Дисконтування, методи розрахунку 2 страница

Відповідно, можна виділити такі питання, розв'язання яких

має забезпечити оптимальний розподіл прибутку підприємства:

забезпечення погашення податкових зобов'язань суб'єкта гос­подарювання (сплата податку на прибуток підприємств);

• обслуговування залученого у попередніх періодах власного капіталу суб'єкта господарювання;

• формування фондів-коштів та резервів для використання у наступних періодах.

 

 

Рис. 5.6. Вплив розподілу прибутку на забезпечення корпоративних цілей

 

 

ТЕМА 6. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

 

6.1. Класифікація активів

6.2. Формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах

6.3. Управління дебіторською заборгованістю

6.4. Управління грошовими активами

6.5. Управління позаоборотними активами

6.6. Стратегія фінансування оборотного капіталу

 

6.1. Класифікація активів

 

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати у своєму розпорядженні визначене майно, що належить йому на правах власності або володіння. Все майно, яким володіє підприємство і яке відображене в його балансі, називається активами підприємства.

Активи є економічними ресурсами підприємства у формі сукупних майнових цінностей, що використовуються у господарській діяльності з метою одержання прибутку.

Активи підприємства підрозділяються за багатьма класифікаційними ознаками, основними з яких є:

1. Форма функціонування активів. За цією ознакою виділяють такі види активів:

а) матеріальні активи характеризують активи підприємства, що мають речову (матеріальну) форму. До складу матеріальних активів підприємства належать:

• основні засоби;

• незавершені капітальні вкладення;

• устаткування, призначене до монтажу;

• виробничі запаси сировини та напівфабрикатів;

• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• обсяг незавершеного виробництва;

• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

• інші види матеріальних активів;

б) нематеріальні активи характеризують активи підприємства, що не мають речової форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До цього виду активів підприємства належать:

• придбані підприємством права на користування окремими природними ресурсами;

• патентні права на використання винаходів;

• "ноу-хау" – сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації, накопиченого виробничого досвіду, що є предметом інновацій, але не запатентованих;

• права на промислові зразки та моделі;

• товарний знак – емблема, малюнок або символ, зареєстровані у встановленому порядку, що служать для відмінності товарів даного виробника від інших аналогічних товарів;

• торгова марка – право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи;

• права на використання комп’ютерних програмних продуктів;

• "гудвіл – різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу і його балансовою вартістю, яка утворена у зв’язку з можливістю одержання більш високого рівня прибутку (порівняно із середньогалузевим її рівнем) за рахунок використання більш ефективної системи управління на товарному ринку, застосування нових технологій тощо;

• інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;

в) фінансові активи характеризують різноманітні фінансові інструменти, що належать підприємству або знаходяться в його володінні. До фінансових активів підприємства належать:

• грошові активи в національній валюті;

• грошові активи в іноземній валюті;

• дебіторська заборгованість у всіх її формах;

• короткострокові фінансові вкладення;

• довгострокові фінансові вкладення.

2. Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів. За цією ознакою активи підприємства підрозділяються на такі види:

а) оборотні (поточні) активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і використовуються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу.

У складі оборотних (поточних) активів підприємства виділяють такі елементи:

• виробничі запаси сировини і напівфабрикатів;

• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• обсяг незавершеного виробництва;

• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

• дебіторську заборгованість;

• грошові активи в національній валюті;

• грошові активи в іноземній валюті;

• короткострокові фінансові вкладення;

• витрати майбутніх періодів;

б ) позаоборотні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності та переносять на продукцію використану вартість частинами.

До складу позаоборотних активів підприємства входять такі види:

• основні засоби;

• нематеріальні активи;

• незавершені капітальні вкладення;

• устаткування, призначене для монтажу;

• довгострокові фінансові вкладення;

• інші види позаоборотних активів.

3. Характер обслуговування окремих видів діяльності. За цією ознакою виділяють такі види активів підприємства:

а) операційні активи є сукупністю майнових цінностей, що безпосередньо використовуються у виробничо-комерційній діяльності підприємства з метою одержання операційного прибутку.

До складу операційних активів підприємства належать:

• виробничі основні засоби;

• нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес;

• оборотні операційні активи (вся їх сукупність за мінусом короткострокових фінансових вкладень);

б) інвестиційні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності.

До складу інвестиційних активів підприємства належать:

• незавершені капітальні вкладення;

• устаткування, призначене для монтажу;

• довгострокові фінансові вкладення;

• короткострокові фінансові вкладення.

4. Характер фінансових джерел формування активів. Відповідно до цієї ознаки розрізняють такі види активів підприємства:

а) валові активи є сукупністю майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих за рахунок як власного, так і позикового капіталу;

б) чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу. Вартість чистих активів підприємства визначається за такою формулою:

 

ЧА = А – ЗК,

 

де ЧА – вартість чистих активів підприємства;

А – загальна сума всіх активів підприємства за балансовою вартістю;

ЗК – загальна сума позикового капіталу підприємства, що використовується.

