Висновок. Звертання до історії Норвегії в раннє середньовіччя викликане насамперед зацікавленністю та прагненням вивчення цієї сторінки історії.

Звертання до історії Норвегії в раннє середньовіччя викликане насамперед зацікавленністю та прагненням вивчення цієї сторінки історії.

Скандинавія перебувала в той період в особливих умовах, якщо порівнювати її з багатьма країнами. Скандинави вступили на історичну арену пізніше більшості європейських народів, соціальний розвиток їх ішов повільніше й найвищою мірою своєрідно.

Ця своєрідність у першу чергу відбилося в їхній релігії. У них був свій пантеон богів, який був складний і нестійкий. На високій горі, розташованої в центрі всесвіту, у місті Асгарде живуть боги. Серед них царює Одін, що наводить на людей жах, своєю мудрістю й жорстокістю. Фрігг, його дружина, богиня прекрасної вроди, летить по повітрю на колісниці, з двома кішками. Тор, бог грому, більш близький людям. Він розмахує своїм молотом, який сам по собі завжди повертається в руки господаря.

Епічні легенди про богів одержали широкий розвиток у грандіозних поемах, що передавалися з вуст у вуста; тому свідченням служать і кам'яні стели з рунічними написами, які дійшли до нас. Язичеська міфологія дарувала, таким чином, справжні твори літературного мистецтва, що доповнювалися скальдами.

Релігія вікінгів, що не мала ні віровчення, ні церкви, з різнорідними й найчастіше плутаними поняттями, була властива прихильність до чужих вірувань. Вікінги були дуже терпимими й допускали в себе відступи всіх існуючих у ті часи культів. У міру того, як вони вступали в контакт із іншими народами Європи, християнство впроваджувалося в їхнє життя дуже швидко, і це відбувалося не тільки по духовним, але й по політичним, і по соціальних причинах.

Пантеон «Старшої Едди» - це примітивне людське суспільство, дике плем'я, яке воює із сусіднім племенем, застосовуючи силу або хитрість, ходить в походи, бере бранців або заручників, викрадає з сусіднього племені майно або жінок, але насамперед бореться зі злими силами, з усім тим, що загрожує його життю й життєвим цінностям.

Боги - это ті ж люди. Вони не ідеалізовані, не абстрактні й не в якому разі не краще людей. Вони навіть не безсмертні й настільки олюднені, що образи їх різнобічні, важкі і конкретніші, чим образи епічних героїв у героїчних піснях. Вважалося, що конунги прадавніх скандинавів вели своє походження від язичеських богів, а найчастіше їх зводили до асів (Інглінгів, Скельдунгів, Вельсунгів).

Германське язичництво не чинило значного опору новій вірі. Християнство здійснювало поступальну ходу не лише завдяки гнучкому підходу до язичницьких звичаїв. Коли ісландцям, що були «ідолопоклонникам», належало відвідати країни, де вже міцно затвердилося християнство, наприклад Британські острови, вони погоджувалися на свого роду ритуал «попереднього хрещення». У Скандинавських країнах цей обряд мав велике значення. Він був необхідним для ведення справ з християнським світом, вступи з християнами в правові стосунки. Християни присягали на євангелія. Присяга була необхідним елементом при укладенні найрізноманітніших угод. Германці неохоче розлучалися зі своїми стародавніми переказами хоч би тому, що ті були глибоко пов'язані із структурою їх суспільства. Але вони охоче приймали і нові культи і ритуали. Правда, додаючи до колишніх вірувань, яким зберігали вірність.

Проте такі стародавні звичаї, як залишення новонароджених напризволяще і споживання кінського м'яса (культові звичаї, пов'язані з важкими умовами життя на острові), не підлягали відміні. Кожен, якщо він того побажає, мав право здійснювати жертвопринесення. Це вважалося його приватною справою.

Були прийняті ряд заходів, спрямованих на заміну язичництва християнством: зведення християнських церков в місцях відправлення язичницьких культів і проведення тінгів - освячених древнім переказом народних зібрань; переклад мовою християнської літургії ритуальних язичницьких узливань; заміна стародавніх празднеств.

Навертання до християнства могло відбуватися за прикладом або за наказом вождів. Навертання до християнства могло здійснюватися із застосуванням насильства або в силу неминучості вибору - смерть або хрещення. Велика частина історії християнізації германців пройшла під знаком примусового звернення.

Місіонери, заручившись підтримкою світської влади, викорчовували священні дерева, перевертали ідолів, знищували капища.

Для релігії вікінгів, з її складним пантеоном, характерні пишні обряди при похованнях та особливі сокральні письмена – руни. Це була едина форма писемності в скандинавів до кінця ХІ ст. Найдавніші писемні пам'ятки німецьких народів - рунічні написи датуються II - III ст.н.е.

Руні вважалися магічним засобом, до якого прибігали для чаклунства. На могильній плиті з Эггьюм (Західна Норвегія, VII - VII ст.) рунічні письмена вирізано з метою охоронити спокій мерця й призвати помсту на вбивцю. Руні на зброї повинні були додати йому силу. Написи, зроблені рунами, часто призначали для загробного світу, тому камені з такими написами заривали в землю.

Протягом більшої частини епохи вікінгів скандинави відрізнялися від народностей більш південних регіонів Європи тим, що в них була інша, нехристиянська релігія. Християни називали їхнім зневажливим словом «язичники». Так називали всіх іновірців. Майже всі відомості про дохристиянську релігію в Скандинавії знаходяться в християнських письмових джерелах, а найбільш повні з них з'явилися лише через багато сторіч після введення християнства.

Проповідувати германським язичникам християнство було легко. Набагато важче було переконувати їх відмовитися від тих звичаїв, завдяки яким підтримувалася рівновага в житті їх суспільства. Цю рівновагу забезпечували старі боги. Християнству не вдалося повністю викоренити і вижити язичництво. Воно продовжувало діяти в глушині, а саме в сільській окрузі. Суспільство приймало за свою нову релігію християнство, але в той самий час і не могло остаточно відкинути свої уявлення про життя, життя в язичництві.

За допомогою археології ми можемо довідатися про обряди поховання, про язичеські пам'ятники, про символи богів і жертвоприношення. Таким чином, картина дохристиянських вірувань і форма їх вираження значною мірою складається з відомостей, взятив з різних джерел і повідомлені людьми зовсім іншої релігійної орієнтації.