1. Закон України ”Про міліцію” від 20 грудня 1990 р.// Відомості Верховної Ради України (далі – ВВР). – 1991. – № 4.
2. Закон України “Про державну податкову службу в Україні”/ Нормативні акти України щодо охорони правопорядку. – К: Логос, 1998. – С.544.
3. Наказ ДПА України № 411 від 26 серпня 1998 р. “ Про затвердження Настановлення по організації професійної підготовки працівників податкової міліції Державної податкової адміністрації України”. Додаток 1. – С. 8-9.
4. Бернштейн Н.А. Нариси по фізіології рухів і фізіології активності. – М.: Медицина, 1966. – 349 с.
5. Буданов А.В. Обучение сотрудников правоохранительных органов тактике и приемам личной безопасности при решении профессиональных задач (на опыте США). М.: Академия МВД России, 1996. – С. 80.
6. Буданов А.В. Педагогика личной безопасности сотрудников ОВД: Учебно-методическое пособие. – М.: РИО МВД, 1996. – С.42.
7. Білоус В.Т., Шамрай В.О., Чабан В.П., Жарікова О.Ю., Кочетов В.І., Проценко Т.О., Типові дії працівника податкової поліції (міліції). – Київ: Логос, 1997.
| Список рекомендованої літератури: Основна:
1. Меньшиков В. В., Волков Н.И. Биохимия. – М.: Физкультура и спорт, 1986. – 384 с.
2. Яковлев Н.Н. Биохимия. – М.: Физкультура и спорт, 1974. – 344 с.
3. Стеценко О.В., Шевченко Ф.Д. Хімія і основи біохімії. - К.: Радянська школа, 1967. - 443 с.
4. Волков Н.И., Несен Э.Н., Осипенко А.А., Корсун С.Н. Биохимия мышечной деятельности. – Киев: Олимпийская литература, 2000. – 504 с.
5. Сопін Є.Ф. Литвиненко А.Р. Біологічна хімія. – К.: вища школа. – 1972. – 198 с.
Допоміжна:
1. Анисимов А. А., Леонтьева Л. И. Основы биохимии. – М.: Высшая.шк, 1985. – 803 с.
2. Киорре Д.Г., Мызина С.Д. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1998. – 479 с.
3. Стеценко О.В., Шевченко Ф.Д. Хімія та основи біохімії. – К.: Радянська школа, 1967. – 245 с.
4. Проскурина И.К. Биохимия. – М.: Владос-Пресс, 2001. – 236 с.
5. Степанова В.М. Молекулярная биология. Структура и функции белков. – М.: Высшая школа, 1996. – 334 с.
6. Филиппович Ю.Б. Основы биохимии. М.: Высшая школа, –1985. - 503 с.
|
Реферат
на тему:
„Біохімічна характеристика розтренованості, тренованості та перетренованості”
Зміст
1. Біохімічні зміни в організмі при розтренованості й перетренованості
2. Фізичні навантаження, адаптація й тренувальний ефект
3. Закономірності розвитку біохімічної адаптації й принципи тренування
4. Оборотність адаптаційних змін при тренуванні
5. Циклічність розвитку адаптації в процесі тренування
6. Список використаної літератури
1. Біохімічні зміни в організмі при розтренованості й перетренуваності
Всі біохімічні зміни, що виникають в організмі людини в процесі спортивного тренування й спрямовані на його швидке пристосування до умов підвищеної м'язової діяльності, наступають у різний час й у певній послідовності.
При систематичних заняттях фізичними вправами організм найбільше швидко адаптується до тривалої роботи (аеробні процеси, що супроводжуються нагромадженням глікогену). Потім відбувається збільшення м'язової маси за рахунок інтенсивного синтезу структурних м'язових білків (в основному міозину) і активація анаеробных процесів гліколізу. І, нарешті, у м'язах накопичується підвищений зміст креатинфосфату.
Розтренованість - такий стан тренованого організму, при якому його підвищені біохімічні й фізіологічні можливості повертаються до вихідного рівня. Цей зворотний процес спостерігається при повнім припиненні занять фізичними вправами.
Біохімічні зміни, що наступають в організмі спортсменів при розтренваності, по послідовності зовсім протилежні тренувальним біохімічним зрушенням.
