як окремого виду універсаль­них банків е те, що вони засновують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці ко­шти в позички - короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ні банки вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до зви­чайних комерційних банків.

Кооперативні банки - спеціальні кредитно-фінансові інсти­тути, що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані група­ми приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтереса­ми (фермери, ремісники) або профспілками. Кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості - це кредитні установи.

Загальні риси кооперативного банку: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або власниками, а йде на виплату відсотків за вкладами та на збільшення резервів.

Цей різновид універсальних банків в Україні розвивається надто повільно, що спричинено такими обставинами: гальмуван­ням розвитку малого і середнього бізнесу, фермерських госпо­дарств, виробничої кооперації; затримкою з прийняттям законо­давства щодо регламентації діяльності кредитної кооперації; не­достатнім розвитком фондового ринку, підривом довіри широких верств населення до фінансових посередників взагалі.

Взаємоощадні банки організовані за типом "взаємних" під­приємств: у них не мас акцій та ними керує пік.тувальна рада. В ос­танній час намітилась тенденція до перетворення їх в акціонерні підприємства. Взаємоощадні банки приймають заощадження та інвестують їх у закладні під нерухомість (50 відсотків активів) та цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики.

Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функ­ціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для

Ринок фінлнсовнх послуї^: теорія і практика

універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечної о кредиту; сільськогоспо­дарської о кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малої о бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвес­тування капі талу; у житловому будівництві тощо.

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки: іпотечні;

будівельні ощадні банки (каси); інвестиційні банки (компанії);

банки підтримки; гарантійні банки; розрахункові (клірингові) банки (палати).

Іпотечні банки займаються довгостроковим кредитуван­ням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпоте­ки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна. Ресурси іпотеч­ного банку - власні накопичення й іпотечні облігації - довгост­рокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухо­мим майном і приносять сталий відсоток.

Інвестиційні банки (компанії) займаються мобілізацією довгострокового позичкового капіталу шляхом випуску борго­вих зобов'язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій та держави. Інвестиційні банки виконують такі функції: емісія цінних паперів; погодження умов та видів позик (облігації, акції);

випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний ра­хунок; гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану части­ну випущених цінних паперів); надання звичайних і довго­термінових кредитів інвесторам покупцям цінних паперів; кон­сультаційні послуги; організація банківських синдикатів, забез­печення вторинного ринку цінними паперами тощо.

У практиці зарубіжних країн функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки.

При цьому інвестиційні банки виступають не просто посе­редниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів ринку - вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити по-

Ходаківська В. її., Беляєв В. В

купцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займа­тися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та муніципальними облігаціями).

У сучасних умовах інвестиційні банки пов'язані з комер­ційними банками вкладанням залучених вкладів у прибуткові операції з цінними паперами підприємств, надають кредити їм під заставу цінних паперів. У багатьох країнах діють інвестиційні компанії відкритого типу, які надають гарантію викупу своїх зо­бов'язань в одержувача на першу його вимогу.

Особливе місце займають міжнародні інвестиційні банки - Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний банк, регіональні банки розвитку та ін. Світовий банк виділяє шість етапів інвестиційного циклу:!) пошук об'єкта вкладень; 2) оцінка рентабельності й ризику; 3) розробка схеми фінансування; 4) укладення взаємопов'язаних угод; 5) виконання виробничої, комерційної, фінансової програми до повного пога­шення кредитів; 6) оцінка фінансових результатів проекту, порівняння із запланованим.

Будівельні ощадні банки займаються довгостроковим кре­дитуванням житлового будівництва.

Банки підтримки створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, рес­труктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, сприян­ня житловому будівництву, відбудови зруйнованого господарст­ва (війною, стихійними лихами тощо).

Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються дорученням (банки-гаранти). Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських пози­чок. Банки-гаранти повинні мати висококваліфікованих спеціалістів з оцінки кредитоспроможності підприємств - пози­чальників. Гарантії таких банків сприяють залученню капіталів у великі інвестиційні проекти на тривалий строк. На жаль, в Ук­раїні такі банки поки що не створені.

