Студопедия — Різновиди
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Різновиди






Перший різновид — це постійно двоскладні речення, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а присудок — або теж неозначеною формою дієслова, або аб­страктним іменником (у прикладах виділено лише підмети); Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан).

Другий різновид — це речення, які залежно від логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підме­том, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком, вираженим предикативним прислівником або безособовим діє­словом). Наприклад, речення Приємно відчувати прохолоду ночі (П. Колесник) — односкладне безособове, присудок у якому \ складений дієслівний: приємно відчувати.

Третій різновид двоскладних безособових речень виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет, виражений частками це, то, все, воно.. Це дуже добре, що все так склалося (В. Домонтович). Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжка­ми по долівці (Григорій Тютюнник).

Підмет -це граматично незалежний головний член двосклад ного речення,що означає предмет, ознака якого виражається присудком. За способом вираження підмет може бути простим і складним. Простий підмет виражається іменником чи іменною частиною мови, вжитою в значенні іменника у формі н.в.:1)іменником – нота у голосі бринить,2)субстанти вованим прикметником – нижчий перед вищим гнеться, 3)займенником-ми про йдемо4)числівником-вийшло троє, 5)субстантивованим дієприкметником-поранений лежить,6)субстантивованим вигуком- гучне «Ура»,7)інфінітивом-вмерти на полі. Складений підмет виражається синтак сичним словоспол.,компонентами кого можуть бути:1)кількісний числівник чи іменник-дві хмароньки летять,,2)імен- ник та слово з кількісним значенням типу багато,мало,3)іменник у назив ному відмінку,що у реченні має значен ня обмеження,та іменник у р.в.- край неба жеврів,4)іменник або займ. У н.в. та ім.. в о.в. – батько з сино працювали, 5)лексичне словосполучення – власна назва- гнеться Чумацький шлях, 6)назва твору,цитата.Специфічн. Формою складеного підмета може витупати слово спол., усі компоненти якого вжито у формах непрямих відмінків(на перший погляд,йому,може,літ до20 добиралось. Присудо к-це головний член двосклад ного речення, що виражає ознаку підмета.Він є носієм предикативності речення. За характером морфолог. вираж. присудки подул. на дієслівні та іменні,за будовою-на прості, складені і подвійні. Дієслівнийпростий -характ. дію, стан, ознаку предмета.(довго ясні ти буд осінь). Дієслівний складений – виражається сполученням інфінітива з особовими формами дієлів з фазовими або модальними значеннями(мав намір, починаю розуміти). Іменний складений- складається з дієслова зв.язки та іменної частини.Імена частина може виражатися:1)іменником – він бу вчитель,2)прикметником – вулиця була порожня,3)займенником – все на світі стало моє,4)числівнико – була третьою і останньою,6)стійким словосполучен ням – був він стріляною прицею. Подвійний присудок складається з 2 самостійних копонентів, які вступають у бінарний зв.язок із підметом – змучений і втомлений стояв він.

 

24. Проблема виділення другорядних членів речення. Принципи класифікації другорядних членів речення. Прямий і непрямий додаток. Означення. Прикладка як різновид означення. Обставина.

Другорядні члени речення. Які за лежать від підмета – група підмета,які залежать від присудка,— групою присудка,деякі залежать від другоряд них членів.На сучасному етапі питання про другорядні члени речення у мовознавстві дедалі частіше пов'язане з питанням про словосполучення; навіть виділення основних типів другорядних членів речення базується на представ ленні різних відношень між компонента ми підрядних словосполучень. Атрибутивні, об'єктні, часові, причинові, прос торові та деякі інші відношення є базою для виділення трьох типів другорядних членів речення: додатка, обставини, означення.