Після припинення спортивного тренування в організмі найбільше швидко повертається до вихідного рівня зміст креатинфосфату, потім інтенсивність реакцій гліколізу, зміст глікогену й структурних білків м'язів, і в останню чергу знижується інтенсивність аеробних процесів.
Отже, в організмі, що тренується, найбільше швидко розвиваються й довше всього зберігаються біохімічні зміни, характерні для такої якості рухової діяльності, як витривалість до тривалої роботи. Найбільше повільно розвиваються й зберігаються протягом самого короткого проміжку часу біохімічні основи швидкості й швидкісної витривалості. Сила як якість рухової діяльності займає при цьому проміжне місце.
Перетренування - такий стан організму спортсменів, при якому наступають глибокі біохімічні зрушення, що супроводжуються порушенням діяльності центральної нервової системи, органів кровообігу, частково органів подиху, травлення й різким зниженням рухової якості - витривалості.
Стан перетренованості розвивається найчастіше у висококваліфікованих або юних спортсменів з нервовою системою слабкого типу при неправильній організації тренувальних занять: недотриманні поступовості в підвищенні обсягу й інтенсивності навантажень, відсутності достатнього відпочинку після максимальної роботи.
Перетренування спортсменів часто спостерігається перед відповідальними змаганнями в період форсованого тренування.
РУХОВІ ЯКОСТІ
На різних етапах фізичного розвитку людини рухові якості виявляються в різному ступені, одні превалюють, інші знаходяться в пригноблюваному або недорозвиненому стані (залежно від віку). На всіх етапах фізичного розвитку людини необхідно підтримувати оптимальне співвідношення рівня розвитку всіх рухових якостей (для цього слід акцентувати фізичне виховання на стимулювання розвитку відстаючих від вікових стандартів рухових якостей).
Сила і її різновиду
Сила - це здатність людини долати зовнішній опір за рахунок м'язових зусиль.
Сила характеризується ступенем напруги, яку можуть розвинути м'язи (при скороченні - долаючий режим, при подовженні - поступливий режим). Види прояву силових можливостей:1. Максимальна сила (характеристика).2. Вибухова сила (характеристика).3. Силова витривалість (характеристика).Режими прояву силових можливостей:1. Скорочення м'язових волокон (долаючий режим).2. Подовження м'язових волокон (поступливий режим).3. Збереження постійності довжини м'язових волокон (статичний або ізометричний режим).4. Зміна довжини м'язових волокон (чергування подовження і укорочення волокон - динамічний режим). Характеристика силових можливостей м'язів рук і плечового поясу або ніг по величині (ОСВ - величина максимальної сили, ділена на вагу людини) - порівняння силових можливостей людей різної підлоги і віку, тобто кількість сили на 1 кг ваги тіла.
Біохімічні особливості прояву силових можливостей
З біохімічних позицій м'язова сила визначається, перш за все, кількістю і властивостями скоротливих білків м'язів (міозину), в клітках яких і відбувається ресинтез АТФ. Збільшення силового компоненту при тренуванні приводить до збільшення як скоротливого білка м'язів (міозину), так і виконуючого опорну функцію і має безпосереднє відношення до розслаблення м'язів - міостроміна.
Будучи скоротливою речовиною м'яза, міозин, разом з тим, виконує і ферментатівную функцію, будучи ферментом, що розщеплює основне джерело енергії м'язового скорочення - АТФ і, отже, здійснюючим мобілізацію хімічної енергії і перетворення її в механічну енергію м'язового скорочення.
Засоби і методи розвитку силових можливостей
Засоби розвитку силових можливостей - виконання вправ:
1) - з тим, що обтяжить (штанга, гантелі, обтяжать через блоки),
2) - з опором (різні види амортизацій - гумові, пружинні - тренажер Мертенса-Хюттеля), №1,2 - ізотонічні вправи - тобто вправи із зміною довжини м'язів - динамічний режим.
3) - ізокинетічеськіє вправи на ізокинетічеськіх тренажерах (вправи з постійним опором на всіх ділянках траєкторії рухів),
5) - комбінації вищенаведених засобів в різній послідовності залежно від поставлених задач тренування,
Спрямованість вправ.
