1 страница. Правове регулювання стягнення прямих податків.Прямі податки – це податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків

Правове регулювання стягнення прямих податків.Прямі податки – це податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Історично є найбільш ранньою формою оподатковування. Прямі податки поділяються на:реальні (майнові), якими обкладаються продаж, покупка або володіння майном; особові. Податок на доходи фізичних осіб. Регулюється закном україни про подато к на доходи фіз осіб та податковим кодексом України. Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з законом „Про податок з доходів фізичних осіб”. Платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності. Об'єктом оподаткування резидента є: 1. загальний місячний оподатковуваний дохід; 2. чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; 3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; 4. іноземні доходи. Об'єктом оподаткування нерезидента є:1. загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; 2. загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України; 3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті. Ставка податку становить 15 відсотків (до 01.01.2007р. – 13 відсотків) від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 статті закону „Про податок з доходів фізичних осіб”. Ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як: процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом; в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами закону „Про податок з доходів фізичних осіб”. Податок на промисел. Правові засади справляння податку на промисел регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" від 17 березня 1993р. Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів. Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції району (міста) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, - за місцем продажу товарів. Форму декларації встановлює. Не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою у сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року. Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10% зазначеної у декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку збільшується до 20%. Податок на прибуток підприємств. Платниками податку є: З числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. З числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу ЮЛ, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників. Платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Платниками податку на прибуток, що одержаний не від господарської діяльності залізничного транспорту, є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи. Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових) сплачують до Держбюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року. У разі перевищення за підсумками року затверджених видатків НБУ над отриманими доходами дефіцит покривається за рахунок Держбюджету України. Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на: суму валових витрат платника податку; суму амортизаційних відрахувань. Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає: Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації). Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами. Доходи від операцій особливого виду (бартерні операції, страхова діяльність, операції в іноземній валюті, операції з пов'язаними особами, операції з торгівлі цінними паперами, дивіденди). Доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди). Доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді. Доходи з інших джерел.Земеляний податок. Платниками податку є власники землі й землекористувачі. Об’єктом плати є земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні. Ставки на земельні ділянки диференціюють і затверджують сільські, селишні та міські ради. Податок з власників

59. Місцеві податки і збори. Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети. Місцеві податки:- комунальний податок; податок на рекламу. Місцеві збори: за право використання місцевої символіки; за паркування автотранспорту; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок; за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних і відведених для цього місцях.Цей збір сплачують водії на місці парковки. Його ставка встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, а граничний розмір ставки не повинен перевищувати: по-перше, 3 відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн.) у спеціально обладнаних місцях; по-друге,! відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (0,17 грн.) — у відведених місцях.Збір за парковку автотранспорту має дві складові — частину, що перераховується до місцевого бюджету, і частину, що залишається в розпорядженні підприємства, яке надає послуги з парковки. Тому єдиним податком у платника такого податку обкладається лише та частина збору, що залишається в його розпорядженні.Платниками ринкового збору є: по-перше, юридичні особи всіх форм власності (а також їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи) і, по-друге, фізичні особи (приватні підприємці та громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності). Що стосується фізичних осіб, то для них Указ Президента України "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" від 28 червня 1999 р. № 761/99 зі змінами та доповненнями ніяких винятків щодо звільнення від сплати ринкового збору не передбачає. Це означає, що всі фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності, так і ті, що ними не є, незалежно від займаного ними місця на ринку, є платниками ринкового збору на загальних підставах. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі.

