АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

10.1. Поняття ділової активності підприємства.

10.2. Аналіз і оцінка ділової активності підприємства за по­казниками економічного зростання.

10.3. Аналіз і оцінка ділової активності персоналу підприєм­ства.

10.1. Поняття ділової активності підприємства

Поняття ділової активності підприємства безпосеред­ньо пов'язане з категоріями «економічна динаміка», «економічне зростання» і «економічний розвиток». Розуміння цих аспектів є принципово важливим для обґрунтування методики фінансового аналізу ділової активності підприємства.

Категорія «економічна динаміка», уособлює найбільш загаль­ні закономірності функціонування господарюючої системи: ди­намізм і повторюваність послідовних циклів процесу відтворення «ресурси —> виробництво ~» кінцевий продукт —► використання кінцевого продукту». Це дає підстави тлумачити її як тривалу те­нденцію циклів відтворення, що змінюють один одного, що має хвильовий і циклічний характер. Економічній динаміці прита­манне закономірне і багаторазове повторення (чергування) пері­одів піднесення і спаду економічної активності.

Регулярне та стійке розширення масштабів економічної діяль­ності, яке виявляється в збільшенні обсягів доданої вартості і ви­робленого продукту, ідентифікують як економічне зростання. Економічне зростання підприємства слід розглядати як здатність його економіки до реалізації виробничих можливостей та розши­рення можливостей задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.

Поняття «економічний розвиток», як суттєвого, необхідного руху і зміни чого-небудь у часі на відміну від економічного зрос­тання, включає не тільки масштаби й динаміку господарської ді­яльності, а й удосконалення тих чи інших її елементів на основі прогресу — трансформації — еволюції.

Напрям розвитку, для якого характерними є поступальний рух (перехід) підприємства до більш досконалого його стану, більш високого рівня організації, розширення адаптаційних можливос-

 

тей до навколишнього середовища, зростання еволюційних поте­нцій, визначають як економічний прогрес.

Фундаментом соціально-економічного поступу є науково-технологічний прогрес. Глобальні за своїм змістом технологічні революції викликають якісні стрибки у розвитку суспільно-продуктивної сили людської праці і способу взаємодії людини з природою та зміни в системі соціально-економічних відносин. Ключовими, домінантними компонентами прогресу є матеріальні стандарти життєвого рівня. Безперечно, господарська діяльність, в якій набуває ваги матеріальна складова, але занепадають мора­льні та етичні норми, погіршується стан довкілля, не може вва­жатися прогресивною.

Близькою за значенням до економічного розвитку є трансфо­рмація, характерною рисою якої для підприємств України стала їх діяльність в ринковій економіці.

Еволюція — це внутрішньо цілісна послідовність низки трансформацій, що закономірно випливають одна з одної і в су­купності протягом тривалого часу приводять до набуття об'єктом еволюції стійких, незворотних, нових для нього характерних рис, під дією і внаслідок яких підприємство змінює свою природу.

Так, ринкова трансформація підприємств забезпечила якісні прогресивні зрушення у формах власності, системі управління її організації виробництва. Вихідною базою економічного зростан­ня є ресурсний потенціал підприємства.

Збільшення кінцевого продукту і доходу можна одержати шляхом залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. Залежно від співвідношення дії цих факторів вирізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та детенсивний.

За екстенсивного типу підприємство розвивається внаслідок на­рощування обсягів залучених у виробництво ресурсів та викорис­тання традиційних технологій; продуктивність праці та ефектив­ність використання ресурсів залишаються при цьому незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання базується на впрова­дженні передових досягнень науки і техніки, застосуванні нових інноваційних технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва та економії витрат. Приріст виробництва забезпечується за раху­нок застосування більш досконалих факторів виробництва та під­вищення їх продуктивності.

У процесі розширеного відтворення інтенсивні й екстенси­вні фактори економічного зростання співіснують, поєднують-

ся. Тому можна говорити про переважно інтенсивний або пе­реважно екстенсивний тип зростання. Підприємства України розвиваються переважно на екстенсивній основі. Так, енерго-витрати підприємств на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, втричі — ніж у Західній Європі, а нафтоміс-ткість української продукції в 10—12 разів вища, ніж у розви­нених країнах.

Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо) обмежені, а підприємствам властиве прогресивне економічне зростання, то необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу, спираючись на ресурсозбері­гаючі технології. Ресурсозбереження з погляду задоволення по­треб підприємства адекватне розширенню виробничих можливо­стей, а з погляду екологічних наслідків — ефективніше за додаткове залучення ресурсів.