Для розвитку максимальної сили м'язів - ті, що обтяжать і опори повинні складати 90-95% і 100% від максимально можливих.
Для розвитку силової витривалості - величина опорів і обтяжать повинна складати 60-70%, 70-80% від максимально можливих.
Виконання вправ з опором нижче 60% від максимуму приводить лише до стомлення без вираженої спрямованості розвитку силових можливостей і може бути використане в практиці лікувальної гімнастики в післяопераційний або посттравматичний періоди.
Методика виконання вправ.
1. Повторний метод (в основному для розвитку максимальної або вибухової сили).
2. Інтервальний метод (для розвитку силової витривалості).
3. Серійно-інтервальний метод (комбінація повторного і інтервального методів - для розвитку всіх різновидів силових можливостей).
4. Кругове тренування з включенням всіх вищенаведених методик з додаванням ізометричних вправ і чергуванням навантажень на м'язи рук і плечового поясу, м'язи ніг і тулуби, а також - включенням вправ направлених на розслаблення і розтягання м'язів і розвиток гнучкості.
Рухова якість швидкості
Швидкість характеризується здатністю людини скоювати рухові дії за мінімально можливий відрізок часу.
Основні види прояву швидкості:
1. Час простої рухової реакції (час від виконавчої команди до виконання простої рухової дії).
2. Найшвидше виконання одиночного руху (тобто швидкість скорочення м'яза, від початку руху до його закінчення).
Якість швидкості виявляється при виконанні будь-яких рухових
дій за найкоротший час.
Прояв швидкості впродовж якого-небудь тимчасового відрізка (більше 8,0 з) характеризується швидкісною витривалістю (іноді застосовується термін «спринтерська витривалість»). Досвідченим шляхом встановлено, що підтримувати максимальний темп рухів і швидкість виконання рухів людина здатна впродовж 8.0 з (на прикладі спринтерського бігу). Триваліше виконання рухових дій в максимально можливому темпі вимагає прояву швидкісної витривалості.
Будь-яка форма прояву швидкості має в своїй основі ту або іншу координацію в скороченні м'язів і діяльності вегетативних функцій, сформовану по механізму умовного рефлексу.
Для здійснення максимальної швидкості рухів потрібна також психологічна готовність до концентрації вольових зусиль в певному напрямі.
Біохімічна основа швидкості і швидкісної витривалості
Швидкість м'язового скорочення, перш за все, залежить від швидкості і потужності мобілізації хімічної енергії в м'язовому волокні і перетворення її в механічну енергію скорочення. Отже, швидкість скорочення м'яза в значній мірі залежить від швидкості передачі збудження з нерва в м'яз, звільнення і подальшого розщеплювання АТФ. Очевидно, що якість швидкості знаходиться залежно від вмісту АТФ в м'язах і від швидкості її розщеплювання у момент надходження в м'яз рухового імпульсу. Разом з тим, швидкі рухи припускають часту зміну м'язових скорочень і розслаблень. Для розслаблення м'язи і можливості подальших скорочень необхідне більш менш повне відновлення, ресинтез АТФ, витраченої у момент скорочення. Повне витрачення АТФ не тільки виключає можливість продовження скоротливої діяльності, але і перешкоджає розслабленню м'яза, який впадає в стан контрактури. Отже, якість швидкості і швидкісної витривалості біохімічно визначається також швидкістю ресинтеза АТФ в проміжках між м'язовими скороченнями.
Інтенсивність обміну речовин під час переходу м'язів із стану спокою до діяльності зростає більш ніж в 1000 разів і цей процес неможливо забезпечити за рахунок кисню повітря вдихаємого людиною. Ресинтез АТФ при такій потужності роботи забезпечується виключно анаеробними реакціями. Це відновлення АТФ за рахунок перенесення на продукти її розпаду фосфатних груп з фосфокреатіна («фосфокреатіновий механізм») і розщеплювання вуглеводів до молочної кислоти, в процесі якого утворюються багаті енергією фосфатні групи, переносимі потім на продукти розпаду АТФ («гліколітічеській механізм»).
