Прогноз руху грошових коштів

План

1. Поняття перспективного фінансового планування, його мета та завдання.

2. Прогнозування як основа перспективного планування.

3. Суть бізнес-плану та його структура.

4. Порядок складання фінансового розділу бізнес-плану.

Рекомендована література

1. Поддєрьогін А.М. Білик М.Д. Буряк Л.Д. та ін. Фінанси підприємств: Підручник / за заг. ред. Поддєрьогіна А.М. / - 5-те вид., перероб. та допов. – К.: 2004. – с. 397-401

2. Бланк И.А. Финансовая стратегия предприятия: Учеб. Курс. К.: Ника-Центр, 2006. – с. 15-60

3. Пазинич В.І., Шулешко А.В. Фінансовий менеджмент. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – с. 348-349.

 

1. Поняття перспективного фінансового планування, його мета та завдання.

Перспективне фінансове планування – це основна форма реалізації цілей та стратегії підприємства; прогнозування фінансової діяльності, основних показників та темпів розвитку господарюючого суб’єкта.

Таке планування охоплює період від 1-го до 3-х років, при чому суттєвий вплив на нього здійснює економічна ситуація в країні та тісно пов’язана з нею можливість прогнозування економічних процесів і показників. Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети. Перспективне планування допомагає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі:

- визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;

- впровадження технічних новинок і прогресивної технологи;

- диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

- форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових підприємств;

- удосконалення організації управління вокремих підрозділах і кадровій політиці.

Метою перспективного фінансового планування (ПФП) є визначення допустимих з позицій фінансової стійкості темпів розширення підприємства.

Основні завдання ПФП:

1. Пошук джерел довгострокового фінансування (кредит, облігаційні позики, фінансовий лізинг, емісія власних акцій) і способів використання фінансових резервів.

2. Вибір способів збільшення довгострокового капіталу.

3. Визначення обсягу і структури капіталу.

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що майбутнє буде краще, ніж минуле.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чином: вибираються 5-10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку; одночасно приймаються середньострокові плани для об'єднання стратегій в єдине ціле і ув'язки з розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ розробляє кількісні плани досягнення цієї мети "знизу—вгору".

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період. За основу при розробці стратегічного плану беруть:

- аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

- аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

- вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів, ґрунтуючись на яких організація може розробляти оперативні бюджети:

– прогноз звіту про фінансові результати (про прибутки та збитки);

– прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

– прогноз балансу активів і пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про фінансові результати показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді. Складання очікуваного звіту по прибутку має відбуватися за рахунок прогнозів збуту і цін і звітів за попередній рік. Планування має починатися за 3–6 місяців до початку року, тому звіти за попередній рік ще не складені і їх показники можуть відрізнятися від запланованих. Для отримання достовірніших результатів використовують звітні дані плану по прибутку, скоректовані на основі відомостей про становище фірми до моменту складання плану наступного року.

План прибутків і збитків містить у стислій формі прогноз усіх прибуткових операцій підприємства і тим самим дає менеджерам змогу простежити вплив індивідуальних кошторисів на річний кошторис прибутків.

Якщо плановий чистий прибуток незвично малий порівняно з обсягом продажів або власним капіталом, необхідно провести додатковий аналіз всіх складових кошторису і його перегляд.

Потім складають фінансовий план (по звіту про рух грошових коштів), який визначає розміри платежів і надходжень та дає змогу забезпечити розрахункову поточну платоспроможність на рік вперед в діяльності фірми. Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною та інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

Він складається шляхом розрахунку платежів і надходжень за кварталами, місяцями або декадами. Показники плану розраховуються на основі даних плану фінансових результатів, умов закупівлі та реалізації товарів з урахуванням періодичності закупівель, термінів їх оплати, надання кредиту покупцям, періодичності оплати податків, інших платежів і надходжень.

