Правове регулювання діяльності податкової міліції

Податкова міліція України — спеціальні підрозділи, які займаються боротьбою з податковими правопорушеннями. Податкова міліція діє у складі відповідних органів державної податкової служби і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства України. До її повноважень належать: запобігання злочинів, їх розкриття і розслідування у сфері податкового законодавства розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її законів забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків. Посадова особа податкової міліції самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність.Посадова чи службова особа податкової міліції, котра виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. Працівник податкової міліції, котрий порушив вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

62. Відповідальність за порушення податкового законодавства. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства. Несплата або неповна сплата суб'єктами підприємницької діяльності або громадянами податків, зборів, інших обов'язкових платежів залежно від того, чи умисно, з необережності, чи навіть за відсутності вини, воно допущено, тягне за собою застосування штрафних (фінансових) санкцій у визначених законодавством розмірах; сплату пені, яка нараховується на суму несплаченого обов'язкового платежу; адміністративну або кримінальну ідповідальність осіб, винних в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.Способи ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів можна об'єднати в шість основних груп:1) неподання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо);2) заниження сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів;3) приховування об'єктів оподаткування;4) заниження об'єктів оподаткування;5) неутримання чи неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб громадян, котрим вони виплачувались;6) приховування втрати підстав для пільги з оподаткування або неповідомлення про неї. Суб'єктами злочину можуть бути: — посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, на котрих покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку, подання податкових декларацій, бухгалтерських звітів;— будь-які громадяни, в тому числі й громадяни-під-приємці, Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.
За характером впливу; безпосереднє покарання - санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо); опосередковане покарання - санкції, які безпосередньо не завдають До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов'язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафиОсоби, на яких накладаються фінансові санкції та адміністративні штрафи, перелік порушень, а також найменування органів, що накладають санкції, чітко визначаються у законодавстві.

 

63. Поняття, класифікація та основи правового регулювання цільових державних і місцевих фондів В умовах гострого браку бюджетних коштів спочатку з'являються централізовані цільові фонди, завданням яких було разом із державним бюджетом забезпечити фінансування певних потреб держави, а потім - галузеві і місцеві. На сьогодні в Україні існують наступні цільові фонди:1) цільові бюджетні фонди;2) державні і місцеві позабюджетні фонди.Кожен із цільових фондів утворюється або на підставі закону, або на підставі нормативно-правового акту, виданого на виконання вимог якого-небудь закону. Класифікацію цільових фондів можна здійснювати на різних підставах:1. За цільовим призначенням фонди підрозділяють на економічні (наприклад, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Державний цільовий фонд розвитку промисловості та ін.), соціальні (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Фонд соціального страхування інвалідів, Фонд охорони навколишнього природного середовища, Фонд зайнятості населення та ін.), а також суспільно-політичні (Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України).2. За способом утворення розрізняють фонди, кошти яких включені до бюджету (Державний фонд зайнятості населення та ін.) і такі, які мають власне управління (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування України, Державний спеціалізований фонд фінансування суспільних витрат на авіаційну діяльність та ін.).3. За юридичною природою розрізняють цільові фонди, що утворені згідно з законами (наприклад, створення Пенсійного фонду передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення"), і фонди, що утворені на підставі нормативних актів, виданих на виконання вимог якого-небудь закону

 

64. Правовий режим бюджетних цільових фондів У складі Державного бюджету України і місцевих бюджетів утворюються цільові фонди коштів для їх найефективнішого та оперативного використання для досягнення певної соціальної й економічної мети.До Державного бюджету України включені Державний фонд сприяння зайнятості населення; Фонд соціального захисту інвалідів; Фонд охорони навколишнього природного середовища, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Державний дорожній фонд та ін.Одним є Фонд соціального страхування України. Основними завданнями Фонду є: - забезпечення надходження і акумуляції збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування витрат на виплату допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, інших видів допомоги, встановленої законодавством, а також на санаторно-курортне лікування і оздоровлення працюючих та членів їх сімей; контроль за цільовим використанням коштів, які знаходяться на рахунку Фонду;- здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення виплати допомоги по соціальному страхуванню, оплати витрат на санаторно-курортне лікування і оздоровлення працюючих та членів їх сімей.Кошти Фонду не входять до складу Державного бюджету України і формуються за рахунок: збору на обов'язкове соціальне страхування (окрім збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття), надходжень за путівки на санаторно-курортне лікування і оздоровлення, добровільних внесків підприємств, установ, організацій та інших надходжень фізичних осіб.Органами управління Фонду є правління і виконавча дирекція Фонду, а також правління відділень Фонду в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, виконавчі дирекції відділень Фонду.