За детенсивного розвитку відбувається погіршення технічного й технологічного рівнів виробництва і підприємства стають бан­крутами. Саме такий тип розвитку характерний для окремих під­приємств України.

Аналізуючи економічне зростання, його темпи і середньоду-шові параметри, слід мати на увазі, що навіть незначна різниця в темпах приросту може мати досить суттєвий довготерміновий ефект. Помітна різниця в темпах приросту виявить ефект за від­носно короткий період (рис. 10.1.1).

 

 

26*

Рис. 10.1.1. Ефект різних темпів приросту 403

Розрахунки свідчать, що у 2000 р. чистий дохід ВАТ «Про­грес» становив 700 тис. грн, що в порівнянні з підприємством ВАТ «Промінь» в 1,4 раза більше. Середньорічні темпи приросту чистого доходу протягом десяти років становили: на підприємст­ві ВАТ «Промінь» — 8 %, на підприємстві ВАТ «Прогрес» — З %. За таких темпів приросту через 10 років чистий дохід ВАТ «Промінь» досяг рівня 1079 тис. грн, ВАТ «Прогрес» — 940 тис. грн, тобто різниця в темпах приросту привела до того, що чистий дохід у ВАТ «Промінь» перевищив цей показник у ВАТ «Прогрес» на 15 %.

Підприємству як системі притаманні такі ознаки: на «вхо­ді» — ресурси, а на «виході» — результат, тобто економічна ви­года. Первісним чинником підприємства як системи є його здат­ність до відтворення. Ідеться про збалансованість і пропор-ціональність елементів його господарюючої системи, яка означає, що максимальний прибуток можна одержати тільки за умови до­сягнення оптимізації взаємодіючих факторів операційної, інвес­тиційної та фінансової діяльності. Виходячи з цього, для роз­криття потенціалу сталого розвитку підприємства можна ви­ділити два основні індикатори: фінансовий результат (підсумок попередньої діяльності) та запас ділової активності (здатність до відтворення власного капіталу у майбутньому).

Стала ділова активність підприємства забезпечується єдністю таких функцій господарської діяльності, як: 1) корисність (еко­номічна вигода); 2) здатність до відтворення— забезпечення економічного зростання вартості підприємства з мінімальним ри­зиком; 3) безперервність — сталий розвиток підприємства на ос­нові ефективного використання ресурсного потенціалу; 4) пропо­рційність — розподіл доданої вартості на основі тармонізації інтересів різних груп учасників економічних відносин.

Розвиток ділової активності підприємства формується за ра­хунок внутрішньої і зовнішньої ефективності. Внутрішня ефек­тивність забезпечується організацією господарської діяльності, зовнішня — найкращим асортиментом готової продукції, товарів, робіт і послуг. Щодо переліку об'єктів діяльності підприємства, то виділяють дві концепції: маркетингову — виходячи з потреб ринку і технологічну — побудовану на інноваційних можливостях.

З метою уникнення кризових явищ у господарській діяльності та для забезпечення стійкого економічного зростання треба роз­вивати ділову активність підприємства, яка охоплює всі аспекти його роботи і мінімізує ризик щодо успіху в умовах економічної нестабільності ринкового середовища та конкуренції.

Оцінку ділової активності підприємства здійснюють за напря­мами щодо мобілізації внутрішніх ресурсів економічного зрос­тання та параметрами активності у зовнішньому економічному середовищі. Внутрішня активність виражається у зростанні еко­номічного потенціалу підприємства чи підвищенні ефективності його використання.

Найбільш загальну оцінку ділової активності підприємства можна здійснити за показниками створення та розподілу його до­даної вартості і елементів національного багатства.

Економічна природа доданої вартості визначається структу­рою її елементів.

Категорія «додана вартість» визначається як створена ресур­сами підприємства сума оплати праці, витрат на соціальні заходи, нарахованої амортизації, податків і чистого прибутку. Виходячи з цього, використовувати ресурси необхідно якомога ефективніше, щоб задовольнити більше потреб всіх учасників господарюючих суб'єктів через створену додану вартість.

Сума доданих вартостей, створених сукупністю господарюючих суб'єктів держави, розглядається як валовий внутрішній продукт.