Засоби і методи розвитку швидкості і швидкісної витривалості
Засоби - виконання основної рухової дії і егоакцентіруємих фаз з максимальною можливою швидкістю. Виконання рухових дій в максимально можливому темпі (як цілісного рухового акту, так і його компонентів), Спрямованість вправ. Для розвитку швидкості вправи повинні виконуватися тривалістю до 8с. з повним відновленням ЧСС.
Для розвитку швидкісної витривалості вправи повинні за тривалістю перевищувати основний акт, або ж бути менше за часом, але кожне повторення повинне виконуватися на фоні недовосстановленія ЧСС,
Методика виконання вправ.
1. Повторний метод (для розвитку швидкості).
2. Інтервальний метод (для розвитку швидкісної витривалості).
3. Повторно-інтервальний метод (для розвитку швидкісної витривалості).
4. Метод змагання (переважно як контроль).
Контроль за рівнем швидкості і швидкісної витривалості здійснюється до і на всіх етапах тренування, як за оцінкою рухової якості швидкості, так і по результативності цілісної рухової дії (наприклад, загального результату на дистанції).
Рухова якість витривалості і її різновиду
Витривалістю називається здатність людини виконувати рухову діяльність в перебігу довгого часу без зниження заданої інтенсивності під впливом стомлення.
Види стомлення: загальне, локальне.
Стомлення може бути: фізичним, емоційним, розумовим, сенсорним.
Фази стомлення:
1. Відсутність стомлення на початкових етапах рухової (м'язової) діяльності.
2. Компенсоване стомлення або стійкий стан працездатності (за рахунок рухових перемикань, зміни техніки рухів, включення мишц-синергистов, включення в діяльність інших постачальників енергії, мобілізації вольових зусиль і ін.).
3. Декомпенсированноє стомлення і зниження заданої інтенсивності рухової діяльності. љ
Види витривалості:
1. Витривалість аероба (виявляється до ЧСС 25-26 за 10с). '
2. Анаеробна витривалість (при ЧСС понад 28-30 за 10с). Змішані види витривалості:
3. Аероб-анаеробна витривалість.: 4. Витривалість анаеробно-аероба.
Поняття про поріг анаеробного обміну (ПАНО), тобто моменті включення при м'язовій діяльності анаеробних постачальників ресинтеза АТФ.; При 60-70-80% енергозабезпечення за рахунок аероба ресинтеза АТФ ми говоримо про прояв аероб-анаеробної витривалості. Потім % анаеробного ресинтеза АТФ може перевищувати аероб і більшою мірою в цьому випадку виявляється витривалість анаеробно-аероба.
Таким чином, слід зазначити, що коли йдеться про витривалість, необхідно конкретизувати який саме вид витривалості мається на увазі у кожному конкретному випадку.
Особливо слід зупинитися на т.з. загальної витривалості, під цим терміном розуміють здатність людини тривалий час виконувати різні, навіть значно відмінні один від одного види рухових дій, на рівні помірної або малої інтенсивності.
Ця витривалість має в своїй основі спільність вегетативних зрушень, що виникають в організмі при різних видах м'язової діяльності і здатність організму пристосовуватися до тривалого виконання будь-якого виду рухової діяльності завдяки пластичності нервово-м'язових зв'язків.
1. Координації протікання процесів збудження і гальмування в ЦНС.
2. Координації м'язів, що скорочуються, з можливістю оптимального ступеня розслаблення.
3. Залучення в роботу тільки необхідних для даного руху груп м'язів при розслабленні м'язів не беруть участь в забезпеченні руху.
5. Відповідного темпу і динаміки кожного м'язового скорочення при оптимальній інтенсивності протікання при цьому процесів обміну речовин в м'язі.
6. Відповідності між інтенсивністю, характером роботи і діяльності систем кровообігу, дихання, виділення, гормональної діяльності.
Біохімічні основи прояву витривалості
Початковий, пусковий період всякої м'язової діяльності незалежно від інтенсивності супроводжується анаеробним ресинтезом АТФ.