60.Відповідальність платників податків. Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків i зборів i додержання законів про оподаткування несуть платники податків i зборів відповідно до законів України.Законодавством передбачено фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність. нансове право - Віхров О.П.Проблеми відповідальності за податкові правопорушення є однією з найбільш дискусійних у сфері податкового права.Підставою податкової відповідальності є правопорушення, які характеризуються такими ознаками: протиправність виражається у порушенні певних податкових норм;покарання особливістю є відрив (в деяких випадках) стягнення (покарання) від вини платника; винність у формі дії чи бездіяльності; причинний зв’язок між протиправною дією і від’ємними наслідками, що наступили в результаті цього.Податкове правопорушення це протиправний, винний вчинок (дія чи бездіяльність) особи, пов’язаний з невиконанням чи неналежним виконанням обов’язків по сплаті податку, за що встановлена юридична відповідальність.Об’єктом правопорушення є суспільні відносини, що складаються з приводу забезпечення надходження податків і обов’язкових платежів у бюджет і відповідні фонди між суб’єктами податкових правовідносин. Суб’єктом правопорушення виступає особа, яка відповідно до закону зобов’язана сплачувати податки у відповідному розмірі у встановлений термін. Класифікація податкових правопорушень може здійснюватися за різними критеріями:а) залежно від об’єкта: приховування доходу; заниження доходу; відсутність обліку об’єкта оподаткування чи проведення його обліку з порушенням встановленого порядку;несвоєчасна сплата податку; неподання документів та іншої інформації і та ін.; б) залежно від направленості дій:правопорушення проти системи податків;правопорушення проти прав і свобод платників податку; правопорушення проти порядку проведення бухгалтерського обліку та звітності;правопорушення проти контрольних функцій податкових органів і т.д.;в) залежно від характеру санкцій і галузей права, що їх регулюють:фінансова; адміністративна; кримінальна; дисциплінарна; г)залежно від міри суспільної небезпеки: податкові злочини;податкові правопорушення. Кримінальна відповідальність. санкції - за податкові злочини. Подібні вчинки регулюються ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету).особливості:суб’єктами є фізичні особи (платники податку або посадові особи);регулюється кримінальноправовими нормами;здійснюється тільки в судовому порядку; характеризується певними процесуальними особливостями.Адміністративна відповідальність. Особливостями адміністративних санкцій є:відсутність важких правових наслідків;застосування по відношенню до менш тяжких податкових правопорушень (проступків);не тягнуть судимості.Підставою адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність адміністративного правопорушення.Із всіх видів адміністративних стягнень податковим органам надано право використовувати адміністративний штраф. Фінансові санкції -штраф і пеня.Дисциплінарні санкції становлять форму впливу адміністрації підприємств, установ та організацій за вчинення дисциплінарних проступків, зв’язаних з податковими правопорушеннями. Дані правопорушення знаходяться на перетині адміністративної та дисциплінарної відповідальності, в основі яких лежить невиконання чи неналежне виконання обов’язків по сплаті податку платником, як робітником конкретного підприємства, установи, організації. При невиконанні ним особистих податкових зобов’язань відповідальність наступає у встановленому законом порядку. 61. Поняття державних видатків. Принципи фінансування. Видатки бюджету - де прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування і відображають економічні відносини, що пов'язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті. Принципи:Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави. Принцип Розподілу установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Здійснення видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах затверджених кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання бюджетних коштів органами Державного казначейства проводиться через реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. Принцип додержання режиму економії застосовується на стадії фактичного використання коштів і проявляється у раціональному використанні трудових та матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини та природних ресурсів.фінансування в міру виконання робіт і послуг.

62. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування, принципи, об’єкт фінансування. Сутність кошторисного режиму фінансування полягає в тому, що державні І комунальні установи невиробничої сфери одержують на свої видатки бюджетні асигнування з державного та відповідних місцевих бюджетів на основі кошторисів. Кошториси складаються на кожний рік і затверджуються, як правило, розпорядниками вищого рівня, якщо інше не передбачено законодавством.Кошторисно-бюджетне фінансування здійснюється на основі загальних принципів бюджетного фінансування (пит.61).За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто вся бюджетна сфера.На кошторисно-бюжетному фінансуванні утримуютьсядержавні та комунальні:установи соціальної сфери; освітні установи школи, середні спеціальні та вюищі учбові заклади; установи охорони здоров'я лікарні та поліклініки, здоровпункти, державні та дитячі дошкільні установи; установи культури - бібліотеки, будинки культури, дитячі театри; об'єкти фізичної культури;а також:установи Міністерства оборони, Національної Гвардії,Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України;органи законодавчої та виконавчої влади, суди тапрокуратура(об’єкт фінансування).

