Аналітичний аспект

Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінан­сового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко на­звати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з елементів, які формують її зміст: інституційному, правовому, інформаційному, соціальному. Інформаційна складова інфраструктури фінансово­го ринку характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інфор­маційних систем особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку. Низькою ефективністю характеризується правове регулювання діяльності суб'єктів фінансового ринку, що знаходить своє відо­браження в частих переглядах "правил гри" на фінансовому рин­ку та відсутності повноцінної законодавчої бази для становлення фінансового ринку. Проблемним залишається відслідковування інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та про­гнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів. Наднизькими є показники забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією щодо діяльності фінансових посередників. Певний інформаційний вакуум, що спостерігається в регіонах України, обумовлює низьку присутність населення на фінансовому рин­ку - потенційного інвестора економіки країни. Рівень еко­номічного і особливо "біржового" мислення та сприйняття рин­кового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас в функціональну систему фінансового ринку.

В силу поточності і мобільності грошового капіталу бан­ки перетворились у найбільш універсальний інституційний еле­мент інфраструктури фінансового ринку України. Як засвідчує світовий досвід, процес створення оптимальної регіональної банківської мережі є тривалим. Серед факторів, що негативно вплинули на розвиток ринку банківських послуг слід виділити:

несприятливу макроекономічну ситуацію; в 1993-1994 pp. за умов гіперінфляції більшість К Б обрала інфляційну модель стратегії

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

розви'іку; на про-іязі 1994 року ставка податку на прибуток банків складала 55° о, при стандартному рівні оподаткування інших суб'єктів підприємницької діяльності 22° о. Це стимулюва­ло учасгь банківської системи у тіньовій економіці, головними формами якої стали махінації з кредитними ресурсами, грошо­вою готівкою і переказами валюти за кордон. Негативні тен­денції в розвитку банківської системи спричинили відповідний вплив на суспільну свідомість.

У сфері банківського менеджменту відсутня єдність у ро­зумінні стратегії розвитку інфраструктури банківської системи регіонів. Прослідковується лінія, що направлена на скорочення чисельності банків в регіонах з метою поліпшення якості управ­ління банківською системою. Умовно банки регіонів поділяють­ся на три категорії: "системні"; регіональні, що вирішили пробле­му статутного капіталу; банки, що цю проблему ще не вирішили.

Станом на 01.01.99 в регіонах України функціонувало 219 банків та 2528 банківських установ. Близько 40.6% функціоную­чих в Україні комерційних банків (юр. особи) - це столичні бан­ки. Розміщення банків в інших регіонах досить нерівномірне: в АР Крим діє 5.7% функціонуючих в Україні комерційних банків, Дніпропетровська область — 5.7%, Донецька — 8%, Львівська — 4.2%, Одеська — 4.7%, Харківська — 8%, Чернігівська — 2.4%. Частка інших регіонів менше 1.5%. Якщо аналізувати розміщен­ня банківських установ, то як видно - 85.2% банківських установ, які функціонують в регіонах - це філії та відділення столичних ко­мерційних банків. Відповідно, частка банківських систем окремих регіонів в банківській системі України е незначною. Вінницька, Київська, Кіровоградська, Херсонська та Чернівецька області не мають своїх територіальних банків взагалі. Розвиток в цих регіонах інфраструктури своєї банківської системи є проблемою.

Якщо розглядати інфраструктуру банківських систем регіонів з точки зору наявності в регіоні банківських установ вза­галі (тобто не тільки власну територіальну мережу банків, але і представництва інших територіальних банків в регіоні), то кар­тина розміщення інфраструктури банківських установ набуває наступного вигляду: АР Крим - 4.6%''банківських установ, що функціонують в Україні, Дніпропетровська область - 6.2%, До­нецька - 7.7%, Луганська - 4.4%, Львівська - 4.3%, Одеська -4.3%, Харківська - 5.8%, м. Київ - 8%, а в інших регіонах показ­ник на рівні 4% і менше (Вінницька, Волинська, Закарпатська,

Лчя

Ринок фін писаних послуг: теорія і практика

Ів.-Фрапківська, Рівненська, Чернівецька області).

