Асканійська тонкорунна порода овець.

Історія створення та характеристика продуктивності. Т онкорунних овець на півдні України розводять давно. Ще в 1803 р. відомий вівчар Рув'є завіз із Іспанії на острів Джарилгач 100 мериносових баранів, а ще через 4 роки із Саксонії 487 баранів та 948 вівцематок. Це поголів'я стало основою тонкорунного вівчарства у Таврійській губернії. Рув'є схрещував завезених мериносів з цигаями. В 1820 р. у нього було 37 тисяч мериносових овець. Одночасно з ним вівчар Міллер в 1804 р. завіз у Одеський повіт із зарубіжжя 1,2 тисячі тонкорунних овець. У 1808 р. його стадо налічувало більше 7 тисяч мериносових та 2,5 тисячі помісних тварин.

Асканійське мериносове вівчарство бере свій початок з 1828 р., коли згідно з указом царя Миколи І німецькому колоністу герцогу Ангальт-Кеттенському було продано 48 тисяч десятин степового державного масиву земель для розведення мериносових овець.

Вирішальне значення для розвитку тогочасного асканійського мериносового вівчарства мала виробнича, економічна і організаційна робота німецьких колоністів Фальц-Фейнів. Вони самі досконало знали мериносів і запрошували при необхідності кращих фахівців для бонітування овець. Серед числа таких вітчизняних бонітерів був професор М.Ф. Іванов, який тривалий час працював з стадами тонкорунних овець. В роки громадянської війни великих втрат зазнало і асканійське вівчарство. На початок 1922 р. з 40 тисяч овець, які були на початок 1917 р., залишилось 4,7 тисячі голів.

Радянський уряд турбувався про розвиток мериносового вівчарства. В 1919 р. був підписаний декрет "Про охорону і розвиток тонкорунного (мериносового) вівчарства".

В 1925 р. в Асканії-Нова М.Ф. Іванов разом з Л.К. Гребенем та іншими співробітниками розпочали роботу по створенню нової породи тонкорунних овець. Вихідним матеріалом для цієї породи стали місцеві тонкорунні вівці, акліматизовані і поліпшені в типі негретгі, інфантадо, рамбульє і частково мазаєвських. Комісійно було оцінено 9873 голови, до селекційної групи відібрано 20 баранів та 211 вівцематок. Маточне поголів'я було посереднім. Так 65% вівцематок мали коротку вовну до 5-6 см, середній настриг вовни 4,6 кг, вихід чистого волокна становив 33%. Для усунення цих недоліків М.Ф. Іванов вирішив використати баранів американського рамбульє, велику партію яких він сам відібрав у США в 1925 р. З неї у Асканію-Нова було завезено 23 баранів і 180 вівцематок.

В результаті багаторічної і плідної роботи шляхом розведення за методикою М.Ф. Іванова була створена нова порода овець, яку при апробації назвали асканійським рамбульє. Середній настриг немитої вовни на час апробації породи становив 5,8 кг, вихід чистого волокна 40%, настриг митої вовни 2,32 кг. За настригом та якістю вовни асканійське стадо в той час посідало перше місце серед усіх мериносових стад.

Оцінюючи наслідки своєї роботи, М.Ф. Іванов (1935) писав: "Мені вдалося перетворити вихідних малопродуктивних овець у тварин бажаного типу та забезпечити значний ріст продуктивності всіх статево-вікових груп овець. Вихід чистого волокна по стаду збільшився з 33% у 1925 році до 40% у 1934 році, довжина вовни у 75% тварин всього стада досягла 7-10 см, тоді як у 1925 році 65% вівцематок мали вовну довжиною 5-6 см, настриг митої вовни на 1 вівцю збільшився з 1,2 до 2,42 кг".

У стаді були вирощені високоякісні племінні барани з рекордними показниками продуктивності. Наприклад, від барана № 14/28 у дворічному віці в 1930 р. одержано 18 кг вовни, від барана № 758/33 — 17,2 кг при живій масі 152 кг, баран № 527 "Красавчик" весною мав живу масу 152 кг, а на кінець року важив 171 кг.

