Пересторога // Українська література XVII ст. — С. 28. " Копистенський Захарі». Палі подія // Там же. — С. 101. "' Записки янычара. — М., 1978. —С. 96—97.

устроїв, же тот поганин, которий ГОЛОВНИМ неприятелем вірі Христової єст, а так, рад не рад, яко пес чужих скарбов, сам їх не уживаючи, сторожем єст і розхощати їх нікому не допускает»'. Ще виразніше протиставлення справедливого магометанства несправедливому Риму в «Палинодії» Захарії Копистенського: «Мають то грекове над нас, ркомо вольних і пра-ви обварованих, же в вірі і в на-боженстві своем вольность мають. Хто був в Константинополю і по інших містах в Греції на урочитії свята, побачив би свободу і вільность, і веселлє, і строй, і безпеченство христіан таковоє, же рекл би кождий, іж тії там христіаие царствують, і же в так великом їх згромаженню, і в так світлой їх оказалості только їм цара недоставаєт...»"

Принцип управління державою та суспільством в імперії із симпатією характеризує пам'ятку, що називається «Записки яничара». Автор його, серб Константан із Островиці, колишній яничар, жив, імовірно, на Україні; він ненавидить султанат і ісламське «поганство», але тон його розповіді міняється, коли йдеться про соціальну політику султанів. «І так вони постачають султанські замки, а також і всю турецьку державу від найвищої людини до самої незначної, чи багатий він, чи бідний, кожен дивиться на руку султана, а султан всіх забезпечує у відповідності з його чеснотами і заслугами. І, таким чином, жоден пан не має нічого спадкового»"". Розповсюдженість цієї пам'ятки свідчить про наявність симпатій до системи жорстокої справедливості й загальної рівності.

Але головні політичні симпатії консервативного та фундаменталіст-ського крила спрямовані в бік Москви. Агітація за приєднання до держави Московської поширюється саме в колах, найближчих до граничного традиціоналізму.

З іншого боку, уніатські реформи не давали жаданого результату.

Уніатський митрополит Іпатій Потій (1541—1613 pp.) був досить освіченою людиною широких поглядів. Перед тим, як наважитися на унію, він підтримував близькі стосунки з князем Острозьким, зазнав багато сумнівів і вагань. Вчився вій у Кракові, потім служив у Радзивілла і певний час був, як і патрон, кальвіністом; у Бресті він був каштеляном і суддею- Іпатій Потій був добрим письменником-полемістом. Спочатку він вирішив наслідувати православну церкву і став організовувати уніатські братства. Проте цей шлях виявився безперспективним. Тому Іпатій, а особливо його наступник митрополит Велямин Рутський, головну увагу приділяли монастирям. За зразком католицької церкви всі п'ять монастирів, що залишилися в уніатів, — Віденський Святої Трійці, Мінський, Новогрудський, Битен-ський та Жировицький, — об'єднано в одну конгрегацію під началом новоствореного ордену василіян (у православній церкві не було чернецьких орденів, але ченців західні автори називали Василівнами тому, що монастирі засновані були за статутом св. Василія Великого). В Мінську і Новогрудку було створено колегії за зразком єзуїтських з тими ж привілеями, при Мінському монастирі — семінарію для підготовки священиків, папа Урбан VIII надав 22 місця в західних університетах для підготовки професорів; при уніатських монастирях створено народні школи, організовано було

опіку над православною молоддю, яка вчилася в єзуїтських колегіях. Видимих результатів на той час ці освітні заходи не дали, авторитет уніатської церкви залишався низьким, при цьому в очах римо-като-лицького кліру і керівних кіл Речі Посполитої вона була другосортною і всього лише перехідним щаблем до повної перемоги католицизму.

Проте наростання фундамен-талістських тенденцій в братствах, диктат неосвіченої громади над ієреями, переростання ненависті в насильства й убивства вносили вагання і в середовище православних письменників.

В унію переходять деякі відомі учасники Київського гуртка. Так, відомий дидаскал Київської братської школи Касіян (Каліст) Сакович, чернець родом з-під Рави-Руської, поет, спочатку виступав за об'єднання уніатів з православними, а потім перейшов у католицизм і переїхав до Кракова. Більшою втратою для православ'я був перехід до унії Мелетія Смотрицького (1575"—1633 pp.). Син ректора Осгрозького колегіуму, організатора філологічних праць з підготовки видання Острозької біблії Герасима із Смотрича (Смотрицького), Мелетій був широко відомий не тільки як православний полеміст і церковний діяч, але й як вчений-філо-лог. Це йощ належить опис граматики старослов'янської мови, вся термінологія, якою й досі користуються російські лінгвісти: гласная, согласная, ударение, слог, точка, многоточие, запятая, предлог, союз, междометие, глагол, существительное, склонение, спряжение і так далі — навіть реформи Ломоносова виявились менш тривалими, ніж фундаментальна праця Смотрицького. Як письменник Мелетій Смотрицький відзначався європейською освіченістю; він вчився у доброму єзуїтському колегіумі в Вільно, потім в університетах Бреслау (Вроцлава), Ляйпціга, Нюрнберга та Віттенберга, перекладав польською мовою Петрарку. Після вбивства уніатського єпископа Полоцького Смотрицький, який був у тому ж Полоцьку архієпископом православним (невизнаним), зробив подорож по православних центрах Сходу і повернувся з переконанням, що стан східнохристиянської теології й догматики надзвичайно низький порівняно із західним. Єдиний вихід Смотрицький вбачав в унії церков і через деякий час перейшов до неї.

Певну конкуренцію православним, католикам і уніатам у галузі освіти становили протестанти.

Важливу роль у ті часи відігравала невеличка Гоща на річці Горинь, недалеко від Рівного, — родове гніздо князів Гойських: туг склався впливовий центр антитринітарської церкви. Дрібні овруцькі пани Немиричі, які розбагатіли в часи колонізації Півдня, у своєму замку в Черняхові створили ще один значний соцініан-ський гурток. Протестантські осередки та школи зазнавали переслідувань як з боку католиків, так і з боку православних; як правило, їх школи були високого рівня, але тримались, доки живий був багатий покровитель. Гойською школою оволоділи православні, майбутній ректор Києво-Могилянської академії Гізель був певний час її ректором. Князь Острозький, а пізніше і митрополит Могила підтримували з протестантами лояльні і навіть союзницькі відносини. Загалом вплив протестантизму в Україні був менший, ніж у Литві та Бєларусі. Характерно, що українські

протестанти вживають українську розмовну мову в книгах (переклад иовозаповітних книг українською мовою аититринітарієм Валентином Невгалевським в с. Хорошів на Волині 1581 p.).

1620 p. Константинополь відмінив рішення Брестського собору і призначив православним Київським митрополитом Йова Борецького, ректора Київської школи, колишнього Львівського братчика. Король Зиґ-мунт визнавав тільки уніатського митрополита. Справа заходила в безвихідь і мала, здавалось, лише силове розв'язання.