Розгляд фінансових ресурсів у тісному зв'язку з вартісною структурою доданої вартості підприємства має велике теоретичне і практичне значення. По-перше, стає можливим визначити рі­вень участі підприємства у розподільчих процесах і на цій основі дати характеристику його фінансового стану. По-друге, значно розширюється інформаційна^ база для аналітичного дослідження фінансових показників діяльності підприємства. По-третє, можна відстежити рух кожної складової доданої вартості від початко­вої — створення до кінцевої стадії — використання.

Формування доданої вартості і фінансових ресурсів підприєм­ства є об'єктивно необхідною умовою стійкого фінансового ста­ну. Зі структурою елементів, які створюють додану вартість, тіс­но пов'язана й структура використання фінансових ресурсів. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється від­повідно до потреб фінансового стану підприємства, його еконо­мічної політики та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов'язкове до­тримання яких — вимога системи управління економікою.

Різні напрями використання створених фінансових ресурсів відносно підприємства, у кінцевому підсумку, можна поділити на три групи. Перша— це формування фонду відшкодування. До нього належать фінансування витрат, пов'язаних із спожитою в господарській діяльності вартістю основних засобів та списання

збитків підприємства минулих періодів. До другої групи нале­жать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на оплату праці, соціальні заходи, сплату податків та ди­віденди. Третя група — це сукупність витрат на формування фо­нду нагромадження. Це витрати на приріст активів (необоротних і оборотних), а також створення резервного капіталу.

Економічний механізм формування фінансових ресурсів під­приємства від господарської діяльності та їх використання зо­бражено на рис. 10.1.2.

Рис. 10.1.2. Модель економічного механізму створення і використання фінансових ресурсів від господарської діяльності підприємства

Як видно із структурної моделі (рис. 10.1.2), у процесі форму­вання витрат і доходів підприємства відбувається створення но­вої (доданої) вартості та здійснюється первинний її розподіл на споживання, нагромадження безпосередньо на підприємстві і по­за ним та відшкодування спожитої вартості об'єктів амортизації. Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на по­вне відновлення необоротних матеріальних і нематеріальних ак­тивів. Це відбувається у формі капітальних вкладень, з допомо­гою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування коштів у зв'язку з розширенням господарської діяльності та вдосконален­ням її матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не мо­же бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відраху­вань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпе­чуються чистим прибутком. Звісно, підприємство передбачає та­кож пряме інвестування фінансових ресурсів у власний капітал та відчуження із нього.

Для здійснення порівняння елементів фінансових ресурсів у складі доданої вартості з напрямами їх використання потрібна інформація, подана у формі балансу. Баланс фінансових ресурсів є основою для прийняття управлінських рішень з питань поліп­шення фінансового стану підприємства. Загалом питання скла­дання балансу фінансових ресурсів є дуже перспективним для збиткових підприємств, де збитки порушують цільове викорис­тання фінансових ресурсів на оплату праці, податкові платежі, сплату коштів на соціальні заходи і особливо амортизаційні від­рахування та створюють значну заборгованість в розрахунках з працівниками, бюджетом, органами соціальної сфери.

Проблеми формування фінансових ресурсів значною мірою пе­ретинаються з проблемами розподілу доданої вартості окремими господарюючими суб'єктами між собою та між ними і державою.

В умовах ринкової економіки відбувається розподіл сумарно­го економічного ефекту між господарюючими суб'єктами, поку­пцями об'єктів їх діяльності і державою. Характер цього розподі­лу значною мірою визначає зацікавленість всіх учасників гос­подарювання у досягненні суспільної ефективності, тобто на­ближення обсягів виробництва до точки оптимуму. При цьому очевидно, що господарюючий суб'єкт зацікавлений у максиміза-ції різниці між доходом і витратами, а покупцю важливо макси-мізувати різницю між економічним ефектом від використання придбаних ресурсів та їх цінами.

Найбільш загальний перелік показників для оцінки внутрі­шньої ділової активності підприємства визначається наступною системою:

1. Абсолютних величин:

• чистого доходу від господарської діяльності;

• чистого прибутку;

• активів;

• основних засобів;

• чисельності працівників;

• чистих активів;

• доданої вартості.

2. Відносних величин:

• рентабельності: активів, чистих активів, чистого доходу, по­точних витрат;

• продуктивності праці;

• оплати праці за одну годину робочого часу;

• капіталовіддачі;

• витратомісткості чистого доходу.

Наведені показники дають різновекторну оцінку ділової активності, а для узагальнення аналітичних висновків вико­ристовують дослідження їх в динаміці і методи інтегральної оцінки.