Проте у міру продовження роботи (якщо вона не буде короткочасній, максимальній потужності) анаеробний ресинтез АТФ поступово зміняється аеробом. При цьому піддаватися окисленню можуть як вуглеводи, так і ліпіди, а також продукти їх розпаду (молочна, піровиноградна кислоти, гліцерин, жирні кислоти, ацетонові тіла) і продукти дезамінірованія амінокислот (а-кетокислоти), В процесі окислення аероба цих речовин утворюються нові багаті енергією фосфатні групи, переносимі потім на продукти розщеплювання АТФ з відновленням останньої. Виходячи з цього, можна констатувати, що, з біохімічних позицій, витривалість, перш за все, визначається потенційними можливостями окислювальних процесів (дихального фофорілірованія) аеробів і величиною енергетичних запасів організму, його енергетичним потенціалом.
Засоби і методи розвитку витривалості
Засоби розвитку різних видів витривалості - виконання циклічних вправ всіма методами:
1. Рівномірний або дистанційний (переважно для розвитку витривалості аероба).
2. Повторний (переважно для розвитку швидкісної і анаеробної витривалості),
3. Змінний (для розвитку всіх видів змішаної витривалості).
4. Інтервальний (для розвитку всіх видів витривалості).
6. Види повторно-інтервального і змінно-інтервального методів (для розвитку всіх видів змішаної витривалості),
6. Змагання або контрольний.
Спрямованість вправ на розвиток того або іншого виду витривалості при виконанні циклічних вправ визначається: їх інтенсивністю (по ЧСС), тривалістю, кількістю повторень, тривалістю і видом (активним, пасивним) відпочинку між повтореннями.
Методика виконання вправ.
Залежно від специфіки рухової діяльності і підготовленості людини, вправи повинні виконуватися до настання ознак декомпенсированного стомлення. Закінчувати виконання вправ слід при значному зниженні швидкості і настання несприятливих змін в техніці рухових дій.
На початкових етапах підготовки спортсменів більше уваги надається витривалості аероба (базової). У міру наближення до змагань основна увага концентрується на розвитку спеціальної витривалості.
Здійснюється на всіх етапах тренування по всіх видах витривалості. Спеціальні тести і спортивні проби залежно від спеціалізації спортсменів.
Контроль загальної витривалості - тест Купера (широко застосовується для характеристики загальної підготовленості людей різного віку).
Рухова якість спритності
Спритність - це здатність в максимально короткий термін раціонально справитися з новою, несподівано виниклою руховою задачею.
Про ступінь спритності можна судити по тому, наскільки успішно розв'язується нестандартна рухова задача, наскільки виконувані рухові дії відповідають ситуації, що склалася в даний момент. Якість спритності дуже тісно пов'язана з повноцінним сприйняттям, ініціативністю, швидкістю і точністю рухових реакцій.
Фізіологічні основи появи спритності
З фізіологічної точки зору, спритність обумовлюється великим і різноманітним запасом умовно-рефлекторних зв'язків, характерних для даних споріднених форм рухової діяльності людини і охоплюючих функцію першої і другої сигнальних систем.
Розвивати спритність - це значить всіляко збільшувати число різноманітних рухових умовних рефлексів, розвивати і заглиблювати узагальнювальні властивості другої сигнальної системи за допомогою рішення несподіваних задач в нових ситуаціях. Таким чином, слід добиватися поліпшення здатності ЦНС до освіти і синтезу тимчасових зв'язків. Тренувати спритність - це підвищувати треніруємость ЦНС.
Сприйняття в значній мірі залежить від попереднього досвіду. Чим ширше досвід в даній області, тим легше і виразніше протікає сприйняття, тим ширший набір можливих продовжень початої серії рухових дій. Таким чином, одним з істотних компонентів в прояві спритності буде у відповідь реакція з вибором.
Із швидкістю реакції тісно зв'язана інша її ознака - точність. Точною називається реакція, яка цілком відповідає вимогам ситуації, що склалася. Точна реакція припускає і точні рухи.
Кажучи про швидкість реакції слід мати на увазі саме швидкість відповіді на виниклу ситуацію, тобто час, що протікає від моменту появи подразника до початку дії, а не швидкість найбільш у відповідь руху.
1. Спритність, що проявляється з предметами (метання і лов, маніпуляції з предметами - «ручна умілість»).
2. Спритність проявляється в зміні пози (встати, лягти, сісти).