Торгові банки - специфічна ланка англійської банківської си­стеми. Торгові банки здійснюючі велику кількість різнобічних фі­нансових операцій. Серед них: розміщення нових випусків промис­лових акцій та облігацій (у тому числі з гарантією); фінансова кон-

риііок фінансових послуг: теорія і практика

сультація та розробка умов злштя та поглинання (у формі покупки контрольного пакету акцій, отриманні контролю в раді директорів, випуску нових акцій в обмін на старі); управління майном та порт­фелем цінних паперів; розрахунки за міжнародними операціями.

Клірингові банки є членами розрахункових палат; консорціум-ні банки - члени синдикатів, у які об'єднуються банки з метою розділити ризик при проведенні крупних кредитних операцій тощо.

Особливості організації діяльності комерційних банків (вітчизняна практика та зарубіжний досвід)

Сутність банківської діяльності розкривається в процесі залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умо­вах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських ра­хунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційні банки різних видів і форм власності створю­ються на акціонерних або пайових засадах. Акціонерна форма га форма корпорації домінує не тільки у сфері банківської справи і фінансів, але й в інших галузях підприємницької діяльності.

Які ж особливості акціонерної форми, її позитивні якості в порівнянні з іншими формами підприємництва?

1. Корпорація — це юридична особа, і всі претензії пред'являються до неї, а не до окремих акціонерів. У разі бан­крутства компанії, акціонер відповідає лише в межах суми купле­них акцій. Відповідальність акціонерів у керуванні компанією об­межена вибором директорів та голосуванням з питань політики компанії на річних зборах. А в неакціонерних фірмах позов пред'являється як фірмі, так і кожному партнеру, які відповіда­ють усім своїм майном. Крім того, власник неакціонерного підприємства повинен не тільки формувати політику, але й вико­нувати оперативне керування всіма справами.

2. Акціонер може передавати акції іншій особі. При цьому існування компанії не залежить від смерті, некомпетентносгі або банкрутства інших акціонерів. У партнерській фірмі учасник це може передати свою долю без згоди інших партнерів, а індивіду­альне підприємство припинить свос існування зі смертю власника.

3. У корпорації повноваження чітко розподілені, що суттєво підвищує ефективність управління.

4. Обмежена відповідальність акціонерів підвищує

Ходаківська В. 11., Беляєв В-В

мобільність капіталу, легкість мою залучення із зовнішніх дже­рел. У той же час роздроблення відповідальності дозволяє залу­чати кошти осіб із середнім та малим доходом.

Разом з тим, корпоративна та акціонерна форми органі­зації ділового підприємства має ряд недоліків. Серед них: віднос­на дорожнеча та складність утворення акціонерної компанії; мен­ша гнучкість та пристосованість до умов, що змінюються в порівнянні з індивідуальними та партнерськими фірмами;

відсутність можливості акціонерів (більшості) реально впливати на управління компанією. Але, незважаючи на ці недоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації ко­мерційного банку.

Розглянемо механізм утворення банківських установ. На ранніх стадіях розвитку банківської справи були розповсюджені приватні банкірські дома та партнерські фірми. Так, у Великобри­танії примітивні банківські функції виконували золотих справ майстри. На зміну їм прийшли пайові кредитні товариства (XVIII ст.), які на початку XIX ст. почали витіснятися акціонер­ними банками, які мали право банківської емісії. Акт про ком­панії 1862 року утвердив принцип обмеженої відповідальності акціонерів та дозволив застосовувати його до банків. Це відкри­ло дорогу швидкому росту великих акціонерних банків.

Потрібно зазначити, що в банківських системах різних країн до сьогоднішнього дня збереглися приватні (не акціонерні) банки, капітал яких належить обмеженому колу осіб. Так, у Німеч­чині в 1988 році було 85 приватних банкірських домів, які належать окремим особам або групі акціонерів. Це, як правило, старі фірми, що мають багаторічну історію, користуються солідною репутацією та виконують спеціалізовані функції для вибраних клієнтів.

