ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ
ОРГАНІЗАЦІЯ ПОТОЧНОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ Оцінювання знань студентів з теорії держави і права здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК). Загальним об'єктом оцінювання знань студентів при ПМК є відповідні частини навчальної програми, засвоєння яких перевіряється під час ПМК. Завданням ПМК є перевірка розуміння та засвоєння навчального матеріалу відповідного змістового модулю (ЗМ), здатності осмислити зміст теми чи розділу навчальної програми, умінь застосовувати отримані знання при вирішенні професійних завдань. Об'єктами ПМК знань студентів із теорії держави і права є: - успішність на семінарських заняттях; - виконання модульних контрольних завдань. Оцінювання результатів ПМК здійснюється викладачем наприкінці вивчення кожного ЗМ. Критеріями оцінювання ПМК є: - рівень успішності на семінарських заняттях (відвідування відповідних форм навчального процесу, рівень знань за результатами практичних занять, самостійне опрацювання тем у цілому чи окремих питань; - оцінка за модульну контрольну роботу; Виконання модульних контрольних завдань проводиться, як правило, у формі тестування. Перелік тестових питань та завдань, порядок і час їх складання, критерії оцінювання визначаються кафедрою і доводяться до відома студентів на початку вивчення чергового ЗМ. Оцінювання результатів ПМК здійснюється викладачем, що проводить семінарські заняття, наприкінці вивчення кожного змістового модулю. Згідно з робочим планом з навчального курсу "Теорія держави і права" у першому семестрі за плановано проведення ЗМ І-III, у другому – ЗМ ІV-VІ. Кожен ЗМ оцінюється у 7 балів. Робота на семінарських заняттях та підсумкова модульна контрольна робота оцінюються за семибальною шкалою, яка відповідає рівню знань за системою ЕСТ8 (табл. 2, с.56). Загальний бал за поточний ЗМ визначається як середній результат між середнім балом за роботу на семінарських заняттях та оцінкою за ПМК. Максимальна кількість балів за ПМК при вивченні даної дисципліни складає 42 бали (з розрахунку по 7 балів за кожний ЗМ, тобто по 21-му балу за кожний семестр). Мінімальний бал за ЗМ, що підлягає зарахуванню, складає 3 бали. Оцінки за модуль в 1 та 2 бали потребують перескладання як незадовільні. Мінімальний бал за семестр, що підлягає зарахуванню по результатах ПМК знань студентів, становить 9 балів. Підсумковий бал за результатами ПМК за семестр вираховується під час останнього семінарського заняття відповідного семестру. У разі невиконання завдань ПМК з об'єктивних причин студенти мають право за дозволом деканату скласти їх до наступного ПМК або до початку чергової сесії. Час та порядок складання визначається деканатом разом із кафедрою. Результати ПМК знань студентів вносяться до відомості обліку поточної успішності, складають основу для визначення загальної успішності студента і враховуються при визначенні загальної кількості балів за вивчення курсу "Теорія держави і права". ШКАЛА ВІДПОВІДНОСТІ
6. ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ Вивчення навчального курсу "Теорія держави і права" включає до себе обов'язкове виконання індивідуальної роботи, що сприяє формуванню юридичного мислення, навичок роботи з юридичними текстами, умінню логічно викладати власні міркування, переводити загальнотеоретичні поняття і категорії в практичну площину. Індивідуальна робота виконується в таких формах: • реферат за вузькоспеціальною проблематикою; • складання конспекту наукової праці; • складання кросвордів, термінологічних словників, схем; • виконання інших видів індивідуальної роботи інноваційного характеру. Вибір студентом форми і тематики індивідуальної роботи погоджується з викладачем, який проводить семінарські заняття, не пізніше 1 березня поточного академічного року навчання. Методичні рекомендації до написання реферату. Виконання реферату складається з таких етапів: а) ознайомлення з методичними порадами; б) вивчення відповідних розділів та інших частин підручника; в) формування списку необхідних джерел та їх ретельне вивчення; г) безпосереднє виконання індивідуальної роботи. Доцільно звертати увагу на список рекомендованої кафедрою тематичної літератури та інших матеріалів, самостійно підбирати додаткові наукові джерела, нормативні акти, матеріали з юридичної практики за темою індивідуальної роботи, при цьому здійснювати виписки, систематизувати зібрані матеріали Загальні вимоги. Обсяг реферату – до 15 ст. рукописного тексту. Робота виконується власноручно, має бути охайною, викладатися грамотною мовою і розбірливим почерком. Реферат повинен містити титульну сторінку, на якій вказується тема, дані про студента, який виконав роботу, та викладача, що її перевірив. Наявність плану, вступу і висновків необов'язкові. У рефераті слід всебічно розкрити обрану тему, розкриття якої