 

65. Правовий режим державних позабюджетних фондів Чинне Українське законодавство дозволяє мати на території України державні позабюджетні кошти. За цільовим призначенням вони також можуть бути соціальними і економічними. За допомогою коштів цих фондів надається допомога як населенню, так і для розвитку економіки, окремих галузей виробництва. Особливу роль у сучасних умовах відіграють позабюджетні фонди соціального призначення. Пенсійний фонд України є не тільки централізованим фондом коштів держави. Він вважається центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення'.Платниками внесків є підприємства і організації незалежно від форм власності та господарювання, Порядок сплати внесків до Пенсійного фонду регулюється Інструкцією Пенсійного фонду.Верховна Рада України, затверджуючи Державний бюджет України на 1997 рік, зменшила ставку внесків підприємств, установ та організацій в Пенсійний фонд; тепер вона дорівнює 32 % від фонду оплати праці.Правовий режим цільових державних і місцевих фондів коштів 209 фонд кошти в розмірі 3 % від вартості товарної продукції що квартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Державний фонд охорони праці створено відповідно до Закону України «Про охорону праці». Для їх формування підприємства усіх форм власності вносять кошти на утворення фондів

охорони праці усіх рівнів у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за виключенням сум податків, з віднесенням цих сум до витрат виробництва і обігу. Від загальної суми відрахувань підприємства направляють: 60 % —до фонду охорони праці підприємств, 10 % — до регіональних фондів, ЗО % — до галузевого фонду охорони праці. Галузевий фонд 50 % одержаних сум перераховує до Державного фонду.В цей Фонд зараховуються кошти від застосування органами державного нагляду за охороною праці штрафних санкцій до підприємств, штрафи за нещасні випадки та професійні захворювання. Зібрані кошти в установлених розмірах розподіляються між Державним, галузевими та місцевими фондами.

 

66. Пенсійний фонд України. Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Фонд соціального страхування на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.Основне завдання Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — організація та здійснення відповідного виду страхування. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності створений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" і є правонаступником Фонду соціального страхування України.Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також символіку, що затверджена правлінням Фонду.Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

 

67. Поняття та особливості державного боргу Матеріальним змістом державного боргу вважають загальну суму заборгованості держави з непогашеними борговими зобов’язаннями і невиплаченими по них відсотками. При цьому державний борг як матеріальна категорія поділяється на капітальний (зазначений вище) і поточний, тобто державний борг є сумою витрат держави за всіма борговими зобов’язаннями, термін погашення яких вже настав.За строком дії розрізняють короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від одного до п’яти років) і довгостроковий (5 і більше років) державний борг. За сукупністю боргових зобов’язань розрізняють державний борг капітальний і поточний. Капітальний охоплює всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату, а поточний складається з платежів по зобов’язаннях, які позичальник має погасити у звітний період.Залежно від суб’єкта борг може бути державним і муніципальним. Визначення державного боргу було дано вище. Муніципальний внутрішній борг - це загальна сума заборгованості муніципального утворення за непогашеними борговими зобов’язаннями і невиплаченими по них відсотками.

 

68. Форми державного боргу Державний борг можна класифікувати:1. Залежно від характеру, статусу кредиторів:а) зовнішній(виникає у зв'язку із залученням зовнішніх позик);б) внутрішній.(виникає у зв'язку із залученням грошових коштів фізичних та юридичних осіб, що є резидентами України.). державний борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає за борговими зобов'язаннями Уряду України, у формі:а) позик Уряду України;б) позик, здійснених при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.До боргових зобов'язань Уряду України відносяться випущені ним цінні папери; зобов'язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, отримані Урядом України. Боргові зобов'язання Уряду України можна класифікувати:а) за строками:- короткострокові (до 1 року);- середньострокові (від 1 року до 5 років);- довгострокові (понад 5 років).б) формою:- облігації внутрішніх державних позик;- казначейські зобов'язання України (статті 2-4 Закону України "Про державний внутрішній борг України").2. Залежно від позичальника:а) державний;б) місцевий.

69. Межі державного боргу та управління ним. Обмежувальне регулювання розмірів державного боргу здійснюється нормами різних законодавчих актів, серед яких:1) окремі статті Конституції або загальних законів про державну заборгованість;2) норми Бюджетного кодексу України;3) норми спеціальних поточних законів про Державний бюджет;4) норми закону про Національний банк України;5) норми спеціальних законів, які регулюють цілі, розміри державних грошових позик;6) норми підзаконних актів, що регулюють виконання бюджетів. Управління державним боргом включає декілька напрямів:  Мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов’язаних з державним боргом) джерелами. Організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів. Здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками. Організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

 

70. Поняття та класифікація державних та місцевих видатків. Виконання будь-яких функцій державою потребує витрат фінансових ресурсів. Державні видатки — це вид фінансових відносин, пов’язаних із безперервним цільовим використанням грошових коштів. Держава та орга-ни місцевого самоврядування використовують для покриття необхідних ви-трат грошові кошти, що мобілізуються до централізованих фондів — дер-жавного та місцевих бюджетів.Загалом, видатки держави можна класифікувати залежно від:1) необхідності фінансування на відповідний проміжок часу: на пото-чні видатки та видатки розвитку;2) поділу бюджетів на загальний та спеціальний фонди: на видатки, пов’язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та на видатки, пов’язані з окремими спеціальними заходами та про-грамами;3) місця в суспільному виробництві: видатки на розвиток матеріаль-ної та нематеріальної сфери;4) суспільного призначення: видатки на економічний розвиток, соціа-льно-культурні заходи, науку та освіту, зовнішньоекономічну діяльність, погашення державного боргу;5) цільового призначення: видатки на заробітну плату, господарські витрати, ремонт;6) форми власності суб’єктів, які здійснюють публічні витрати: на державні видатки та муніципальні;7) джерел фінансування: на централізовані та децентралізовані видат-ки1.БК України чітко розмежовує видатки на здійснення повноважень (ст. 82) та дає вичерпний перелік видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (ст. 87) та відповідних видів місцевих бюджетів (статті 88–91).

 

71. Поняття, види та принципи фінансування державних та місцевих видатків Як державні, так і місцеві видатки є публічними видатками, оскільки призначені для задоволення суспільних потреб і відповідно мають публічний характер.За матеріальним змістом публічні видатки — це прямі, безперервні, цільові грошові витрати з державного та місцевих бюджетів, а також інших централізованих грошових фондів, пов'язані з функціонуванням держави та місцевого самоврядування.Як економічна категорія публічними видатками є економічні відносини з приводу використання фондів коштів держави, місцевого самоврядування, що спрямовуються на виконання завдань і функцій останніх.Фінансово-правовий аспект поняття видатків полягає в тому, що публічні видатки — це врегульована нормами фінансового права система фінансово-правових відносин, які виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з використанням фондів коштів держави, місцевого самоврядування для задоволення загальнодержавних і місцевих публічних інтересів.

 

72. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі відповідних фінансових планів - кошторисів бюджетних установ.Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто вся бюджетна сфера. господарства.Отже, забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних обсягів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають з моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, оскільки згідно з чинним законодавством бюджетним установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.Саме у цьому вбачається правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але спрямований на їх виконання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретних правовідносин.Правові засади складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ визначені Кабінетом Міністрів України. Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.

 

73. Банківська система — складова фінансової системи країни, що підпадає під загальний вплив економічних законів, які діють у громадянському суспільстві. Вона є внутрішньо організованою, взаємопов'язаною, має загальну мету та завдання.Банк має свою специфіку, передусім у тому, що він діє у сфері обміну, а не виробництва. За своєю природою банки пов'язані з грошовими і кредитними відносинами. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку, якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.Банки в Україні створюються у формі AT, TOB або кооперативного банку.Державний банк — це банк, 100 % сукупного капіталу якого належать державі.Кооперативні банки створюються за принципом територі-альності й поділяються на центральний та місцеві кооперативні банки.Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю.Установчий договір та статут корпорації мають включати положення щодо забезпечення виконання корпорацією та її членами своїх фінансових зобов'язань і відповідальності за результати сумісної діяльності з метою забезпечення інтересів кредиторів та вкладників. Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки.Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Якщо дочірній банк набув права власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний строк. Банківські холдингові групи можна створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків — членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю.Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

74. банківські об’єднання. банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів як банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. Учасники банківського об'єднання:  несуть відповідальність за зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору; можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та умов укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою НБУ та підлягає державній реєстрації.Ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників. Банківські спілки та асоціації не підпадають під такі правила. Банківські спілки та асоціації З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку.Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків - членів асоціації (спілки).ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність (ст.13) м.Київ, 7 грудня 2000 року N 2121-ІІІ (2121-14)

75. Правовий статус та функції Національного банку України Правовий статус, принципи організації та діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, а також, у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню головної цілі. Основи взаємовідносин Національного банку України з вищими органами держави Особливість правового статусу, завдання і функції Національного банку України визначають характер взаємовідносин його з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Діючи в єдиній соціальній системі, виступаючи особливим центральним органом державного управління в системі органів держави, НБУ має автономність, його діяльність характеризується оптимальною самостійністю щодо управління грошово-кредитною системою України. Одночасно чинне законодавство передбачає, що НБУ підзвітний як Президенту України, так і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Національний банк двічі на рік надає Президентові України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в країні. Президент України вносить Верховній Раді України пропозиції щодо кандидатури Голови Національного банку України, призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України прийняттям відповідного Указу. Голова НБУ одноосібне несе відповідальність перед Президентом України за діяльність Національного банку.Верховна Рада України здійснює нормотворчу діяльність з питань встановлення виключно законами України засад створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків. У свою чергу, НБУ, здійснюючи право законодавчої ініціативи, має право вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів щодо грошово-кредитної політики, функціонування банківської системи тощо.

 

76. Банківське регулювання та нагляд — два взаємопов’язаних поняття, які характеризують державні втручання у банківський сектор. Вони є ключовою частиною банківської справи. банківське регулювання є однією із функцій НБУ, яка полягає в створенні системи норм, що регулюють діяльність банків та визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду і відповідальність за порушення банківського законодавства. Під банківським наглядом Закон розуміє систему "контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку." [1] Схоже визначення цілей банківського нагляду дає стаття 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність". В абзаці 6 також вказується, що НБУ "застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності".[2] Вітчизняні науковці в загальному притримуються вищезгаданих законодавчих положень. Розбіжності виникають насамперед при відмежуванні понять банківського регулювання та нагляду.Зокрема, підручник за авторством В. Міщенко та низки інших авторів під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази, тобто розробку та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків, а також ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи. Банківський нагляд визначається ж як "моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових банків та їх установ, діяльності банків, реорганізації та ліквідації банків". Для цього орган нагляду має повноваження застосувати до банків примусові та непримусові заходи впливу.

 

77. Поняття валюти і валютних цінностей. Типи конвертованості валюти.Валю́та (англ. currency — грошовий обіг, валюта) — грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку в торгових операціях. У якості валюти, як правило, виступають монети та банкноти певної держави, які є фізичним аспектом національної грошової маси. Інша частина грошової маси країни складається з банківських депозитів (депозитних грошей), власність на яку може бути передана за допомогою чеків, дебетових карток або інших форм грошових переказів. Депозитні гроші і валюта є грошима у тому сенсі, що обидва вони є допустимими як засіб платежу^[1]. Валю́тні ці́нності — родове поняття, що охоплює наступні речі:

а) валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; б) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави; в) платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах; г) банківські метали — золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Конвертована валюта — законодавчо закріплена оборотність національної грошової одиниці, можливість її обмінювати на іноземні валюти для всіх охочих. Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу і жорсткості введених державними органами валютних обмежень. Оборотність грошової одиниці — важливий чинник ефективної участі країни в міжнародному розподілі праці, світовій торгівлі та розрахунках.Конвертованість валют — це здатність валют виконувати функції платежу в будь-якій країні. У 1968 Міжнародний валютний фонд в розряд таких валют відніс долар США. У наш час^{[ Коли? ]} з понад 150 країн членів МВФ повністю конвертовані валюти мають 10 найрозвиненіших країн світу. Приблизно 50 мають валют з обмеженою конвертованістю. З 1976МВФ ввів поняття «Вільно використовувана валюта», суттю якого є повна конвертованість валют. Така валюта використовується в міжнародних розрахунках, операціях міжнародних валютних ринків і накопичується у валютних резевах країн світу.

 

78) Валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.Вони є складовою частішою валютного контролю, який передба­чає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем. Зміст Валютне регулювання включає в себе регулювання державою: - системи міжнародних розрахунків, учасниками яких є національні особи: - порядку проведення валютних операцій: - порядку утворення та використання валютного резерву України: - порядку утворення та використання валютних фондів господарюючих суб'єктів: - порядку здійснення валютного контролю; - застосування заходів юридичної відповідальності за порушення правил валютного законодавства.

79) Валютний контроль — це цілеспрямована діяльність держави в особі уповноважених нею органів та агентів валютного контролю з перевірки відповідності законодавству валютних операцій, що здійснюються резидентами та нерезидентами, а також виконання ними обов'язків, що містяться в валютному законодавстві. Валютний контроль здійснюється органами валютного контролю (Національним банком України, Державною податковою адміністрацією, Державною митною службою України та іншими органами в межах їх компетенції) та агентами валютного контролю (уповноваженими банками та іншими суб'єктами, що одержали генеральну ліцензію Національного банку).

80) За порушення законодавства у сфері валютних відносин застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільна та фінансова відповідальність.Склади кримінальних злочинів встановлюються статею 199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї», статею 207 «Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті», статтею 208 «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків» Кримінального кодексу України. Застосовуються такі заходи відповідальності (фінансові санкції):— за здійснення операцій з валютними цінностями, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України — штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням або без виключення банку з Державного реєстру банків;— за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України — штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;— за торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, — штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням або без виключення банку з Державного реєстру банків;— за невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів, які випливають з абзаців четвертого, п'ятого, шостого підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», банк позбавляється генеральної ліцензії Національного банку на право здійснення валютних операцій або з нього стягується штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) і