Активність підприємства у зовнішньому економічному сере­довищі оцінюється за параметрами:

а) питомої ваги на ринку об'єктів господарської діяльності;

б) обсягів відносин з покупцями та постачальниками;

в) зовнішньоекономічного обороту;

г) доходів найманих працівників і власників;

д) інвестиційної привабливості.

Якісними параметрами ділової активності підприємства у зов­нішньому економічному середовищі можуть бути:

а) імідж підприємства (ділова репутація);

б) корпоративна соціальна відповідальність за зовнішніми і
внутрішніми напрямами;

в) природоохоронна діяльність.

Рівень ділової активності підприємства оцінюється як за вели­чиною досягнутих показників, так і в стратегічному вимірі Роз­виток ділової активності дозволяє постійно підвищувати конку­рентоспроможність підприємства.

10.2. Аналіз і оцінка ділової активності підприємства за показниками економічного зростання

Підприємництво завжди здійснюється в певних еконо­мічних умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, ви­явити напрями можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використати закладені у них можливості.

Отже, щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошук найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. Оцінка ділової активності — це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й ро­зумні рішення про обсяги та об'єкти витрачання ресурсів.

Кожне підприємство приймає рішення відносно того, що ви­робляти, для кого виробляти і як виробляти. При цьому підпри­ємство керується власними інтересами — можливістю отримати достатні з його точки зору доходи. Однак досягнення цієї мети можливе лише: по-перше, внаслідок продажу вироблених това­рів; по-друге, завдяки продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

Підприємство не здійснює господарську діяльність лише зара­ди задоволення потреб покупців, продавців (постачальників) і держави. Мета підприємства — одержувати прибуток. Прибуток підприємства визначають відніманням його видатків від його до­ходів. Якщо витрати більші за доходи, підприємство замість при­бутку зазнає збитків.

З цього випливає, що основою отримання прибутку є додер­жання співвідношення, щоб вартість використаних ресурсів була менша, ніж вартість проданих товарів, тобто підприємство може отримати прибуток у тому разі, коли воно добавляє вартість до використовуваних ресурсів.

Прибуток виконує три корисні функції:

• це свого роду сигнал про те, де можна здійснювати підпри­ємницьку діяльність;

• це стимул інвестування ресурсів у підприємницьку діяль­ність;

• сприяє виправленню помилок у підприємницькій діяльності за умови одержання збитків.

Чистий прибуток, як показник ділової активності підприємст­ва, використовується одним з трьох способів:

• зростання чистих активів, що мають цінність і належать під­приємству. Будь-яке зростання чистих активів — це формування чистого прибутку;

• зменшення зобов'язань. Доходи, які надходять на підприєм­ство, можуть використовуватись для зменшення зобов'язань і, відповідно, активів;

• виплата дивідендів — доходу власникам підприємства. На підприємствах доходи в частині чистого прибутку, що залиша­ються після збільшення чистих активів та зменшення зобов'я­зань, належать власникам, як дивіденди (доход на внески до ста­тутного капіталу).

На ділову активність підприємства безпосередньо впливають складові, що забезпечують формування прибутку і його економі­чне зростання: обсяги об'єктів підприємницької діяльності, ви­трати на їх створення, управління і пошук покупців та цінова по­літика.

Обсяги створених підприємством об'єктів діяльності для фі­нансового аналізу визначають за допомогою вартісної оцінки. При цьому використовують показники:

• валовий обсяг господарювання — визначається за вартістю створених об'єктів діяльності і приростом незавершеного вироб­ництва;

• товарний обсяг господарювання — формується величиною створених об'єктів, що визначені для реалізації покупцям;

• обсяг реалізованих об'єктів діяльності — визначається за нарахованим чистим доходом, в тому числі, що надійшов, буде одержаний в майбутньому та забезпечує прибуток;

• обсяг реалізованих об'єктів діяльності, що оплачений поку­пцями — всього та в частині, яка забезпечує прибуток. В умовах ринкової економіки, даний показник є основною ознакою ділової активності, який свідчить, що підприємство повернуло витрачені ресурси та забезпечує стійкий розвиток.

Обсяг господарювання залежать від того, який попит по­купців на об'єкти діяльності підприємства. Підприємство має достатній рівень ділової активності, якщо нарощує створення обсягів об'єктів діяльності, реалізує всю їх величину покуп­цям та одержує оплату відповідно до визначених умов за до­говорами.