63. Кошторис як індивідуально-плановий акт. Порядок складання та затвердження кошторисів. Кошторис — основний фінансово-плановий акт, у якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіл.Кошторис складається з статей, кожна з яких вміщує однорідну групу видатків, що мають суворо обов'язковий характер, і не підлягає змінам, оскільки відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом про Державний бюджет або рішеннями про місцевий бюджет.У кошторисі вмішуються бюджетні призначення — суми коштів, які затверджені у відповідному бюджеті, з якого фінансуй ється установа, і асигнуються головним розпорядникам кошт для виконання повноважень, установлених в актах, що визнач ють компетенцію установи (статутах, положеннях тощо).Кошторис має дві складові — загальний фонд, який включає надходження із загального фонду бюджету та розподіл видатків установи за повною економічною класифікацією на виконання усіх функцій цієї установи; спеціальний фонд, який включає надходження із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення. У цю частину кошторису можуть включатися заходи, пов'язані із виконанням установою основних заходів. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з ним. Надходження в обох складових кошторису за бюджетними запитами визначаються у державному або місцевих бюджетах. Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи та організації. За основу беруться показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по вузах — кількість студентів; по лікарнях — кількість ліжок.Середньорічні показники установи розробляють самі, виходячи з даних на початок планового року і середньорічного приросту.Головний розпорядник бюджетних коштів, розпорядники вищого керуються відповідними планами.У тижневий строк після опублікування відповідних актів про бюджет фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки. Лімітна довідка — це індивідуальний правовий акт, який містить затверджені бюджетні асигнування (бюджетні призначення) та їх місячний розподіл й інші показники, що визначаться на підставі нормативів. Лімітна довідка, видана фінансовими органами, слугує підставою для уточнення проектів кошторисів І складання проектів планів асигнувань.У тритижневий термін після одержання лімітних довідок головні розпорядники бюджетних коштів подають фінансовим органам документи, необхідні для затвердження річного розпису призначень державного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету.Затверджений Мінфіном України річний розпис призначень державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету передається Державному казначейству, яке у триденний термін доводить до головних розпорядників витяги, що є підставою для затвердження кошторисів.Важливим при складанні кошторисів є нормування витрат, яке забезпечує однаковий рівень задоволення однотипних потреб установи.

64. Порядок фінансування соціально-культурних заходів. Соціально-культурні й медичні установи фінансуються в основному з місцевих бюджетів. Законодавство України передбачає захист таких соціальних груп: ветеранів праці й громадян похилого В Україні, коли вона поставила завдання стати правовою І соціальною державою, почали вживати заходів щодо фінансування з державного та місцевого бюджетів соціальних послуг, тобто надавати комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи або індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності та повернення до повноцінного життя.Держава в особі спеціальних організацій, соціальних працівників або волонтерів надає послуги при обставинах, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, старість, сирітство, безпритульність, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї тощо).Держава на свій рахунок створює тимчасові притулки для дорослих, для неповнолітніх, провадить систему медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомогу у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності для підтримання фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів.Ці послуги в Україні надаються державними і комунальними підприємствами, установами і закладами соціального обслуговування, які підпорядковані центральним І місцевим органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, та юридичними особами, які створюються відповідно до законодавства і не мають на меті одержання прибутку, а також фізичними особами.Закон України "Про соціальні послуги" встановлює основні принципи надання соціальних послуг:адресність та індивідуальний підхід;доступність та відкритість;добровільність вибору отримання чи відмови від надання соціальнихпослуг; гуманність; законність; соціальна справедливість; комплексність; максимальна ефективність використання бюджетних та позабюджетних коштів суб'єктами, які надають соціальні послуги; забезпечення конфіденційності суб'етамивіку; військовослужбовців; матерів Із дітьми; постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; учасників бойових дій і ветеранів Великої Вітчизняної війни;малозабезпечених родин; молодих сімей та інших категорій.