План-прогноз грошових потоків полягає у визначенні можливих джерел надходження і напрямів витрачання грошових коштів. Виходячи з того, що більшість показників досить складно спрогнозувати з великою точністю, планування грошового потоку зводиться до складання бюджету наявних грошових коштів в прогнозному періоді.

Методика прогнозування грошових потоків включає такі операції:

– прогнозування грошових надходжень за період;

– прогнозування відпливу грошових коштів;

– розрахунок чистого грошового потоку (надлишку або нестачі грошових коштів);

– обчислення загальної потреби в короткостроковому фінансуванні.

Основним джерелом надходження коштів є виручка від продажу товарів, який поділяється на надходження за готівковий розрахунок і в кредит. На практиці підприємство змушене враховувати середній період, який необхідний покупцям для оплати товарів. Виходячи з цього, можна визначити частку виручки за реалізовану продукцію, що надходить у поточному періоді та в наступному. Далі за допомогою балансового методу розраховуються грошові надходження і зміна дебіторської заборгованості:

ВР + ДЗПП = ДП + ДЗКП,

де ВР – виручка (нетто) від реалізації продукції за період (квартал);

ДЗПП – дебіторська заборгованість за товари і послуги на початок періоду;

ДП – грошові надходження в конкретному періоді;

ДЗКП – дебіторська заборгованість за товари і послуги на кінець періоду (кварталу).

Детальніший розрахунок передбачає класифікацію дебіторської заборгованості за термінами її погашення, яка може бути виконана шляхом накопичення статистичних даних аналізу погашення дебіторської заборгованості за попередні періоди (квартали).

За наявності інших надходжень коштів (від іншої реалізації, фінансових операцій) їх прогнозне оцінювання здійснюється методом прямого рахунку: отримана сума додається до обсягу грошових надходжень від реалізації продукції за певний період.

На другому етапі розрахунку встановлюється величина відпливу грошових коштів. Головним його складовим елементом є погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Передбачається, що підприємство оплачує рахунки постачальників своєчасно, хоча воно може і відстрочити платіж. Відстрочена кредиторська заборгованість виступає як додаткове джерело короткострокового фінансування. До інших напрямів витрачання грошових коштів можна зарахувати оплату праці персоналу, накладні витрати, податки, капітальні вкладення, відсотки, дивіденди.

Прогноз руху грошових коштів

Показники			…
Надходження грошових коштів
Доходи (виручка) від основної операційної діяльності
Інші доходи
Емісія цінних паперів
Отримані банківські кредити
Інші надходження
Усього надходжень
Витрачання грошових коштів
Збільшення товарно-матеріальних запасів
Капітальні вкладення (інвестиції в збільшення основного капіталу)
Заробітна плата
Інші витрати
Погашення позик та сплата процентів
Податки та інші обов’язкові платежі
Усього витрат

 

На третьому етапі за допомогою зіставлення прогнозованих грошових надходжень і виплат визначається чистий грошовий потік (позитивне або негативне сальдо). Нарешті, на останньому етапі встановлюється загальна потреба в короткостроковому фінансуванні (у банківському кредиті).

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Саме показники цього фінансового плану мають свідчити про те, що поточна платоспроможність фірми буде забезпечена через певний період за рахунок приросту власних обігових коштів у ліквідній формі на основі збільшення рентабельності власного капіталу. Тільки після цього можна розпочинати планування структури капіталу за активами і пасивами, тобто складання планового балансу.

Плановий баланс має складатися за даними прогнозного звіту по прибутку і фінансового плану. Він є похідним плановим документом, тому поширеною є помилкова думка, що у внутрішньофірмовому плануванні він відіграє меншу роль. Утім, плановий баланс – це найважливіший фінансовий план, що має характеристики стратегічного плану управління структурою капіталу.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства – це зведена таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких джерел (пасивів) передбачається створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

 

Прогнозування як основа перспективного планування.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням, яке. як відомо, є однією з найважливіших функцій управління. Воно доз­воляє передбачати можливість появи тих чи інших результатів у май­бутньому і являє собою науково обґрунтоване судження про мож­ливі стани організації і середовища, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення.