Більше, ніж половину фінансового ринку України конт­ролюють 6 найбільших сисгемних банків; Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, "Україна", Укрсоцбанк і "Аваль". Част­ка банківських установ окремих регіонів, які здійснюють опе­рації і надають банківські послуги за межами своїх областей, та­ка: Дніпропетровська — 72° '-о (працюють за межами області), За­карпатська відповідно 55%, Львівська -53%, Рівненська - 57%>, М.Київ-9 2%.

У стані ліквідації в Україні станом на 01.01.98 року пере­бувало 17% банків, на 01.01.99 відповідно — 16%. У 1999 році найгірша ситуація склалась в банківських системах наступних регіонів: Миколаївська область - 100% банків перебуває у стані ліквідації, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська, Черкаська -у стані ліквідації 50% банків, АР Крим - 36%, Дніпропетровська

8%, Донецька - 23%, Львівська - 25%, Одеська - 15%, Чернігівська - 20%, м. Київ - 15%, м. Севастополь - 25%.

Мережа комерційних банків далеко не оптимальна як з точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіонального розміщення. Розмежування інфраструктури банківської системи пояснюється тим, що кожне територіально-адміністративне утворення мас різний інвес­тиційний потенціал. Існують, так звані "багаті" і "бідні" тери­торії, які утворилися в наслідок нерівномірної о розміщення та неефективного використання природного-ресурсного потенціалу і а управління продуктивними силами.

Існуючі регіональні банки відстають від столичних. Більшість з них не володіють сучасними банківськими системами із-за слабкої підготовки персоналу та низького рівня комп'юте­ризації і комунікаційних мереж. Досить бідним є набір банківських послуг, які надаються клієнтам у реї іонах. На сьо­годні НБУ видає банкам ліцензії на проведення ЗО видів операцій та фінансових послуг. Не всі територіальні банки можуть запро­понувати весь спектр можливих послуг. Зокрема (за виключен­ням тих областей, в яких територіальних банків нема взагалі:

Вінницька, Кіровоградська, Миколаївська) в Житомирській об­ласті місцеві банки здійснюють і надають лише 27° о можливих (із ЗО) операцій і фінансових послуг, Київській - 23%, Луганській 53%, Сумській - 53%, Тернопільській - 50%, Херсонській - 67%, Хмельницькій - 63%, Черкаській - 37%, Чернівецькій - 30%.

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

Розвиток інфраструктури ринку цінних паперів здійсню­ється на основі впровадження сучасних розрахунково-клірингових технологій, вдосконалення нормативно-правової бази. Унікаль­ність стану ринку цінних паперів в Україні полягає в тому, що він склався, насамперед, завдяки проведенню масової приватизації. Внаслідок в Україні близько 28 мли. власників акцій; найбільш по­ширена вартість пакету такого інвестора складає Югрн. Сер-тифікатна приватизація не принесла для більшості акціонерних то­вариств - приватизованих підприємств — ніяких додаткових ка­піталів, що призвело до незацікавленості емітентів у своїх акціоне­рах; проблема ще більше ускладнилася вимогами нормативних до­кументів щодо передачі реєстрів незалежним реєстраторам.

В Україні здійснює діяльність 75 зберігачів та 357 реєстра­торів цінних паперів. Більшість суб'єктів підприємницької діяль­ності, що отримали дозвіл на здійснення депозитарної діяльності зберігача, є комерційними банками. Залишається незмінним регіональний розподіл реєстраторів, переважна більшість яких зосереджена у найбільших промислових густонаселених регіонах України: м. Києві (28.85%), Харківській (9.80%), Донецькій (6.44%), Дніпропетровській (7.28%), Одеській (5.32%), Львівській (4.48%), інші області - 37.82%.