Соціальний захист.До об'єктів, де розмішуються соціально незахищені люди, належать:1) школи-Інтернати для перестарїлих і інвалідів;2) притулки для неповнолітніх;3) дитячі інтернати для дітей з відхиленнями здоров'я (розумовими, фізичними).Наша держава витрачає значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, а за залишковим принципом фінансується наука, освіта, культура.Наукові установи в Україні поділені на три групи.1. Установи Академії наук України. До них належать установи, в яких досліджують фундаментальну науку: фізику, математику, хімію тощо. До складу Академії наук України входять п'ять галузевих державних академій: медична, педагогічна, правова, мистецтв, сільськогосподарських наук. Вони включать науково-дослідні інститути, центри і лабораторії.2. Відомчі установи (наприклад, Державна академія податкової служби створена Головною державною податковою адміністрацією. При цій академії створено Інститут податкового законодавства та фінансового права. До речі, єдиний інститут на території СНД). При Президенті України, міністерствах, відомствах функціонують науково-дослідні установи, що проводять дослідження для конкретного напряму діяльності. Наприклад, при Президенті створено Національний інститут стратегічних досліджень 1 Академія управління, при Національному банку України — Українська академія банківської справи тощо.3. Установи, що підпорядковані Міністерству освіти і науки. У цих наукових закладах навчаються студенти і ведеться науково-дослідна робота. Стаття 55 Конституції України дає кожному право на освіту. І дійсно, держава забезпечує доступність дошкільної, повної середньої, професійно технічної і вищої освіти в державних і муніципальних учбових закладах. Одержання загальної середньої освіти в Україні безвідплатне.Більша частина видатків бюджетів на освіту складає фінансування середніх загальноосвітніх шкіл, де основним напрямком видатків є фонд зарплати вчителів, адміністративно-управлінського складу і обслуговуючого персоналу. За рахунок цих видатків відкривають технікуми, училища і навіть вузи, які фінансуються з місцевих бюджетів. Так, у Києві відкрита і успішно функціонує Муніципальна академія управління, яка готує фахівців для роботи в місцевих органах управління. Вища освіта фінансується з Державного бюджету. Однак законодавство дозволяє створення вищих учбових закладів і на комерційних засадах (за платню). Ліцензування і акредитація таких вузів проводить Міністерство освіти і науки. Необхідність фінансування з бюджетів усіх країн сфери освіти обумовлюється властивістю освітніх послуг як суспільного товару та їх роллю у соціально-економічному розвитку держави.Процес державного регулювання освіти зводиться до встановлення державного замовлення, яке забезпечується фінансуванням з бюджету, і соціальних нормативів, які виражаються як у натуральному, так і в грошовому вираженні.Із Державного бюджету виділяються кошти: на утримання державних освітніх установ; реалізацію державних освітніх програм; на допомогу для потреб освіти органами місцевого самоврядування.Поруч із державними установами освіти широке розповсюдження отримали приватні освітні установи. У недержавних установах нормативи фінансування не можуть бути нижче, ніж в державних І муніципальних.Ринок послуг освіти покликаний задовольнити не тільки державне замовлення, яке забезпечується бюджетними асигнуваннями, але й потреби окремих груп населення, підприємств і фірм.Особливістю фінансування соціально-культурних потреб у сучасний період є розвиток комерційних принципів у діяльності установ науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Наприклад, вища освіта фінансується з таких джерел: 1) бюджет; 2) залучені кошти від комерційної діяльності по наданню платних послуг населенню; 3) виконання соціальних і творчих замовлень, робіт за договорами з підприємствами і організаціями; 4) виручка від реалізації продукції, зробленої в лабораторіях, майстернях; 5) плата за навчання, яка вноситься учнями або організаціями за їх навчання; 6) кошти підприємств, для яких готуються кадри; 7) добровільні внески юридичних і фізичних осіб; 8) банківські кредити. Залучення додаткових джерел фінансування не викликає зниження нормативів І абсолютних розмірів бюджетного фінансування. Але для всіх вузів держава розробляє державні стандарти основної загальної освіти, тобто систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту основних освітніх програм, вимог до випускників, обсяг завантаженості учнів і пед-навантаження викладачів.