3. Спритність проявляється в різних видах пересувань (ходьба, біг, лазіння, повзання, подолання перешкод).
4. Спритність проявляється в руховій діяльності ссопротівленіямі (перетягування, перештовхування, виривання з рук суперника предмету, елементи боротьби, фехтування, боксу).
6. Спритність проявляється в командних діях, що вимагають тактичної узгодженості (всі види командних ігор).
Засоби і методи розвитку спритності
Засоби. Виконання вправ із змінними умовами, рухомі і спортивні ігри, подолання смуги перешкод, метання і лов предметів, стрибки, збереження рівноваги і т.п. Спрямованість вправ повинна забезпечувати концентрацію уваги на виконання різноманітних рухових дій. Не рекомендується виконувати вправи на фоні стомлення.
Методика.
Індивідуальне і групове виконання вправ з акцентом на точність рухових дій і швидкість виконання. Рухомі і спортивні ігри.
Контроль.
На всіх етапах підготовки по наперед розроблених контрольних вправах з реєстрацією часу і результативності виконання.
Рухова якість гнучкостіі
Гнучкість визначається найбільшою величиною амплітуди рухів ланок людського тіла у різних напрямах. Межі можливого розмаху рухів залежать як від анатомічних особливостей суглобів і оточуючих їх тканин, так і від функціонального стану нервової системи робить вплив на тонус мускулатури, а також від здібності м'язів до розслаблення.
1. Активна гнучкість або рухливість в суглоба
2. Пасивна гнучкість або рухливість в суглобах. Активна рухливість, при якій амплітуда рухів забезпечується активною тягою м'язів, менше так званої пасивної рухливості, що викликається зовнішніми силами.
Анатомо-фізіологічні основи прояву гнучкості
Оцінюючи чинники, що забезпечують великий або менший ступінь гнучкості, слід підкреслити значну роль ЦНС регулюючої координацію функцій м'язів антагоністів, тонус і активне розслаблення м'язів.Кінець кінцем гнучкість залежить від характеру скорочення і розслаблення м'язів-антагоністів і ряду морфологічних чинників, що обумовлюють об'єм рухів в суглобі.
При виконанні цілісних рухових дій амплітуда рухів ніколи не досягає крайніх меж рухливості в суглобах. Рухи звичайно протікають в якійсь середній зоні і дуже рідко досягають граничних амплітуд, оскільки останні вимагають великих м'язових зусиль і є неекономічними. Чим більше величина можливого розмаху рухів (пасивної гнучкості), тим більше діапазон середньої «робочої» рухливості суглоба.
Засоби і методи розвитку гнучкості
Засоби.Виконання вправ індивідуальне і в парах (для розвитку пасивної гнучкості). Використовуються гімнастичні палиці, гумові амортизації, мати, шведська стінка і ін. Спрямованість вправі.Досягнення великої амплітуди рухів для розвитку активної гнучкості, доведення рухливості в суглобі до крайніх положень і утримання кінцівок в цих положеннях для розвитку пасивної гнучкості.Методика.Вправи виконуються послідовно для розвитку гнучкості всіх суглобів тіла (для рук, плечового поясу, шиї і тулуба, ніг), потім акцентовано для суглобів в яких виконуються рухи при спеціалізованих рухових діях. Спочатку - вправи для розвитку активної, потім - для розвитку пасивної гнучкості.Контроль. Здійснюється за допомогою гоніометрів або контрольних вправ (нахили, шпагат, прокручування рук в плечових суглобах і т.д.).
ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЯКІСНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РУХОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.
Якості швидкості, сили, витривалості, спритності і гнучкості не виявляються ізольований, а є лише складовими компонентами, що характеризують ту або іншу рухову діяльність і, можливо, що виявляються в ній більшою чи меншою мірою.
Кожне м'язове скорочення завжди протікає хоча б з мінімальною напругою і має визначені швидкість і тривалість. Для прояву спритності потрібна різною мірою і сила і швидкість і гнучкість.Глибока основа взаємозв'язку лежить у тому, що кожна з розбираних якостей, хоча і що мають свої специфічні особливості, є функцією все того ж нервово-м'язового апарату.Протікання фізіологічних і біохімічних процесів при м'язовій діяльності є єдиним процесом.