Проблеми розвитку реєстраторського сегменту пов'язані, по-перше, з тим, що послуги реєстраторів мають велику собівар­тість; по-друге, в Україні відсутній інститут трансфер-агентів, як осіб, уповноважених реєстратором на прийом документів для пе­ререєстрації та видачі документів про здійснену перереєстрацію:

по-третє, недостатньо врегульовані питання відкриття та діяль­ності підпорядкованих підрозділів реєстратора (філіалів); по-чет­верте, проблемою реєстраторського сегменту ринку цінних па­перів є так звані "кишенькові реєстратори" — реєстратори, за­сновані емітентами за бажання зменшити свої витрати (оскільки реєстратори е "своїми" структурами). Проте через відсутність економічного підґрунтя ці "кишенькові" реєстратори стають важким тягарем для емітентів і починають занепадати. По-п'яте, реєстраторський сегмент піддавався загальнополітичним ризи­кам. Вони виникали внаслідок спроб створити супермонополізо-ваного реєстратора на базі мережі центрів сертифікатних аукціонів, а потім — на базі Української державної кредитно-інвестиційної компанії. Але з прийняттям Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного

Ринок фінансових послуг: -і'трія і практика

обігу цінних паперів" намітилась і зберігається тенденція щодо посилення ролі зберігачів у системі функціонування інфраструк­тури ринку цінних паперів та подальшого зменшення кількості реєстраторів. Це пов'язано із збільшенням кількості бездокумен-гарних та знерухомлених випусків цінних паперів та швидким розвитком депозитарно-клірингових установ.

З травня 1999 року діє Національний депозитарій України (НДУ) як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Ук­раїні". Функції НДУ: стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм; стандартизація докумен­тообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (ко­дифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм; встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн тощо.

Організований ринок цінних паперів в Україні представ­лений фондовими біржами та торговельно-інформаційними сис­темами. Станом на 01.01.2000 в Україні діють 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційні системи. Структура організованого ринку цінних паперів відображена у табл.10.1.

Таблиця 10.1

Показники обсягів торгів на організованих ринках у 1<)0fi-19<)9 nn (мтін гпн \

Організатори торгівлі
млн.грн.	%
Донецька 4юпдова біржа	0.172	2.150	22.782	40.689	2,15
Київська міжнародна фондова біржа	0,090	4,709	27,785	84,612	4,46
Перша фондова торгівельна система	3,124	350,543	338,541	988,439	52,13
Південноукраїнська торговельне інформаційна система	0,000	0,000	0,000	1,087	0,06
Придніпровська фондова біржа	0,000	0.000	• 0.000	24,140	1,27
Українська міжбанківська валютна біржа	13,189	381,441	76,807	432,581	22,81
Українська фондова біржа	31,610	23.109	50.135	313,422	16,53
Український центр сертифікатних аукціонів	0,000	0,000	6,873	11,123	0,59
Разом:	48.185	761.952	522.92	1896,093

 

Ходаківська В.П-, Беляєв В. В

З вище перелічених фондових бірж лише Українська фон­дова біржа має систему електронних торгів, створену на базі IBM AS-400/ F-45 та відповідного програмного забезпечення. За зраз­ком Національного депозитарію Франції "СІКОВАМ" створено та запроваджено у експлуатацію Центральний депозитарій цін­них паперів при УФБ, що дозволило здійснювати поставку цін­них паперів проти їх оплати у термін Т+3. На Українській фон­довій біржі запроваджено три рівні ринку цінних паперів, тобто три відділення котирування: Kl, K2 - два відділення офіційного котирування, КЗ - позаофіційного котирування (вільний ринок).

Ринок цінних паперів в Україні за обсягами операцій є пе­реважно позабіржовим. Нерозвиненість біржової торгівлі можна пояснити пропозиціями на біржових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що ви­ставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю ук­раїнських компаній дотримуватись правил відкритого звітуван­ня, необхідного для роботи на біржі тощо,

В структурі позабіржового ринку невелика частина обсягів припадає на організаційно оформлений ринок, зокрема, на ПФТС, яка є найбільшим організованим ринком цінних паперів в Україні (52.1° о). Асоціація "Перша фондова торгівельна систе­ма" створена торговцями цінними паперами у 1996 році з метою об'єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір. ПФТС об'єднує найбільшу кількість торговців у порівнянні з іншими системами та біржами, але її торгівельна система не інтегрована у депозитарну систему та не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердими котируваннями та забезпечувало б розрахунки по транзакціях). Незважаючи на недоліки, наявність торгівельної позабіржової системи дуже актуальна для ринку цінних паперів України: по-перше, сьогодні це альтернативний "мертвим" біржам майданчик концентрації попиту-пропозиції на цінні па­пери, яким мають змогу користуватися торговці з 16 міст Ук­раїни; по-друге, асоціація має низку кодексів (арбітражний, дис­циплінарний, етичний), додержання яких є гарантіями (звісно, досить умовними) при здійсненні операцій в рамках системи; по-третє, асоціація має статус саморегулюючої організації, що доз­воляє виходити на регулюючі органи з ініціативами взаємодії по багатьох питаннях ринку цінних паперів та відстоювати права своїх членів. У ПФТС впроваджено електронну систему торгів