65.Порядок фінансування охорони здоров’я та фізичної культури. Право кожного в Україні на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування встановлено ст.49 КУ. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Конституцією також закріплено, що медична допомога у державних і комунальних закладах охорони здоров’я надається безплатно, а держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. За функціональною структурою, ці видатки поділяються на такі підрозділи: фінансування лікарень широко профілю; видатки спеціалізованих медичних закладів; асигнування на поліклініки, амбулаторії, спеціалізовані поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти; видатки на загальні і спеціалізовані стоматологічні поліклініки; утримання санітарно-епідеміологічної служби, закупівлю та виготовлення медичного обладнання, інструментів, протезів, іншої продукції, що використовується у медичній практиці тощо.Фінансування діяльності державних та комунальних медичних закладів проводиться за рахунок асигнувань з Державного бюджету та місцевих бюджетів у відповідності з розділом 203 бюджетної класифікації. Цей розділ передбачає фінансування: 1)лікарень, поліклінік та амбулаторій; 2)територіальних медичних об’єднань та фельдшерсько-акушерських пунктів; 3)станцій швидкої та невідкладної допомоги, станцій переливання крові, санітарно-епідеміологічних станцій, дезинфекційних санкцій; 4)санаторіїв для хворих на туберкульоз та інші. Обсяг фінансування за Державним та місцевими бюджетами на утримання лікарень визначається за економічними нормами та нормативами. За цими нормативами визначається необхідна кількість лікарів, середнього та молодшого обслуговуючого персоналу, фонди заробітної плати, витрати на медикаменти і на харчування. Бюджетних витрати на фізкультуру поділяється на фінансування здійснення заходів з фізичної культури та спорту і державну підтримку громадських організацій фізкультурноспортивної спрямованості. У відповідності з розділом 204 бюджетної класифікації “Молодіжні програми, фізична культура і спорт”, на проведення значних спортивних заходів виділяються кошти з Державного бюджету. Для участі в майбутніх олімпіадах залучаються кошти підприємств, організацій, кооперативів із звільненням перелічених сум від оподаткування. За рахунок коштів місцевих бюджетів утримуються апарати управління фізкультурою і спортом при виконкомах органів місцевого самоврядування. До організації заходів по фізичному вихованню, проведенню змагань місцевого значення залучаються кошти профспілок, підприємств з фондів соціального розвитку, а також спонсорів комерційних структур.

66. Порядок фінансування видатків на національну оборону. Відповідно до Постанови Президії ВР України від 22 листопада 1991 р. «Про Заяву Президії ВР України про Збройні Сили України» для забезпечення свого суверенітету, конституційного ладу і громадян України, Україна формує власні збройні сили. Функціональна структура видатків на національну оборону включає: утримання Збройних Сил України; закупівлю озброєння та військової техніки; капітальне будівництво; фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських.робіт та інших видатків галузі. З Державного бюджету за розділом 208 бюджетної класифікації фінансуються видатки на: 1) Збройні Сили України; 2) прикордонні війська; 3)Національну гвардію; 4)навчальні організації Товариства сприяння обороні України; 5) штаби і війська цивільної оборони та інші видатки. Для керівництва військовими формуваннями, дислокованими на території України, Законом про оборону утворено Міністерство оборони, яке входить до складу виконавчої влади України. У віданні України також Прикордонні війська України, що несуть службу на кордонах України. На базі внутрішніх військ, покликаних захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, життя і гідність громадян та їх конституційні права, створено гвардію України. Національна гвардія України, будучи державним озброєним органом, комплектується на контрактній основі. У перехідний період комплектування солдатського складу провадиться за призовом на основі загального воїнського обов'язку. Комплектування вакантних офщерських посад і посад прапорщиків здійснюється на конкурсній основі. Національна гвардія фінансується з Державного бюджету на основі наданого і затвердженого Кабінетом Міністрів кошторису. Кошторис передбачає витрати на оперативно-службову діяльність, бойову підготовку, забезпечення особового складу грошовим утриманням, експлуатацію зброї і техніки, господарського, культурно-побутового та іншого обслуговування. Крім бюджетних коштів, у військових частинах Національної гвардії за рахунок господарської діяльності утворюються спеціальні (позабюджетні) кошти, які витрачаються на потреби, зумовлені наказами командуючого Національною гвардією, та кошторисами доходів і витрат. Фінансування Міністерства оборони і Прикордонних військ здійснюється також на підставі кошторисів витрат, які затверджує Кабінет Міністрів України, виходячи з видатків, запланованих у Державному бюджеті.