5. Характер володіння активами. За цією ознакою активи підприємства поділяються на такі два види:

а) власні активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в постійному його володінні та відображаються в складі його балансу;

б) арендовані активи, до яких належать активи підприємства, що знаходяться в тимчасовому його володінні відповідно до укладених договорів оренди (лізингу).

6. Ступінь ліквідності активів. Відповідно до цієї ознаки активи підприємства прийнято підрозділяти на такі види:

а) активи в абсолютно ліквідній формі, до яких належать активи, що не потребують реалізації і є готовими засобами платежу.

До складу активів цього виду входять:

• грошові активи в національній валюті;

• грошові активи в іноземній валюті;

б) високоліквідні активи характеризують групу активів підприємства, що швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, у термін до одного місяця) без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями.

До високоліквідних активів підприємства належать:

• короткострокові фінансові вкладення;

• короткострокова дебіторська заборгованість;

в) середньоліквідні активи, до яких належать активи, що можуть бути конвертовані в грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної ринкової вартості терміном від одного до шести місяців.

До середньоліквідних активів підприємства відносять:

• усі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та безнадійної;

• запаси готової продукції, призначеної для реалізації;

г) малоліквідні активи, до яких належать активи підприємства, що можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (від півроку і більше).

У сучасній практиці до цієї групи активів підприємства відносять:

• запаси сировини і напівфабрикатів;

• запаси малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• активи у формі незавершеного виробництва;

• основні засоби;

• незавершені капітальні вкладення;

• устаткування, що призначене для монтажу;

• нематеріальні активи;

• довгострокові фінансові вкладення;

д) неліквідні активи, до них входять такі види активів підприємства, що самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані лише в складі цілісного майнового комплексу).

До таких активів належать:

• безнадійна дебіторська заборгованість;

• витрати майбутніх періодів;

• збитки поточного і минулого років, які відображені у складі активу балансу підприємства.

 

6.2. Особливості управління запасами

 

Управління запасами має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової системи управління запасами.

Система управління запасами представляє собою частину загальної системи управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру й структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат на їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Система управління запасами охоплює такі основні етапи робіт:

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді.

2. Визначення цілей формування запасів.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.

5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді проводиться на основі чотирьох етапів.

На першому етапі аналізу розглядаються показники загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей – темпи її динаміки, питома вага в обсязі оборотних активів тощо.

На другому етапі аналізу вивчається структура запасів у розрізі їх видів і основних груп, виявляються сезонні коливання їх розмірів.

На третьому етапі аналізу вивчається ефективність використання різних видів і груп запасів їх обсягу в цілому, яка характеризується показниками їх оборотності.

На четвертому етапі вивчаються обсяг і структура поточних витрат щодо обслуговування запасів у розрізі окремих видів цих витрат.

Отже, основним завданням аналізу є виявлення рівня забезпеченості виробництва та реалізації продукції відповідними запасами товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді й оцінка ефективності їх використання.

2. Визначення цілей формування запасів.

Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

а) для забезпечення поточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;

б) для забезпечення поточної збутової діяльності: поточні запаси готової продукції;

в) для накопичення сезонних запасів, для господарського процесу в майбутньому періоді: сезонні запаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

Розкриття суті даного етапу пов’язане з поділом усієї сукупності запасів товарно-матеріальних цінностей на два основних види – виробничі запаси та запаси готової продукції.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується "Модель економічно обгрунтованого розміру замовлення" [Economic ordering quantity – EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило, використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готової продукції.

Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат для закупівлі та збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витрати поділяються на дві групи:

а) сума витрат на розміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та приймання товарів;

б) сума витрат для збереження товарів на складі.

Механізм моделі EOQ розглянемо на прикладі формування виробничих запасів.

З одного боку, підприємству вигідно завозити сировину й матеріали якомога більшими партіями. Чим більший розмір партії постачання, тим менший сукупний розмір операційних витрат на розміщення замовлень у визначеному періоді: оформлення замовлень, доставку замовлених товарів на склад і їх прийняття на склад.

Сума операційних витрат на розміщення замовлень визначається за такою формулою:

,

де ОВрз – сума операційних витрат на розміщення замовлень;

ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;

РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

Врз – середня вартість розміщення одного замовлення.

 

З наведеної формули видно, що при незмінному обсязі виробничого споживання й середньої вартості розміщення одного замовлення загальна сума операційних витрат на розміщення замовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів.

З іншого боку, великий розмір однієї партії постачання товарів викликає відповідний ріст операційних витрат на збереження товарів на складі, бо при цьому збільшується середній період їх збереження. Якщо купувати сировину один раз у два місяці, то середній розмір періоду зберігання складе 30 днів, а якщо розмір партії постачання знизити вдвічі, тобто купувати сировину один раз на місяць, то середній розмір періоду зберігання складе 15 днів.