має відбуватися у суворій відповідності з тим, як вона сформульована. Викладення матеріалу має бути чітким, логічним, стислим і змістовним. По тексту обов'язково наводяться відповідні посилання, а наприкінці список використаних джерел. Після цього необхідно поставити дату виконання та особистий підпис. Методичні рекомендації до виконання конспекту наукової праці. Спочатку потрібно уважно прочитати весь текст праці до кінця, з'ясувати її зміст у цілому, сформувати уявлення про змістовно-логічні зв'язки. Потім доцільно сформулювати головну проблему (проблеми), якій присвячена наукова праця, визначити позицію автора стосовно її вирішення, його аргументи та міркування. Загальні вимоги. Робота виконується власноручно, має бути охайною, викладатися грамотною мовою і розбірливим почерком. Конспект повинен містити титульну сторінку, на якій вказується автор та назва наукової праці, дані про студента, який виконав роботу, та викладача, що її перевірив. Викладення матеріалу має бути чітким, логічним, стислим і змістовним. Мета конспекту – не скорочене викладення наукової праці, а висвітлення її базових положень, ідей у логічній послідовності й взаємозв'язку. По тексту конспекту обов'язково наводяться посилання на відповідні сторінки роботи, яка конспектується. На останній сторінці необхідно поставити дату виконання та особистий підпис. Рекомендації до складання кросвордів, термінологічних словників, схем. Спочатку потрібно уважно ознайомитися з відповідною темою. Для цього необхідно вивчити матеріали лекцій, підручника та додаткову літературу. Далі слід вибрати ключові положення (поняття, ознаки, структура, функції явищ; етапи їх розвитку; фактори впливу; взаємозв'язки явищ; імена науковців тощо) і на їх основі формувати кросворд, словник чи схему. Загальні вимоги. Кросворд, термінологічний словник, схема можуть присвячуватися як одній, так і кільком темам начального курсу. Вони мають складатися з обов'язковим урахуванням додаткової літератури, а не тільки матеріалів підручника і лекцій. До кросворду, термінологічного словника, схеми додається список використаних джерел. На останній сторінці необхідно поставити дату виконання та особистий підпис. Інші види індивідуальної роботи інноваційного характеру. Визначаються спільно студентом та викладачем, який здійснює керівництво індивідуальною роботою студентів. Вони можуть включати до себе структуроване вивчення практики Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, здійснення моніторингу практики судів загальної юрисдикції з проблем теорії держави і права, підготовку тестів, "законопроектів", розробку Інтернет – сторінок, присвячених теоретико-правовим питанням та інші можливі форми роботи, спрямовані на розвиток креативних здібностей студентів, підвищення їх інтересу до предмета "Теоріїя держави і права". Організацію, контроль та оцінку якості виконання індивідуальної роботи студентів здійснює викладач, який веде семінарські заняття. Індивідуальна робота подається для перевірки та оцінки не пізніше ніж за ЗО днів до початку екзаменаційної сесії, коли складається іспит. За індивідуальну роботу студент має можливість отримати максимально 8 балів, які додаються до загальної кількості балів ПМК знань при визначенні підсумкового балу за результатами роботи студента з навчальної дисципліни "Теорія держави і права" протягом вивчення курсу. 7. ПІДСУМКОВА ОЦІНКА УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА" Підсумкове оцінювання рівня знань студентів з теорії держави і права» здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК), індивідуальної роботи студентів та підсумкового контролю знань студентів (ПКЗ) за 100-бальною шкалою. Результати ПМК та індивідуальної роботи студентів оцінюються в діапазоні від 0 до 50 балів; завдання, що виносяться на ПКЗ, – від 0 до 50 балів. На останньому семінарському занятті з теорії держави і права в першому семестрі академічного року навчання студенти складають залік за результатами ПМК, який є недиференційованим і не оцінюється додатковим балом. Залік складається за переліком питань до заліку, який визначається кафедрою та доводиться до студентів на початку навчального року. Результати заліку виставляються в залікову книжку. Підсумковий контроль знань студентів із теорії держави і права проводиться у формі іспиту з вузлових питань, що потребують творчої відповіді та вміння використовувати отримані знання. Іспит складається в сесію по завершенню вивчення курсу "Теорія держави і права" протягом двох семестрів навчального року. Перелік питань, що охоплюють весь зміст даної дисципліни, визначається кафедрою та доводиться до студентів на початку другого семестру академічного року, протягом якого вивчається курс "Теорія держави і права". До екзаменаційного білета включаються, як правило, три питання. До відомості обліку підсумкової успішності заносяться сумарні результати в балах ПМК, індивідуальної роботи студентів та ПКЗ. Підсумкова оцінка виставляється в залікову книжку та відомості обліку підсумкової успішності студентів згідно зі шкалою оцінювання (табл. 3, с. 61). Загальний розподіл балів наведено в табл. 4, с. 62. ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ
ЗАГАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ БАЛІВ
8. СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ Автентичне тлумачення – роз'яснення норми права, здійснене тим органом, який її видав. Авторитарний режим – вид державно-правового режиму, при якому мають місце часткове чи повне відсторонення народу від державної влади, обмеження або порушення формально проголошених прав і свобод людини і громадянина. Адекватне (буквальне) тлумачення – такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто відповідним нормативно-правовим приписом. Акт застосування права – правовий акт індивідуального характеру, в якому формально закріплюється рішення державного органу в конкретній юридичній справі. Аналогія закону – поширення в процесі правозастосування на конкретні не врегульовані правом життєві відносини чинності норм, які в рамках даної галузі права регулюють відносини, подібні за найсуттєвішими ознаками тим, що потребують урегулювання. Аналогія права – застосування до конкретних відносин загальних начал і смислу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Виконавча влада – виокремлена в умовах поділу влади гілка державної влади, яка має прерогативу виконувати ухвалені парламентом закони та інші рішення. Верховенство права – принцип правової системи, що передбачає панування правового за змістом законодавства в усіх сферах суспільства, у тому числі його пріоритет відносно держави. Виконання – форма реалізації зобов'язувальних норм права, яка передбачає активну поведінку суб'єкта права з виконання покладених обов'язків. Використання – форма реалізації уповноважуючих норм права, що полягає в обранні суб'єктом права для задоволення своїх потреб та інтересів певного юридично дозволеного варіанту його поведінки. Вина – сукупність ознак, що відображають психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків. Внутрішні функції держави – основні напрямки діяльності держави усередині країни. Галузеві принципи права – принципи права, що підкреслюють особливості конкретної галузі права і сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Галузь права – відокремлена система правових норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин. Гарантії прав і свобод людини – система загальних (політичних, економічних, духовних та ін.) і спеціально-юридичних засобів та інститутів, спрямованих на створення умов для реалізації прав людини, а також забезпечення їх всебічної охорони та захисту від порушень. Гіпотеза – елемент норми права, що вказує на життєві обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки (диспозиція). Громадська організація – об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадянське суспільство – сукупність сформованих на добровільних засадах громадських об'єднань (інституцій), які діють на засадах самоврядування і за посередництвом яких індивіди реалізують належні їм невід'ємні права і свободи. Деліктоздатність – елемент правосуб'єктності, що передбачає здатність суб'єкта права нести відповідальність за свої протиправні діяння. Демократичний режим – вид державно-правового режиму, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, створенні та діяльності державних органів, додержанні прав і свобод людини. Демократія – форма такої держави, яка заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю. Держава – територіальна організація політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики. Державна служба – професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах, установах і на підприємствах щодо практичного виконання їх завдань і функцій. Державний апарат – сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу. Державний орган – структурно виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, які посідають визначені законодавством посади, наділені відповідною компетенцією для виконання певних владно-управлінських функцій і завдань держави. Державний суверенітет – політико-юридична властивість державної влади, що полягає у її верховенстві щодо будь-якої іншої влади усередині країни та її незалежності від будь-якої влади за її межами. Державні службовці – особи, які обіймають посади в державних органах та організаціях щодо практичного виконання їх функцій і завдань та одержують заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету. Державно-правовий режим – елемент форми держави, який являє собою систему прийомів, методів і способів здійснення державної влади. Деформація правосвідомості – викривлення уявлень про цінність права. Диспозитивний (децентралізований) метод – метод правового регулювання суспільних відносин між юридично рівними суб'єктами, що діють на засадах добровільності та автономності, який засновується переважно на такому способі правового регулювання, як дозвіл. Диспозиція – елемент норми права, що вказує на правило поведінки (визначаючи її вид і міру), учасників правовідносин за наявності умов, передбачених гіпотезою. Дієздатність – елемент правосуб'єктності, що передбачає здатність суб'єкта права власними діями створювати для себе та здійснювати права і обов'язки. Дія нормативно-правових актів за колом осіб – їх формальна обов'язковість щодо певних категорій суб'єктів права. Дія нормативно-правових актів у просторі – їх формальна обов'язковість в межах певної території. Дія нормативно-правових актів у часі – їх формальна обов'язковість протягом відповідного проміжку часу щодо певних фактів і відносин у залежності від їх розташування в часі. Додержання (дотримання) – форма реалізації заборонювальних правових норм, що встановлюють юридичні обов'язки пасивного типу, яка полягає у відмові суб'єктів права осіб від юридично заборонених видів поведінки. Дозвіл – спосіб правового регулювання, який полягає в наданні особі можливості реалізації певного варіанту своєї поведінки через визнання за нею відповідного суб'єктивного юридичного права. Доктринальне (наукове) тлумачення норм права – вид неофіційного тлумачення, що здійснюється науковцями-правознавцями, науковими та дослідними установами на основі використання наукових засобів. Енциклопедія права – дисципліна, що існувала у 16-19 ст. та містила стисле викладення змісту всіх юридичних наук як початкових знань про право, його різні галузі та методи дослідження. Ефективність правового регулювання – зумовлена його організацією конкретна міра результативності правового регулювання, яка виявляється у певному співвідношенні між очікуваними та фактичними наслідками дії права на суспільні відносини. Заборона – спосіб правового регулювання, який полягає у покладанні на особу суб'єктивного юридичного обов'язку пасивного типу, відповідно до якого вона має утримуватися від певних, визначених правом форм поведінки. Загальна теорія держави і права – фундаментальна юридична наука, яка вивчає сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування права і держави в їх взаємозв'язку, а також вихідні для всіх юридичних наук поняття та категорії. Загальні принципи права – принципи, які визначають якісні особливості, характерні для всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Загальнодозвільний тип правового регулювання – тип правового регулювання, що ґрунтується на принципі "дозволено все, крім того, що заборонено". Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права – принципи, що безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і виступають універсальним критерієм та всезагальними вимогами до становлення національних правових систем. Закон – нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку парламентом або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин. Законність – вимога неухильного додержання, точного та однакового виконання і правильного застосування законів і підзаконних нормативно-правових актів усіма суб'єктами права. Законодавча влада – відокремлена в умовах поділу державної влади гілка влади, яка має виняткові повноваження на ухвалення законів. Застосування норм права – правова форма діяльності уповноважених на те органів держави і посадових осіб із реалізації приписів норм права відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень. Звичаєве право – сукупність правових звичаїв певної держави, перша історична форма права, найпоширеніша нині серед країн із традиційним способом життя. Злочин – передбачене і заборонене кримінальним законом протиправне суспільно небезпечне винне і каране діяння (дія чи бездіяльність), яке спричиняє чи може спричинити істотну шкоду певним охоронюваним державою суспільним відносинам. Змістовна колізія — колізія, що виникає внаслідок часткового збігу обсягів регулювання декількох норм права. Зобов'язання – спосіб правового регулювання, що передбачає покладення на учасників регламентованих правом суспільних відносин суб'єктивного юридичного обов'язку активного типу, що спонукає його носіїв до дій, передбачених правовими нормами. Зовнішні функції держави – основні напрямки діяльності держави поза її межами, у сфері встановлення і підтримання відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку тощо). Ієрархічна (субординаційна) колізія – колізія, що виникає внаслідок регулювання одних фактичних відносин нормами, що мають різну юридичну силу. Імперативний (централізований) метод – метод правового регулювання суспільних відносин, заснованих на субординації та обмеженні ініціативи суб'єктів щодо конкретизації положень норм права, який