Аналогічна група приватних банків, організованих у формі товариств з обмеженою відповідальністю, є в Швейцарії. Вони зайняті інвестиційними операціями в наданні позичок вибраній клієнтурі. Ці банки мають право не публікувати свої баланси.

Взагалі, організація банку є досить складною процеду­рою. Наприклад, у США утворення нового банку строго регла­ментовано. Щоб розпочати діяльність, банк повинен отримати чартер або зробити запит контролеру грошового обігу про вида­чу федерального чартеру. При отриманні федерального чартеру банк може бути організований групою осіб не менше п'яти чо­ловік. Капітал банку повинен відповідати мінімальним нормам,

Ринок фінянсових послуг: теорія і прлкгика

які установлені законодавством і залежить від кількості населен­ня місцевості, де організовується банк (мінімальний розмір капіталу для національних банків у дрібних та середніх містах -від 100 до 200 тис. доларів). Далі, в поданій на ім'я контролера грошового обігу заяві зазначаються прізвища та адреси заснов­ників, кількість акцій, на які підписалися засновники, схвальні резолюції трьох офіційних осіб, додасться проект статуту банку, сертифікат про структуру капіталу та ряд інших документів.

У Німеччині дозвіл на відкриття банку надає Федеральне відомство з контролю над банками, яке встановлює обов'язкові вимоги для банківських установ, та в своїй діяльності незалежне від центрального банку. Для отримання ліцензії засновники по­винні мати:

- початковий капітал не менш 6 млн. марок; двох "на­дійних" та "професійно підготовлених" виконавчих директорів;

- банк може бути заснований лише у формі акціонерної компанії або партнерської фірми.

У Швейцарії засновники звертаються за ліцензією до Фе­деральної банківської комісії. Основні вимоги комісії:

- банк точно визначає характер та сферу своїх ділових операцій та передбачає таку систему організації, яка б забезпечи­ла їх виконання;

- банк повинен мати мінімальний повністю сплачений капітал;

- особи, що очолюють банк, повинні мати добру репу­тацію та кваліфікацію, необхідну для керування банком;

- більшість керівників повинні бути резидентами Швей­царії.

У Японії жодний банк не розпочне діяльність без спеціаль­ної ліцензії, яку видає міністерство фінансів. Для отримання ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку існуючим розпорядженням та стандар­там, мати необхідний досвід та знання і мати певний соціальний статус. Банк невинен бути організований у формі акціонерного товариства та мати капітал не менше як 1 млрд. ієн. У назві бан­ку повинно фігурувати слово "гінка" (банк). Дозвіл міністерства фінансів вимагається і для відкриття відділення банку. Разом із заявою засновники повинні надати:

- детальне обгрунтування необхідності заснування банку;

- сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідоцтва;

Ходаківська В. II-, Беляєи В. В

протокол засновницьких зборів:

- прогноз перспективи отримання прибутку на наступні три роки;

- біографії членів ради директорів та аудиторів;

- список великих акціонерів із зазначенням адреси, грома-дянства, роду заняття та кількості придбаних акцій;

- баланс банку;

перелік усіх філій банку.

Відкриття комерційного банку в Україні потребує його реєстрації в Національному банку України. Національний банк увів інструкцію № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяль­ності комерційних банків", яка встановлює економічні нормати­ви роботи банків в Україні.

