У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі — досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.
З огляду на це економіка держави повинна бути високоефективною. Однак темпи економічного зростання можуть бути досить високими, але багатство держави може навіть зменшуватися, населення ставати все біднішим. Тому дуже важливо, з якими затратами досягнуто економічне зростання.
Фінансова політика повинна бути підпорядкована основній меті — досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляцій-ні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв'язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні.
Проте в умовах змішаної економіки або економіки перехідного періоду помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформацій, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні.
Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. Як зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені, особливо при розв'язанні соціальних проблем суспільства, оскільки більшість соціальних гарантій є загальнодержавними та їх не можуть забезпечити окремі підприємницькі структури і навіть великі компанії. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.
На сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.
Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти — податки, штрафи й інші санкції — домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.
Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення права людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.
Завдання й принципи фінансової політики в кожному конкретному випадку, в кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпши від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.