ґрунтується на переважному використанні таких способів правового регулювання, як веління та заборона. Індивідуальна правосвідомість – система особистих поглядів, уявлень, почуттів із приводу права, що формується під впливом індивідуальних обставин життя і психофізіологічних особливостей, освіти і соціального стану, зовнішнього середовища. Індивідуальне правове регулювання – вид правового регулювання, що спрямовується на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки, поширюється на персонально визначених осіб, не передбачає повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів та має переважно короткостроковий характер, припиняється з реалізацією відповідних індивідуальних правових приписів. Індивідуальні суб'єкти правовідносин – громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); особи з подвійним громадянством (біпатриди). Інкорпорація – вид систематизації нормативно-правових актів, що являє собою впорядкування нормативно-правових актів без зміни їх змісту шляхом їх зведення в єдині друковані видання (збірники тощо) за хронологією та/або предметом регулювання. Інститут права – елемент системи права, що являє собою групу правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інтерпретаційний акт – офіційний акт-документ уповноваженого державного органу чи посадової особи, а також міжнародної установи, чию юрисдикцію визнала Україна, головною метою ухвалення якого є тлумачення правових норм, що містить формально-обов'язкове роз'яснення їх змісту. Кодекс – нормативний акт, затверджений законом, в якому на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифікація – спосіб систематизації нормативно-правових актів, що здійснюється шляхом перероблення та зведення правових норм, які містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, котрий системно і вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило, на галузевому (або на підгалузевому, інституціональному) рівні. Колективні суб'єкти правовідносин – підприємства, установи, організації, органи влади, які існують у формі юридичних осіб та можуть бути як державними, так і недержавними. Колізії у законодавстві – різновид юридичних колізій, що виникає за наявності розбіжностей (суперечностей) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють однакові фактичні відносини. Колізійні норми – норми, що встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню при наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами, що регулюють однакові фактичні обставини. Компетенція державних органів – окреслений законодавством певний обсяг повноважень, обов'язків та прав державного органу, посадової особи. Консолідація – спосіб систематизації нормативно-правових актів, що полягає у зведенні в єдиний нормативно-правовий акт декількох актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту. Конституція – основний закон держави, акт установчого характеру та найвищої юридичної сили, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Контрольно-наглядова діяльність – правова форма діяльності держави, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій з нагляду і перевірки відповідності виконання й дотримання підконтрольними суб'єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами. Конфедерація – союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей і здійснення відповідних напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Корпоративні норми – різновид соціальних норм, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільнотами з метою реалізації інтересів своїх членів. Легальне (делеговане) тлумачення – вид офіційного тлумачення норм права, що здійснюється спеціально уповноваженим органом щодо норм, виданих іншими нормотворчими органами. Метод науки – спосіб пізнання, формулювання наукових гіпотез, перевірки доказовості висновків за допомогою різних конкретних засобів та прийомів. Метод правового регулювання – набір юридичного інструментарію, за допомогою якого держава впливає в певному напрямку на розвиток суспільних відносин, враховуючи специфіку їх властивостей певного роду чи виду (майнові, фінансові, політичні, сімейні, відносини власності, спадкування та ін.). Методологія правової науки – зумовлена особливостями правової реальності цілісна та узгоджена система способів пізнання державно-правової дійсності, що включає до себе такі складові: загальний (філософський) підхід; загальнонаукові методи; спеціальні методи; власні правові методи. Механізм держави – сукупність державних органів, установ, підприємств та інших державних інститутів, за посередництвом яких практично здійснюються завдання і функції держави. Механізм правового регулювання – організована в часі система всіх юридичних засобів, за допомогою яких право здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини. Міжгалузеві принципи права – принципи, що діють відразу в декількох галузях права. Міжнародний договір – угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що становлять для них спільний інтерес, яка регулює їх відносини шляхом утворення взаємних прав і обов'язків. Монархія – форма державного правління, при якій вища державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії. Мораль – система уявлень та відповідних їм норм поведінки, що склалися в суспільстві, про добро і зло, обов'язок, справедливість, гідність і безчестя, похвальність і ганебність. Наступність у праві – сприйняття у формі збереження, утримання, засвоєння, використання елементів правових норм, принципів, форми права, юридичної техніки в процесі розвитку та оновлення правової системи суспільства. Неофіційне тлумачення нормативно-правих приписів – таке роз'яснення їх змісту, що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили. Норма права – різновид соціальної норми, що закріплює правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхилення від якого гарантується державною владою. Нормативне правове регулювання – вид правового регулювання, що поширюється на заздалегідь не визначену кількість тотожних за своїми ознаками випадків, адресується колу осіб, не окреслених персонально, реалізується за допомогою правових засобів багаторазової дії та здійснюється протягом тривалого часу без встановлення чітких часових меж. Нормативне тлумачення норм права – вид офіційного тлумачення, призначений для поширення його на невизначене коло осіб і випадків при вирішенні будь-яких юридичних справ, що регулюються нормами, котрі були предметом інтерпретації. Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий юридичний акт, прийнятий уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. Нормативно-правовий договір – двостороння або багатостороння угода, внаслідок якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права. Норми-дефініції – вид спеціалізованих норм права, які містять визначення правових категорій і понять. Норми-завдання – вид спеціалізованих норм права, які визначають завдання окремих інститутів або галузей права. Норми-засади – вид спеціалізованих норм права, які закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи суспільства. Норми-презумпції – вид спеціалізованих норм права, які закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів. Норми-преюдиції – вид спеціалізованих норм права, які виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, що дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, котрий набрав чинності. Норми-принципи – вид спеціалізованих норм права, що містять найбільш загальні і стабільні імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, притаманних цій системі права, визначають її характер і напрямки подальшого розвитку. Норми-строки – вид спеціалізованих норм права, які містять правила обчислення строків. Норми-фікції – вид спеціалізованих норм права, який для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті, і навпаки. Нормотворча техніка – система правил і нематеріальних засобів вираження змісту нормативного правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативних правових актів та системні зв'язки між ними. Об'єкт правовідносин – матеріальні або нематеріальні блага, задля одержання, передачі або використання яких виникають права і обов'язки учасників правовідносин. Облік нормативно-правових актів – вид систематизації нормативно-правових актів, що являє собою діяльність зі збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також зі створення спеціальних систем їх накопичення і пошуку. Обмежувальне тлумачення норм права – вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. Оперативні норми – вид спеціалізованих норм права, які спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права. Оперативно-виконавча діяльність – діяльність уповноважених суб'єктів щодо виконання приписів правових норм із метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини. Охоронна функція права – функція права, яка виявляється у встановленні правом норм, спрямованих на охорону суспільно значущих відносин у різних сферах суспільного життя і викорінення шкідливих та небезпечних для суспільства варіантів поведінки. Переродження правосвідомості – вид деформації правосвідомості, якому притаманний максимальний ступінь викривлення правових ідеалів. Підгалузь права – певна сукупність (об'єднання) правових інститутів, що об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Підзаконні нормативно-правові акти – акти, що приймаються уповноваженими нормотворчими суб'єктами на основі й на виконання законів і не повинні їм суперечити. Побутова (емпірична) правосвідомість – рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від набутої правової освіти. Побутове (повсякденне) тлумачення – уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності.
|
