Quot;" Там же. — С. 115.

теж здобував собі право на прямоту своїми блазнюванням і дивацтвами.

Сковорода говорив і в ранніх, і в пізніх творах одне й те саме, хіба що в останніх діалогах більше нервовості, викривального пафосу. Драматизму в його особистій творчій біографії ніби й немає, і життя його досить бідне пригодами. Все напруження — між внутрішнім світом Сковороди, який залишався стабільним, незважаючи ні на що, і неспокійним, тривожним, трагічним життям навколишнього світу.

Стиль повчань-діалогів Сковороди такий схожий на проповіді чи навіть пророцтва, що його можна було прийняти за засновника нової віри. В пророцтвах-заклинаннях останніх творів головне — в тому мотиві, який лагідно і просвітлено звучить у першому ж, «Начальной двери к христианскому добронравию»: подяка Богу за те, що «нужное зделал нетрудным, а трудное ненужным. Нет слаже для человека и нет нужнее, как щастие; нет же ничего и легоче сего. Благодарение блаженному Богу»'.

Зрештою, і тоді, коли Сковорода ніби повертається до пророцьких інвектив у дусі Івана Вишенського, він несподівано м'який — сердиться і сипле прокльонами у нього диявол; а в «Прі біса з Варсавою» останній, тобто сам Сковорода, звертається до «даймона»: «Прости мне, друже і враже мой»". Однозначно ототожнюючи мирське, земне, тілесне з сатанинським, Сковорода бачить близькість земного і небесного в людині і в світі. Тому виявляється легкою перемога над злом.

Це центральна ідея Сковороди, яка має єретичний характер і спрямована не тільки проти ортодоксального тлумачення другого Пришестя, а й проти всякого месіанізму, в тому числі й комуністичного. Якщо щастя людське можливе, воно має бути можливе не десь і колись, а в кожну мить, тут і тепер. «Что бы было тогда, естли бы щастие, пренужнейшее и любезнейшее для всех, зависело от места, от времени, от плоти и крови?» "' А якщо щастя не залежить від місця і часу, звання і чину, віку й статі, не «утверджене на піску плоті», отже, воно належить до вічних і безплотних сутностей.

Сковорода виходить із святоотчої філософії тварного і нетварного. Світ плотський, тварний має початок і кінець. Нетварна духовна сторона є невидиме в цьому світі, безконечне в конечному. Сковорода приймає цю тезу, — може, тільки дещо модернізує стару платонівську ідею і водночас дещо простонародно, близько до єретичних учень від маніхейства до духоборства, плотське ототожнює із злом. Невидиме в світі є співвідношенням частин, що робить кожну річ цілим. «Если видишь на старой в Ахтырке церкве кирпичь и вапну, а плана ея не понимаешь, как думаешь — усмотрел ли и узнал ея?» — «Никак! Таким образом, одну только крайнюю и последнюю наружность вижу в ней, которую и скот видит, а симметрии ея, или пропорции и размера, который всему связь и голова материалу, понеже в ней не разумею, для того и ея не вижу, не видя ея головы»"". Як бачимо, тут і пропорція, і симетрія, бракує тільки слів про те, що тварне є код, а невидиме — інформація. Суть сказаного Сковородою саме в цьому, таким чином її належить виразити сьогоднішньою мовою.

Тільки ми б сказали сьогодні, що до внутрішнього, інформаційного,

 

 

цілісного боку процесів належать істина і лжа, тварне або код не може бути ні істинним, ні хибним. Сковорода ж відносить істину до внутрішнього, лжу — до тварного. Тут він і неортодоксальний з боку богословського, і архаїчний. Є Бог і твар, і «вся тварь есть рухлядь, смесь, сволочь, сечь, лом, крушь, стечь, вздор, сплочь, и плоть, и плетки...»'

Тут і починається відступ Сковороди від церковної каноніки. Цей відступ послідовніший, ніж вчення отців церкви, бо якщо вже істина в духовному боці світу, а не в матеріальному, то весь тварний бік має бути визнана байдужим до духовної сутності. Сковорода, нібито наш сучасник, виходить із того, що знак не має нічого спільного з інформацією, смислом, значенням, код є річ суто умовна. Релігія з її культово-обрядо-вою практикою не може прийняти такого релятивізму щодо символіки. Для Сковороди символи — карнавальний бік світу, який він порівнює з оперою, театром, називаючи «маскарадом» навіть біблійні повісті.

Отже, «пропорція» і «симетрія» світу, його істина і сутність невидимі. Вона ніби та сила, що міститься в зерні і змушує вирости з нього саме пшеницю, а не кукіль. Ми б сказали, це інформація, закладена в гені, а не сама по собі ДНК, що містить лише код. Вони ніби точка — без розмірів; але від точки, в яку поставлено циркуль, залежить, де окреслене коло. Безконечний світ має ту особливість, що центр його, точка, куди циркуль ставиться, — скрізь, де завгодно. Отже, і ніде. Скрізь і ніде. Істина і щастя — скрізь, в кожній точці людського буття, і ніде, бо не мають певної оселі чи певного часу, на який треба чекати. Бог зробив усе потрібне легким, усе важке — непотрібним.

Життєвим правилом і основою мудрості для Сковороди є своєрідний принцип редукції, зведення «в точку» всіх цінностей. Якщо тільки цінність вимагає особливих матеріальних умов чи особливого часу, особливого місця для свого здійснення, ця цінність хибна й плотська. Радощі життя, повітря, вода, їжа, дружня бесіда за обіднім столом, з чарочкою наливки — це якраз не плотська і тварна, а людська радість. Сковорода зовсім не аскет, він нічим не нагадує ченця з пустелі. Він і не засновник нової віри, не сектант: все ритуальне, обрядове він відносить до театру життя. Сковорода доходить до того, що пише через тире, як синоніми, «Епікур — Христос», називає Біблію лжею, а Бога Натурою. Стільки радості принесли ці сотні разів цитовані слова тим, хто будь-що хотів бачити в Сковороді матеріаліста, хоч і непослідовного! Між тим він не піддає сумніву божественної суті ані природи, ані будь-якої «громадянської історії», включаючи історію Христа, як, до речі, й історію Епікура.

Серед віршів Сковороди виділяється незвичною для тієї моралізаторської епохи чуттєвою силою 19-та пісня «саду божественних пісней»:

Ах ты, тоска проклята!

О докучлива печаль!

Грызеш мене измлада,

как моль платья, как ржа сталь.

Ах ты, скука, ах ты, мука, люта мука!

Где ли пойду, с тобою везде всяшй час. Ты, как рыба с водою, всегда возле нас. Ах ты, скука! ах ты мука, люта мука!

Ці рядки дають підставу думати, що замолоду Сковорода знемагав,