Прогнозування є необхідною умовою оптимального функціону­вання,як окремої організації, так і видів її діяльності. Саме воно доз­воляє організації не тільки побачити своє майбутнє і намітити мету, але й розробити програму дій з її досягнення.

Основна мета науково-технічного прогнозування полягає в пошуку найбільш ефективних шляхів розвитку досліджуваних об'єктів на основі ретроспективного аналізу і вивчення тенденцій їхньої зміни.

У системі управління прогноз забезпечує вирішення наступних найважливіших завдань:

• визначення можливих цілей і пріоритетний розвиток прогнозова­ного об'єкта;

• оцінка соціальних і економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку прогнозованих об'єктів;

• визначення варіантів заходів, необхідних для забезпечення кожної з можливих альтернатив розвитку прогнозованих об'єктів;

• оцінка ресурсів, необхідних для здійснення намічених програм за­ходів.

Прогноз дозволяє:

• скорочувати кількість варіантних пророблень при формуванні плану;

• підвищувати глибину і якість обґрунтування плану;

• моделювати можливі шляхи розвитку об'єкта прогнозу:

• намічати необхідні заходи щодо досягнення очікуваних результатів.

Таким чином, прогноз, насамперед, відіграє роль головного кри­терію обґрунтованості планових рішень. Однак прогнозні розробки можуть використовуватися і для визначення можливих наслідків ви­конання чи невиконання планових завдань.

Необхідність розробки різних видів науково-технічних прогнозів визначається складністю інноваційної сфери як об'єктів управління.Прогнози розрізняються за характером об'єктів, видом і цілями про­гнозування,змістом, періодом і ступенем комплексності, рівнем роз­робки, методами прогнозування і т.д.

Прогнозування є важливою сполучною ланкою між теорією і практикою в житті кожної організації. Воно має дві різні площини конкретизації:власне передбачувану (дескриптивну, описову) й передба­чувану (прескриптивну, розпоряджувальну).

У проблемі прогнозування розрізняють два аспекти:теоретико-пізнавальний й управлінський, пов'язаний з мож­ливістю прийняття управлінських рішень на основі отриманого знання. (Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям — передбаченням як випереджальним відобра­женням дійсності, заснованим на пізнанні законів природи,суспіль­ства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми перед­бачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу гіпотези складають теорія і від­криття на її основі закономірностей і причинно-наслідкових зв'язків функціонування і розвитку досліджуваних об’єктів. На рівні гіпоте­зи дається якісна характеристика досліджуваних об'єктів, ще вира­жає загальні закономірності їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має велику визначеність,оскіль­ки ґрунтується не тільки на якісних, але й на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан організації і її середови­ща також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні конкрет­но-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшим ступенем вірогідності.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передба­чення конкретних, детальних подій у досліджуваній організації і її зовнішнім середовищі. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку-відповідно до поставлених завдань, влаштовуються прийняті уп­равлінські рішення. Його головна відмінна риса — визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність.

План і прогноз являють собою взаємнодоповнюючі стадії плану­вання при визначальній ролі плану як ведучої ланки управління ор­ганізацією. При цьому прогноз виступає як фактор, що орієнтує існу­ючу організацію на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозу­вання — як інструмент розробки планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробці пла­ну (як правило), випливати з нього (прогнозування наслідків прийня­того в плані рішення), проводитися в процесі розробки плану. Таким чином, прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з іншо­го боку — є його складовою частиною, використовується на різних стадіях здійснення діяльності з планування і застосовується:

• на етапі аналізу середовища і визначення передумов для форму­вання стратегії організації (як загальної, так і функціональної, на­приклад, інноваційної);

• на стадії реалізації планів для оцінки можливих результатів і їхнього відхилення від планових показників і має на меті органі­зацію додаткових керуючих впливів на ліквідацію відхилень.