ПРИНЦИП РУХОВИХ ПЕРЕМИКАНЬ ЯК ОСНОВА ТРИВАЛОЇ ПІДТРИМКИ ВИСОКОГО РІВНЯ ЗАГАЛЬНОЇ І СПЕЦІАЛЬНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
Перемикання з одного виду діяльності на іншій дозволяє тривалий час успішно виконувати задану рухову діяльність.
Це пов'язано із збудженням різних рухових центрів вЦНС, з включенням в енергозабезпечення різних постачальників енергії, з виключенням монотонності роздратувань ЦНС.
Наприклад, для першого випадку - чергування вправ, направлених на розвиток максимальної м'язової сили і - гнучкості (зокрема, розтягування м'язових волокон), для другого - використовування занять відволікаючими видами спорту під час відпочинку - плавання, спортивні ігри і ін.
Крім того, цей принцип може використовуватися як слабкий відволікаючий чинник при виконанні професійної діяльності інженера - музичний фон, зміни кольору освітлення. Такі відволікаючі «перебивання» приводять до короткочасних відвернень уваги, але, в цілому сприяють її загальній підтримці на високому рівні продуктивності (створюючи умови для короткочасного відпочинку збуджених ділянок кори великих півкуль головного мозку).
Виявлення і створення оптимальних умов для результативної творчої діяльності
У зв'язку з вищевикладеним, кожен творчий працівник повинен вивчити за яких умов продуктивність його праці найбільш результативна і, надалі, намагатися створити для себе такі умови.Так, одні люди добре працюють наодинці, інші, навпаки - у присутності колег. Одні вважають за краще працювати в тиші, інші – у супроводі якої-небудь музики. Одні здатні усидливо працювати тривалий час, іншим необхідні «перебивання» (розмови з колегами, відвідини «курилки», бібліотеки і т.п.). Одні працюють краще на початку робочого дня, інші - в його кінці, або, навіть, залишаючись на робочому місці після роботи, а треті, взагалі,
Виявивши такі умови для себе, кожен творчий працівник повинен прагнути відтворити їх для загальної високої результативності своєї професійної діяльності.При цьому, те, що веде значення має його мотивація, тобто орієнтованість на високопродуктивну працю. Якщо ж працівнику доводиться виконувати не властиві йому функції (шефська допомога іншим організаціям, робота по прибиранню території, виконання технічної роботи по іншій спеціальності і т.п.) правильної орієнтованості на високопродуктивну професійну діяльність сформувати або украй скрутно, або, взагалі, не представляється можливим.
КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДЕЙ
Нормативні вимоги до фізичного розвитку на різних етапах вікового розвитку людей (загальноприйняті співвідношення: зростання-вага, ЧСС у спокої).
Суб'єктивні оцінки і об'єктивні показники стану загальної працездатності людини. Проба Летунова, ортостатична проба, проба із затримкою дихання, проба Ромберга, (вестибулярна стійкість), проба швидкості рухів (захоплення лінійки), тест Купера і т.п.Самоконтроль (самопочуття, вага, сон, апетит, бажання підтримувати рухову активність, бажання брати участь в змаганнях).
Інструментальні методики можна розділити на декілька груп
1. Характеристика рухових якостей людини по їх зовнішніх проявах, тобто реєстрація показників тестових вправ, ЧСС і реституції пульсу.
а) Сила в кг. З розрахунком відносної сили (тобто прояв сили на 1 кг ваги).
б) Витривалість різних видів по виконанню тестів-вправ при різних режимах ресинтеза АТФ:режим аероба - ЧСС 25-26 ударів за 10 з.аероб-анаеробний режим - ЧСС 27-28 -«-анаэробно-аэробный режим - ЧСС 29-30 -«-анаэробный і креатінфосфатний - ЧСС 31-32
в) Швидкість - це якість виявляється при діяльності максимальної інтенсивності до 8 з. Пробіжка 60 м. Розвиток високого темпу рухів. Швидкість рухової реакції (включення лампочки по сигналу, захоплення лінійки).
г) Спритність - утримання рівноваги, виконання складне координаційних вправ.
2. Реєстрація стану різних систем організму:
а) Газотранспортна система (спірометрія, газоаналізатор у спокої і при виконанні навантаження на велоергометрі).