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

цінними паперами PORTAL. Для оцінки приваб.тивості акцій, що виставляються на продаж для емітентів, в ПФТС запровадже­но ірирівневу систему лістингу. До першого рівня належать цінні папери широковідомих і авторитетних в Україні емітентів. Ці па­пери перебувають в обігу не менше року. Папери емітентів друго­го рівня викликають зацікавленість лише торговців певного ре-і іону і тільки протягом відносно короткого терміну. Котирування цінних паперів третього рівня мають в основному інформаційний характер. В ПФТС до першого рівня включено 7 українських "блакитних фішок": чотири енергогенеруючі компанії, Укрнафта, Харцизький та Нижньодніпровський трубні заводи [106].

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цін­ними паперами, представлені: суб'єктами підприємницької діяль­ності, для яких цей вид діяльності є виключним (65.4%); ко­мерційними банками (17,1%), інвестиційними компаніями (17.5%). Така структура торговців спостерігає ться протягом 1998-2001 pp.

Важливу роль у розвитку інвестиційного процесу в Ук­раїні протягом останніх 5 років відіграють інвестиційні фонди та компанії (інститути спільного інвестування - ІСІ). Станом на 01.10.99 в Україні діє 128 інвестиційних фондів (у 1998 - 160) та 100 інвестиційних компаній (у 1998 - 128). Спостерігається тен­денція до нерівномірного розподілу ІСІ по областях України -переважна їх більшість зосереджена у промислових регіонах Ук­раїни: м. Київ - 45.61%, Харківська область - 12.28%, АР Крим -6.58%, Донецька - 5.70%, Львівська - 4.82%, Дніпропетровська -4.39%. В той час як на інші 18 областей припадає лише 20.61% від загальної кількості інвестиційних фондів і компаній. Пік актив­ності ІСІ приходиться на 1997-1998 pp. роки найбільш активної приватизації державних підприємств. Переважна більшість діючих ІСІ - це закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фюнди інвестиційних компаній, які становлять майже 90% від за­гальної кількості інститутів спільного інвестування. На сьогодні відкритими є лише 3 інвестиційних фонди та 8 взаємних фондів інвестиційних компаній. За даними ДКЦПФР протягом наступ­них кількох років очікується закриття більшості ІСІ, в т.ч. лише у 2000 році очікується закінчення термінів діяльності ще 46 інвес­тиційних фондів та 45 взаємних фондів інвестиційних компаній.

З метою створення ефективної системи регулювання та контролю на ринку цінних паперів за активної участі ДКЦПФР в Україні створені саморегулівні організації, які об'єднують про-

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

фесійних учасників фондового ринку. На сьогодні діє 10 саморе-гулівних організацій: п'ять з яких представляють асоціації та п'ять - фондові біржі.

Сучасний стан ринку цінних паперів України досить ефек­тивно висвітлюється протягом останніх двох років засобами ма­сової інформації. З метою інформування про дохідність ринку акцій, визначення загальних тенденцій ринку, визначення ди­наміки цін певної групи (портфеля) акцій Асоціацією ПФТС роз­роблено і впроваджено в практику власний біржовий індекс:

ПФТС - індекс українських цінних паперів, який виступає інстру­ментом виходу українських цінних паперів на світові ринки. На фондовому ринку України, починаючи з 01.01.97 офіційно розра­ховується дві модифікації фондового індексу КАС-20 - простий і зважений. Головні розбіжності криються у джерелах отримання інформації про ринкову ціну акцій, що викликано відсутністю єдиного центру котирування. Проблемою є відносно невеликий обсяг ринку та його залежність від руху коштів іноземних порт­фельних інвесторів. Фактично українські фондові індекси є інди­катором руху коштів іноземних інвесторів на українському рин­ку. Іноземний капітал іде на Україну - і фондові індекси почина­ють рости. Збіг у поведінці індексів може служити доказом ана­логічності підходу до цієї проблеми з боку різних створювачів індексів. Індекси ProU-50, Wood-15, KAC-20(w) настільки сильно корелюють між собою (див.табл.А.4.2), що, маючи інформацію про зміну одного з трьох можливо сміливо робити передбачення відносно зміни двох інших [60,88].