Робота не обмежувалась тільки стадом овець в Асканії-Нова. За ініціативою М.Ф. Іванова у 1932-1935 рр. була організована мережа племінних господарств по розведенню та вирощуванню в них племінних овець. Стадо радгоспу "Червоний чабан" вважалось одним з кращих, тому в 1932 р. це господарство за ініціативою М.Ф. Іванова було перетворено в племінне господарство. У 1939 р. воно офіційно віднесене до племгос-подарств з розведення асканійського рамбульє.

Племінну роботу з створення нової породи здійснювали в стадах овець Асканії-Нова академік М.Ф. Іванов зі своїм учнем Л.К. Гребенем. З стадом овець племрадгоспу "Червоний чабан" працював також його учень В.М. Сюткін разом з відомим зоотехніком і бонітером О.П. Толмачовим.

При створенні овець асканійського рамбульє академіком М.Ф. Івановим розроблена класична методика, яку застосовували у роботі при створенні і вдосконаленні всіх порід овець та інших сільськогосподарських тварин на території колишнього СРСР. На початку своєї роботи М.Ф. Іванов із загального стада відібрав кращих за фенотипом тварин і сформував елітну групу, з якою вів селекцію за такою методикою:

- ретельний вибір вихідних порід;

- однорідний здоровий, з міцною конституцією маточний матеріал;

- високоякісні за продуктивністю плідники;

- одержання потрібних генерацій для розведення "у собі";

- з метою закріплення корисних ознак у генераціях Р1 та Р2 застосовування тісного інбридингу;

- посилене (до 85—95%) бракування тварин, що не відповідають селекційному напряму;

- спрямоване вирощування ремонтного молодняку;

- повноцінна годівля, старанний догляд та добрі умови для утримання;

- постійна цілеспрямована селекційна робота.

Для створення в стаді високопродуктивних генотипів застосовували як однорідний, так і різнорідний підбір. Елітних баранів перевіряли за якістю потомства, на кращих баранів-поліпшувачів були закладені лінії.

На час апробації породи було створено 7 ліній, родоводами яких були барани-плідники як асканійського походження (1/24, 7/23 і 2/26), так і американського рамбульє (1672, 8040, 8060 і 12/28). Широкого значення набули лише три лінії - 1/24, 8040 і 8060. Решта ліній мала нетривалий період використання для спеціальних цілей. Лінія 1/24 відповідала бажаному типу породи. Овець з підвищеною складчастістю представляла лінія 8060, а довгововнових — 8040. У1940 р. чисельність овець породи асканійський рамбульє зросла до 120 тисяч голів, що стано­вило 20% загального поголів'я порідних овець у країні. Значно підвищилась продуктивність овець, особливо в племінних господарствах "Асканія-Нова" і "Червоний чабан".

За даними М.І. Плеханова (1940), барани-плідники мали в 1939р. середній настриг немитої вовни 12,8 кг проти 8,3 кг у 1923 р. Вихід чистого волокна за цей період відповідно збільшився від 33 до 38%. У вівцематок класу еліта середній настриг вовни підвищився на 1,3 кг (3,35 кг у 1939 р. проти 2,0 кг у 1923 р.), вихід чистого волокна збільшився від 33 до 44,4%. Довжина вовни у баранів і вівцематок в середньому становила 8,0 см, тобто була оптимальною для камвольного прядіння.

У роки Великої Вітчизняної війни поголів'я породи було майже втрачено. Чистопородних овець залишилось 639 голів, у тому числі 48 елітних чистопородних баранів, 165 елітних вівцематок, яких було передано в "Асканію-Нову".

Настриг немитої вовни цих овець у 1945 р. становив по дорослих баранах у середньому 9,8 кг (в 1941-му — 13,6 кг), у вівцематок 6,3 кг (в 1941- р. — 9,4 кг). Це поголів'я стало осно­вою для відновлення породи асканійського рамбульє, яку в 1949 р. перейменували в асканійську тонкорунну породу.

