Джерела фінансового права.

Традиційно джерелом права вважають нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністра­тивні), міжнародні угоди. Існує кілька підходів до розгляду джерел права:

—соціально-економічний — визначає сукупність соціально-економічних факторів, що регулюють об'єктивні закони;

—державно-політичний — характеризує реалізацію держав­ної волі в конкретних правових нормах;

—юридичний — специфічний механізм реалізації, що пе­редбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права має встановлювати певні прави­ла поведінки, що виключають її індивідуалізацію стосовно ок­ремого суб'єкта; бути виданим компетентним органом (пере­важно органами державної влади); чітко відповідати матері­альній і процесуальній сторонам функціонування.

Таким чином, джерелом фінансового права є форма вира­ження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути поділені за декіль­кома принципами:

I. На основі владно-територіальної ознаки (в основному це стосується видів нормативних актів):

1) Загальнодержавні нормативні акти.

2) Республіканські (Автономна Республіка Крим).

3) Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1) Нормативні — акти, що містять правові норми загально­го характеру, прийняті компетентними органами у встановле­ному порядку.

2) Ненормативні — акти, що не містять правових норм за­гального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

1) Звичай, санкціонований компетентними органами у вста­новленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого роблять посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюють процесуальний бік функціонування актів, межі компетенції дер­жавних органів у сфері фінансової діяльності.

Прецедент отримав поширення в державах англосаксонсь­кої системи, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому випадку полягає в тому, що правозастосовчий орган фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм народилося в ході судових слухань у податкових справах. Наприклад, розгляд податкових правопо­рушень у американському суді ускладнювався посиланнями на п'яту поправку до Конституції США, яка надавала право відмо­витися від свідчень, тому що це могло зумовити «самозвинува­чення». Верховний Суд США, наділений повноваженнями кон­ституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п'яту поправку до Конституції у випадку роз­гляду справ про податкові правопорушення.

Аналогічні ситуації зумовлюють і потребу систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійснює Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди та податковий суд США¹.

3) Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого зна­чення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділено різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їхня дія рівносильна й міжнародні договори включають у систему зако­нодавства нарівні з законами США. Це створює проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4) Правова доктрина притаманна мусульманським країнам, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює про­галини законодавства відповідно до розпоряджень мусульмансь­кої доктрини.

5) Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. В деяких випадках інші джерела розглядають як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права, що містяться в різноманітних нормативно-правових актах, представлені, насамперед, у ак­тах представницьких і виконавчих органів, і органів місцево­го самоврядування. Саме вони й становлять джерела фінансо­вого права. Отже, джерела фінансового права — це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-пра­вові норми.

Система нормативно-правових актів і система законодавства, які не є синонімами, тісно пов'язані й обумовлені одна одною. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства й дає ос­новне уявлення про джерела фінансового права України.

Проте, потрібно розмежувати систему фінансового права й систему фінансового законодавства. Якщо перша являє собою сукупність відносин, які регулює фінансове право, то система фінансового законодавства — зовнішнє вираження фінансових правовідносин, своєрідне усвідомлення їх суспільством на пев­ному етапі, закріплене за допомогою наявних у його розпоряд­женні нормативних важелів. Системи фінансового права й за­конодавства співвідносяться як специфічні філософські кате­горії змісту й форми.