Фінансова структура страхової компанії

Фінансову структуру страхової компанії утворюють:

засоби власників страхових полісів або технічні резерви;

засоби акціонерів, вільні резерви або активне сальдо.

 

Технічні резерви необхідні для покриття невиплачених зобов'язань перед власниками страхових полісів.

 

У страхуванні, відмінному від страхування життя, засоби акціонерів називають вільними резервами.

 

Вільні резерви — частка власних коштів страховика, не пов'язана із зобов'язаннями власників страхових полісів. Ці резерви можуть використовуватись на розсуд страховика, але частина з них має зберігатися для задоволення вимог органів державного нагляду щодо забезпечення резерву платоспроможності.

 

Засоби акціонерів використовують для виплати дивідендів акціонерам, для нагромадження додаткових сум, що використовуються для врегулювання неочікувано збільшеної кількості претензій.

 

Для забезпечення страхових зобов'язань зі страхування життя та медичного страхування формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів з цих видів страхування.

 

Методику формування резервів зі страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя визначає Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю. Отже, всі страхові резерви розподіляють на технічні резерви та резерви страхування життя (математичні резерви).

 

Розглянемо структуру технічних резервів страховика. У розвинутих європейських країнах вона включає резерви для покриття:

незароблених премій;

незакінчених ризиків;

незакінчених збитків;

сталих, але не заявлених збитків (СНЗ);

катастрофічних збитків;

коливань збитковості.

 

Необхідність формування резервів для покриття незароблених премій пов'язана з тим, що договори страхування, відмінні від страхування життя, укладаються строком на 1 рік. Це означає: поліс, підписаний, скажімо, у травні, є дійсним ще 4 місяці після закінчення звітного періоду (року). Тому деяка частка річного збору премії має нагромаджуватись з метою покриття можливих збитків, що з певною мірою ймовірності можуть виникнути в січні-квітні наступного року. Такий резерв зіставляють з тією частиною отриманих премій, яка відповідає періоду річного строку дії полісу, що припадає на наступний звітний рік. Звідси й назва — незароблені премії.

 

Резерви для покриття незакінчених ризиків. Ці резерви необхідні тоді, коли, з огляду на неперед-бачувані обставини, резерв незароблених премій виявиться недостатнім для виконання зобов'язань, що залишилися з минулого року. Такими обставинами можуть бути: зростання рівня інфляції, зростання збитків з різних причин тощо. Тоді резерв незакінчених ризиків може використовуватись для компенсації резерву незароблених премій з урахуванням зазначених уже обставин.

 

Резерви для покриття незакінчених збитків. Деякі збитки, заявлені протягом року, можуть виявитись неліквідованими до закінчення цього року. За рахунок річного збору премій формують резерви для сплати цих збитків.

 

Резерви для покриття сталих, але не заявлених збитків (СНЗ). Резерви сталих, але не заявлених збитків покликані покривати збитки, які уже є, але про які не заявлено страхувальником до закінчення року. Зазначені резерви схожі на резерви не-закінчених збитків. Відмінність їх від попередніх полягає в тому, що вони покривають зобов'язання, про які страховик на даний момент не знає.

 

Резерви для покриття катастрофічних збитків. Ці резерви створюються страховиком спеціально для того, щоб протистояти можливому масовому, надзвичайному розвитку збитків.

 

Резерви для покриття коливань збитковості. Число та розмір збитків з року в рік не залишаються незмінними. У кращі роки страховики можуть дійти висновку про необхідність переведення частини коштів у цей резервний фонд з розрахунку на те, що несприятливих років їм не уникнути.

 

Закон України "Про страхування" визначає два різновиди технічних резервів:

резерв для покриття незароблених премій;

резерв для покриття збитків, який включає зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

 

Величина резервів для покриття незароблених премій на будь-яку звітну дату (згідно з чинним законодавством України) встановлюється залежно від сум надходжень страхових платежів за відповідними видами страхування в кожному з трьох кварталів щодо періоду, який передує цій звітній даті, і обчислюється в такому порядку:

 

а) сума надходжень страхових платежів у першо му кварталі цього періоду множиться на 1/4;

 

б) сума надходжень страхових платежів у друго му кварталі множиться на 1/2;

 

в) сума надходжень страхових платежів у третьо му кварталі множиться на 3/4.

 

Одержані добутки додаються.

 

Із страхування життя та медичного страхування законодавство України зобов'язує страховика створювати і вести облік двох резервів:

довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

резерв належних виплат страхових сум. Величина математичних резервів обчислюється актуарно окремо за кожним договором з урахуванням темпів зростання інфляції.

 

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунку.

 

Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів зі страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

 

Власні засоби страховика можуть використовуватись з метою отримання процентного доходу або приросту капіталу. Кінцевою метою вкладень засобів страхової компанії є досягнення здатності виконувати свої зобов'язання щодо страхового відшкодування. Важливо, щоб прагнення отримати якомога більший дохід не супроводжувалось надмірним ризиком.

 

У страхуванні, відмінному від страхування життя, головною проблемою для страховика є неочікуваний значний розмір збитків, що примушує його продавати свої вкладення іноді навіть собі на шкоду. Тому страховики тримають готівкові депозитні вклади та лег-коліквідні активи і уникають тих активів, які не можна реалізувати за короткі строки (нерухомість, земельні ділянки). Інвестиції страховика мають приносити достатній дохід для того, щоб акціонерам можна було сплачувати пристойні дивіденди, а будь-які збитки від страхових операцій були б урівноважені прибутками від інвестування власних засобів.

 

Страхові резерви, згідно з чинним законодавством, належить розміщувати з урахуванням прибутковості, ліквідності та диверсифікованості. Вони мають бути представлені активами таких категорій:

грошові фонди на розрахунковому рахунку;

банківські вклади (депозити);

валютні вкладення згідно з валютою страхування;

нерухоме майно;

цінні папери, що передбачають отримання доходів;

цінні папери, що емітуються державою;

права вимоги до перестраховиків;

інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

банківські метали;

кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

готівка в касі в обсязі лімітів залишків каси, встановлених НБУ.

 

Резерви зі страхування життя можуть використовуватись для довгострокового кредитування житлового будівництва, в тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

Закон забороняє страховикам здійснювати інші види кредитної діяльності.

 

Кошти резервів зі страхування життя за вітчизняним законодавством не можуть використовуватись страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

 

За нормами законодавства деяких країн (зокрема британського) немає обмежень щодо об'єктів вкладення капіталу страховика. Обмеження стосуються тільки того, що дозволяється розглядати як активи, котрі можуть враховуватись при розрахунку резерву платоспроможності. Тобто страховик може інвестувати свої засоби в будь-який вид майна, ринкова ціна якого піддається встановленню.