Згідно з цією інструкцією фіксується капітал кожного банку, якщо ж він не досягає потрібної кількості, то вмикається спеціальний механізм нагляду за такими банками. При ньому в 3-х місячний термін банк зобов'язаний виробити план розвитку своєї капітальної бази та подати його в Національний банк. Як­що ж банк не в змозі виконати взяті на себе обов'язки то, як ска­зано в Інструкції, НБУ розгляне питання відклику таких пунктів ліцензії, як:

- ведення валютних рахунків клієнтів;

виконання неторгових операцій;

- встановлення кореспондентських відносин з іноземни­ми банками;

- робота через кореспондентські рахунки Головного уп­равління НБУ або через кореспондентські рахунки уповноваже­ного банку;

- здійснення операцій з міжнародними торговими розра­хунками;

- операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньо­му валютному ринку;

- відкриття філіалів на території та за межами України. Безумовно, що після таких обмежень ліцензії нормальна робота банку буде практично паралізована.

Органи керування та організаційна структура банку в де­яких рисах співпадають, а в деяких відрізняються від інших діло­вих установ. Головним органом управління банку вважаються загальні збори акціонерів. Вони приймають найважливіше рі-

Ия

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

шення затверджують устав, вибирають раду директорів, затвер-джують баланси та звіти, напрям та цілі політики банку тощо.

У той же час збори акціонерів, як правило, недостатньо проінформовані про поточні справи банку і в багатьох випадках просто штампують рішення, які пропонує рада директорів.

Основні питання діяльності банку вирішує рада директорів. Вана є представницьким органом власників банку, його акціонерів та повинна відстоювати їх інтереси. Найпершим обов'язком ради директорів є забезпечення необхідного рівня прибутку на вкладе­ний капітал. Разом з тим, рада директорів повинна дбати, безумов­но, і про захист інших зацікавлених сторін - клієнтів банку, місце­вої общини тощо. Рада директорів формує вищі керівні органи, які ведуть прак тичну діяльність згідно з рекомендаціями та наказами ради. Основні функції ради директорів зводяться до визначення стратегічних цілей банку і а формування політики.

Визначення стратегічних цілей банку відноситься до дов­гострокової стратегії банку. У великому банку мета, завдання ус­танови та програма конкретних дій у їх досягненні викладається у спеціальному меморандумі, який готує рада директорів спільно з керівниками відділів та служб.

Меморандум про політику банку повинен визначити на­ступні важливі моменти:

категорії клієнтів, на обслуговування яких будуть у пер­шу чергу направлятися ресурси банку:

- операції, які підлягають першочерговому розвитку в на­ступний період;

- географічні райони банківської експансії;

- методи маркетингу та надання споживачам нових банківських продуктів та послуг;

- переважні методи забезпечення ліквідності;

заходи щодо зміцнення конкурентних позицій банку на ринку;

, політика встановлсння тарифів на послуги банку;

- розмір та склад банківського персоналу, програми на­вчання співробітників тощо.

-Підбір людей на керівні посади - це також функція ради директорів. Справа в тому, що сучасний банк— це надзвичайно складне та ризикове підприємство. Для його успішної роботи не­обхідні підготовлені та відповідальні люди.

Контроль за позичковими та інвестиційними операціями,

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

консультації, періодична перевірка діяльності банку, утворення комітетів - це головні завдання ради директорів.

Для керівництва та здійснення практичних операцій рада директорів формує управлінські структури банку. За ступенем само­стійності та об'єму повноважень управлінський склад має три рівні:

- вищі менеджери;

- адміністратори;

- особи, наділені наглядацькими та ревізійними функціями. Вищі менеджери мають найвищу ступінь самостійності при прийнятті рішень, і сфера їх повноважень розповсюджується в усі сторони діяльності банку. Основне їх завдання - координація діяльності окремих служб, визначення конкретних програм, кон­сультації, оцінка результатів роботи діяльності відділів. До кате­горії адміністраторів відносяться керівники окремих функціональ­них служб, які несуть відповідальність за свою частину роботи.

Головна їх мета - забезпечити нормальну роботу свого відділу, загальні цілі банку для них другорядні. Наглядачі - це найбільш кваліфіковані оперативні працівники, яким доручає­ться керівництво вузькоспеціалізованою групою або відділом, що надають допомогу рядовим працівникам, вирішують спірні та складні питання, дають консультації, займаються навчанням персоналу.