Загальна характеристика. Диффузіонізм був розповсюджений у Скандинавських країнах у вигляді історико-географічного напрямку, у Німеччині - вчення про "культурні кола"

Диффузіонізм як спосіб вивчення культур з'явився наприкінці XIX ст. Поняття "дифузія", запозичене з фізики, означає "розлиття", "розтікання", "проникнення". У вивченні культур воно позначає поширення культурних явищ через контакти між народами - торгівлю, переселення, завоювання. Представники цього напрямку вважають головним змістом історичного процесу дифузію, контакт, зіткнення, запозичення, перенесення культур. Важливою особливістю розглянутого підходу є аналіз просторових і часових характеристик культур, що являє собою конкретизацію об'єкта дослідження у порівняння з еволюціонізмом. Еволюціоністській ідеї автономного виникнення й розвитку аналогічних культурних явищ у подібних умовах диффузіоністи протиставили ідею географічної визначеності, у деяких випадках навіть тезу про однократне виникнення культури й наступному поширенні її із центру зародження. У певному змісті диффузіонізм можна розглядати як спробу замінити ідею прогресивного розвитку принципом просторово-тимчасового переміщення окремих елементів культури або їхніх комплексів.

Диффузіонізм був розповсюджений у Скандинавських країнах у вигляді історико-географічного напрямку, у Німеччині - вчення про "культурні кола" (культурно-історична школа), у США цей напрямок існував за назвою "age-and-area" (вік і простір). Іноді диффузіоністську тенденцію в дослідженні культур називають теорією культурних ареалів. В Англії концепція взаємовпливу культур розроблялася в рамках геліолітичної школи, відомої також як гіпердиффузіонізм. В 50-і роки XX ст. і аж до теперішнього часу ідеї диффузіонізма розвиває у своїх роботах, мабуть, один з найвідоміших антропологів норвежець Т. Хейердал.

Засновником диффузіонізму був німецький дослідник Ф. Ратцель (1844-1904). Свою концепцію культури він виклав у багатотомних дослідженнях: "Антропогеографія" (1882-1891) і "Народознавство" (1885-1895). Головний предмет вивчення Ф. Ратцеля - географічне поширення предметів матеріальної культури (етнографічних предметів, по його термінології) і відповідне поширення народів - носіїв цих предметів. З факту географічного розміщення й переміщення етнографічних предметів робився висновок про просторове поширення культур, про спорідненість й походження останніх. Ф. Ратцель виділяв два способи переміщення елементів культури: 1) повний і швидкий перенос не окремих речей, а всього культурного комплексу; цей варіант, використовуючи термінологію американських учених, він називав аккультурацією; 2) переміщення окремих етнографічних предметів від одного народу до іншого.

Предмети матеріальної культури були обрані Ф. Ратцелем як основний об'єкт дослідження, тому що вони набагато довше втримуються й зберігають свою форму й ареал поширення в порівнянні з іншими аспектами культури. Народи, на думку Ф. Ратцеля, змінюються, гинуть, а "предмет залишається тим, чим він був". Стосуючись особливостей запозичення, він відзначав, що одні предмети (наприклад прикраси, одяг, наркотики) легко передаються від народу до народу, інші (упряж, вироби з металу) - із працею.

Узагальнюючим поняттям, що виражало просторові характеристики поширення культури, для Ф. Ратцеля була "культурна зона", або "культурне коло". Поширення культурних елементів (за межі "культурної зони") передбачалося разом з народом, хоча були можливі й виключення. Подібні елементи в культурах різних народів Ф. Ратцель пояснював їхнім спільним походженням, що відноситься до глибокої стародавності. Основне джерело змін у культурах він бачив у взаємних контактах між ними.

У роботах Ф. Ратцеля сформульовані основні положення диффузіонізму як напрямку у вивченні культур: акцент на взаємовплив культур; їхні зміни шляхом запозичення; ідея про якийсь один або декілька центрів, з яких почався розвиток людства. Основний об'єкт дослідження - предмети матеріальної культури (етнографічні предмети), що утворять деяку цілісність у просторі й часі (культурне коло). Ратцель відводив людині другорядну роль (носій етнографічних предметів) і припускав відносну незалежність культури від нього.