Регулювання фондового ринку

У цій темі запрошуємо студента до діалогу з низки актуальних проблем, що Так чи інакше пов'язані з необхідністю лібералізації ринкових відносин та вмілого спрямування цього процесу в потрібне річище.

Розвиток фондового ринку України зумовлений потребою ви­рішення основних макроекономічних завдань, пріоритетними з яких є:

1) сприяння активній інвестиційній діяльності та інноваційному процесу на засадах розвитку наукоємних виробництв;

2) зміцнення економічного суверенітету та міжнародного авторитету України на світовому ринку;

3) підтримка процесу приватизації шляхом розвитку вторинного ринку цінних паперів і на цій основі сприяння у проведенні радикальної економічної реформи;

4) створення засад для прискореної реструктуризації народного господарства країни.

Студент має усвідомити, то вирішення цих глобальних завдань неможливе без добре налагодженого врегульованого фондового ринку. Ця теза підсилюється тим, що фондовому ринку притаманний рух капіталів, який забезпечується обігом різних видів цінних паперів, що перебуває у тісній залежності від законодавчої бази та системи правовідносин власності. Не випадково, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, фондовий ринок є одним із найбільш регламентованих та регульованих, на відміну від товарних чи валютних ринків. На фондовому ринку активно взаємодіють інтереси різних учасників фондової діяльності. Ці інтереси не вільні від виникаючих суперечностей та несумісностей. Тому без підвищення дисциплінованості учасників фондового ринку, без підтримки довіри до нього. без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів, передусім громадян, неможливо забезпечити розвиток фондового ринку.

Водночас стало загальновизнаним, що фондовий ринок може розвиватися лише тоді, коли держава якомога менше безпосередньо втручається у процес залучення приватних інвестиційних ресурсів та вкладення їх в економіку країни. Регулювання не повинно втручатися у механізм вільного прийняття рішень учасниками фондових угод з купівлі-продажу цінних паперів, у тому числі легітимних спекуляцій з фінансовими інструментами на вторинному ринку.

Процес лібералізації в економіці України триває. Водночас відбувається другий, у певному розумінні протилежний процес – оволодіння державою ситуацією на фондовому ринку, коли на перших кроках економічних перетворень він став не стільки вільним для підприємництва, скільки некерованим та сприятливим для прояву «диких» звичаїв фондових бірж минулих століть. Поряд із загальною тенденцією до лібералізації економіки набирає силу тенденція до більшої деталізації нормативної бази, до посилення державного контролю за фондовою діяльністю. З поєднання цих двох напрямів випливає єдиний комплексний оптимальний виважений підхід до розвитку та функціонування фондового ринку, коли держава, не втручаючись у договірні відносини між продавцями та покупцями цінних паперів, слідкує за тим, щоб це були справді договірні відносини, що відбивають інтереси сторін, котрі домовляються, та підпорядковані правилам фондової діяльності. Саме на цю важливу обставину має звернути увагу студент, котрий вивчає тему «Регулювання фондового ринку».

Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні, підрозділяються на такі чотири групи:

1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих і нормативних актів забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку й функціонування е Україні ринку цінних паперів та їх похідних.

3. Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів: Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація.

4. Державні органи, які викопують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства: Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку с державним органом, підпорядкованим Президентові України та підзвітним Верховній Раді України. Комісія здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, державний контроль за випуском та обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. Комісія створена в 1995 році згідно з Указом Президента України від 12 червня 1995 року № 446. З прийняттям 30 жовтня 1996 року Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» функції та повноваження комісії були суттєво розширені.

Одним із головних завдань Комісії є забезпечення захисту прав інвесторів. Комісія має:

• наглядати за тим, щоб учасники фондового ринку одержували інформацію про умови випуску та обігу цінних паперів, про результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги та характер угод з цінними паперами;

• забезпечувати рівні можливості для доступу емітентів, інвесторів і посередників на фондовий ринок;

• захищати право власності на цінні папери;

• застосовувати заходи щодо запобігання порушенням законодавства і припинення їх;

• захищати право власності на цінні папери;

• створювати умови для розвитку добросовісної конкуренції;

• здійснювати контроль за прозорістю та відкритістю фондового ринку.

Для виконання цих і багатьох інших завдань та функцій Комісія має центральний апарат та територіальні органи, що діють в областях країни. Комісія утворюється у складі Голови Комісії та шести її членів. Положення про Комісію затверджується Президентом України.

Серед функцій Комісії виділяється функція контролю. Контролю як конкретному поняттю відповідає загальне поняття – нагляд. Якщо контроль у вузькому розумінні слова — це моніторинг діяльності учасників фондового ринку з метою виявлення порушень законодавства про цінні папери, то нагляд — це безперервний моніторинг процесів, що відбуваються на фондовому ринку.

Нагляд включає такі операції:

а) одержання періодичної фінансової звітності про результати діяльності професійних учасників фондового ринку;

б) аналіз цієї звітності з метою встановлення відповідності діяльності учасників фондового ринку вимогам законодавства;

в) аналіз будь-якої інформації про події на фондовому ринку з метою виявлення ознак порушення законодавства;

г) безпосередній нагляд через участь представників уповноваженого державного органу в торгових сесіях фондових бірж, у позабіржових фондових торговельних системах, на загальних зборах акціонерів тощо за діяльністю професіональних учасників фондового ринку в процесі здійснення ними операцій з цінними паперами для недопущення порушень законів та стандартів.

Дієвість наглядової діяльності тим вища, чим вищий рівень розвитку інформаційної системи ринку, у тому числі розгалужених інформаційних та телекомунікаційних мереж, механізму моніторингу, а також чим досконаліший аналітичний апарат.