Крім другорядних членів речення, які виступають компонентами словосполу чень у структурі речення, виділяються такі, що відносяться до всього речення в цілому, а не належать до групи підмета чи присудка = детермінанти: Ще й досі бідують в тих краях мої земляки. Додаток — другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? чого? ком у? ч о м у? і т. д. Найчастіше він називає предмет, рідко — дію. Додаток, як правило, виражається іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника: Бажав я (для кого?) для скованих (ч о г о?) волі, (для к о г о?) для скривджених кращої (ч о г о?) долі і рівного (ч о г о?) права (для кого?) для всіх... (І. Франко). Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на питання кого? що? У двоскладному реченні під час заміни дієслова активного стану на дієслово пасивного стану чи пасивний дієприкметник саме прямий додаток стає підметом (а підмет — непрямим додатком). Радісна здогадка освітлює його обличчя (О. Донченко) обличчя — прямі додатки непрямими є додатки: а) виражені знахідним відмінком із прийменником або будь-яким іншим відмінком. б) пов'язані з іменником, прикметником, дієприкметником, прислівником. Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називається інфінітивним. Обставини характеризують дію, стан, рідше — ознаку, називаючи їхній спосіб, міру й ступінь, місце, час, причину, мету, умову. Обставини в реченні характеризують насамперед присудок, а також інші члени речення, виражені дієсловом, прикметником або прислівником. Може виражатися:прислівником; дієприслівникком чи дієприслівниковим зворотом;іменником у формі орудного відмінка без прийменника(пройшов стежками);іменниками у формі непрямих відмінків з прийменниками (над головою);інфінітивом(пішов дивитись); синтаксичним, лексичним, фразеологічним сполученням. За значенням виділяють ся такі різновиди обставин: обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя); обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був); обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч); обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню); обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих); обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця); обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому). Означення — це другорядний член речення, синтаксично залежний від іменника чи слова, вжитого у значенні іменника, що виражає якісну або кількісну ознаку. Може залежати як від головного члена речення, так і від другорядного, з яким узгоджується у відмінку, роді і числі або пов'язується способом, керування чи прилягання. Означення поділяються на:а) узгоджене пов'язується з означуваним словом синтаксичним зв'язком узгодження. Вираж. прикмет.; займен. (ніякі сили); дієприкмет.б) неузгоджене пов'язується зв'язком керування або прилягання. Вираж. Імен. у формі непрямого відмінка без прийменника чи з прийменником: (пам'ятник Богдана); присл. (кожушина вовною вгору); інфініт. (мали силу рвати); фразеолог. Спол. (таке, що цур йому); синтаксич., лекс. словоспол.Різновидом означення є прикладка – означення, виражене іменникам, узгод жене з означуваним словом у відмінку. Означуваний прикладкою імен. Вист. Основною назвою,а прикладка- уточню ючою,деталізуючою назвою предмета (зорі-ліхтарі).

 

25. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень. Односкладні та неповні речення.

Односкладні речення мають один головний член, що є виразником предикативності, і не потребують поповнення структури другим головним членом. Такий головний член не тільки називає якийсь предмет, дію, явище навколишньої дійсності, а й виражає відношення до дійсності, набравши певної граматичної форми і відповідної інтонації.

Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у двоскладних, вони бувають: прості дієслівні, складені дієслівні, складені іменні, складні, прості. Односкладне речення, маючи один головний член, є повним, якшо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. За значенням головного члена односкладні речення поділяються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення). Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й узагальнено-особові. В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч {я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі: а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому часах. б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. Увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про минулий час, у формі множини. Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи. В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей. Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсловом у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні. У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча. Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений: а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення. б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є додаток у знахідному відмінку). в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова. г) заперечним словом — дієсловами немає {нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, у поєднанні з неозначеною формою дієслова В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. При неозначеній формі дієслова може вживатися частка би (б). За допомогою інфінітивних речень виражають: бажання, запитання, категоричність твердження, мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні. Іменні: номінативні. Залежно від того, пояснюється головний член друго рядними членами речення чи ні: поширені; непоширені. Номінативні – головний член виражений іменником або субстантивованим словом у формі називного відмінка, також і словосполу ченням, головне слово якого стоїть у формі називного відмінка. Стверджують наявність або існування предме та чи явища, названого головним чле ном. За значенням: буттєві, що виража ють наявність названого предмета чи явища: пісок; вказівні містять вказівку на названий предмет чи явище: ось моя манкіровка.Поширені–підмет+ означузг

Неповними називаються речення, у яких пропущено один або кілька членів речення, необхідних для цілісної граматичної структури.Бджола жалить жалом, а люд.-словом.Цей пропуск добре відчутний, а відсутні члени речення можна легко відновити.
Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні. У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися. У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні. В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире.

