Особливості обігу валютних опціонів та свопів.
Валютний опціон — різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк і за узгодженим курсом. Така угода називається опціон; Валютний своп — комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту; Валютний опціон – форма термінової угоди двох сторін (продавця і власника опціону), внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання купити (опціон CALL) у продавця опціону чи продати йому (опціон PUT) заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Визначені у такий спосіб опціони мають назву " європейських ", тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або " американські ", які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту. При цьому такий фіксований курс називається ціною виконання або страйковою ціною. Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою "несиметричною". В той час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Вона визначається як відсоток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одиницю валюти і сплачується покупцем під час продажу опціону задовго до завершення опціонної угоди не залежно від того, буде вона взагалі здійснена, чи ні. Премія буде тим вищою, чим вигіднішою є ціна виконання опціону відносно спот-курсу. Якщо угоду здійснено, вживається термін “опціон здійснено” або “опціон виконано”. Тобто, якщо опціон виконано, то продавець опціону CALL повинен продати валюту власнику опціону, а продавець опціону PUT зобов’язаний купити Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові і позабіржові. Перші можуть перебувати у вільному обігу на вторинному ринку, вільно купуватись і продаватись третіми особами до завершення терміну виконання. Біржовий опціонний контракт — це дериватив, згідно з яким на біржовому ринку одна сторона контракту (покупець опціону) має право, але не зобов'язання, купити (у разі CALL-опціону) чи продати (у разі PUT-опціону) фіксовану кількість валюти за стандартизованими вимогами щодо її характеристик, термінів і умов виконання за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди (ціна виконання опціону). Друга сторона контракту (продавець опціону) зобов'язується, відповідно, продати чи купити фіксовану кількість відповідної валюти за ціною виконання, якщо покупець виявить бажання реалізувати своє право на купівлю-продаж. Покупець опціону сплачує продавцю премію у грошовій формі за дане йому право на реалізацію опціону. Опціонні угоди укладаються на тих самих біржах, що й інші строкові угоди, хоча існують також спеціальні біржі для опціонів, наприклад Чиказька біржа опціонів. Позабіржові опціони можна розглядати як суто банківський інструмент. Вони купуються і продаються власником та банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірних засадах і за специфікацією, що відповідає вимогам власника. Переважно на ринку позабіржових опціонів банки працюють з крупними корпораціями. Механізм торгівлі опціонними контрактами на біржі дуже схожий на механізм торгівлі ф'ючерсами. Це можливість укладання офсетних угод, участь клірингових палат, стандартизація біржових контрактів. Однак існують суттєві відмінності між опціонними і ф'ючерсними контрактами: • в опціонних контрактах один із учасників (покупець) має право не виконати умови контракту; • покупець опціону при укладанні контракту обов'язково сплачує продавцю винагороду — премію; • стратегія хеджування з допомогою опціонного контракту суттєво відрізняється від хеджування ф'ючерсними контрактами. Розглянемо відмінності в хеджуванні на прикладі. Припустимо, що, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку проводить хеджування з допомогою ф'ючерсного контракту: продає ф'ючерсний контракт і бере на себе обов'язок щодо поставки базового активу X за наперед обумовленою ціною. При падінні цін на ф'ючерсному ринку хеджер отримує прибуток, ліквідуючи позицію (купуючи такий самий ф'ючерсний контракт за меншою ціною). Зате при зростанні цін на ринку він зазнає збитків, продаючи ф'ючерсний контракт за нижчою ціною і закриваючи позицію (тобто купуючи такий самий контракт) за вищою ціною. Хеджування на ринку опціонів має інший характер. Так, очікуючи падіння цін на актив X, учасник ринку купує європейський опціон PUT, згідно з яким отримує право продати актив X за наперед обумовленою страйковою ціною. Припустимо, на ринку відбулося очікуване падіння цін. Хеджер продає актив X згідно з опціоном за страйковою ціною, що вища від ринкової, і отримує прибуток. Якщо ціни на ринку зросли, він не використовує опціон, а продає актив X безпосередньо на ринку і знову отримує прибуток. Отже, при хеджуванні з допомогою ф'ючерсного контракту хеджер при русі цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік — зазнає збитків. При хеджуванні опціонами він має змогу отримати прибуток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку.
|