З метою розкриття інформації у 1999 році інформаційним агентством Рейтер було відкрито Web- сторінку ДКЦПФР, на якій оприлюднюється інформація про сучасний стан ринку цінних паперів. У 1997 році ДКЦПФР, спільно з компанією FMI, було утворено Центр громадської інформації послугами якого у 1999 році скористалось 2500 громадян. Це є значним кроком до створення конкурентного та врегульованого ринку цінних па­перів в Україні.

Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку пред­ставлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерсь­кими конторами, що поєднують посередницькі послуги з кон­сультаційними, продажем інформації тощо. За шість років систе­ма торгівлі валютою в Україні наблизилась до практики світово­го ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на

Ринок фінансових послуг: теорія і нрнкгикн

міжбанківському ринку. Місцем зустрічі продавців і покупців ва­лю ги є також валюті аукціони, які проводять банки, що мають генеральну валютну ліцензію. Головним валютним ринком Ук­раїни вважається Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) і її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та м. Львів. Поряд із УМВБ працює також Кримська міжбанків­ська валютна біржа. Система цифрового зв'язку, що об'єднує всі філії біржі, дозволяє вести у реальному часі швидкісний обмін інформацією під час торгів [48].

Щодо інфраструктури страхового ринку, то на 01.01.99 в Україні нараховувалось 259 страхових організацій. За кількістю страхових компаній регіони України можна умовно згрупувати, як видно з табл. 10.2, у чотири райони. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими мож­ливостями щодо прийняття ризиків. Така тенденція гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страхувальників.

Доцільно виділяти в системі фінансового ринку України ринку інструментів нерухомості. Продавцями на первинному рин­ку виступають поодинокі будівельні фірми і муніципальна влада. На вторинному ринку продавцями є риєлторські фірми, приватні особи, що прагнуть покращити житлове або матеріальне положен-

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

ня, особи, які від'їжджають в еміграцію тощо. Крім продавців і по­купців інфраструктуру ринку житла утворюють агентства по неру­хомості (риєлторські фірми), оцінники житла, банки, що займа­ються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла і іпотечними операціями, юристи, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю, страхові компанії, інформаційні (у тому числі рекламні) структури, Ріелтерські струк­тури або біржі систематизують інформацію та створюють елек­тронні банки даних про первинний і вторинний ринки житла. Найбільшим банком даних пропозиції житла для продажу в Ук­раїні є банк Комп'ютерної мережі нерухомості Києва, який було створено агентством нерухомого майна "Янус" у 1996 році. Зведе­на інформація про ситуацію в сфері житла забезпечує прозорість ринку житла, що сприяє його становленню і функціонуванню.

На сучасному етапі в регіонах України спостерігається певний інформаційний вакуум щодо цін на ринку нерухомості; їх динаміки; дохідності нерухомості як фінансового інструмента^ Сьогодні єдиним джерелом інформації, наприклад, про ринкові ціни житла є масові дані щодо пропозиції житла по продажу. Са­ме ними користуються державні структури, що діють на ринку житла; будівельні підприємства, які працюють на первинному ринку житла; рієлтери. Очевидною є необхідність вдосконалення регіональної інфраструктури, яка має передбачати легалізацію в Україні всіх операцій з нерухомістю.