 

26. Поняття про ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Явище відокремлення у структурі речення. Вираження напівпредикативності в ускладненому реченні. Вставні і вставлені конструкції. Звертання. Ускладнені речення не належать до самостійних синтаксичних одиниць. Це монопреднкативні структури, тому вони за граматичною будовою є простими реченнями. Складні ж речення поліпредикативні. У сучасній синтаксичній теорії єдиного визначення УР немає.

УР пов'язується з напівпредикативністю і особливим синтаксичним значенням, близьким до предикативності. Напівпредикативність — це додаткове до основного висловлювання повідомлення про співвіднесеність висловлюваного до дійсності, спосрігається насамперед у відокремлених означеннях.Наявність напівпредикативності в УР дозволяє визначати позицію ускладнених речень як проміжну між простими і складними структурами. Так, ближчими до простих є речення, ускладнені однорідними членами та звертаннями, речення зі вставними і вставленими структурами, а з відокремленими членами — стоять ближче до складних. (стоять дерева – 1 предикативність. Стоять дерева. Вони є німі і сірі – 2. Стоять дерева, німі і сірі – 1,5)._

Характеризуються особливою інтонацією, що на письмі передається через розділові знаки.

Однорідні члени Однорідні члени речення мають диференційні ознаки: позицію одного члена речення; пов'язані сурядним зв'язком; відносяться до одного із членів речення; часто мають однакові морфологічні форми івиражають однотипні поняття. Сполучники: а) єднальні мають характер переліку, який забезпечується перелічувальною інтонацією; б) градаційні сполучники не тільки... а й, хоч і... але, не так і... як і забезпечують градаційні відношення, тобто посилення наростання чи, навпаки, послаблення значення другого компонента по відношенню до першого; в) розділові. Нерідко супроводжуються узагальнюючими словами.

Означення: а) однорідні (встановлюють перелік ознак предмета чи характеризують його з одного. здебільшого колір, розмір, стоять після означуваного слова); б) неоднорідні (виражають різні родові поняття).

Відокремлені члени - Це смислове та ритмічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їхнього значення у семантико-граматичній структурі речення.

Можна трансформувати в підрядну частину складного речення чи в окреме просте речення. Відокремлюються тільки ті другорядні члени, що не мають тісних синтаксичних звязків з словоформами, до яких належать (не відокремлюються, наприклад, прямі додатки).

Означеннями Відокремленими можуть бути непоширені і поширені узгоджені та неузгоджені означення, які у реченні виділяються з смислового боку та інтонаційно. Відокремлення означень залежить від кількох чинників: від категоріальних властивостей означуваних слів і означень, від ступеня поширеності означень, від їхньої позиції щодо означуваного слова тощо.

Відокремлюються у таких випадках: коли означуване слово виражене займенником; дієприкметник і весь зворот у постпозиції, або у препозиції, якщо віддалений; означення у постпозиції, якщо перед означуваним словом вже є означення; неузгоджене, що вживається поряд з узгодженим тощо.

Обставни Відокремлюватися можуть обставини: а) виражені дієприслівниковими зворотами, одиничними дієприслівниками; б) прислівниками та іменниками в непрямих відмінках у таких випадках: можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини; обставини з допустовим значенням тощо.

Відокремлені означення та обставини способу дії, міри і її ступеня можуть мати порівняльне значення і приєднуватися до основного речення за допомогою сполучників як, мов, мовби, мовбито, немовбито, наче, наче.

Додатки Відокремлені додатки — це виділені інтонаційно (па письмі — пунктуаційно) відмінкові форми іменників з прийменниками (крім, опріч, за винятком, замість, на відміну від) або прислівниковими сполученнями, що мають значення включення, винятку, заміни. Відокремлені додатки не мають об'єктних значень, не пов'язані з дією як предмет, на який переходить дія або який є результатом дії, і сам термін «відокремлені додатки» також умовний. Не всі граматисти визнають наявність «відокремлених додатків». Слід визнати те, що підстава для виділення їх не стільки внутрішня, смислова, скільки зовнішня.

