Бюджетний процес та його учасники

 

Бюджетний процес - це регламентований законом порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

У бюджетному процесі України бере участь велика кількість науково-дослідних фінансових та економічних установ, провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, органи державної влади, політичні партії тощо.

Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Основними учасниками бюджетного процесу в Україні є:

 

1. Президент України:

- підписує Закон України Про Державний бюджет України на бюджетний рік;

- у разі незгоди із Законом України Про Державний бюджет, прийнятий Верховною радою, накладає вето;

- вносить в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до державного бюджету.

2. Верховна Рада України:

- розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

- приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики;

- розглядає проект бюджету в трьох читаннях;

- схвалює Закон України про Державний бюджет України;

- розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.

 

3. Рахункова палата:

- здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету;

- готує співдоповідь, з якою виступає Голова Рахункової палати, - про виконання Державного бюджету.

 

4. Кабінет Міністрів України:

- подає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період;

- розробляє проект Закону про Державний бюджет;

- забезпечує виконання Державного бюджету України та подає річний звіт про його виконання Верховній раді.

 

5. Міністерство фінансів:

- погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань;

- розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів та проводить їх аналіз;

- подає проект Закону про Державний бюджет України на розгляд Кабінету Міністрів України та доопрацьовує його після першого та другого читання;

- здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу;

- Міністерство в особі Міністра фінансів затверджує та контролює розпис, за яким виконується Державний бюджет України.

- здійснює прогнозування та аналіз доходів протягом поточного бюджетного року; Забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бюджет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншої відкритої інформації про виконання Державного бюджету.

 

6. Державне казначейство:

- здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

- здійснює операції з коштами Державного бюджету та місцевих бюджетів;

- веде бухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів.

 

7. Розпорядники бюджетних коштів:

- на підставі плану своєї діяльності розробляють проекти кошторису та бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів чи місцевому фінансовому органові;

- головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня та контролюють хід виконання кошторисів.

 

Розглядають такі складові бюджетного процесу:

- складання проекту бюджету;

- затвердження бюджету;

- виконання бюджету;

- складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

 

20. Правове регулювання місцевого бюджетного процесу

 

Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад зобов'язані надавати необхідну інформацію:Міністерству фінансів України - для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Верховній Раді України - для перевірки достовірності цих розрахунків.

Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

 

21. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства, відповідальність за бюджетні правопорушення

 

До повноважень Верховної Ради України належить контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу. Комітети Верховної Ради України беруть участь у підготовці до розгляду Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України, готують і попередньо розглядають питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання Державного бюджету України в частині, що віднесена до компетенції комітетів.

До повноважень Верховної Ради України по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить: 1) заслуховування звітів про стан виконання Державного бюджету України, в тому числі заслуховування звітів розпорядників бюджетних коштів; 2) контроль за використанням коштів резервного фонду державного бюджету.

До повноважень Комітету Верховної Ради України з питань бюджету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить: 1) контроль за відповідністю поданого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та підготовка відповідного висновку; 2) контроль за відповідністю законопроектів, поданих на розгляд Верховної Ради України, бюджетному законодавству.

 

22. Правові основи оподаткування в Україні

Податки, збори, мито — все це обов’язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які вносяться платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Податко́ва систе́ма, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.

Податок встановлюється лише державою та базується на актах вищої юридичної сили. Основними ознаками податку є те, що він:

1) стягується на умовах безповоротності (повернення податку можливе тільки за його переплати або за умови закріплення законодавством відповідних пільг);

2) має односторонній характер встановлення. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

3) на відміну від інших обов’язкових платежів, він може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

4) категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. Під час сплати податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність усієї держави. Такого переходу права власності немає під час внесення до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

5) виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює його платежу.

 

23.Поняття податку, податкової системи, принципи оподаткування

 

Податко́ва систе́ма — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем.

Отже, податкова система – це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Виходячи із сутності податку як категорії, можна визначити 2 функції даного поняття:

1) фіскальна – з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об’єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях;

2) розподільчо-регулююча. Сутність даної функції в тому, що процес стягнення податку обов’язково означає розподіл певного явища чи процесу між податкоплатником та державою.

Причому стягнення податку призводить до скорочення реальних об’єктів оподаткування для конкретних платників податку.

Термін “податок” може розглядатися як правова і як прикладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на перехід права власності від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місцевого).

З позицій предмету фінансового права головне в податку мобілізація коштів державою у централізований фонд для задоволення суспільних потреб, а перехід права власності, хоча він є, не головна ознака податку, а одна з його рис.

Як прикладна категорія, податок це нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов’язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.

Ст. 6 Податкового кодексу передбачає поняття податку та збору і тому податком є обов’язковий, безкмовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку.

Таким чином, податки це обов’язкові, за юридичною формою індивідуально безвідплатні, нецільові, безповоротні, безумовні платежі юридичних і фізичних осіб, що встановлені органом законодавчої влади або органом місцевого самоврядування для зарахування в державний чи місцевий бюджет або в цільовий фонд у точно визначеному розмірі і вказаний термін.

Принципи оподаткування (стаття 4 Податкового кодексу) — це універсальні категорії, дія яких проявляється в усіх інститутах податкового права: в системі податків і зборів, їх встановленні і введенні, виконанні податкового зобов'язання, правовому статусі учасників податкових правовідносин, механізмі податкового контролю і відповідальності, оскарженні. В цьому полягає базовий характер будь-якого принципу – закласти правовий «фундамент» відокремленої групи норм, не зливаючись з ними по змісту.

Принципи оподаткування виконують ряд функцій: доктринально-орієнтаційну; нормативно-орієнтаційну; індивідуально-орієнтаційну.

 

24. Податкове право, податкові відносини

 

Велике суспільне значення відносин, що виникають під час примусового відчуження частини національного доходу суспільства до бюджету вимагає детальної правової регламентації механізму та окремих процедур оподаткування. Сукупність правових норм, що регулюють відносини оподаткування складає податкове право.

Податкове право - це підгалузь фінансового права, що містить закони і підзаконні нормативні акти, правові норми, якими закріплюються принципи побудови податкової системи, права та обов' язки, відповідальність учасників податкових відносин, види та характеристики платежів, а також теоретичні положення, що їх пояснюють.

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин – фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою.

Податкові відносини визначають з одного боку рух коштів від грошових фондів платників податків і зборів до бюджетів й централізованих грошових фондів держави, а з іншого - напрямки владно-майнового впливу держави на об' єкти оподаткування, його зміст та силу.

Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об'єкт правового регулювання – гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно-правового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів.

Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов'язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб'єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).

 

25. Правове регулювання окремих механізмів та процедур оподаткування

Виконання платником податкового зобов'язання, що ґрунтується на усвідомленні ним необхідності та суспільного значення оподаткування пов' язане із наданням йому максимальної самостійності визначення суми податкових зобов'язань, подання податкової декларації та сплати визначеної у ній суми податку чи збору.

Податкова декларація - це документ, що подається платником до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.