ВИСНОВКИ. Актуальність теми.Проблема стану і якості вищої освіти в будь-якій країні завжди була, є і буде важливою та актуальноюВСТУП Актуальність теми. Проблема стану і якості вищої освіти в будь-якій країні завжди була, є і буде важливою та актуальною, оскільки саме вища школа дає глибокі і різнобічні теоретичні та практичні знання, формує світогляд людини, є осередком культури, гуманізму та духовності. Ті важливі глобалізаційні та інтеграційні процеси, які відбуваються в сучасному світі не можуть залишити осторонь жодну державу світу. Існуючі в сучасному світі системи вищої освіти можна умовно розділити на два основні типи. Це – американська система, яка має свою історію і вважається однією з найкращих та найефективніших, і європейська система вищої освіти, до якої сьогодні можна віднести країни Європейського Союзу. Після розпаду Радянського Союзу в системі вищої освіти Росії виникли негативні тенденції, які проявлялись перш за все в корумпованості, низькій якості вищої освіти та її слабкій конкурентоспроможності. Це частково зумовлювалося появою великої кількості приватних, по суті комерційних вищих навчальних закладів з низьким рівнем підготовки студентів та браком висококваліфікованих викладацьких кадрів і належної матеріальної бази для забезпечення необхідної ефективності навчання. Росія мала ризик, не приєднавшись до жодної з систем, опинитись на узбіччі тих важливих глобалізаційних, інтеграційних процесів академічної співпраці і обміну, що відбуваються не тільки в системі вищої освіти, а й в усіх сферах сучасного світу. Тому на найвищому політичному рівні було ухвалено рішення приєднатись до європейської системи вищої освіти та прийняти основні принципи та умови Болонського процесу. Російська Федерація це країна з багатими природними ресурсами та великим людським потенціалом. Однак не слід забувати, що природні ресурси, як і матеріальні блага, рано чи пізно вичерпуються, а людський потенціал приносить користь тільки тоді, коли він спрямований у правильне русло – русло інтелектуального розвитку, пошуку, нових відкриттів, міжнародної співпраці, запровадження інноваційних технологій та розвитку системи освіти. І навпаки, ізоляція, намагання відмежуватися від цивілізованого світу призводить до стагнації та занепаду будь-якої цивілізації. Тому, вивчаючи та аналізуючи ті складні суспільно-політичні, економічні, культурні та науково-освітні процеси в контексті розвитку та спроб реформувати систему вищої освіти Російської Федерації, запровадити європейські освітні стандарти, можна дати оцінку спробам Росії визначити свій цивілізаційний вибір Росії на початку XXI століття. Метою дисертації є дослідити важливі соціально-політичні процеси, які відбувались в Російській Федерації, з’ясувати, вивчити та проаналізувати передумови, причини та обставини за яких відбувалось реформування системи вищої освіти в Росії в рамках реалізації принципів Болонського процесу (перехід Росії на європейські стандарти у вищій освіті). Вияснити на скільки дана реформа є реалізованою і які позитивні зміни сталися у Російській вищій школі з часу переходу до Болонського процесу, прослідкувати, як дана реформа була сприйнята науковцями, вченими, викладачами, студентами та російським суспільством загалом. Завдання дослідження. Дана тема має як теоретико-пізнавальні так і практично-прикладні цілі. Серед завдань дисертаційної роботи є виявлення основних причини, які вплинули на рішення офіційних осіб Російської Федерації щодо переходу на загальноєвропейські стандарти у вищій освіті (приєднання Росії до Болонського процесу, Берлінська конференція, 2003 р.), дослідити в якому стані знаходилась сфера вищої освіти і науки в Росії у пострадянський період, з якими проблемами зіштовхнулась Росія з 1991 по 2003 роки у галузі вищої освіти і на скільки вдалою та ефективною виявилась дана реформа вищої освіти та в якій мірі в Російській Федерації були реалізовані основні принципи Болонського процесу, а також простежити ті важливі соціально-політичні процеси, які відбувались в Росії, та яким є ставлення до даної реформи офіційних осіб держави, науковців, професорсько-викладацького складу Вищих навчальних закладів Росії, студентів, журналістів і ставлення суспільства в цілому Отже, основними завданнями дисертаційної роботи можна вважати: 1. З’ясувати, в якому стані і які проблеми були у вищій освіті Росії у пострадянський період (1991 – 2000-й роки); 2. Вияснити суспільно-політичні передумови, які привели до політичного рішення російського керівництва щоб приєднатися до Болонського процесу; 3. Дослідити співпрацю Росії з іншими європейськими країнами, учасниками Болонського процесу, на скільки основні принципи даного процесу є реалізованими в Російській Федерації і на скільки вони є глибокими і ефективними; 4. Провести аналіз основних напрямків реформування освітньої системи Росії: а) перехід на двоступеневу систему у вищій освіті (бакалавр-магістр); б) застосування системи кредитів та європейської трансферної системи ECTS як комплексного оцінювання знань; в) сприяння мобільності викладачів і студентів; г) прослідкування динаміки розвитку Болонського процесу; 5. Дослідити та визначити, яким чином дана реформа була сприйнята: а) політичними колами Російської Федерації; б) працівниками освіти та науки: науковцями, професорсько-викладацьким складом вищих навчальних закладів, студентством; в) російським суспільством загалом. Об’єктом дослідження є система вищої освіти Російської Федерації до та після входження до Болонського процесу. Предметом наукового дослідження є Болонський процес, як відповідь на сучасні глобалізаційні та інтеграційні тенденції у сфері вищої освіти європейських країн. Хронологічні рамки дослідження визначено згідно з часом офіційного приєднання Російської Федерації до Болонського процесу (підписання Болонської декларації 19 вересня 2003 року на Берлінській конференції міністрів освіти і науки країн-учасниць). Верхньою хронологічною межею є 2010 рік, оскільки саме до цього часу Росія взяла на себе зобов’язання повністю перейти на європейські стандарти у сфері вищої освіти. Саме 2010 рік мав стати підсумковим не тільки для Росії, а і для всіх країн-учасниць Болонського процесу, у формуванні єдиного європейського освітнього простору. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принцип історизму, який передбачає висвітлення подій минулого в історичному контексті за умови урахування всіх обставин. Критичний аналіз проблеми реформування російської системи вищої освіти неможливий без дотримання принципу неупередженості, тому дисертант намагався не ставати на ту чи іншу позицію, а об’єктивно представити різні думки, точки зору та підходи щодо основних проблем та розбіжностей у баченні майбутнього Російської Федерації щодо інтеграційних процесів загалом та розвитку російської освітньої системи зокрема. Для розв’язання поставлених завдань застосовано також проблемно-хронологічний, структурно-функціональний та історико-порівняльний методи. Застосування зазначених принципів реалізуються через комплекс загальнонаукових і спеціальних, історичних і політологічних методів як інструменту конкретного аналізу історичної дійсності. Відображені в роботі в хронологічному порядку факти і висновки окреслюють суспільно-політичні тенденції розвитку російського суспільства наприкінці XX та на початку XXI століття, на прикладі розвитку, трансформації та реформування системи вищої освіти, а відтак і її безпосередніх суб’єктів: науковців, керівництва вищих навчальних закладів, професорсько-викладацького складу, студентів. Для досягнення мети дослідження та вирішення поставлених задач використовувалися методи порівняльного, якісного, структурно-функціонального аналізу, опитувальні методи соціологічного дослідження, аналіз документів, статистичних даних, філософської, соціологічної та педагогічної літератури. В якості основного методу дослідження використовувалися комплексний і конкретно-історичний підходи. Дослідження структуровано на розділи і підрозділи, які побудовані за проблемно-хронологічним і формально-логічним методами, розділивши тему на кілька вузьких проблем, кожна з яких розглядається у хронологічній послідовності. Практичне значення одержаних результатів дослідження системи вищої освіти в реформаційний період в контексті участі в Болонському процесі полягає у тому, що дане дослідження включає в себе не тільки проблеми становлення та розвитку системи вищої освіти в Росії наприкінці XX на початку XXI сторіччя, а й охоплює широкий спектр соціально-економічного, політичного, культурного розвитку, участь Росії в інтеграційних, глобальних процесах сучасного світу, міжнародна співпраця та міжнародне визнання. Іншою стороною практичних результатів дисертаційної роботи є те, що Україна з 2005 року також приєдналася до Болонського процесу і в нашій державі також протягом двох десятиліть відбувалися важливі і складні зміни та процеси, пов’язані із розпадом та занепадом радянських інститутів управління, ідеології, та становленням демократичних принципів, громадянського суспільства, нового, індивідуалістичного типу мислення. За час існування Радянського Союзу в України та Росії фактично існувала спільна освітня система, що неминуче призвело до тісних, нерозривних зв’язків між нашими країнами. Найпростішим прикладом можна назвати те, що значний відсоток українців, здебільшого старшого віку, здобували вищу освіту в російських вищих навчальних закладах і навпаки. Так само як і в Росії в Україні протягом двох десятиріч відбувався процес становлення та реформування системи вищої освіти. Цей процес був досить складним і потребував залучення значних матеріальних і людських ресурсів, переоснащення науково-технічної бази, розробки та запровадження нових, сучасних науково-освітніх програм, що в свою чергу вимагало значного фінансування. У 2005 році Україна на конференції європейських міністрів освіти і науки в Бергені (Норвегія) офіційно приєдналася до Болонського процесу, учасником якого вже два роки була Російська Федерація. Саме тому дуже важливим є вивчення досвіду Росії в цьому процесі, адже наші країни, підписавши Болонську декларацію, взяли на себе зобов’язання реформувати вітчизняні системи вищої освіти та приєднатися до європейського освітнього простору. І хоча Росія приєдналася до Болонського процесу дещо раніше, все ж таки ми обрали рух в одному напрямку – реформувати та вдосконалити наші освітні системи, долучитися до європейських цінностей, покращити міжнародні зв’язки (академічна мобільність, визнання дипломів, можливість працевлаштування за кордоном), дуже важливо і доцільно буде проаналізувати та порівняти результати та досягнення участі наших країн у цьому процесі. Важливо визначити чи зазнали змін системи освіти України та Росії, на скільки вдалими і результативними виявилися реформи і чи приєднання до Болонського процесу не носило декларативний характер та чи мало практичні результати. Наукову новизну визначає мета, предмет та поставлені завдання самого дослідження. Було досліджено та показано стан та проблеми розвитку системи вищої освіти Росії у пострадянський період, визначено суспільно-політичні передумови та характер політичного рішення приєднання до Болонського процесу, проаналізовано основні досягнення у співпраці між Росією та європейськими країнами у сфері вищої освіти, науки, обміну досвідом та встановлено головні перешкоди на шляху до ефективної співпраці та інтеграції. Наукова новизна дослідження також полягає в тому, що в роботі розглядаються основні структурні та функціональні зміни, які відбулися в російській системі вищої професійної освіти протягом двох десятиліть. Вперше реформа системи вищої освіти була розглянута в контексті ідеологічних змін та політичних, соціально-економічних перетворень, які відбувалися в Росії. Участь Росії в Болонському процесі переважною більшістю дослідників розглядалася досить вузькопрофільно (в основному в сфері соціологічних, педагогічних, філософських наук), тому вперше було зроблено спробу розглянути, дослідити та проаналізувати проблеми та перспективи участі Росії в Болонському процесі в історичній ретроспективі, використовуючи відповідну методологію. Таким чином, приєднання Росії до Болонського процесу та участь у ньому було розглянуто не лише як окрему складову освітньої сфери, а і в більш широкому сенсі політичних, соціально-економічних, культурних процесів та пошуку шляхів розвитку Росії, спроб на початку 2000-х років до її зближення та інтеграції з Європою, цивілізаційного вибору російського суспільства. Разом з тим, важливою складовою дисертаційного дослідження була спроба визначити на скільки академічна спільнота зокрема і російське суспільство загалом було активним у цьому виборі і на скільки активно російське суспільство брало участь у процесах реформи щодо модернізації системи вищої професійної освіти, її оновленню та інтеграції до європейського освітнього простору. Чи не було рішення приєднатися до Болонського процесу суто політичним і «спущеним зверху» владою? Саме на ці важливі та складні запитання автор намагався дати відповідь, досліджуючи тему реформи системи вищої освіти Росії в рамках участі в Болонському процесі. Апробація результатів. Основні результати дослідження реформування системи вищої освіти в Росії в рамках участі в Болонському процесі викладено у п’яти наукових публікаціях у фахових виданнях в Україні та Російській Федерації. В них досліджено передумови приєднання Росії до Болонського процесу[1], а також процеси запровадження європейських освітніх стандартів багатоступеневої системи у вищій освіті[2], з’ясовано основні проблеми, з якими зіштовхнулася російська вища школа у зв’язку з переходом на освітню систему бакалавр-магістр[3], запровадження та реалізація системи кредитів та залікових одиниць[4], висвітлювалося ставлення професорсько-викладацького складу провідних російських ВНЗ та науковців щодо участі Росії в Болонському процесі[5], було досліджено основні складові спроб реформування російської системи вищої освіти у пострадянський період[6]. Матеріали, які безпосередньо стосуються міжнародної співпраці в освітній та науковій сферах, були апробовані та оприлюднені на науково-практичній конференції «Історико-культурні читання», що відбулася 17 листопада 2010 року в Національному авіаційному університеті[7]. Структура дисертації обумовлена цілями і завданнями дослідження. Обсяг роботи складається з сторінок основного тексту, списку використаних джерел, літератури та додатків.
ВИСНОВКИ Підводячи підсумки проведеного наукового дослідження, слід зазначити, що аналіз відповідної джерельної бази та спеціальної літератури дав змогу дослідити, вивчити та охарактеризувати стан розвитку російської системи вищої професійної освіти в період її реформування в рамках участі в Болонському процесі. Кінець 1990-х і початок 2000-х років був для Російської держави в цьому плані переломним та визначальним. Від влади та здійсненних нею реформ залежало, яким буде подальший розвиток країни, її місце в світових економічних та політичних процесах, чи Росія залишиться лише сировинною базою для забезпечення енергетичних потреб країн Європи, чи включиться в процеси інтеграції та всебічної співпраці з Європою. Даний період пов'язаний в Росії зі значними змінами, в першу чергу в політичній та економічній сферах, виникненням кризових явищ та пошуку шляхів їх подолання. В першу чергу заслуговує на увагу той факт, що в Росії відбувся злам старої Радянської системи державного апарату та перехід від командно-адміністративної до капіталістичної (ринкової) системи управління. Також, поступово почала змінюватись і психологія російського суспільства. В атмосфері лібералізації, Російська держава стала на шлях демократизації та поліпшення матеріального становища своїх громадян, але цей час в історії Росії був нелегким і неспокійним, особливо це стосується періоду 1990-х років. Разом з тим суспільство зіштовхнулось з низкою нових глобальних проблем, які потребували негайного вирішення. Врешті-решт влада Російської Федерації задекларувала свій цивілізаційний вибір – європейська інтеграція та співпраця з країнами ЄС, політика дружби та добросусідства з сусідніми державами, енергетична безпека, активна участь у міжнародних відносинах, вирішення міжнародних конфліктів та суперечностей мирним шляхом, не втручання у внутрішні справи незалежних, суверенних держав, створення іміджу Росії як сучасної потужної, мирної, високотехнологічної держави, яка посідала б чільне місце в ряді світових держав. Важливою складовою дисертаційного дослідження було з’ясувати стан розвитку російської системи вищої освіти в 1990-х, оскільки це були складні часи не тільки для освітньої системи, а і важкий, трансформаційний період для всього державного організму (формування нової системи влади і державного управління, що супроводжувалося постійними політичними кризами та протиріччями між різними гілками влади, виникли проблеми територіальної цілісності Російської держави, наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах; проблеми соціально-економічного розвитку (тотальна інфляція, знецінення грошей та цінних паперів, корумпованість владних та силових структур, бідність населення, складна демографічна ситуація, розруха в економіці та енергетичній галузі, а також зародження нового, негативного явища в російському суспільстві, яке в подальшому отримало назву «олігархії»). Разом з тим це був період кризи освітньої сфери та спроби її реформування, в умовах ринкової економіки. 1990-ті роки позначились так званим відходом влади від справ у вищій школі, вона фактично була залишена сама на себе, в той час коли негайного вирішення потребували важливі питання, пов’язані не просто з подальшим розвитком вищої освіти в країні, а її порятунком від стагнації і остаточного занепаду. Лише наприкінці 1990-х років в Росії стабілізувалась економічна та фінансова ситуація, почала активно відновлюватись і працювати промисловість, зростати ВВП держави, відповідно з’являлись нові робочі місця та покращувалось економічне становище населення. В 2000 році в Росії до влади прийшла нова команда амбітних політиків та реформаторів, на чолі з президентом Володимиром Путіним. Було прийнято ряд заходів спрямованих на підвищення якості вищої освіти, про що свідчить прийняття нормативно-правової бази з оновлення та модернізації російської освітньої системи. У зовнішній політиці Росія спрямовувала свою діяльність на співпрацю з різними країнами світу, почала брати активну участь в інтеграційних процесах в умовах глобалізації. На початку 2000-х років поліпшуються відносини Росії та ЄС. Росія прагнула вступити до Всесвітньої торговельної організації, розширити економічні зв’язки з країнами Європи. Відбувається значне потепління відносин з європейськими країнами, зокрема між Росією і Німеччиною. Російська влада намагалася показати Європі свою ліберальність та демократичність. Саме за таких умов Російська Федерація починала свою співпрацю з ЄС в освітній сфері. Рішення Російської Федерації приєднатись до Болонського процесу та прийняти основні принципи, умови та вимоги переходу на європейські стандарти у вищій освіті було прийнято на найвищому державному рівні. Росія офіційно приєдналася до Болонського процесу у 2003 році, до цього часу в країні вже було здійснено ряд заходів по реформуванню та модернізації освітньої сфери, та прийнято важливі нормативні документи і проекти, що мали забезпечити ефективне функціонування та конкурентоспроможність російської освітньої системи. Належний рівень виконання цих рішень мали забезпечити Уряд та Міністерство освіти і науки Російської Федерації, Російський Союз ректорів, адміністрація та керівництво вищих навчальних закладів. Однак російське керівництво безперечно розуміло важливість міжнародної співпраці в сфері вищої освіти, зокрема з країнами Європи, адже в умовах тих глобалізаційних процесів, які відбувались у світі, зокрема в сфері вищої освіти, науки та впровадження новітніх технологій, Росія ризикувала опинитись за бортом світових наукових досягнень та нових освітніх програм, цим самим позбавивши себе виходу на міжнародний ринок праці та конкурентоспроможності російських освітніх і наукових кадрів. Разом з тим з приєднанням до Болонського процесу Росія намагалась забезпечити академічну мобільність російських студентів та викладачів (можливість працювати та навчатися за кордоном, а також приймати до ВНЗ Росії іноземних студентів), визнання російських дипломів про вищу освіту за кордоном. Болонський процес, як структурна реформа вищої освіти в Європі, офіційно оформився в 1999 році з підписанням Болонської декларації і мав на меті, орієнтовно до 2010 року створити спільний європейський освітній простір. Інструментами цієї реформи мали стати основні складові Болонського процесу: функціонування в національних освітніх системах країн-учасниць Болонського процесу двоступеневої системи кваліфікацій бакалавр-магістр (третя ступінь – доктор наук PhD), функціонування системи кредитів і залікових одиниць ECTS для зрозумілості системи оцінювання знань студентів, якщо вони перебуватимуть у різних країнах, підтримка та забезпечення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів, для обміну досвідом та інтернаціоналізації освітнього процесу, отримання «додатку до диплома» – диплом про отримання вищої освіти європейського зразка. Проблема реформи системи вищої професійної освіти в Росії в рамках участі в Болонському процесі полягала в тому, що всі ці вищезгадані складові Болонського процесу потрібно було запровадити та реалізувати в системі вищої освіти Росії: 1) Перехід на двоступеневу систему відбувався поступово, для цього була підготована відповідна законодавча база, створено робочі групи при міністерстві освіти РФ, розроблено плани заходів по її запровадженню. Законом від 24 жовтня 2007 року в Російській Федерації була затверджена багатоступенева система вищої освіти, яка передбачала три основні кваліфікаційні рівні бакалавр – спеціаліст – магістр. Офіційно функціонувати така система почала з 1 вересня 2009 року. Специфіка російської системи вищої освіти полягала в тому, що на відміну від європейської двоступеневої системи «бакалавр – магістр» в Росії збереглась традиційна, багатоступенева система «бакалавр – спеціаліст – магістр». Але залишається ряд проблем пов’язаних з переходом на двоступеневу систему бакалавр-магістр. Перш за все це відсутність відповідної нормативно-правової бази, на що постійно звертають увагу фахівці в галузі вищої освіти, науковці та професорсько-викладацьких склад провідних російських ВНЗ. По-друге, студенти, отримавши диплом бакалавра все ще сприймаються як фахівці з недостатнім рівнем освіти (вища незакінчена освіта) і тому їх неохоче сприймають на ринку праці. Також запровадження багатоступеневої системи у вищій освіті в різних російських ВНЗ відбувається нерівномірно. Складається тенденція до того, що провідні (в першу чергу столичні) ВНЗ досить вдало реалізують багатоступеневу систему, готуючи відповідні магістерські програми, про що свідчать дані статистики, на відміну від менш популярних ВНЗ, де запровадження багатоступеневої системи, в кращому разі, відбувалося повільно. В таких ВНЗ як викладачі так і студенти були мало інформованими та погано обізнаними як з багатоступеневої системою у вищій освіті, так і з основними принципами та положеннями Болонського процесу. Також саме двоступенева система (бакалавр-магістр) сприймається більш позитивно та є більш ефективною саме у ВНЗ з гуманітарним ухилом наук, тоді як медичні ВНЗ та ВНЗ технічних і математичних спеціальностей запроваджують такі інновації, в першу чергу проблемою є саме підготовка за чотири роки висококваліфікованого працівника (інженера.., лікаря…), оскільки бакалавр не завжди є конкурентоспроможним на ринку праці, а перевага надається спеціалістам і магістрам. Тому, російські ВНЗ, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, мали перейти на двоступеневу систему (бакалавр-магістр), зрозумілу в більшості країн Європи. Однак, незважаючи на це, російська система вищої освіти залишається триступеневою бакалавр-магістр (3-4+2 роки) навчання або бакалавр-спеціаліст (4+1) роки навчання за старою системою. В свою чергу це викликає низку проблем та непорозумінь. По-перше ступінь спеціаліста не є цілком зрозумілим та таким що відповідає європейській системі кваліфікацій (для роботи за кордоном бажано мати ступінь магістра); по-друге – існує велика проблема із визнанням роботодавцями кваліфікації бакалавра як повної вищої освіти (великий відсоток російських бакалаврів не можуть влаштуватися на роботу за спеціальністю, оскільки з точки зору роботодавців вони недовчилися 1, а то і 2 роки, тобто не мають відповідних вмінь, знань, навичок, відповідної кваліфікації). 2) Щодо запровадження в російській вищій школі системи кредитів та залікових одиниць, то цей процес був зумовлений потребою модернізації системи оцінювання знань, вмінь та навичок студентів, використанням нових технологій у навчальному процесі, участю в міжнародних інтеграційних процесах. В ході реалізації кредитно-модульної системи та системи кредитів і залікових одиниць в російській вищій школі Міністерством освіти та науки РФ, Урядом РФ було прийнято ряд законів та постанов, які стосувалися переходу російської системи вищої освіти на нові (європейські) стандарти, однак вони почали реалізуватися тільки в другій половині 2000-х років, що було пов’язано, зокрема із адаптацією російської системи вищої освіти до європейської. В ході експерименту в провідних російських ВНЗ почала функціонувати система накопичення кредитів та система залікових одиниць, підвищилась співпраця російських та закордонних ВНЗ, ефективніше почала функціонувати академічна мобільність. Вивчаючи та аналізуючи навчально-методичні матеріали, що були опубліковані деякими ВНЗ, публікації та наукові праці провідних російських вчених в галузі освіти та науки, у зв’язку з переходом на нову систему оцінювання знань, можна зробити висновок, що вона проявила себе досить успішно та ефективно, але разом з тим, не була позбавлена критики з боку традиційно налаштованих противників «копіювання» європейської освітньої системи або «ламання принципів фундаментальності російської традиційної освітньої системи». Тому, варто зазначити, що європейська система накопичення кредитів та система залікових одиниць ECTS не завжди виявлялася ефективною в реаліях російської освітньої системи. З приводу її неефективності та обтяжливості для студентів (у російських ВНЗ серед студентів склався вислів про принцип «постійної сесії», коли студенти мають постійно здобувати максимальну кількість балів, а відтак вже не стільки знання з того чи іншого предмету, як конкретну кількість балів з предмету для їх накопичення і підсумку). Інша проблема, пов’язана з функціонуванням системи кредитів та залікових одиниць, була пов’язана з обізнаністю студентів щодо її запровадження, реалізації та ефективності. За даними соціологічних опитувань та анкетувань, проведених у російських ВНЗ з 2005 по 2009 роки, значний відсоток російських студентів мало що могли сказати про функціонування системи кредитів та залікових одиниць за зразком європейської системи ECTS безпосередньо в їхніх ВНЗ. Тобто студенти російських ВНЗ були слабко проінформовані та ознайомлені з системою оцінювання знань у навчальному процесі або взагалі мало цікавилися змінами у системі оцінювання знань, методології навчання чи розробкою навчальних планів. В окремих же вищих навчальних закладах Росії, в першу чергу столичних, ця система навпаки, діяла досить успішно і є ефективною, бо це дозволяло студентам та аспірантам навчатися протягом деякого часу в закордонних (європейських) університетах із можливістю зарахування їх успішності в російський диплом. 3) Одним з найважливіших завдань Болонського процесу вважається покращення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів, можливість будувати навчальні програми таким чином, щоб мати змогу протягом тривалого чи нетривалого часу навчатися в іншому ВНЗ, як правило закордонному. Реалізація академічної мобільності здійснювалася за підтримки різноманітних європейський програм із забезпечення академічної мобільності, а також системи грантів, стипендіальних програм та ін. Тому можна сказати, що академічна мобільність – це важливий крок у процесі формування єдиного європейського освітнього простору, що відповідає вимогам часу та тенденціям глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі. Російська Федерація як інші країни-учасниці безперечно була зацікавлена у поглибленні співпраці та максимальній інтеграції до європейського освітнього простору. У середині 2000-х років урядом Російської Федерації та міністерством освіти і науки була підготовлена відповідна законодавча база, що дозволило покращити академічну мобільність у сфері вищої освіти, все це відбувалося в процесі загальної модернізації російської освітньої системи. Однак багато законодавчих проектів та постанов не реалізуються в достатній мірі або взагалі носили декларативний характер, що було перепоною для повноцінного функціонування в Росії програм академічного обміну та взаємного визнання документів про вищу освіту в Європі. Тому, по суті, міжнародні домовленості щодо взаємного визнання документів про отримання вищої освіти та питань академічного обміну (навчання, стажування, роботи) в європейських ВНЗ, здійснювалося на рівні керівництва вищих навчальних закладів, а відповідальними за академічні обміни і міжнародні зв’язки були університетські структури, на рівні яких і відбувалося підписання двосторонніх угод між університетами. Також процеси інтеграції та академічної мобільності в самій Росії в середовищі вищих навчальних закладів, сприймався неоднозначно. Деякі вищі навчальні заклади, такі як наприклад МДУ імені М. В. Ломоносова, СПбДУ, РУДН, ДУ-ВШЕ, Томський політехнічний університет, Північно-Східний федеральний університет імені М. К. Амосова, Московський Авіаційний Інститут, одразу активно включилися в цей процес, оскільки мали і достатній рівень фінансування з боку держави так і традиційні зв’язки з багатьма європейськими вищими навчальними закладами протягом багатьох років. Саме в цих ВНЗ реалізувалося і реалізується багато, спільних з європейськими ВНЗ, програм академічного обміну, а також різноманітних грантів та стипендіальних програм, що давало можливість студентам та викладачам протягом деякого часу (місяць, семестр, рік) навчатися та працювати за кордоном. Інша точка зору ґрунтувалася на консерватизмі російської освітньої системи і висловлювала побоювання деяких російських вчених та експертів з приводу того, що процес академічної мобільності лише призведе до того, що кращі продуктивні наукові кадри будуть залишати Росію та емігрувати закордон, зокрема до Європи та США, де фінансування освітньої сфери є значно вищим ніж в Росії, тобто мова йшла про так званий процес «відтоку мізків». Як зазначають деякі російських дослідники, проблема академічної мобільності була є і залишається. Вона пов’язана з слабким рівнем фінансування з боку російської держави та російських ВНЗ (більшість закордонних поїздок на навчання чи стажування російські студенти, аспіранти, викладачі змушені здійснювати переважно за свій власний кошт або в рамках європейських проектів і програм підтримки академічної мобільності або ж системи грантів та стипендій), інша проблема – низький рівень володіння іноземними мовами, про що свідчать дані статистики та соціологічних опитувань, а також традиційний консерватизм переважної більшості російських ВНЗ (навчання за принципом «де навчатися почав, там і маєш закінчувати»). В контексті академічної мобільності існує і проблема так званого «додатку до диплома». Практика подвійних дипломів (диплом міжнародного зразка) існує, але відсоток таких дипломів залишається мінімальним, та ще і отримати його студент повинен лише за своїм же проханням і за свій же власний кошт. Згідно із російським законодавством такі «додатки до диплома» мали видаватися в всіх російських ВНЗ лише з 2010 року. В дисертаційному дослідженні також було представлено оціночні судження і аргументи прибічників та противників реформування російської системи вищої професійної освіти в «болонському дусі». Це в першу чергу судження провідних російських науковців, керівництва та професорсько-викладацького складу російських вищих навчальних закладів, які були опубліковані на сторінках численних наукових періодичних видань або висловлювалися в інтерв’ю чи в дискусіях на конференціях різного рівня. В ході тривалої дискусії відбувся поділ російських вчених на два табори: прибічників та противників Болонських реформ в Росії. Перші акцентували на позитивних сторонах цього процесу для російської вищої освіти і науки, а саме: перехід на європейські стандарти у сфері вищої освіти (запровадження системи бакалавр-магістр-доктор та додатку до диплома), що давало можливість зробити російські дипломи про вищу освіту такими, які б визнавалися в європейських країнах; підвищення академічної мобільності студентів та викладачів (можливість подорожувати, отримувати вищу освіту і дипломи за кордоном); покращення рівня російської вищої освіти, її реформування та модернізація; забезпечення доступності та відкритості. Противники таких реформ вважали абсолютно неприйнятними для російської вищої школи «копіювати» європейські стандарти та принципи у сфері вищої освіти та переносити їх на російський грунт без врахування місцевих традицій вищої школи. На думку ряду російських вчених, такі необдумані дії можуть призвести до втрати здобутків вітчизняної освіти, зокрема в технічних та природничих науках, а також втрати фундаментальності російської вищої школи загалом. Дискусія в науково-педагогічних колах, серед професорсько-викладацького складу російських вищих навчальних закладів за активної участі ректорів університетів, чиновників, експертів з освітньої сфери, психологів, філософів, журналістів, з приводу приєднання Росії до Болонського процесу не вщухає і до сьогодні. Його противники та прибічники продовжують сперечатись між собою, знаходячи в ході дискусій все нові аргументи, щоб відстояти свою точку зору. Однак вони одностайні в тому, що система вищої професійної освіти не може розвиватись у закритому просторі і потребує продовження реформування та співпраці з закордонними вищими навчальними закладами. Таким чином, вимальовувалась тенденція коли Російська система вищої професійної освіти, все ще зберігаючи свої передові позиції у світі, в той же час постійно втрачає їх. Болючими залишаються проблеми недофінансування з боку держави, низький рівень соціального забезпечення працівників освітньої та наукової сфери, зростання відсотку недержавних (приватних) вищих навчальних закладів, які не завжди дають високий рівень знань, вмінь, навичок та професіоналізму, проблеми корупції, еміграції кращих науково-педагогічних кадрів за кордон, поступова втрата фундаментальності російської освітньої системи, свідчать про те, що участь Росії в Болонському процесі, на жаль, не вирішила багатьох проблем в самій системі освіти, хоча і дала значний поштовх для її розвитку, модернізації, міжнародної співпраці, інтеграції з Європою, яка була актуальною та позитивно сприймалася російським суспільством до 2008-2010 років. На жаль, події останніх років (російська збройна інтервенція та посягання на територіальну цілісність Грузії, незаконна анексія Криму, збройна агресія Росії проти нашої держави, санкції ЄС та США і в
|
