Взаємодія між банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України

У складі банківського законодавства цивільно-правові норми регулюють відносини, які складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими установами діяльності в кредитно-банківській сфері. Так, норми цивільного права визначають насамперед правовий статус суб’єктів, які беруть участь у цивільному обороті; загальні правила здійснення угод, що застосовуються певним чином і до банківських угод; загальні правила про зобов’язання й договори, а також правила укладання та виконання окремих видів договорів.

Перспективи оптимізації банківського права у системі фінансового права України,пов’язані із взаємодією між банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України, мають реальне підґрунтя.

Насамперед: а) законодавче визначення банківської діяльності («банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб» (пункт 6 статті 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»); б) законодавче закріплення сфери застосування ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (стаття 3: «…Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. … Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов’язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов’язана з функціонуванням банків»); в) законодавче підтвердження, що «метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках» (стаття 67 Закону) – створюють передумови плідної взаємодії між банківським і цивільним правом в межах функціонування фінансового права.

Видається логічним поставити акцент на особливостях банківських договорів як на такому правовому інституті, який доводить актуальність питання про гармонізацію цивільно-правового, фінансово-правового і суто банківсько-правового підходів до одного з аспектів удосконалення системи банківського права в Україні. Позиція, що «банківські договори мають цивільно-правову природу і, незалежно від державного впливу, залишаються інститутом цивільного права, оскільки завжди ведуть до виникнення майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майнової самостійності учасників» [10], не суперечить тенденції розвитку банківського права у напрямі удосконалення практики банківських відносин (зокрема – відносин між банком та клієнтом з приводу укладання та виконання цивільно-правових договорів), заснованих на юридичній рівності сторін, якщо це сприяє підвищенню ефективності банківської діяльності. Разом з тим, позиція, яка враховує присутність публічних елементів у тих правовідносинах, що виникають в результаті здійснення банківських операцій, в результаті чого виникає імперативний режим деяких приватних правовідносин (режим банківської таємниці в договорі банківського рахунку) [21]; акцентує увагу на введенні окремих норм, які обмежують свободу договору між банком та клієнтом, що веде до безпосереднього втручання держави в приватноправові відносини (обов’язок клієнта – юридичної особи тримати всі свої гроші в банківській установі, обов’язок банка – укладати договір банківського рахунку, арешт рахунка та безспірне списання з рахунку платника, отримання ліцензії для здійснення банківських операцій в Національному банку України тощо), – пояснює доцільність імперативного методу регулювання в контексті банківського права, не заперечуючи, що імперативний характер мають, зокрема, цивільно-правові норми. Важливо, що імперативні норми, які існують в межах цивільно-правового регулювання і спрямовані на охорону інтересів третіх осіб та суспільства в цілому, на захист прав клієнта банка як найбільш слабкої сторони правовідносин, на захист самого банка як кредитора [2, с. 126-127], не втрачають актуальності в теперішній час. Так, імперативні норми, які направлені на захист третіх осіб та на функціонування і здійснення банківської діяльності в цілому містяться в пунктах 1-4 частини 2 статті 1072 Цивільного кодексу України і направлені на захист інтересів третіх осіб шляхом визначення черговості списання банком грошових коштів з рахунку клієнта; імперативні норми, спрямовані на захист прав клієнта, містяться в частині 2 статті 1060 ЦКУ (щодо обов’язку банка видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором); в частині 2 статті 1067 ЦКУ (щодо обов’язку банка укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах); в статті 1073 ЦКУ (щодо цивільно-правової відповідальності банка при неналежному виконанні банком операцій за рахунком клієнта, а також відповідальності при розголошенні банком відомостей, що становлять банківську таємницю (стаття 1076 ЦКУ) та статті 1058 ЦКУ (щодо публічності договору банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа) [22]. Імперативні норми, направлені на захист самого банку як кредитора, знайшли своє закріплення в загальних нормах Цивільного кодексу України, в загальних положеннях про забезпечення виконання зобов’язання.

Отже, через інститут банківських договорів, які об’єктивно мають правові особливості (суб’єктний склад, предмет), які обґрунтовуються особливою сферою суспільних відносин, можлива оптимізація банківського права шляхом взаємодії з цивільним правом в межах системи фінансового права України.

Виходячи з того, що норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, взаємодія між банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України повинна вибудовуватися з урахуванням сучасного стану ринкової економіки безпосередньо в Україні, але й з урахуванням перспективи адаптації українських реалій до світової ринкової економіки, що все-таки передбачає перспективу виділення банківського права в окрему галузь, як у практиці провідних зарубіжних країн з ринковою економікою.