Нумізматика є одним із напрямів вкладання грошей у ко­лекційні монети. Видання каталогу монет України та його роз­повсюдження різними каналами створює стабільне інформаційне поле ринку нумізматів. Інформація про українські монети у за­рубіжних каталогах (найпопулярніші серед них - каталог Краузе (США) та Шона (Німеччина) сприяє поширенню монет України на ринки світу. Важливим напрямом є презентаційно-виставкова робота НБУ як в Україні, так і за її межами. В Україні функціонує Українська асоціація нумізматів та AT "Укрнумізматика". Голо­вне їх завдання - створення цивілізованого абонентського ринку нумізматів. Наявність власної матеріально-технічної бази (Банк­нотно-монетного двору НБУ) дає змогу істотно підвищити кон­курентоспроможність українських монет. Головним каналом розподілу сьогодні є територіальні управління НБУ, завдяки яким нумізматична продукція ("сімейне золото") поширюється в усіх регіонах країни. Укладено генеральні угоди НБУ з банком

CftC

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

"Україна", ВАБанком, Правекс-банком, Ощадбанком, Укрексім-банком. Продаж монет із дорогоцінних металів здійснюється че­рез мережу ювелірних магазинів. Нетрадиційний канали роз­поділу продукції культурно-просвітницькі заклади: картинні галереї, музеї, художні салони, туристичні фірми тощо. За кордо­ном важливим каналом розподілу є аукціони, причому аукціон­ним правом володіє кожний нумізматичний магазин. НБУ має досвід проведення нумізматичних аукціонів серед членів УМВБ.

Загальна оцінка розміщення інфраструктури фінансового ринку в Україні проводилась через розрахунок синтетичного індексу, який використовувався для створення інтегрального по­казника на основі перетворення вхідних змінних в інтегральну ве­личину методом стандартизації. Система аналітичних показ­ників включає п'ять груп синтетичних показників: рівень розвит­ку інфраструктури грошового ринку; ринку капіталів; ринку цінних паперів; валютного ринку та страхового ринку (всього 45 показників). За даними розрахованого інтегрального показника, здійснено групування регіонів за рівнем розвитку інфраструкту­ри фінансового ринку в Україні (табл.10.3).

Таблиця 10.3

Розподіл регіонів за рівнями інфраструктурного забезпе­чення розвитку фінансового ринку (станом на 01.01.99)

Рівні інфраструктурного забезпечення розвитку регіональних
фінансових ринків
Найвищий	Високий	Середній	Низький рівень	Частковий
рівень	рівень	рівень		(філіальний)
				рівень
1-0,71	0,70-0,50	0.49-0.36	0,35-0,11	0,10-0,00
м. Київ	Дніпропет­	Волинська,	Луганська,	Вінницька,
	ровська,	Донецька,	АР Крим,	Кіровоградська,
	Запорізька,	Івано-	Житомирська,	Миколаївська
	Харківська	Франківська,	Закарпатська,
		Львівська,	Київська,
		Одеська,	Рівненська,
		Полтавська,	Тернопільська,
		Сумська,	Херсонська,
		Чернігівська	Хмельницька,
			Черкаська,
			Чернівецька,
			м. Севастополь

 

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

За основу взято середнє значення індексу по Україні, що знаходи ться на рівні U.42.1 інфраструктура фінансового ринку най­краще розвинута на такому його сегменті, як ринок позичкових капіталів. Як показано на рис, 10.1, найкраще інфраструктура фінансової о ринку розвинута в м. Київ (0.7), Дніпропетровській області (0.53), Запорізькій (0.58), Харківській (0.55). Аналіз пока­зує, що жоден із виділених сегментів фінансовогоринку не має по­вноцінної інституиійної інфраструктури. Про регіональні особли­вості їх розвитку, можна говорити лише фрагментарне. Виходячи з положення про те, що розвиток інфраструктури фінансового ринку передує його виникненню, можна зробити висновок про те, що в Україні фінансового ринку, як такого, поки що не існує. Виділені сегменти фінансового ринку - це своєрідні "ніші" на еко­номічному полі країни, і якщо вони не заповнюються офіційно, то це може призвести до неофіційного їх розвитку, а у випадку відсутності чіткої законодавчої бази, що регулює той чи інший сегмент фінансового ринку (як от ринок нерухомості), ніші запов-

Риіюк фінансових послуг: теорія і практика

нюються неорганізованими (сурогатними) формами. Саме цей факт доводиться констатувати при оцінці розміщення інфра­структури фінансового ринку в регіонах України. Для більш об'єктивної оцінки територіальної організації фінансового ринку в Україні у наступному підрозділі пропонуються результати сег­ментного аналізу фінансового ринку в регіональному розрізі.