Вивчення особливостей мислення, пізнання, сприйняття в сучасному й традиційному суспільствах

В 20-30-і роки XX ст. почалися різноманітні дослідження, присвячені аналізу мислення й особливостей сприйняття в різних культурах Африки, Полінезії, Латинської Америки і Європи. Крім природних труднощів, які були пов'язані з необхідністю уніфікувати результати, отримані в різних культурних умовах, підвести їх під один знаменник, дана проблема ускладнювалася ще неоднозначним розумінням того, що ж таке "мислення". Л. Леві-Брюль окремо не розглядав питання про визначення мислення. Правда, з контексту його робіт робимо висновок, що мислення це вміння або здатність правильно (відповідно до законів логіки) вибудовувати ланцюжок суджень про причинно-наслідковий характер навколишнього світу з урахуванням дійсних (природно-фізичних), а не надприродних сил. Всі попередні форми культури, що не володіють таким типом мислення, розглядалися у світлі розвитку до цього стану.

Порівняльне вивчення типів мислення на основі оволодіння логічними операціями було продовжено швейцарським психологом Ж. Піаже. У своїх роботах він відстоював ідею про те, що інтелектуальний рівень представників дописемних культур дорівнює рівню розвитку одинадцятирічного середньоєвропейського школяра. Ж. Піаже сформулював своє бачення міжкультурних розбіжностей у мисленні як положення про нездатність людини традиційного суспільства до абстрактного мислення. Це твердження він підкріплював різними даними про поширення конкретних понять у традиційному суспільстві (немає поняття "сніг" взагалі, а є поняття "брудний сніг", "мокрий сніг") і результатами масових експериментально-психологічних тестів, згідно яким ряд завдань був нерозв'язний для випробуваних із архаїчних культур. Таким чином, для Піаже мислення - це здатність вирішувати завдання в абстрактно-понятійній формі. Відповідно культура представлялася йому у вигляді еволюції в оволодінні логічними операціями. Стадії в освоєнні логічних операцій він ілюстрував етапами, що існують у розвитку дитини європейської культури: сенсомоторний інтелект (до півтора-двох років); допонятійне мислення (два-чотири роки); наочне мислення (чотири-вісім років); конкретні операції (вісім-одинадцять років); з 12 років з'являється формальне мислення (операції з поняттями). Інтелект Ж. Піаже визначав як "саму досконалу психічну адаптацію", "гнучке й одночасно стійка рівновага поведінки".

Рівень розвитку мислення "дикуна" і відповідно типу культури ототожнювався з певною стадією в розумовому розвитку дитини. Зміст процесу оволодіння культурою зводився до оволодіння логічними структурами. Розглядалося лише відношення "дитина-операції з поняттями". Поза полем зору залишалася більша частина культурних взаємодій. Піаже не вказував на джерело виявлених розбіжностей, не досліджував цього питання, хоча іноді його теорія інтелекту допускала уроджено-генетичні тлумачення. Важливість виділення цього напрямку досліджень культури й мислення полягає в тому, що його підсумки у вульгарній і грубій формі в масових виданнях отримали поширення в різних країнах. Мова йде про те, що відбулася підміна поняття "культура" поняттям "інтелект", а останнє, у свою чергу, складалося в умінні вирішувати тести. Результати тестів ("вимірів" інтелекту) ототожнювалися з рівнем розвитку, якістю культури. Відповідно "якість" кожної культури виражалося в кількісних показниках, балах, відсотках і т.д. Природно, що в представників європейської й американської культури показники були вище, ніж в африканців-ліберійців, що не має писемності й ніколи не ходили в школу.

Із зовсім інших позицій підійшла до вивчення розумових здібностей жителів Полінезії М. Мід. Вона досліджувала їх у контексті цілісного дослідження культур в Океанії. М. Мід присвятила цій проблемі статтю "Вивчення мислення дітей примітивних суспільств зі спеціальним звертанням до анімізму" (1929). У ній, так само, як і в інших дослідженнях, вона покритикувала концепцію Л. Леві-Брюля й теорію стадій Ж. Піаже. Її висновки, що склалися на основі багаторічних цілісних безпосередніх (польових) досліджень культури, зводилися до наступного: немає ніяких підстав думати, що анімістичний спосіб мислення (містичний, по Леві-Брюлю) тотально розповсюджений у традиційній культурі. Вона переконливо показала раціоналістичність мислення дитини.

М. Мід відзначала високий рівень творчих здібностей, живий розум і прагнення й уміння полінезійських дітей навчатися новим навичкам. Ці особливості вона спостерігала в природних життєвих ситуаціях, у невимушеному спілкуванні, а не в ситуації стандартного тесту, часто стресової. Вона ж висловила припущення, що особливості світосприймання й побудови суджень у традиційній культурі пов'язані зі способом навчання в ній, що здійснюється не шляхом пояснення словами, а показом набору стереотипів руху. Саме тому в таких суспільствах менше ставлять запитання "чому", оскільки більша частина навчання протікає в реальних життєвих ситуаціях, значення яких утримується в контексті виконуваної дії або ситуації. М. Мід і інші антропологи відзначали унікальну здатність представників традиційної культури миттєво діяти в складних умовах і швидко опановувати новими стереотипами рухів.

Особливо показовий щодо цього випадок, що відбувся при будівництві американської авіабази в м. Тулле (Гренландія) в 60-і роки. Йшла складна робота з вирівнювання злітно-посадочної смуги. Поруч із надпотужним бульдозером стояв ескімос, що спостерігав за роботою водіїв. Через деякий час бульдозерист вийшов з кабіни відпочити. Через якийсь час він з жахом побачив, що ескімос сіл за важелі керування. Який же був його подив, коли представник традиційної культури став робити роботу не гірше за нього.

Цей випадок наочно показує не тільки вміння відтворити рухові стереотипи, уловити й запам'ятати призначення того або іншого руху, але й розуміння причинно-наслідкового зв'язку в цілісній ситуації. Ескімос не ставить запитання "чому". Він спостерігає, розуміє й робить (відтворює). Якщо використати діяльнісне визначення інтелекту як здатність діяти доцільно, мислити раціонально й поводитися відповідно до оточення, то тоді розумова діяльність полінезійця або ескімоса ні в чому не поступиться діяльності європейця. Вона відрізняється від неї, вона інша по спрямованості, але виконує свою функцію ідеально-плануючої активності нічим не гірше європейського типу мислення. Оскільки в традиційному суспільстві інший уклад, спосіб життя, деякі прості тестові завдання не розв'язувані людиною традиційної культури. Він безпомічний перед тим, із чим, на наш погляд, упоралася б звичайна десятилітня дитина.

Аналізуючи приклад, безумовно, погоджуєшся з Л. Леві-Брюлем в одному. Так, наше світосприймання, мислення й навіть сприйняття відрізняються від традиційних. Але як це виразити не сумою прикладів, а поняттями? І чим це пояснити?. На ці питання прагнули відповісти антропологи у своїх дослідженнях культур в 50-70-і роки.