Механізм власне контролю відрізняється від нагляду. Він передбачає такі заходи:

а) проведення планових та позапланових (цільових — за скаргами і заявами юридичних та фізичних осіб або ініційованих на подання відповідних державних органів) перевірок діяльності учасників фондового ринку;

б) з'ясування всіх обставин порушення законодавства на підставі аналізу різноманітної інформації, необхідної для детального розслідування кожного випадку;

в) створення системи внутрішнього контролю за допомогою впровадження в діяльність професійних учасників фондового ринку процедур самоконтролю.

На останньому питанні слід спинитися. Ідеться про СРО, тобто про саморегулювальні організації. Вивчаючи курс «Фондовий ринок», зокрема тему «Регулювання фондового ринку», студентові треба навчитися давати оцінку об'єкту чи події шляхом зіставлення його плюсів та мінусів. Проблеми СРО це стосується безпосередньо.

Метою створення СРО є:

1) забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників фондового ринку;

2) представництво членів СРО та захист їхніх професійних інтересів;

3) професійна підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів — членів СРО, уповноважених здійснювати операції з цінними паперами;

4) інформування своїх членів стосовно законодавства про цінні папери та про всі зміни, що вносяться в нього;

5) розробка норм і правил поведінки, регламентів, правил здійснення операцій з цінними паперами, вимог до професійної кваліфікації спеціалістів – учасників СРО, інших нормативно-правових документів та контроль за їх дотриманням;

6) застосування ефективних способів розв'язання спорів між членами СРО, а також між ними та клієнтами;

7) розробка та запровадження заходів із захисту клієнтів СРО, дотримання етичних норм поведінки членів СРО у взаємовідносинах їх із клієнтами.

Аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду створення системи саморегулювання на фондовому ринку дозволяє зробити такі висновки:

Перший висновок, що його має зробити студент, - СРО є складовою частиною нормально функціонуючого фондового ринку. Корисність їх виявляється у наявності об'єктивних переваг саморегулювання як такого, а саме:

1) нормативні документи, що розробляються на рівні корпоративних об'єднань, які становлять суть СРО, зазвичай є конкретними (порівняно з нормативними документами, що розробляються більш високими регулювальними інстанціями), більш предметними та детальними, відбивають усю складність практики фондової діяльності та накопичуваний досвід професіональних учасників фондового ринку (якщо, звичайно, не враховувати можливий вплив суб'єктивного чинника);

2) наявність регулятивних повноважень у СРО, яка стоїть ближче до практичної фондової діяльності, дозволяє швидше, оперативніше вирішувати поточні питання, гнучкіше реагувати на суперечності, що виникають, і, отже, приймати більш обґрунтовані рішення;

3) відплив регулятивних функцій з державних органів суттєво полегшує їхнє становище, оскільки бюджетні джерела фінансових коштів обмежені. Перенесення фінансового тягаря з регулювання фондового ринку на комерційні структури СРО є вельми вагомим аргументом на користь необхідності інституту саморегулювання в нашій країні.

Є і другий висновок. Системі саморегулювання на фондовому ринку поряд з перевагами притаманні деякі недоліки, до яких слід віднести:

◊ будь-який контроль може виявитися не досить об'єктивним, і фондовий ринок у цьому не є винятком;

◊ саморегулювання не виключає проявів групових інтересів та небажання застосовувати санкції до окремих членів саморегу­лювальної організації;

◊ має місце певне дублювання регулятивних функцій Державної комісії та регулятивних функцій СРО;

◊ завдається шкоди єдності нормативних положень у масштабі всього фондового ринку;

◊ з'являється зайва інстанція у вирішенні спірних питань.

Нарешті, третій висновок. Позитивні властивості СРО мож­на підсилити, а негативні – послабити, якщо послідовно здійс­нювати такі заходи:

◊ здійснювати з боку державних органів вибірковий (позапла­новий) контроль за розробкою та застосуванням у СРО нормати­вних документів, організовувати обмін між СРО у цій галузі;

◊ установити нормальну дисципліну, тобто верховенство нормативів більш високого рангу;

◊ підтримувати здорову конкуренцію між СРО і між членами кожного СРО;

◊ виділити ті групові інтереси, які СРО вправі виражати, будучи корпоративною організацією, і брати їх до уваги; щодо ре­шти групових інтересів, притаманних тільки окремим колам СРО. на шкоду іншим членам та клієнтам, здійснювати нагляд за формуванням Спостережної ради СРО тільки з числа незалежних осіб (котрі не здійснюють керівництво СРО);

◊ створювати всю систему регулювання фондового ринку як єдину систему, застосовуючи матричні способи розмежування повноважень — зі змістом, цілями, термінами, об'єктами та виконавцями;

◊ обґрунтувати неминучість і навіть корисність дублювання окремих функцій, слідкуючи при цьому за тим. щоб не виникало суперечностей;

◊ провести масштабний експеримент зі створенням супер-СРО з метою розділу регулюючих та торговельних функцій у решті СРО;

◊ виявити синергетичний ефект, що виникає при суміщенні в одному СРО різних функцій, у тому числі контролюючих та торговельних;

◊ забезпечити рівні умови для членів СРО, не виділяючи з їх числа привілейованих;

◊ не позбавляти систему контролю дієвості, спростити саму процедуру опікування СРО з боку державних органів, виходячи з того, що поява саморегулювання й межах закону, в принципі, сприяє підвищенню ефективності випуску та обігу цінних паперів.