Незважаючи на те, що поняття планування і прогнозування тісно пов'язані між собою, між ними існують серйозні розходження. Голо­вне полягає з тому, що план має директивний, а прогноз — ймовірний характер. План — це однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же за самою своєю суттю має альтернативний, варіантний зміст. У цьому значенні прогнозуван­ня являє собою дослідницьку базу планування, що має. однак, власну методологічну і методичну основу,багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів заснована на прогностичних методах, у той час як планування спирається на більш строгі і точні методи.

Планування спрямоване на прийняття і практичне здійснення управлінських рішень, ціль прогнозування — створити наукові переду­мови для їхнього прийняття. Ці передумови включають: науковий аналіз тенденцій розвитку суспільного виробництва; оцінку можли­вих наслідків прийнятих рішень,обґрунтування напрямків соціаль­но-економічного розвитку підприємства. Таким чином, завдання про­гнозування, з одного боку, — з’ясувати перспективи найближчого чи більш віддаленого майбутнього, а з іншого боку — сприяти вироб­ленню оптимальних поточних і перспективних планів з опорою на складений прогноз і оцінку прийнятого рішення з позицій його наслідків у прогнозованому періоді.

Кожен тип прогнозу має свої відмінні озна­ки. До числа найбільш важливих ознак відносяться: час попередження чи часовий обрій прогнозу, масштаб прогнозування, характер об'єкта, функції прогнозу, можливість впливу організації на своє майбутнє і т.д.

У сучасних умовах для успішного вирішення економічних, соці­альних і науково-технічних проблем все більшого значення для орга­нізацій набуває система взаємозалежних прогнозів. Система про­гнозів поєднує в один цілий перспективний розвиток усі сторони діяльності організації (економіки, виробництва, продукції, техно­логії,соціальної сфери і т.д.) і її зовнішнього середовища.

Розроблені й пов'язані між собою окремі прогнози розвитку ор­ганізації і зовнішнього середовища складають систему прогнозів ор­ганізації. При розробці прогнозів можна виділити наступні основні етапи:

• передпрогнозна орієнтація (визначення мети, завдань, часу попе­редження, робочих гіпотез,методів, структури й організації дос­лідження);

• прогностичний фон (збір готових даних за суміжними непрофіль­ними галузями прогнозування);

• створення вихідної чи базової моделі, тобто системи показників, параметрів, що відображають характер і структуру об'єкта;

• пошукова модель (проекція в майбутнє системи показників вихід­ної моделі на дату попередження за тенденцією, що спостерігається, з урахуванням факторів прогностичного фону);

• нормативна модель для керованих явищ (проекція в майбутнє си­стеми показників вихідної моделі відповідно до заданих цілей і норм за заданими критеріями);

• оцінка ступеня вірогідності (верифікація) й уточнення попередніх моделей за допомогою рівнобіжних контрольних методів, звичай­но опитувань експертів;

• вироблення рекомендацій для оптимізації прийняття рішень у плануванні, управлінні і т.п. на основі зіставлення прогностичних моделей. Варіанти розробки прогнозів можуть мати кілька рівнів прогнозних показників, зокрема верхній і нижній, що дозволяє врахувати ряд факторів, що виникають згодом.

 

3. Суть бізнес-плану та його структура.

Бізнес-план — план реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, строк окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави. Крім того, кредитні установи при наданні довгострокових позик вимагають представлення підприємствами бізнес-планів для обгрунтування повернення кредитів.

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається загальний опис проекту і вказується його мета і необхідність; характеристика товарів, робіт або результату, який досягається після завершення проекту і дає прибуток; дослідження і прогнозування ринкової ситуації, реклама, покупці і конкуренти; характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою.

Заключні розділи бізнес-плану — фінансові — де надаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обгрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.

Бізнес-план підприємства - це письмовий документ, в якому викладена суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, схарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління впровадження підприємницького проекту).

