Про боротьбу з корупцієюСтаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Корупційними діяннями є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за обставин, передбачених пунктом "а" частини другої цієї статті, у тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в доход держави. ___________ Примітка. Під діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави, слід розуміти і діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування.(Статтю 1 доповнено приміткою згідно із Законом N 90-IV (90-15) від 11.07.2002) Стаття 2. Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави: а) державні службовці;
Стаття 4. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи: а) Міністерства внутрішніх справ України; а-1) податкової міліції; (Статтю 4 доповнено пунктом "а-1" згідно із Законом N 85/98-ВР від 05.02.98) б) Служби безпеки України; в) органів прокуратури України; г) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; (Статтю 4 доповнено пунктом "г" згідно із Законом N 743-IV (743-15) від 15.05.2003) інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.
З А К О Н У К Р А Ї Н ИПро звернення громадян Стаття 1. Звернення громадян Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних,політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Стаття 5. Вимоги до звернення Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
1. Автономов А. С. Лобізм і політичні партії // Представницька влада: моніторинг, аналіз, інформація. 1995. № 3. 2. Анохин М., Зотов С. Іноземні теорії і російська практика: [ Про лобістську діяльність] // Підприємництво. Політика. Наука. 1996. № 2. 3. Белов В., Вяткин К. Лобістськая діяльність у ФРН // Бізнес і політика. М., 1995. № 4. 4. Вяткин К. С. Лобізм по-німецьки // Поліс, 1993. № 1 5. Губернаторов В. Группи впливи російських ділових кругов//Власть. М., 1995 №7. 6. Зяблюк Н. Лобі - слово не лайливе // Торговельно-промислові відомості. 1992. №8. З. 11. 7. Іванов Н. Лобізм в політичній культурі США // Влада. 1995. № 8. 8. Іноземне конституційне право / Під ред. проф. В.В. Маклакова. М.: Юрист, 1996. 9. Кліменко В. Российській лобізм і проблеми його законодавчого регулювання // Бізнес і політика. 1995. № 2. 10. Кумі К. Лобізм і його регулювання: ради британського експерта // Бізнес і політика. 1994. № 1. 11. Лепехин В. А. Лобізм. М.: Російський Юридичний Видавничий Будинок, 1995. 116 с. 12. Лобізм в Росії: етапи великого шляху /Авторский колектив під рук-вом А. А. Нещадіна. М., Експертний інститут РСПП і Фонд розвитку парламентаризму в Росії, 1995. 13. Любімов А.П. Класифікація видів лобізму. Матеріали до міжнародного "круглого столу" в МГЮА. - М.: АНО КИАЦ "Росія - США: XXI століття", 1999. 14. Любімов А.П. конституційно-правові основи формування лобістських відносин у відкритому суспільстві. (Антикорупційний проект). - М.: Видання Державної Думи, 2000. - 391 с. 15. Любімов А.П. Лобізм як конституційно-правовий інститут. - М.: ИГП РАН 1998. – 256 16. Нещадін А., Блохин А., Верещагин В. Лоббізм в Росії: (Наслідування гіршому або перехід до кращого?) // Безпека. 1995. № 5-6. 17. Перегудов с.П., Лапіна н.Ю., Семененко І. С. Группи інтересів і російська держава. 1999. М.: Эдиториал УРСС. 352 с. 18. Перегудов З., Семененко І. Лобізм в політичній системі Росії // Світова економіка і междунар. відносини. 1996. № 9. 19. Розробка державної політики. Аналітичні записки / Укл. О.І. Кілієвич, В.Є Романов. – К.: Вид-во „К.І.С.”- 2002. – С. 259-316 20. Смірнов в.В., Зотов с.В. Лобізм в Росії і за кордоном: політико-правові проблеми // Держава і право. 1996. № 1.
[1] Матеріали взято з програми, що була розроблена учасниками тренінгу для тренерів з громадянського представництва, який був проведений на замовлення ISC/UCAN у червні 2004 року. [2] Див.: Аналіз державної політики в Україні: навчальна дисципліна, сфера професійної діяльності, сфера прикладнеих досліджень. Зб.документів і матеріалів / Укл. О. Кілієвич, В. Терличка. – К.: «К.І.С.», 2004. – 210с.
|
