КyиґоспілкаМов зграю сторожких від падла шуляків, Яким докучили біда і безнадія, З Полоса тихого так поривала мрія Неситих, сміливих і хижих моряків. їх вабили скарби далеких берегів, Де щире золото в підземних жилах спіє, І під пасатами їх щогли віковії Хилились наперед до західних світів. В чеканні славних діл і вчинків героїчних Фосфорпо-осяйпа блакить морів тропічних Злотистим маревом вінчала їхні сни. Але і сприймаючи революційних «конкістадорів» як безмежно сміливих і наївних дорослих дітей, високий український інтелігент вміщує їх у культурний простір світової історії. Вій пише Сергію Єфремову: А знаєте: в дні тридцяти тиранів Була та сама навісна пора. Безмовний Пнікс, безлюдна агора І безголосся суду і пританів. І не передчуття вселенської перемоги — «гострої розпуки гострий біль» в баченні неминучої Голгофи: Огні і теплий чад. З високих хор Лунає спів туги і безнадії. Навколо нас кати і кустодії, Синедріон і кесарь, і претор. Це долі нашої смутний узор, Для пас на дворищі багаття тліє, Для нас перестрогу півень піє І слуг гуде арісрейський хор. І темний ряд євангельських історій Звучить як низка топких алегорій Про наші підлі і скупі часи. А навкруги — на цвинтарі, в притворі Свічки і дзвін, дитячі голоси, І в темному повітрі вохкі зорі. А то, схилившися над хвилі неозорі, Із білих каравел дивилися вони, Як від незнаних вод незнані сходять зорі.
|