Розробка бізнес-плану нового підприємства провадиться поетапним (ітеративним) методом, а кінцевою метою є обґрунтування необхідності створення цього підприємства або реалізація його інвестиційної програми.

Перша складова бізнес-плану для нового підприємства - вибір основного виду статутної діяльності. Якщо це туристична діяльність, то при цьому необхідно розв'язати ще дві проблеми:

Вибрати супутні види діяльності, тобто диверсифікувати основу свого бізнесу для зниження фінансових ризиків через те, що туристичний бізнес дуже чутливий до низки об'єктивних або форсмажорних факторів: політичних, економічних тощо. Навіть при найбільш сприятливих умовах для підприємства, ситуація може стати прямо протилежною, незалежною від підприємця (міжнаціональні конфлікти, зміна податкової політики, транспортних тарифів, рівня інфляції та ін.).

Бажано вибрати такі види основної та додаткової діяльності, які були б пріоритетними на тривалий період, мали б податкові пільги, тобто закласти з самого початку в бізнес-план стабілізуючі фінансові фактори та фактори профілактики від банкрутства.

Наступний етапом бізнес-плану - вибір дислокації бізнесу (його географії).

Черговим етапом бізнес-плану є дослідження ринку товарів та послуг. Мета цього етапу:

- довести конкурентоспроможність вибраних регіонів (країн);

- вибрати в цих регіонах свій сегмент бізнесу. Доведення конкурентоспроможності регіону необхідне не тільки самому підприємцю, але і його майбутнім інвесторам. Тут необхідна виняткова об'єктивність аналізу і облік всіх потенційно можливих факторів, бо саме на цьому етапі починається формування прогнозу майбутніх джерел доходу.

Потім приступають до аналізу конкурентного середовища. При цьому вивчається статистика чисельності фірм, зареєстрованих у даному регіоні, їх обсяги реалізації товарів та послуг, цінові фактори, наявність монополістів, відмінностей власного від аналогічного продукту конкурентів. Якщо обсяг ринку і рівень конкуренції дозволяє "вписатись" у бізнес в цьому регіоні, то приймається рішення по сегментації ринку послуг і розробці наступних етапів бізнес-плану.

Один із важливих елементів виживання підприємства в умовах конкуренції - ціновий фактор, але для нового підприємства маневрування ціною послуг можливе в певних межах, за винятком виробництва нового позаконкурентного продукту.

Важливою складовою бізнес-плану є маркетинг-план, який включає наступні складові: технологію реалізації продукту, способи стимулювання продажів, ціноутворення, стратегію рекламної компанії, формування громадської думки про фірму тощо.

Наступний етапом бізнес-планування - план виробництва товарів і послуг і контроль якості продукту. Тут необхідно розглянути питання про наявність страхування та договірної документації, формування пакету документів на одержання ліцензії, розробки системи забезпечення і контролю якості наданих послуг та ін.

Один із відповідальних етапів бізнес-плану - планування роботи персоналу, що поєднує в собі такі аспекти, як розрахунок необхідної кількості працівників, формування штатного розкладу, розробка кваліфікаційних вимог до персоналу, посадових інструкцій та форм оплати праці тощо.

Доцільно включати в бізнес-план також розділи "Юридичне планування " та "Управління ризиками", в яких вказується форма власності, правовий статус підприємства, схема підлеглості, загроза банкрутства, санкції і штрафи контролюючих органів та ін.

Найбільш важливим і складним розділом бізнес-плану є "Стратегія фінансування" або "Фінансовий план". Він являє собою основу фінансового менеджменту, від якого залежить стабільна робота підприємства. Фактично цей розділ узагальнює всі попередні розділи бізнес-плану. Основна мета фінансового плану - це забезпечення позитивного грошового залишку від початку до закінчення впровадження проекту. Окрім того, фінансовий план розкриває необхідність в капіталі й ефективність його використання.

Фінансовий менеджмент і прогнозування фінансової стабільності підприємства повинні бути прив'язані до вибраних сегментів ринку і регіону конкуренції, а також ув'язані з іншими розділами бізнес-плану.