б) Система органів кровообігу (ПЕКЛО у спокої і після навантаження; ЕКГ у спокої, в час і після навантаження).
в) Система органів виділення (аналізи сечі з характеристикою виконаного навантаження по наявності типових продуктів розпаду).
3. Гострі методи дослідження внутрішнього середовища організму:
а) Аналізи крові з подальшою характеристикою її складу і ступеня закисляння молочною кислотою.
б) Біопсія - характеристика складу м'язових волокон (червоних - швидких і білих - повільних).
Характеристика різних сторін рухової діяльності людини має сенс тільки тоді, коли вона в стандартних умовах багато разів повторюється, що дає можливість виявити динаміку стану організму в часі.
Бажане комплексне використовування різних методик досліджень.
КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ СПОРТУ
Існування різних видів класифікацій (за способами дій, по видах енергозабезпечення, по сезонності -літні і зимові види спорту).
Циклічні і ациклічні види спорту. Ігрові або ситуативні види спорту. Особисті і командні види. Швидкісно-силові види.
Єдиноборство. Складно-координаційні види (гімнастика, акробатика).
Важка атлетика, атлетична гімнастика. Технічні види спорту.
Комплекси вправ для фізичного виховання. Основна гімнастика. Лікувальна гімнастика.
Східні комплекси вправ (шиа-цу, різні ката східного єдиноборства). Багатоборства.
17. ВИБІР ВИДІВ СПОРТУ ДЛЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЛЮДЕЙ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП
Поняття про прикладні навики (ходьба, біг, стрибки, метання, плавання, ходьба на лижах, лазіння по канату).Види спорту сприяючі формуванню прикладних навиків: основна гімнастика, л/атлетика, плавання, лижний спорт.
Складно-координаційні види спорту: гімнастика, акробатика, стрибки у воду. Ігрові або ситуативні види спорту. Підбір видів спорту для фізичного виховання людей:
а) по індивідуальній схильності.
б) з потреби розвитку певних рухових якостей.
у) По медичних рекомендаціях з урахуванням віку (для зміцнення здоров'я, профілактики захворювань, лікування наслідків травм і захворювань).
Необхідність підтримки рухової активності для осіб всіх вікових груп (від гімнастики і купання новонароджених - до «бігу від інфаркту» і занять китайською гімнастикою осіб літнього віку).
IV. Аеробні вправи
Аеробні вправи типу помірної інтенсивної фізичної активності, які ви можете витримати більше, ніж просто кілька хвилин з метою поліпшення вашої фізичної форми. Фітнес і ваше здоров'я. "Аеробний" означає "у присутності, або кисень". Ви знаєте, що ви робите аеробні вправи, коли ваше серце калатало, і ви дихаєте швидше, ніж у спокої, але ви можете підтримувати діяльність протягом тривалих періодів часу. Ходьба, біг підтюпцем, їзда на велосипеді, танці, і плавання приклади видів діяльності, які можуть бути виконані аеробно.
Анаеробні, з іншого боку, означає "відсутність або без кисню". Анаеробні вправи виконуються в інтенсивності, що змушує вас вийти з дихання швидко і може бути стійкою лише недовго. Важка атлетика і біг приклади анаеробних вправ.
Різниця між аеробні та анаеробні вправи
Окремий вид діяльності може включати в себе елементи як аеробні так і анаеробні вправи. Наприклад, інтервальні тренування, де ви виконуєте альтернативні цикли малої інтенсивності (аеробного) і високої інтенсивності (анаеробні) роботу протягом тієї ж тренування, мають елементи того й іншого. Також гра в теніс, де ви можете бігти в один момент (анаеробні), а потім перейти в менш агресивний стан протягом декількох хвилин (аеробіка).
Більшість видів діяльності, можуть бути виконані аеробно або анаеробно. Наприклад, ви можете ходити швидко на біговій доріжці на 5 км на годину і відчувати себе тепло і злегка захекавшись (аеробіка), або ви могли б бігти дуже швидко на 12 км на годину і відчувати себе дуже захеканий (анаеробні). Те ж саме при їзді на велосипеді, плавання, танці.