За цією залежністю сума операційних витрат для збереження товарів на складі може бути визначена за такою формулою:

 

,

де ОВзт – сума операційних витрат на збереження товарів на складі;

РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.

 

Формула доводить, що при незмінній вартості збереження одиниці товару в аналізованому періоді загальна сума операційних витрат на збереження товарних запасів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.

Таким чином, зі збільшенням середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуються операційні витрати на розміщення замовлення та зростають операційні витрати на збереження товарних запасів на складі підприємства і навпаки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат таким чином, щоб сукупна їх сума була мінімальною. Графічно це можна передати таким чином (рис. 6.1).

 

 

Рис. 6.1. Логіка моделі EOQ

Математично модель EOQ виражається такою принциповою формулою:

,

де EQQ(РППо) – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ);

ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;

Врз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.

 

Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за такою формулою:

,

де ВЗо – оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);

ОРППо – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ).

 

У рамках цієї теорії розроблені й схеми управління замовленнями, що дозволяють за допомогою ряду параметрів формалізувати процедуру відновлення запасів, тобто визначити рівень запасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схем виражається системою моделей:

;

;

,

де РЗз – рівень запасів, при якому робиться замовлення;

МПс – максимальна денна потреба в сировині, од.;

МДз – максимальна кількість днів на виконання замовлення;

СЗ – найбільш імовірний мінімальний рівень запасів (страховий запас), од.;

Сдс – середньоденна потреба в сировині, од.;

СПз – середня тривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до моменту одержання сировини), дні;

РЗмакс. – максимальний рівень запасів, од.;

ДПмін. – мінімально денна потреба в сировині, один.;

Дмін. – мінімальна кількість днів виконання.

 

Проаналізуємо політику управління замовленнями в цьому випадку. На основі статистичних і експертних оцінок розраховуються значення вихідних факторів системи моделей. Як тільки рівень запасів опускається до величини РЗз або нижче, робиться замовлення на поставку сировини та матеріалів. Якщо поставка здійснюється максимально ефективно, то рівень запасів у компанії може досягнути максимальної величини РЗмакс. Якщо після виконання замовлення щоденна потреба у сировині та матеріалі досягла максимуму і за певних чинників поставка чергової партії затягнулась, компанії доведеться користуватися страховим запасом. Таким чином, рівень запасів може опуститись нижче величини СЗ, а за найсприятливіших умов він може бути близьким до нуля.

Висновок: за таких умов показниками середнього розміру партії постачання та середнього розміру запасу сировини операційні витрати підприємства на обслуговування запасу будуть мінімальними.

Для запасів готової продукції задача мінімізації операційних витрат щодо їх обслуговування складається у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо виготовляти товар дрібними партіями, то операційні витрати на збереження його запасів готової продукції (Вх) будуть мінімальними. Але при такому підході до операційного процесу суттєво зростуть операційні витрати, що пов’язані з частим переналагодженням устаткування, підготуванням виробництва й інші (Врз). Використовуючи замість показника обсягу виробничого споживання (ОВС) показник планованого обсягу виробництва продукції, ми на основі моделі EOQ аналогічно можемо визначити оптимальний середній розмір партії виробленої продукції й оптимальний середній розмір запасу готової продукції

4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.

Розрахунок оптимальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому і за основними їх групами здійснюється за формулою:

Зк = (Нпз х Оо) + Зсз + Зсз + Зцп,

де Зк – оптимальна сума запасів на кінець аналізованого періоду;

Нпз – норматив запасів поточного збереження, в днях;

Оо – одноденний обсяг виробництва (для запасів сировини та матеріалів) або реалізації (для запасів готової продукції) у майбутньому періоді;

Зсз – запланована сума запасів сезонного збереження;

Зцп – запланована сума запасів цільового призначення інших видів.

 

5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

Найбільш широке застосування серед систем контролю за рухом запасів у країнах з розвинутою економікою одержала "Система АВС". Суть цієї контролюючої системи полягає в тому, що вся сукупність запасів товарно-матеріальних цінностей розподіляється на три категорії на основі їх вартості, обсягу і частин витрачання, а також негативних наслідків.

У категорію "А" входять найбільш дорогі види запасів із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу. Частота завезення цієї категорії запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Коло товарно-матеріальних цінностей, що входять до категорії "А", звичайно обмежене і потребує щотижневого контролю.

У категорію "В" входять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз на місяць.

У категорію "С" входять всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, що не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється один раз на квартал.

Отже, основний контроль запасів за "Системою АВС" концентрується на найбільш важливій їх категорії з позицій забезпечення безперебійності операційної діяльності підприємства й формування кінцевих фінансових результатів.