Вставні і вставлені конструкції Слова, словосполучення, речення, які граматично не пов'язані з членами речення, надають, йому чи окремим його членам різних смислових відтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення.

Не вступають з іншими словами в реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв'язок. характеризуються відносною відокремленістю.

За смисловою функцією: а) вставні слова і словосполучення,щ о виражають модальну оцінку: впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, вірогідність — безумовно, звичайно; виражають почуття людини у зв'язку з повідомленням: радість, здивування, співчуття, застереження тощо — на щастя; привертають, активізують увагу співрозмовника — чуєте, знаєте; вказують на джерело повідомлення — як кажуть; допомагають упорядкувати думки, пов'язати їх між собою — по-перше, зрештою; виражають емоційність вислову, підкреслюють експресивність — пробачте, легко сказати. Пов'язуються переважно з загальним змістом усього речення, суб'єктивне ставлення мовця до висловленої думки.

б) вставлені конструкції не мають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв'язок та послідовність думок тощо. Вставлені конструкції роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, які доповнюють, уточнюють зміст усього речення чи окремого його члена, а у зв'язку з цим вони не можуть починати речення, тому переважно стоять у середині, в кінці. З основним реченням граматичного зв'язку не мають. Це бувають окремі слова, словосполучення, прості і складні речення. Вони приєднуються до основного. Головою в такт мелодії кивав (Це взагалі була його питома риса)... (Рил.).

Звертання Слово або сполучення слів, які називають того (що) — особу, предмет, до яких звернена мова, називається звертанням.Основна функція — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань часто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю. Виражається кличним відмінком у формі однини чи множини. За формою вираження звертання поділяються на непоширені і поширені. Можуть утворювати синонімічні ряди.

Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: Чого ти, сину, став такий смутий. Своєрідний тип звертання становлять вокативні (звертальні) речення, які, називаючи адресата, передають модальне або емоційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! - оклик; Ех, ти, Векша, Векша! Що ж ти так!... — осуд.

 

27. Складне речення як синтаксична одиниця. Основні класифікації складних речень. Поняття про складносурядне речення, його структурно семантичні типи. Розділові знаки у складносурядних реченнях. Складне речення — речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність. Характеризується сукупністю ознак: 1) поліпредикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.

Поліпредикативніст ь складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, організуючих центрів, які співвідносяться з простими реченнями, поєднаних в єдине ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двокомпонентним, або двочленним.

Структурна схема, яка проявляється в тому, що складне речення у порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію. На відміну від простого складне речення будується не із слів і словосполучень, а із предикативних одиниць, своєю будовою подібних до простого речення, хоч загалом і відмінних від нього, які розташовуються у складі складного речення за певною схемою.

Третя ознака складного речення — семантична й інтонаційна цілісність, завершеність — виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної й інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення, а взяті окремо, вони звичайно не характеризуються семантичною завершеністю. Тільки складне речення в цілому, характеризуючись семантичною завершеністю, має і свою інтонацію завершеності, інтонацію кінця, що зосереджується на кінцевих словах останньої предикативної частини.







Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 1685. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Уравнение волны. Уравнение плоской гармонической волны. Волновое уравнение. Уравнение сферической волны Уравнением упругой волны называют функцию , которая определяет смещение любой частицы среды с координатами относительно своего положения равновесия в произвольный момент времени t...

Медицинская документация родильного дома Учетные формы родильного дома № 111/у Индивидуальная карта беременной и родильницы № 113/у Обменная карта родильного дома...

Основные разделы работы участкового врача-педиатра Ведущей фигурой в организации внебольничной помощи детям является участковый врач-педиатр детской городской поликлиники...

Ситуация 26. ПРОВЕРЕНО МИНЗДРАВОМ   Станислав Свердлов закончил российско-американский факультет менеджмента Томского государственного университета...

Различия в философии античности, средневековья и Возрождения ♦Венцом античной философии было: Единое Благо, Мировой Ум, Мировая Душа, Космос...

Характерные черты немецкой классической философии 1. Особое понимание роли философии в истории человечества, в развитии мировой культуры. Классические немецкие философы полагали, что философия призвана быть критической совестью культуры, «душой» культуры. 2. Исследовались не только человеческая...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия