Коефіцієнт життєвості селян

Старіння сільського населення, а за таких обставин об’єктивно прогресує показник смертності, знижується коефіцієнт життєвості селян, скорочується середня тривалість життя. Кількість померлих сільських жителів по Україні збільшилася від 272,6 тис. чоловік у 1990 році до 301 тис. у 2000-му, або на 10,5%, а коефіцієнт смертності (кількість померлих на 1000 селян) підвищився від 17,2 до 19 %. Останній показник в усіх областях Лісостепу, крім Чернівецької й Тернопільської, де він нижчий від загальнодержавного рівня, значно вищий. У 2000 році, зокрема, у Вінницькій області він становив 21,9%, Київській – 22,7, Полтавській – 23,5, Сумській – 25,3, Харківській – 21,2, Хмельницькій – 22,1, Черкаській – 22,6, і найвищим був у Чернівецькій області – 27,8%.

Особливо інтенсивно зростає смертність чоловіків працездатного віку. За 1990–2000 роки у цілому в сільській місцевості України вона підвищилася в 1,5 раза і в 1,4 раза перевищує смертність працездатних жінок. І хоча є обнадійливою наявна тенденція щодо зниження дитячої смертності у всіх областях Лісостепу (табл. 1.87) досить високою залишається смертність новонароджених та немовлят до одного року. Так, смертність дітей віком до одного року в 2000 році з розрахунку на 1000 народжених у сільській місцевості більшості областей лісостепової зони була вищою, ніж у її міських поселеннях. Наприклад, у Київській області на 1000 народжених у міських поселеннях вісім випадків смертності немовлят віком до одного року, а в сільській – 10,4; у Полтавській – відповідно 7,3 і 8,9; Сумській – 11,5 і 16,2; Тернопільській – 10,9 і 13,2; Харківській – 11,1 і 12,0; Хмельницькій – 11,7 і 12,2; Черкаській – 9,9 і 11,3. І лише у Вінницькій та Чернівецькій областях випадків смертності дітей віком до одного року в міських поселеннях було більше, ніж у сільських, і становило відповідно 10,7 і 9,2 та 12,5 і 9,8.

За останні десять років (1991–2001) в усіх областях Лісостепу відчутно збільшилася питома вага сільських населених пунктів, у яких кількість померлих переважає кількість народжених. Так, у Вінницькій області вона підвищилася на 17% і становила 95%; у Київській цей показник зріс на 18% і досяг 96,8%, що є найвищим в Україні. У Хмельницькій, Полтавській, Сумській областях питома вага таких населених пунктів збільшилася на 20–22 % і в 2001 році становила відповідно 99,6; 94,4; 93,9 %, що також значно більше від загальнодержавного рівня – 88,4%. Досить швидкими темпами за останні десять років зростала питома вага таких населених пунктів у сільській місцевості Харківської (на 28%), Тернопільської (на 26%), Чернівецької (на 24%) і в 2001 році становила відповідно 92,6; 91,4; 60,1 %. Щоправда, питома вага таких населених пунктів у Чернівецькій області є найменшою не лише серед областей лісостепової зони, але й у цілому по Україні, за винятком Закарпатської області. У той же час Черкаська область хоча й має найнижчий показник зростання питомої ваги сільських населених пунктів, у яких кількість померлих перевищує кількість народжених (14%), водночас їхня питома вага в 2001 році становила 96,4%, що є одним із найвищих показників не тільки своєї природноекономічної зони, але й України у цілому.

Зростання рівня смертності із зниженням народжуваності зумовило природне скорочення сільського населення в усіх областях Лісостепу (табл. 1.88). Аналізуючи співвідношення кількості народжених і померлих, можна зробити висновок, що з розрахунку на 1000 сільських жителів природний приріст найінтенсивніше скорочується в Сумській, Полтавській, Київській, Черкаській та Харківській областях. До того ж цей негативний процес як у перелічених областях, так і у Вінницькій, Хмельницькій значно перевищує показник в цілому по Україні.