У процесі розробки системи управління запасами повинні бути заздалегідь передбачені заходи для прискорення залучення в оборот наднормативних запасів. Це забезпечує звільнення частини фінансових ресурсів, а також зниження розміру втрат товарно-матеріальних цінностей у процесі їх збереження.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

В умовах інфляційної економіки ціни, за якими сформовані запаси товарно-матеріальних цінностей, потребують відповідного коригування до моменту виробничого споживання або реалізації цих активів. Якщо таке коригування цін не буде зроблене, реальна вартість запасів цих активів буде занижуватися, відповідно буде занижуватися і реальний розмір інвестованого в них капіталу.

На практиці для відображення реальної вартості запасів може бути використаний метод ЛІФО [LIFO], що заснований на використанні в обліку останньої ціни їх придбання за принципом "останній прийшов – перший пішов". На відміну від методу ФІФО [FIFO], заснованому на принципі "перший прийшов – перший пішов", він дозволяє одержати реальну оцінку цих активів в умовах інфляції та ефективніше управляти вартісною формою руху запасів.

 

 

ТЕМА 7. ВАРТІСТЬ І ОПТИМІЗАЦІЯ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ

 

7.1. Сутність капіталу та його роль у діяльності підприємства

7.2. Визначення потреби в капіталі

7.3. Вартість капіталу

7.4. Оптимізація фінансової структури капіталу

7.5. Ефект фінансового левериджу

7.1. Сутність капіталу та його роль

у діяльності підприємства

 

Сутність економічної категорії «капітал» досліджується на­уковою думкою протягом багатьох століть.

Первісне значення терміна «капітал» (від лат. сарitalis) озна­чає головний, основний. Пізніше у німецькій та французькій мо­вах цим терміном стали позначати основне майно або основну грошову суму.

Перше наукове визначення капіталу дав Аристотель. Сутність його він пов'язував, з одного боку, з майном, з володінням, а з іншого – з мистецтвом забезпечувати достаток, або з такою дія­льністю, яка спрямована на отримання прибутку на зроблені вкладення.

У подальших дослідженнях капітал розглядався як сукупність засобів виробництва, що приносять дохід власнику цих засобів; як запас, що використовується для господарських потреб і при­носить дохід; як сукупність речей, без яких виробництво не мог­ло здійснюватися, але які не є безплатними дарами природи.

У перелічених визначеннях категорія капіталу пов'язується з речовою формою і не враховує грошового капіталу, який не мо­жна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для їх придбання для забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Якщо розглядати капітал як певне вкладення коштів, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів, тобто вкладення у робочу силу.

Розглянуті підходи до визначення капіталу можна охарактери­зувати як макроекономічні. З погляду підприємця (тобто на мікроекономічному рівні) капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські по­треби.

Функціонування капіталу на мікроекономічному рівні харак­теризується процесом його індивідуального кругообороту, який здійснюється за відомою схемою: гроші – товар – товар – гроші.

Тобто капітал будь-якого суб'єкта господарювання складаєть­ся з трьох частин, а саме:

—засоби виробництва;

—готова продукція;

—гроші та грошові документи.

Підприємство насамперед має авансувати кошти для придбан­ня факторів виробництва (елементів постійного та змінного капі­талу). Для цього воно вступає в економічні відносини з продав­цями на ринку засобів виробництва і виходить на ринок праці для придбання необхідної за кількістю та якістю робочої сили.

Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал. Функція грошового капіталу зводиться до придбання елементів виробничого капіталу.

Якщо підприємство має засоби виробництва і робочу силу, починається виробничий процес. На цьому етапі капітал виступає як виробничий капітал. Основна функція виробничого капіта­лу – приносити більшу вартість, тобто самозростати.

Але для того щоб підприємство отримало більшу вартість у грошовій формі, треба реалізувати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу. Основна функція то­варного капіталу — реалізація товару й одержання більшої вар­тості у грошовій формі.

Отже, капітал проходить три стадії і набуває трьох форм – грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух назива­ють кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капі­талу.

На кожний даний момент для капіталу, що функціонує в тій чи іншій сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними його формами. Обсяг капіталу підприємс­тва визначається величиною виробничого капіталу. Чим трива­ліший процес виробництва продукції, тим більшим має бути ви­робничий капітал.

Отже, капітал – це одна з категорій, яка найбільш широко використовується у фінансовому менеджменті. Він є базою ство­рення і розвитку підприємства.

Зміст категорії «капітал» проявляється в його специфічних рисах і сутнісних характеристиках (рис. 7.1).

У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним дже­релом добробуту його власників як у початковому, так і в майбут­ньому періодах. Будь-яке підприємство веде виробничу або іншу комерційну діяльність, мусить мати відповідний капітал як суку­пність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

Капітал підприємства – головний вимірник його ринкової ва­ртості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підпри­ємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.