Робота з відновлення та вдосконалення поголів'я овець асканійської породи в 194^5-1960 рр. була тривалою, копіткою і здійснювалась за участю провідних вчених і спеціалістів галузі: Л.К. Гребеня, К.О. Бозрікова, К.П. Лєтучева, І.Д. Козлова, З.В. Спєшнєвої, О.П. Толмачова. М.Г. Капрової, І.К. Павлюка, В.А. Бібіка, П.Д. Ганжі, СІ. Шестопалько та інших. Поглинальне схрещування здійснювали з ретельним дотриманням методики М.Ф. Іванова. Баранів асканійської породи використовували на вівцематках різних порід: грубововнових, курдючних, напівтонкорунних (цигайських) і тонкорунних -— кавказької, ставропольської, радянський меринос.

З 1956 по 1958 р. офіційно апробовано три племінних заводи асканійської породи: "Асканія-Нова" і "Червоний чабан" Херсонської та "Комуніст" (нині "Атманай") Запорізької областей. У 1960 р. чисельність овець асканійської породи досягла 2,2 млн. голів, що становило 30% порідного поголів'я овець в Україні. Середній настриг немитої вовни у трьох племінних заводах досяг 6,2-7,1 кг. Середня жива маса групи баранів-плідників — 120-130 кг, настриг немитої вовни — 16,0-17,8 кг, довжина вовни — 9,1-9,3 см, вівцематок — відповідно 52,2-56,5 кг; 5,3-6,6 кг і 7,9-8,5 см. Було отримано тварин з рекордною продуктивністю: жива маса барана № 77 — 183 кг (племзавод "Асканія-Нова"), настриг немитої вовни барана № 40 — 30,6 кг (племзавод "Червоний чабан"), жива маса вівцематки № 5116 — 120 кг (племзавод "Асканія-Нова").

За період 1935—1955 рр. було створено нові лінії баранів 758, 952, 579 і 1106, які одночасно з традиційними лініями баранів 1/24, 8040 і 8060 складали генеалогічну структуру стад практично кожного з трьох племінних заводів у породі. Лінія 758 об'єднувала овець, що мали високі показники за живою масою і настригом немитої вовни. Представники лінії 952 мали найвищі показники за живою масою, найкращу скороспілість і невелику складчастість шкіри. Для лінії 1106 характерне поєднання великої живої маси овець і довжини вовни. Вівці лінії 579 мали підвищену складчастість шкіри, велику живу масу, вирівняну і більш довгу вовну, ніж представники лінії 8060. Решту нових ліній (758, 952 і 1106) створено шляхом селекції овець, що знаходились у межах генетичної структури лінії барана 1/24.

У наступний період (1960-1980) асканійську породу овець вдосконалювали шляхом ретельного поліпшення селекції в заводських стадах. У цей період у племзаводі "Червоний чабан" створено чотири заводські лінії баранів: 40, 49, 311 (1966) і 100 (1978). Автори — О.П. Толмачов, В.А. Левінський, М.В. Штомпель, М.Г. Капрова та інші.

У племзаводі "Комуніст" авторським колективом у складі І.Д. Козлова, З.В. Спєшнєвої, І.К. Павлюка, В.Г. Бібіка, М.А. Овчаренка, В.П. Нікітіна було також створено чотири заводські лінії баранів 8310, 1920 (1964), 81, 760 (1978).

У 1980 р. генеалогічна структура породи складалася із 15 ліній, в тому числі у племзаводах "Асканія-Нова" — 7, "Червоний чабан" та "Комуніст" — по 4 заводські лінії. В той час порода налічувала 1,6 млн. голів і її племінну базу складали 6 племінних заводів, 7 племінних радгоспів та 30 племінних ферм.

У породі було відселекціоновано три заводських типи, які різнилися між собою за загальним виглядом, рівнем продук­тивності та вовновими якостями.

