МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ

 

Виробництво сільськогосподарськім продукції характеризується особливостями, що відображуються ціні на готовий виріб. Це стосується чинників, що найбільшою мірою впливають, на виробництво: природні умови, родючість землі, рівень механізації праці, особливості вирощу­вання культур, зберігання і транспортування продукції. Ці чинники відо­бражуються у розрахунку собівартості.

Існують три методи визначення ціни на сільськогосподарську про­дукцію (рис. 13) залежно від таких показників:

· собівартості;

· якості та взаємозамінності;

· попиту та пропозиції.

 

Залежно від собівартості. Визначення цін здійснюється відповідно до витрат підприємств АПК при виробництві продукції. Цитрати, від­несені п;і собівартість сільськогосподарської продукції, визначаються згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання со­бівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України під 23 квітня 1996 р. за №452.

Зазначені витрати групуються відповідно до їх економічного змісту за такими елементами:

· матеріальні витрати (без вартості зворотних відходів);

· втрати на оплату праці;

 

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фонді і нематеріальних активі;

· інші витрати.

Показники планової собівартості використовуються для визначення економічної ефективності виробництва, обгрунтування структури виробництва.

Плануванню собівартості продукції передує аналіз витрат за елемен­тами та статтями в попередньому періоді. Для аналізу беруться дані обліку й звітності, нормативні документи, матеріали спостережень, вив­чення та узагальнення досвіду господарств. Отримані результати вико­ристовуються для розробки заходів економії витрат і підвищення ефек­тивності виробництва у плановому періоді.

Базою для визначення планової собівартості продукції окремих куль­тур і виді» тварин с технологічні карти, де за статтями витрат на основі переліку передбачених технологією робіт, грунтово-кліматичних умов, обгрунтування норм виробітку, нормативів витрат праці, матеріальних і фінансових ресурсів і з урахуванням раціонального використання землі, основних фондів, застосування прогресивних агрозоотехнічних і органі­заційних заходів визначається загальна сума витрат виробництва (прямі витрати).

До собівартості продукції також включаються витрати па управлін­ня та обслуговування виробництва. У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних чинників: підвищення технічного рівня, комплексна механізація виробництва, упровадження прогресивних технологій, здійснення заходів поліпшення родючості грунтів, підвищення рівня використання виробничих ресурсів (машин, обладнання, худоби, кормів, добрив тощо), упровадження висо­копродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці.

Особливістю розрахунку собівартості продукції в АПК є те, що бе­руть її середній рівень за попередні роки (до п'яти років). Це дає змогу врахувати вплив різних чинників (зокрема природно-кліматичних умов).

До розрахованої собівартості додасться певний рівень прибутку, що планується підприємством з урахуванням податків, обов'язкових відра­хувань і платежів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підпри­ємства після сплати податків і обов'язкових платежів, розподіляється за основними напрямками:

 

· фонд споживання (переважно на стимулювання праці працівників);

· фонд розпитку та оновлення матеріально-технічної 6ачи;

· фонд ризику, призначеного для зменшення впливу різних чинникііі па кінцеві результати діяльності підприємства.

Рівень прибутковості розраховується у відсотках до собівартості виробленої продукції.

Залежно від якості та взаємозамінності. У розрахунку ціни цим ме­тодом визначається співвідношення цін за замінними видами продукції рослинництва та тваринництва. Базою взаємозамінності продукції за ви­дами береться виробництво культур на єдиній загальній площі. Оскільки споживачам потрібний увесь набір сільськогосподарських культур, то ціни на ці продукти встановлюються і метою зацікавити господарства виробляти їх повний набір. Це є істотним важелем вплину па територі­альну спеціалізацію різних регіонів.

Диференціація за сортами здійснюється з урахуванням якості та вро­жайності продуктів, їх сортів і категорій. Кінцева ціна встановлюється за допомогою системи знижок або надбавок.

Залежно від попиту та пропозиції. Ціна планується в кілька етапів. На першому етапі вивчається попит па певний продукту загальнодер­жавному або регіональному масштабі (залежно від виду продукту).

На другому етапі визначається можливий обсяг виробництва цього продукту та пропозиція його на споживчому ринку. Як попит, так і про­позиція плануються на майбутній період з розподілом на окремі періоди {місяці, тижні). Це дає змогу спрогнозувати їх з урахуванням споживан­ня окремих нидів продуктів за окремими періодами. Так, найбільший період споживання більшості овочів припадає на період масового їх зби­рання (вересень — листопад). Далі споживання цих продуктів па деякий час зменшується. У січні-лютому споживання цих продуктів зростає, а потім знову зменшується.

На четвертому етапі розраховується ціпа па продукти в період масо­вої їх реалізації з урахуванням якості, сортності, категорій та особливо­стей споживання продуктів в окремих регіонах. Вплив цього чинника враховується також при майбутньому розрахунку цін.

Па п'ятому етапі визначається цінова стратегія щодо певного виду продукту на майбутній період та встановлюються конкретні ціни з ура­хуванням усіх чинників, що впливають на них. Їх розміри конкретизу­ються за періодами всього строку реалізації.

Залежно під конкретної ситуації на підприємствах АПК за річними видами продукті застосовуються кілька або всі методи розрахунку ціни.