Діилоги. Бюлетень. — Єрусалим. 1988. — Ч 17—18. — С. 35. " Самчук У. Ясно і виразно // Волинь.

4.28, 28 грудня 1941 р. Цнт. за:

Власепко-Бойцун Л. Улас Самчук як публіцист // Слово. 36. 12. — Об'єднання українських письменників «Слово». — 1990. — С. 122—123. ти з комуністичною доктриною Сталін у повоєнну пору.

Режисер С. Ейзенштейн 1945— 1946 рр. працював над фільмом «Іван Грозний». Ось як, за спогадами виконавця головної ролі М. Чер-касова, викладав суть нової історичної доктрини Сталін у бесіді з ним та Ейзенштейном:

«Говорячи про державну діяльність Грозного, тов. Й.В. Сталін відзначив, що Іван IV був великим і мудрим правителем, який зберіг країну від проникнення іноземного впливу і прагнув об'єднати Росію. Зокрема, говорячи про прогресивну дільність Грозного, тов. Й.В. Сталін підкреслив, що Іван IV вперше в Росії ввів монополію зовнішньої торгівлі, додавши, що після нього це зробив тільки Ленін. Йосиф Вісаріонович зазначив також прогресивну роль оприччини, сказавши, що керівник оприччини Ма-люта Скуратов був визначним російським воєначальником, який героїчно загинув у боротьбі з Ливопією.

Згадавши про помилки Івана Грозного, Йосиф Вісаріонович зазначив, що одна з його помилок полягала в тому, що він не зумів ліквідувати п'ять великих феодальних сімей, які залишилися, не довів до кінця боротьбу з феодалами, — а якби він це зробив, то на Русі не було б Руїни... І потім Йосиф Вісаріонович з гумором зазначив, що «тут Іванові зашкодив бог»: Грозний ліквідує одне сімейство феодалів, один боярський рід, а потім цілий рік кається і замолює «гріх», натомість йому треба було діяти ще рішучіше! В кінці бесіди Йосиф Вісаріонович запитав, як ми думаємо закінчувати фільм. Я відповів, що, як і малося на увазі за першим варіантом сценарію, фільм повинен закінчуватися лівонським походом і переможним виходом Івана IV до моря. Іван IV в колі воєначальників, знаменосців та воїнів стоїть на березі моря, перед блискотливою хвилею. Збулася його давня мрія «побачити море синє, море дальнє, море руське», — і, вдивляючися в далечінь, він закінчує фільм словами: «На морі стоїмо і стояти будемо!». Тов. Й.В. Сталін посміхнувся і весело вигукнув: «Ну, що ж!.. Адже так і сталося, — і навіть трохи краще!..». Закінчуючи бесіду, Йосиф Вісаріонович побажав нам успіху»*.

Як бачимо, ідеологічна концепція імперії у Сталіна в повоєнні часи бере за зразок навіть не самодержавство Петра І, а несамовито жорстоку та агресивну імперію Івана Грозного. Художньо втілити цей кошмар було неможливо, намір не був реалізований, і Ейзенштейн був покараний.

Параноїдальний деспотизм Івана Грозного виправдовувався і в працях Покровського, схвалюваних Леніним, як нібито прогресивна диктатура дрібного дворянства і торговельної буржуазії. Але апеляція Сталіна до традиції Івана Грозного спиралася вже не на «класово-марксистські», а на великодержавні російські націоналістичні засади. Розрив з традицією шкіл Покровського і Марра стає повним у 1950 р., після виступу Сталіна в дискусії з мовознавства. Відкинуто тезу про формування націй і національних мов на засадах «спільного ринку» і «буржуазних відносин», російська, українська та білоруська нації й мови розглядаються як результат роз-га\уження «єдиної давньоруської». Цю «єдину давноруську народність» дозволено було тлумачити як давню російську, але в жодному випадку не як давню українську.стажу, було прийнято М. Рильського і П. Тичину (па пропозицію М.С. Хрущова, очевидно, схвалену Сталіним). Зміна орієнтирів настала після Сталінграда, коли окреслювалися горизонти перемоги.

З весни 1943 р. Сталін починає виношувати плани створення світової держави. Переламним моментом стала секретна постанова Державного комітету оборони «Про затвердження заходів щодо покращення зарубіжної роботи розвідувальних органів СРСР», підписана Сталіним 5 червня 1943 року. Тут було сформульовано завдання політики держави на тривалу перспективу. СРСР ідеологічно й політично ставав Великою Росією. Зокрема, планувалося спиратися на Російську православну церкву; Москва мала стати світовим релігійним центром православ'я. Восени у Сталіна відбулась нарада спільно з православними ієрархами, на якій були розв'язані питання відновлення церкви, виборів патріарха тощо. В пресі Московського патріархату з'явився вираз «Москва — третій Рим».

Старий добрий патріотизм було дозволено тільки в російському варіанті. Щоб роз'яснити це українцям, 1944 р. було підготовлено жорстоку «виставу». На Політбюро було «обговорено» питання про «помилки» Олександра Довженка. На засідання, в ході якого з різкими звинуваченнями виступав і Сталін і яке закінчилося бадьорим резюме Берія: «Будем вправлять мозги!», для науки були запрошені П. Тичина, М. Рильський, М. Бажай та О. Корнійчук. Після цього О. Довженко, який був найближчим до націонал-комуністичної ідеології, фактично ізольований від української культури. Було сформульовано стандарти політичних звинувачень, які відтепер пред'являлися діячам української культури при найменшій нагоді.

До України Сталін ставився з особливою недовірою. Україна опинилась під підозрою як нація, що перебувала на окупованій території. Мало важило те, що на Україні були стотисячне підпілля і півмільйонна партизанська армія. Мало важило й те, що Україна була вщент зруйнована окупантами, вкрита згарищами, зазнала тортур і вбивств без ліку. Пізніше, в доповіді про «культ особи», Хрущов говорив з приводу сталінської політики масових переселень народів СРСР: «Українці уникли цієї долі тому, що їх надто багато і нікуди було вислати. А то він би і їх виселив»".