Для заводського типу овець племзаводу "Асканія-Нова" характерними стали більша жива маса тварин, менша складчастість шкіри, високі настриги немитої вовни, менша довжина штапелю. Вівці племзаводу "Червоний чабан" стали ще більше відріз­нятись кращими якісними властивостями мериносової вовни, більшим виходом і настригом немитої вовни, помірною живою масою вівцематок і високою живою масою баранів-плідників. Стадо овець племзаводу "Комуніст" відрізнялось високими показниками живої маси тварин і вовнової продуктивності.

Особливу увагу у період відновлення породи приділяли закріпленню у овець міцності конституції, високої продуктивності та технологічних характеристик вовни: камвольної довжини волокон, тонини 64 якості, оптимального вмісту жиропоту. У 1955 р. середній настриг вовни вівцематок в племінних стадах досяг 7,0-7,5 кг, а вихід чистого волокна 41,0%. Значно поліпшилася якість вовни, яка стала більш цінною сировиною, ніж на початку відновлення породи. За даними З.В. Спєшнєвої і В.І.. Кирюхіної (1971), із рун племінних овець у 1947 р. частка 70 якості становила 3-16%, 64 - 45-50%, 60 - 14-37% та 58 -?-6,9%.

У 1965 р. у партіях вовни із племінних господарств при про­мисловому сортуванні було виділено 86,2% мериносової вовни, у тому числі рунної І довжини 51,2%, II довжини — 17,4%. Частка вовни 64 якості досягла 69%. Міжвідомча комісія відзначила кращі характеристики вовни: хорошу вирівняність волокон у штапелі (коефіцієнт невирівняності не перевищував 20 % наявність незначної кількості відсортировок 58 якості проти 6,9% у 1947 р.) і зменшення кількості багатосортних рун: якщо у 1947 р. переважали 4-сортні, то в 65 р.— 2-З-сортні руна.

У 1965 р. в товарних господарствах тонка вовна складала 100%, але частка з характерними ознаками мериносової вовни була недостатня. Довжина не відповідала ні вимогам камвольної промисловості, ні спадковим особливостям овець (у 1965 р. у вовні товарних господарств виділено всього 23,6% рун І довжини), які характеризувалися недостатньою жиропітністю, в'ялістю, відсутністю звивистості. У партіях вовни із товарних господарств виділялось 82 промисловик сорти, а в партіях вовни із племзаводів — 27 сортів (З.В. Спєшнєва, В. І. Кирюхіна, 1971).

З метою збільшення виробництва великих партій однотипної мериносової вовни і поліпшення її якості на півдні України інститутом "Асканія-Нова" спільно з ЦНДІ вовни в період 1965-1974 рр. було розроблено селекційні заходи щодо поліпшення даної сировини та проведено типізацію тонкої вовни.

У результаті роботи по типізації тонкої вовни (відбір баранів і вівцематок з кращим типом рун) досягнув поліпшення її якості. Так, протягом 1968-1977 рр. у пдемзаводі "Асканія-Нова" виробництво мериносової вовни Зросло від 72 до 99,5%, в тому числі вовни І довжини від 51,1 до 77,8% відповідно зменшилося виробництво вовни II і ІІІ довжини — від 26,5 і 22,4% до 19,2 і 3,0%. В той же час середній настриг вовни у митому волокні підвищився від 2,38 кг у 1968 р. до 2,8 кг У 1978 р., а середній вихід митої вовни — від 34 до 38;

2. Таврійський тип асканійської тонкорунної породи. Зростаючі вимоги до якості мериносової вовни вовнової продуктивності поставили додаткові вимоги щодо вдосконалення овець асканійської породи та створені племінних стад з високим настригом чистого волокна і поліпшеними якостями вовни. В зв'язку з цим співробітниками інституту "Асканія-Нова" спільно із фахівцями провідних племзаводів починаючи з 1979 р. методом внутріпородної селекції розпочато цілеспрямовану роботу по створенню нового типу асканійських тонкорунних овець.

