Загальна стійкість.

Внутрішня стійкість — це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (затратами). Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів.

Головною складовою загальної стійкості підприємства є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності.

Отже, фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення.

Фінансова стійкість в довгостроковій перспективі характеризується співвідношенням власних та залучених коштів. Проте цей показник дає лише загальну її оцінку. Тому для детального аналізу фінансової стійкості використовується система показників (їх отримують з даних пасиву балансу, розраховуючи відповідні коефіцієнти):

1. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу) характеризує ступінь незалежності підприємства від залучених джерел фінансування. Розраховується як відношення джерел власних коштів до загальної суми коштів підприємства, тобто до підсумку балансу. Нормальне обмеження коефіцієнта Ка 0,5 означає, що всі зобов’язання підприємства можуть бути перекриті його власними засобами. В підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори з більшою зацікавленістю вкладають кошти, оскільки тут вища імовірність погашення боргів за рахунок власних коштів.

Для японських підприємств і компаній характерна висока частка залученого капіталу (до 80%), що перевищує значення цього показника в американських корпораціях. Така різниця цих показників в двох розвинутих країнах виникла через різний характер інвестиційних потоків: в США основний потік інвестицій від населення, а в Японії – від банків. Тому високий коефіцієнт залученого капіталу в Японії свідчить для інших інвесторів і кредиторів про високу довіру банків, а значить і стабільність даної компанії. Зростання коефіцієнту автономії свідчить про підвищення фінансової незалежності підприємства, зменшення ризику фінансових перешкод в майбутніх періодах.

Чим вища доля власного капіталу в загальній його сумі і менша сума залучених коштів, тим вище буфер, що захищає кредиторів від збитків, тобто менше ризик втрат. Проте слід враховувати, що фінансування діяльності підприємства лише за рахунок власних коштів не завжди для нього вигідно, особливо у випадках, коли виробництво має сезонний характер. Тоді в одні періоди будуть нагромаджуватись значні кошти на рахунках в банку, а в інші їх буде не вистачати. Крім того, слід мати на увазі, якщо ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство здатне забезпечити високий рівень віддачі на вкладений капітал, то шляхом залучення коштів воно може підвищити рентабельність власного (акціонерного капіталу). Тобто співвідношення власного і залученого капіталу повинно бути оптимальним.

2. Коефіцієнт фінансової залежності (коефіцієнт концентрації залученого капіталу) є доповнюючим до попереднього і показує яка питома вага залучених коштів, що використовується підприємством. (розраховується як відношення залученого капіталу (розд. 3п + розд. 4п) до всіх господарських засобів). Чим нижчий його рівень, тим стійкіший стан підприємства.

3. Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу (рівень боргу). Розраховується як відношення коштів залучених зі сторони до джерел власних коштів і показує скільки припадає залучених коштів на 1грн. власних. Чим менше одиниці буде значення цього коефіцієнта, тим більш стабільним буде фінансовий стан підприємства. Зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів та кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості.

4. Коефіцієнт фінансування (обернений до попереднього) характеризує співвідношення власного капіталу та залучених (позикових) коштів. “Нормальним” прийнято вважати співвідношення власного капіталу до залучених коштів 2: 1 (коефіцієнт = 2), при якому 33% фінансування діяльності підприємства здійснюється за рахунок залучених коштів.

Коефіцієнт фінансування має вирішальний вплив на рішення банкірів та інвесторів в тих випадках, коли підприємство виробляє продукцію, на яку часто змінюються ціни, або виробництво якої пов’язано з непередбачуваними стихійними обставинами, як наприклад у с/г. Такі підприємства повинні мати значний власний капітал.

Проте слід враховувати, що з зростанням коефіцієнту рівень ефективності активів та дохідність підприємства як правило знижується.

5. Коефіцієнт фінансової стійкості розраховується як відношення загальної суми власного капіталу і довгострокових пасивів (підсумок 1, 2 та 3 розд. пасиву) до загальної суми фінансових ресурсів. Теоретичне значення коефіцієнту 0,85 – 0,90.

6. Коефіцієнт фінансового лівериджу – коефіцієнт довгострокового залучення коштів визначається як відношення суми довгострокових зобов’язань до суми власного капіталу і характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань. Зростання цього показника збільшує фінансовий ризик. Використання довгострокових позик виправдано до того часу, доки зберігається оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу, а норма прибутку на залучений капітал перевищує проценти, сплачені за користування ними.

7. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує яка частка основних засобів та інших позаоборотних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Довгострокові пасиви як правило використовуються для придбання основних засобів та інших капітальних вкладень. Розраховується як відношення довгострокових позик до 1 розд. активу + довготермінова дебіторська заборгованість. Позитивним для характеристики фінансового стану є зниження величини коефіцієнту. Хоча залучення коштів в обіг підприємства є нормальним явищем і може сприяти тимчасовому покращанню фінансового стану (за умови, коли кошти не заморожуються на тривалий час та своєчасно повертаються) у випадку залучення довгострокового капіталу має значення термін погашення заборгованості і як від цього залежить стабільність фінансового стану.

8. Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує рівень гнучкості (мобільності) використання власних коштів. (показує яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка частина капіталізована). Його розраховують як відношення власних оборотних коштів підприємства до загальної суми джерел власних коштів. Високі значення коефіцієнта маневреності (n >0,5) позитивно характеризує фінансовий стан. Власні оборотні кошти 1розд. пас. – 1розд. актив.

9. Коефіцієнт покриття запасів і витрат (забезпеченості власними коштами) дорівнює відношенню величини власних оборотних коштів до вартості запасів і витрат підприємства. Тісно пов’язаний з коефіцієнтом маневреності. Його нормальне обмеження від 0,6 до 0,8. Зростання питомої ваги власних оборотних коштів позитивно характеризує зміну фінансового стану.

Для характеристики джерел підприємства поряд з наведеними коефіцієнтами використовують також часткові показники, що характеризують різні тенденції в зміні структури окремих груп джерел (коефіцієнти короткострокової заборгованості, коефіцієнти кредиторської заборгованості і інших пасивів і т.п. та структури залученого капіталу).

Слід мати на увазі, що не існує єдиних нормативних критеріїв для наведених показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої підпорядкованості підприємства, принципів кредитування, структури джерел коштів, оборотності оборотних засобів, репутації підприємства та ін. Загальним правилом для підприємств різних типів є таке: власники підприємства (акціонери, інвестори та ін. особи, що зробили вкладення в статутний капітал) віддають перевагу розумному збільшенню (росту) в динаміці частки залучених коштів і навпаки, кредитори (постачальники сировини та матеріалів, банки, що надають короткострокові позики та інші контрагенти) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшою фінансовою автономією.