Під час аналізу можна розрахувати середні (мюячні, кварталь­ні, річні) темпи зміни обсягів господарювання (Т) або приросту

 

підприємства у загальному обсязі. Зміна асортименту веде до асортиментних, а структури — структурних зрушень. Ці явища завжди пов'язані одне з одним і визначають асортиментно-структурні зрушення, що є важливою складовою забезпечення ділової активності підприємствУзагальнену характеристику змін в асортименті дає коефіці­єнт його оновлення, який розраховують шляхом ділення обсягу створених нових об'єктів діяльності на загальний обсяг господа­рювання. Чим вища величина цього коефіцієнта, тим активніша діяль­ність підприємства щодо його реагування на зміни кон'юнктури ринку. Зміна структури об'єктів діяльності підприємства справ­ляє вплив на ділову активність через збільшення обсягів господа­рювання та частки високоприбуткової продукції (товарів, робіт, послуг).

Виконання зобов'язань перед покупцями забезпечуються чіт­кою, стійкою й збалансованою діяльністю підприємства, яка дає можливість ритмічно створювати об'єкти господарювання. Рит­мічною вважається така робота, коли об'єкти діяльності підпри­ємства створюються частинами, що забезпечує максимальне ви­користання виробничої потужності і задовольняє попит покупців.

Узагальнюючим показником ділової активності підприємства у відносинах з покупцями є коефіцієнт ритмічності діяльності, який розраховується шляхом порівняння фактичних обсягів гос­подарювання за асортиментом з наявними зобов'язаннями перед споживачами.

Одним із найсуттєвіших напрямів оцінки ділової активності підприємства є його цінова політика. Ділова активність у ціноут­воренні забезпечує підприємству освоєння певної частки ринку та максимізацію прибутку. Цінову політику підприємства нале­жить оцінювати з урахуванням:

• співвідношення витрат і цін;

• привабливості цін для покупців;

• реакції покупців на зміни цін;

• порівняльного аналізу з цінами конкурентів

Ділова активність підприємства при формуванні витрат ви­значається їх рівнем на створення 1 грн чистого доходу який ха­рактеризує окупність використаних ресурсів. Розраховують його за відношенням загальної суми операційних витрат на створення, управління і збут об'єктів діяльності підприємства до їх вартості в діючих цінах реалізації (табл. 10.2.1).

Таблиця 10.2,1

Із табл. 10.2.1 видно, що підприємство домоглося певних ус­піхів у зниженні витратомісткості чистого доходу. Зниження ви­трат становить 2,2 коп. в розрахунку на 1 грн чистого доходу, а в частині інших операційних витрат виробничої собівартості -3,4 коп. Змінилася, хоча й несуттєво, структура витрат: збіль­шилася частка виробничої собівартості, а частка адміністра­тивних витрат і витрат на збут зменшилася.

Рівень операційних витрат на створення 1 грн чистого доходу прямо залежить від зміни загальної суми виробничої собівартос­ті, адміністративних витрат і витрат на збут та зміни чистого до­ходу.

На загальну суму витрат впливають обсяг створених товарних об'єктів діяльності, їх структура, зміна змінних витрат (виробни­чої собівартості) і постійних витрат (адміністративних витрат і витрат на збут), що, у свою чергу, можуть збільшитися або зме­ншитися за рахунок рівня ресурсомісткості діяльності і цін на спожиті ресурси.

Одержаний чистий дохід від об'єктів діяльності підприємства залежить від їх обсягу, структури і цін реалізації.

В умовах ринкової економіки України для оцінки ділової ак­тивності діяльності підприємства доцільно використовувати по­няття «ефект», яке походить від лат. «effectus», і означає дію, ре­зультат, наслідок чогось. На мікрорівні показником ефекту господарської діяльності є одержана (створена) додана вартість. Власники суб'єктів господарювання за допомогою засобів дер­жавного регулювання розподіляють додану вартість (ДВ) на окремі елементи: оплату праці (ОП) (не менше мінімального рів­ня); відрахування на соціальні заходи (СЗ) (не менше ставок обов'язкових платежів); податкові платежі (ПП) (за наявними об'єктами і ставками); фінансування капітальних інвестицій (АВ) (амортизаційні відрахування за методами, визначеними власни­ками); чистий прибуток (ЧП) (за балансовим методом як залиш­кова сума) або чистий збиток (43) (розподілена сума більша, ніж додана вартість).

Баланс доданої вартості — це система показників, яка склада­ється із декількох абсолютних величин, пов'язаних між собою знаком рівності ДВ = ОП + СЗ + ПП + АВ + ЧД (43), або ЧД (43) = ДВ - ОП - СЗ - ПП - АВ. Всі показники цього балан­су, крім ЧД (43), є нормовані величини.

Наведена балансова рівність характеризує єдиний процес роз­поділу доданої вартості і показує взаємозв'язок та пропорції окремих елементів цього процесу. Ефектом діяльності господа­рюючих суб'єктів є створена додана вартість, а чистий прибуток розраховується власниками з використанням визначених держа­вою нормативів. Реальний чистий прибуток підприємства мож­ливо визначати лише після його ліквідації шляхом порівняння одержаних і вкладених активів. З іншого боку, додана вартість — це інтегрований показник участі підприємства у формуванні до­ходів' працівників, соціального забезпечення населення, бюджету

держави, їх готовності до поновлення запасів активів та розши­реної діяльності (приросту активів за рахунок власного капіталу). Отже, аналітичне дослідження окремих елементів доданої ва­ртості дозволяє здійснювати оцінку ділової активності підприєм­ства за наступними напрямами:

• формування доходів працівників;

• створення доходів бюджетів;

• споживання у процесі створення об'єктів господарської діяльнос­ті необоротних активів, виробничих запасів, товарів, робіт і послуг;

• одержання фінансового результату, як загального ефекту, що забезпечує приріст кількісних і якісних параметрів обсягів госпо­дарської діяльності та потреб власників. Водночас, забезпечення сталої прибуткової діяльності створює передумови для нарощуван­ня ділової активності підприємства щодо доходів працівників, соці­альних потреб, формування коштів бюджетів і споживання активів.

Для вивчення факторів, які формують додану вартість, аналі­зують її баланс (табл. 10.2.2) та динаміку і структуру за окремими елементами (табл. 10.2.3).

Аналітичні розрахунки (табл. 10.2.2) свідчать, що підприємст­во в поточному періоді збільшило додану вартість на 4797,5 тис. грн або на 13,0 %, при прирості матеріальних та прирівняних до них витрат на 20,7 %, а доходу лише на 18,8 %, що є негативним явищем, оскільки кожний відсоток витрат збільшував дохід на 0,9% (18,8: 20,7). Внаслідок зростання доданої вартості найбі­льше було здійснено приріст податкових платежів на 15,1 % і коштів амортизаційних відрахувань — 61,4 % при зменшенні чи­стого прибутку на 1,8 %.

Результати аналізу структури доданої вартості (табл. 10.2.3) свідчать про негативні структурні зрушення щодо окремих її складових. Частка коштів на оплату праці зменшилась на 1,1 пункта, а чистого прибутку на 3,1, що оцінюється негативно. Відповідно зросла частка амортизації з 9,3 % в минулому періоді до 13,2 % у поточному періоді, що свідчить про посилення акти­вності підприємства у сфері формування цільових коштів на оно­влення основних засобів.

Зіставленням доданої вартості, як показника ефекту для оцін­ки ділової активності і факторів, які забезпечують його створен­ня, розраховують ефективність функціонування підприємства. Ефективність може вимірюватися прямою величиною, коли до­дана вартість у чисельнику, і оберненою — коли додана вартість у знаменнику. Відповідні розрахунки показників наведені у табл. 10.2.4.

Таблиця 10.2.2

БАЛАНС ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА (тис. грн)

 

 

 

 

 

 

Елементи формування доданої вартості	Елементи використання доданої вартості
показники	періоди	відхилення	показники	періоди	відхилення
минулий	поточний	+,-	%	минулий	поточний	+, -	%
Дохід	146667,5	174235,5	27568,0	18,8	Оплата праці	9277,5	10030,7	753,2	8,1
Витрати на соціальні за­ходи	3192,4	3456,3	263,9	8,3
Матеріальні та прирівняні до них ви­трати	109873,8	132644,3	22770,5	20,7	Податкові платежі	12178,2	14016,7	1838,5	15,1
Амортизація	3410,7	5506,0	2095,3	61,4
Чистий при­буток	8734,9	8581,5	-153,4	-1,8
Додана вар­тість	36793,7	41591,2	4797,5	13,0	Додана вар­тість	36793,7	41591,2	4797,5	13,0

 

 

 

Таблиця 10.3.1