Позитивні наслідки використання в 1971-1980 рр. австралійських мериносів у племінних стадах алтайської, ставропольської, киргизької та інших тонкорунних порід стали підставою для прийняття рішення щодо прилиття асканійській породі крові австралійських мериносових баранів. Тому поряд з чистопородним розведенням у 1980-1981 рр. у базових племзаводах було розпочато схрещування асканійських вівцематок з австралійськими мериносовими баранами типу "стронг" з тониною вовни 60 і 58 якості і частково — "медіум" — 64 якості.

При створенні перспективного типу та нових австралізованих ліній за основу було взято методику академіка М.Ф. Іванова та "Рекомендації по використанню імпортних баранів порід австралійський меринос, полварс, коридель та козлів ангорської породи для поліпшення вітчизняних порід овець і кіз" (Москва, 1981).

При схрещуванні асканійських тонкорунних вівцематок з австралійськими мериносовими баранами ставилась мета:

• прискорити створення високопродуктивного внутрішньопородного типу асканійських тонкорунних овець;

• вивчити продуктивність помісей різної кровності за австралійським мериносом та вибрати ефективний метод селекції;

• збільшити у провідних племзаводах породи настриг чистої вовни і вихід митого волокна, поліпшити вирівняність вовни за довжиною і густотою на основних топографічних ділянках руна, а також поліпшити якість жиропоту;

• створити генеалогічну структуру нового типу і на базі вівцематок старих неперспективних ліній вивести нові австралізовані лінії баранів з настригом митої вовни у вівцематок 3,5-4,0 кг;

• широко використовувати баранів нового типу для поліпшення племінних та продуктивних якостей масиву овець асканійської породи.

При цьому необхідно було зберегти цінні якості, притаманні асканійській породі: величину тварин, міцність конституції, відносно високу скороспілість та м'ясну продуктивність, а також плодючість і пристосованість до умов півдня України.

Роботу по створенню перспективного типу овець асканійської породи було здійснено у три етапи.

І етап (1979-1983 рр.). Наукове обґрунтування, розробка методики схрещування, вивчення продуктивних якостей помісей І покоління та особливостей формування вовнової і м'ясної продуктивності, перевірка баранів за якістю нащадків породними асканійськими баранами

ІІ етап (1984-1986 рр.). З урахуванням рівня кровності (1/2, 1/4, 3/4) у помісних тварин II покоління визначали ріст і розвиток, настриги немитої і чистої вовни, вихід чистого волокна,довжину та тонину волокна, кількісні і якісні показники жиропоту.

Крім того, проведено досліди по контрольній відгодівлі чистопородних асканійських та помісних австрало-асканійських тварин, обміну речовин, визначенню балансу азоту, кальцію, фосфору, коефіцієнта перетравності та витрати кормів на оди­ницю продукції. Закладено нові австралізовані лінії на видатних баранів-плідників.

III етап (1987-1991 рр.). Вивчення показників продуктивності помісей III покоління, створення та консолідація австралізованих ліній, підготовка матеріалів до апробації типу і широке впровадження у виробництві високопродуктивних баранів-плідників нового типу.

Використання австралійських мериносових баранів дало позитивні результати. Настриги чистої вовни збільшилися у стадах племінних заводів на 0,87-1,2 кг і становили в середньому 3,3—3,6 кг, вихід чистого волокна відповідно 10—12% і 50—55%, довжина вовни збільшилась на 1,5—2,0 см, поліпшилися якісні характеристики вовни. В племінних заводах одержано рекордні показники за живою масою дорослих баранів. Так 12 баранів-плідників мали живу масу 150 кг і більше. Підвищився загальний рівень продуктивності в товарних і племінних господарствах. Частка поголів'я овець асканійської породи у вівчарстві України досягла 35%. При відносно стабільній на той час чисельності овець в Україні (8,7—8,9 млн. голів) виробництво вовни збільшилось від 26-27 до 29-30 тисяч тонн.

Все це дало підставу для апробації в 1993 р. нового селекційного досягнення - таврійського внутрішньопородного типу асканійської породи овець. Автори селекційного досягнення К.Г. Даниленко, М.В. Штомпель, Т.Г. Болотова, І.Д. Козлов, В.А. Левінський, З.Т. Плотнікова, Г.І. Іващенко, В.П. Нікітін, Ю.В. Вітнов та інші. Таврійський внутрішньопородний тип апробовано в складі чотирьох заводських ліній: 224 -— в племзаводі "Асканія-Нова", 7.67 і 8.31 — в племзаводі "Червоний чабан" та 2533 в племзаводі "Комуніст" (нині "Атманай"). Організаціями-оригінаторами визнано: Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія-Нова", Національний аграрний університет, племзаводи "Червоний чабан", "Асканія-Нова" і "Комуніст" ("Атманай").

Загальна чисельність вівцематок таврійського типу в стадах базових племзаводів становила 13314 голів, у тому числі в ДПЗ "Асканія-Нова" — 3806, "Червоний чабан" - 5848, "Комуніст" ("Атманай") - 3600 голів.

3. Генеалогічна структура асканійської тонкорунної породи. Асканійська тонкорунна порода овець, як і в цілому вівчарство України, нині знаходиться в критичному стані. Не зважаючи на значне скорочення чисельності поголів'я овець від 9,0 млн. в 1990 р. до 1,2 млн. в 2001 р. і зниження їх рівня продуктивності за рахунок несприятливих економічних чинників, асканійська тонкорунна порода овець за вовновою, м'ясною продуктивністю та відтворювальною здатністю тварин має значний генетичний потенціал. Краща частина генофонду породи зосереджена в племінних стадах, між якими існує значна різниця за рівнем і характером продуктивності тварин.

Асканійська тонкорунна порода овець районована в шести областях України: Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Луганській. Згідно з "Положенням про присвоєння статусу суб'єктам племінної справи у тваринництві" в 2001 р. була проведена атестація і присвоєні статуси племінних заводів і племінних репродукторів овець асканійської породи у кожній з областей. В Херсонській області атестовані племзаводи ВАТ "Червоний чабан", ДДЕА "Асканія-Нова", ЗАТ АПО "Красний чабан" та племрепродуктори: ПОП "Чонгар" Генічеського району, ВАТ ім. Покришева Голопристанського району, Каховський державний аграрний технікум, СГТОВ "Восход" Скадовського та ВОК "Присивашський" Чаплинського районів; Кіровоградській — племзавод СГТОВ ім. Зайковського Вільшанського та племрепродуктори СТОВ ім. Фрунзе Кіровоградського, ПСГП "Шевченка" Новоукраїнського, СГТОВ "Петровського" Компаніївського, СГТОВ "Нива" Новоархангельського районів; Запорізькій — племзавод ВАТ "Атманай" та племрепродуктори: ПСГП АФ "Прогрес" і ПСГП АФ "Дружба" Бердянського району; Мико- лаївській — племзавод ім. Шмідта Очаківського і племрепродуктор СГТОВ "Колос" Вознесенського районів; Луганській — племрепродуктори: ТОВ "Айдар" Марківського району, державне підприємство Стрілецький кінний завод № 60 Міловського району, ВАТ Сільськогосподарське підприємство "Селекція-племресурси"; Дніпропетровській — племрепродуктор ТОВ АФ "Авангард" Петропавлівського району; Вінницькій — племрепродуктор СГТОВ "Світанок" Бершадського району; Автономній Республіці Крим — племрепродуктор СГТОВ "Перекопський" Джанкойського району.

Генетичний потенціал овець племінних репродукторів невисокий, за настригом вовни вони перевищують неплемінних тварин на 20—25%.

Найкращий генетичний потенціал має поголів'я асканійських тонкорунних овець (14,5 тисячі) племінних заводів "Червоний чабан", "Асканія-Нова" і "Атманай".