4. Порядок складання фінансового розділу бізнес-плану.

Фінансовий план — це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

• прогноз обсягів реалізації;

• баланс грошових надходжень та витрат;

• таблицю доходів та витрат;

• прогнозований баланс активів і пасивів підприємства;

• розрахунок точки беззбитковості.

Найпоширенішою формою фінансового плану є баланс доходів та витрат (табл. 2.). Його метою є взаємоузгодження доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення може направлятися в резервний фонд. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Таблиця 2. Баланс доходів і витрат грошових коштів на 20__ р.

Статті доходів і витрат	Рядок	Сума, тис. грн.
І. Надходження
А. Від основної діяльності
1. Доходи від реалізації продукції, робіт, послуг
2. Інші операційні доходи
Підсумок по розділу А
Б. Від фінансових операцій
1. Доходи від участі в капіталі
2. Дивіденди і проценти одержані
3. Доходи від інших фінансових операцій
Підсумок по розділу Б
В. Від іншої звичайної діяльності
1. Доходи від реалізації фінансових інвестицій
2. Доходи від реалізації необоротних активів
3. Доходи від реалізації майнових комплексів
4. Інші доходи від звичайної діяльності
Підсумок по розділу В
Г. Від надзвичайних подій
1. Відшкодування збитків від надзвичайних подій
2. Інші надзвичайні доходи
Підсумок по розділу Г
Всього надходжень
II. Витрати
А. За основною діяльністю
1. Витрати на реалізовану готову продукцію, роботи
2. Адміністративні витрати
3. Витрати на збут
4. Інші операційні витрати
Підсумок по розділу А
Б. За фінансовими операціями
1. Витрати від участі в капіталі
2. Проценти за користування кредитами
3. Інші фінансові витрати
Підсумок по розділу Б
В. За Іншою звичайною діяльністю
1. Витрати за реалізованими фінансовими інвестиціями
2. Витрати за реалізованими необоротними активами
3. Витрати за реалізованими майновими комплексами
Підсумок по розділу В
Г. За надзвичайними подіями
1. Витрати від стихійного лиха
2. Витрати від техногенних аварій
3. Інші надзвичайні витрати
Підсумок по розділу Г
Всього витрат
Фінансовий результат (ряд. 16 - ряд. 37)
III. Податок на прибуток
Результат від основної діяльності (ряд. 3 - ряд. 21)
Результат від фінансових операцій (ряд. 7 - ряд. 25)
Результат від іншої звичайної діяльності (ряд. 12 -ряд. 29)
Результат від надзвичайних подій (ряд. 15 - ряд. 33)

 

Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи.

1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на основі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану.

У процесі складання балансу доходів та витрат необхідно перевірити взаємоузгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами покриття їх відповідними доходами та надходженнями коштів, передбачених у першому розділі балансу доходів і витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в другому розділі балансу доходів та витрат, повинні покриватися з виручкою від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням ПДВ та акцизного збору). Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням ПДВ і акцизного збору) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, то прибутку у першому розділі не буде. У другому розділі з'являються збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.

У процесі фінансового планування здійснюється конкретне погодження кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування. З метою перевірки правильності складання балансу доходів та витрат складається перевірна таблиця (шахматка) до фінансового плану. У ній по горизонталі показують напрямки використання коштів, а по вертикалі — джерела. Таблицю складають, заповнюючи спочатку підсумкові показники доходів та витрат. Потім для кожної статті витрат указують відповідні джерела фінансування. Така таблиця дає змогу збалансувати доходи та витрати в розрізі окремих статей, виявити цільовий характер використання доходів та надходжень, визначити способи одержання коштів.

Виконання фінансового плану здійснюється у процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи стабільну платоспроможність підприємства через оперативне фінансове планування. З цією метою складають баланс грошових надходжень. Він показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери, а в період, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів.