ВИСНОВКИ. Деформація економічних відносин під час переходу економіки держави до ринкових відносин є благодатним підґрунтям для якісних і кількісних змін в економічній

 

Деформація економічних відносин під час переходу економіки держави до ринкових відносин є благодатним підґрунтям для якісних і кількісних змін в економічній злочинності. Одним з найнебезпечніших видів кримінально-караної поведінки у сфері фінансової діяльності є шахрайство з фінансовими ресурсами. Злочини у цій сфері дедалі набувають стійких негативних рис і розповсюдження.

Проведений кримінально-правовий аналіз складів злочину, передбаче-ного ст. 222 КК України, дає підстави зробити такі загальні висновки.

Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності, до яких відноситься і шахрайство з фінансовими ресурсами, є правовідносини, які складають систему господарювання. Безпосереднім об’єктом даного злочину є конкретні соціальні цінності – фінансова діяльність органів державної влади, органів влади Авто­номної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, банків або інших кредиторів, яка здійснюється ними у сфері господарської діяльності з приводу надання суб’єктам господарської діяльності фінансової допомоги, кредитування та пільгового звільнення від оподаткування. Під фінансовою діяльністю ми розуміємо елемент ринкової економіки, який надає можливість поповнювати оборотні кошти учасників товарно-грошових відносин шляхом розподілу, перероз-поділу валового внутрішнього продукту (зокрема фінансових ресурсів – грошових коштів та інших матеріальних цінностей), а також обміну.

Структурну основу об’єкта даного злочину складають блага, що належать суб’єктам кредитно-фінансових відносин – фінансові ресурси у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій та кредитів. Об’єктом злочинного посягання при вчиненні даного злочину є порядок (механізм) забезпечення охорони таких цінностей або реалізації ними кредитно-фінансових відносин.

За ознакою схожості безпосереднього об’єкту злочину, злочин, передбачений ст. 222 КК України, можна об’єднати із злочинами, що також посягають на кредитно-фінансову систему України і передбачені іншими статтями розділу VІІ Особливої частини КК України. До таких можна віднести злочини, що посягають на встановлений порядок: розподілу, перерозподілу та використання державних фінансових ресурсів (ст. ст. 210, 211 КК); формування доходної частини бюджетів і цільових фондів (ст. ст. 212, 216 КК); обігу фінансових активів – (ст. ст. 199, 224 КК); надання фінансових послуг (ст. ст. 200, 223 КК); грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю (ст. ст. 207, 208 КК).

Отже, шахрайство з фінансовими ресурсами є злочином у сфері господарської діяльності, який входить до системи суспільно небезпечних діянь, що в цілому посягають на кредитно-фінансову систему України.

Суспільна небезпека даного злочину полягає у порушенні встановленого законодавством порядку зайняття господарською діяльністю у сфері фінансів, не залежно від того, нормами публічного чи приватного права його врегульовано. Охоплені ст. 222 КК України діяння порушують нормальне функціонування фінансово-кредитної системи у цілому, оскільки знижують її ефективність як важливого джерела фінансування економічного зростання і виконання соціальних програм, позбавляють фінансової допомоги тих суб’єктів господарської діяльності, які її насправді потребують і намагаються отримати у законному порядку.

Особливістю механізму заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям при вчиненні даного злочину є те, що вона заподіюється “зсередини”, тобто розрив соціального зв’язку між учасниками фінансової діяльності відбувається шляхом протиправного виходу одного з них за межі її здійснення.

Предметом даного злочину є інформація про діяльність громадянина-підприємця, суб’єкта господарської діяльності, зміст якої винною особою умисно викривляється з метою надати їй неправдивого характеру з тим, щоб така інформація змогла стати належною підставою для прийняття позитивного рішення про надання фінансової допомоги, кредиту або пільг щодо податків, і у такому вигляді подається потенційному кредиторові.

Інформація у контексті диспозиції ст. 222 КК України – це дані, які безпосередньо і завідомо для винного сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, кредиту чи податкових пільг, і більш того, обумовлюють можливість прийняття рішення про надання фінансових ресурсів. Така інформація, як правило, подається у документованому вигляді, однак це не виключає можливості її подання і в електронному варіанті.

У кожному конкретному випадку предмет даного злочину визначається шляхом аналізу норм спеціального законодавства, локальних правових актів, які регламентують порядок та передбачають підстави надання фінансових ресурсів у перелічених в диспозиції ст. 222 КК України формах, а також правових норм щодо надання банками та іншими кредиторами грошей чи інших матеріальних цінностей, що розглядається як надання кредиту.

Предмет шахрайства з фінансовими ресурсами дозволяє відмежувати даний злочин від суспільно небезпечних шахрайських дій з іншими предметами (наприклад, статті 224 і 225 КК України тощо).

Основну (“специфічну”) частину об’єктивних елементів та ознак юридичних складів даного злочину визначено у диспозиції ст. 222 КК України. Такими рисами є характер діяння та засоби його вчинення – як носії певної передбаченої у диспозиції ст. 222 КК України інформації.

Суспільно небезпечна діяння як ознака об’єктивної сторони складів злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” може бути у формі активної дії – надання завідомо неправдивої інформації. Частина друга ст. 222 КК України в частині отримання пільг щодо податків, яке завдало великої матеріальної шкоди, передбачає відповідальність за складне діяння, у якому поєднана дія, спрямована на створення умов для несплати грошових коштів, і бездіяльність у вигляді фактичної їх несплати.

Обов’язковою характеристикою об’єктивної сторони шахрайства з фінансовими ресурсами є надання завідомо неправдивої інформації. Йдеться про очевидний, явний обман кредитора, який набуває, як правило, письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів – їх, як носіїв завідомо неправдивої інформації, можна визнати засобом вчинення даного злочину. Ступінь, вид, характер підробки або іншої фальсифікації в документах для кваліфікації за ст. 222 КК України значення не має.

Характер діяння при шахрайстві з фінансовими ресурсами є самостійним чинником, який істотно впливає на суспільну небезпечність цього злочину, а тому слушно враховано при криміналізації даного діяння.

За особливістю конструкції об’єктивної сторони склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК України, є формальним і визнається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному завдяки цьому отримати фінансову допомогу, заподіяно чи ні потерпілому реальної майнової шкоди.

Характер дій при шахрайстві з фінансовими ресурсами дозволяє відмежувати цей злочин як від інших форм злочинного посягання на чужу власність, так і від злочинів у сфері здійснення господарської діяльності та суміжних з ними злочинів.

Зміст поняття “шахрайство”, який законодавець вклав в склад злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами”, є значно вужчим, ніж зміст шахрайства як форми заволодіння чужим майном (ст. 190 КК України). Зважаючи на викладене, назва ст. 222 КК України не відповідає диспозиції цієї статті. Крім того, шахрайство у контексті ст. 222 КК України є значно вужчим поняттям і за формою. Дана стаття передбачає відповідальність тільки за надання завідомо неправдивої інформації, що є по суті лише окремим різновидом обману.

На наш погляд, в плані вдосконалення кримінального закону не було б помилкою, коли момент закінчення злочину “Шахрайство з фінансовими ресурсами” було перенесено на момент фактичного одержання певних фінансових ресурсів, змінивши одночасно назву самої ст. 222 КК України.

Крім того, кримінальної відповідальності за незаконне одержання фінансових ресурсів, якщо це стало можливим внаслідок використанням помилки або недбалості уповноваженої службової особи (пасивний обман), чинним законодавством України не передбачено. Вбачається доцільним її передбачити, якщо умисними діями винної особи спричинено велику матеріальну шкоду в розумінні примітки до ст. 218 КК України. Норму, яка б передбачала таку відповідальність, можна було сформулювати як самостійну третю частину ст. 222 КК України.

Частиною другою ст. 222 КК України передбачено дві кваліфікуючі ознаки складу досліджуваного злочину: а) повторне надання зазначеними в частині першій цієї статті особами завідомо неправдивої інформації кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків та б) заподіяння великої матеріальної шкоди.

Для кваліфікуючої ознаки “повторне вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами” кожне таке діяння повинно мати ознаки самостійного злочину, передбаченого ст. 222 КК України.

Матеріальна шкода у контексті диспозиції ст. 222 КК України вираховується з урахуванням як втраченого майна, так, в окремих випадках, і неотриманих доходів. Визнання під терміном “шкода” і неотриманих доходів, на нашу думку, є однією з відмінних рис шахрайства з фінансовими ресурсами від шахрайства як форми розкрадання, де розмір шкоди визначається лише вартістю майна, яке вибуло з володіння власника.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК України за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди, з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди, а в разі вчинення його у формі одержання пільг щодо податків – з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, або з моменту фактичного ухилення від сплати, коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії.

Суб’єкт проаналізованого злочину є спеціальний, ним може бути: а) громадянин-підприємець; б) засновник суб’єкта господарської діяльності; в) власник суб’єкта господарської діяльності; г) службова особа суб’єкта господарської діяльності. Даний перелік є вичерпним.

Сфера застосування ст. 222 КК України обмежена правовідносинами з кредитування тільки суб’єктів господарської діяльності, а тому, коли в кредитні відносини вступають підприємці чи службові особи суб’єктів господарської діяльності як приватні особи, вони не можуть визнаватися суб’єктом даного злочину.

З приводу віку, з якого особа може відповідати за даний злочин, існує колізія норм цивільного і спеціального законодавства. Спеціальна вікова ознака суб’єкта цього злочину пов’язана з особливим порядком його вчинення – під час здійснення господарської діяльності. На наш погляд, особи, які не досягли 18 років, за вчинення даної категорії злочинів повинні нести відповідальність за умови, що їх вік згідно з чинним законодавством надає особі право легально займатися підприємницькою діяльністю.

Проведений аналіз суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 222 КК України, дає підстави зробити такі висновки

Умисна форма вини, як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складів даного злочину, з усією очевидністю випливає з передбаченої у диспозиції норми спеціальної мети його вчинення – одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Сприяє такому висновку і передбачена законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК України така ознака, як “завідомо”, адже йдеться про надання завідомо неправдивої інформації потенціальним кредиторам.

Завідомо неправдивою для особи буде інформація, про невідповідність дійсності якої вона точно знає. А з огляду на те, що подання такої інформації є змістом злочинних дій, тому її поява (документування чи матеріалізація на певних носіях) може бути результатом лише навмисних дій або повинно знаходитися під чітким свідомим контролем злочинця у разі виготовлення такої інформації іншою особою.

Зміст інтелектуального елементу умислу при шахрайстві з фінансовими ресурсами полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчинюваного. Усвідомлюючи фактичну сторону вчинюваного, така особа усвідомлює і: а) соціальне значення своїх дій – те, що вона наділена ознаками суб’єкта даного злочину, а саме: є або громадянином-підприємцем, або засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності, або службовою особою останнього; б) суспільно небезпечний характер своїх дій, а також в) те, що від змісту наданої інформації залежить прийняття рішення про надання фінансових ресурсів.

Зміст вольового елементу умислу при шахрайстві з фінансовими ресурсами полягає в тому, що дії, спрямовані на досягнення певної мети – отримати фінансові ресурси, завжди є бажаними для злочинця.

Отже, з суб’єктивної сторони основний склад шахрайства з фінансовими ресурсами може бути вчинено лише з прямим умислом.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 222 КК України, за ознакою завдання великої матеріальної шкоди може характеризуватися поєднанням двох форм вини, тобто умислу і необережності. Ці форми вини встановлюються щодо різних за юридичною значимістю ознак суспільно небезпечного діяння (прямий умисел характеризує психічне ставлення винного до вчинюваних ним суспільно небезпечних дій, а непрямий умисел або необережність (у формі самовпевненості або недбалості) – до суспільно небезпечних наслідків). Даний кваліфікований вид шахрайства з фінансовими ресурсами слід вважати також умисним злочином.

Мотиви вчинення злочину, передбаченого ст. 222 КК України, можуть бути різні (як правило, корисливі) і на кваліфікацією за цією статтею закону не впливають.

Одержані результати дослідження складів злочину, передбаченого ст. 222 КК України, стали підґрунтям для проведення детального аналізу проблем його кваліфікації, що дозволило висловити конкретні пропозиції щодо подальшого вдосконалення законодавства, яке забезпечує кримінально-правову охорону здійснення фінансової діяльності.

Найбільш важливими та визначальними ознаками складу даного злочину є: а) об’єкт посягання; б) характер вчинюваного діяння; в) умисність дій та наявність спеціальної мети.

Серед типових ситуацій, які виникають під час здійснення кваліфікації суспільно небезпечного діяння за ст. 222 КК України, є відмежування передбаченого цією статтею злочину: а) від злочинів проти власності; б) від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими він конкурує (ст. 212 КК) або має спільні окремі ознаки складу (ст. ст. 218, 220 КК), або з вчиненням яких він просто може поєднуватися (ст. ст. 205, 210 КК); в) від інших суміжних злочинів, які пов’язані з посяганням на порядок збереження передбаченої законом та іншими нормативними актами достовірної інформації в документальному вигляді (ст. ст. 358, 366 КК).

Основи розмежування шахрайства з фінансовими ресурсами нами розглянуті у роботі через призму розроблених у науці кримінального права стадій кваліфікації злочину та їх етапів.

Відмінними основними ознаками відмежування злочинів проти власності від шахрайства з фінансовими ресурсами є, передусім, родовий об’єкт – право власності (злочин, передбачений ст. 222 КК України, посягає на фінансову діяльність держави та інших суб’єктів господарської діяльності), щодо корисливих злочинів проти власності, такими ознаками є наявність спеціальної мети діяння – безоплатно обернути чуже майно на свою користь або користь інших осіб, а також момент виникнення корисливого умислу і мети (якщо ними охоплюються дії, передбачені у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК України, то йдеться про корисливий злочин проти власності).

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на їх тимчасове отримання як для цільового, так і не для цільового використання, з обов’язковим поверненням, можливо несвоєчасним. У разі вчинення корисливого злочину проти власності винна особа одержує фінансові ресурси з єдиною метою – безоплатно обернути чуже майно на свою користь або користь інших осіб, а до обману вдається лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння чужим майном.

Некорисливих злочинів проти власності (ст. ст. 194 – 197 КК України) не мають жодних спільних ознак з ознаками об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 222 КК України.

Що стосується конкуренції ст. 222 і ст. 212 КК України, то тут слід зазначити таке. Дії, пов’язані з наданням завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, якщо вони не завдали матеріальної шкоди, або, коли вони завдали такої шкоди, якщо вона є одночасно є меншою, ніж тисяча неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, охоплюються відповідно ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК України, а можливість їх кваліфікації за будь-якою частиною ст. 212 КК України виключається. У даному випадку конкуренція вказаних норм відсутня.

Коли шахрайськими діями з фінансовими ресурсами завдається велика матеріальна шкода у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, розмір яких в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, проте менше трьох тисяч таких мінімумів, тобто становить значний розмір (ч. 1 ст. 212 КК України), або, коли розмір такої шкоди, хоча і перевищує три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, проте менше п’яти тисяч таких мінімумів, тобто становить великий розмір (ч. 2 ст. 212 КК України), то в усіх випадках ч. 2 ст. 222 КК України співвідноситься із ч. 1 та ч. 2 ст. 212 КК України як спеціальна норма до загальної.

Таким чином, поряд із загальними нормами про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків (ч. ч. 1, 2 ст. 212 КК України) існує спеціальна норма, яка передбачає таку відповідальність за ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них (ч. 2 ст. 222 КК України).

Коли шахрайськими діями з фінансовими ресурсами завдається матеріальна шкода у вигляді ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, розмір яких дорівнює або перевищує п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто є особливо великим (ч. 3 ст. 212 КК України), питання про розмежування вказаних злочинів повинно вирішуватися схоже, однак непослідовність законодавця у визначенні меж санкцій зумовила існування підходу, відповідно до якого такі дії мають кваліфікуватися за ч. 1 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 КК України.

Хоча, на наш погляд, не звертаючи уваги, на співвідношення санкцій вказаних кримінально-правових норм, норма, передбачена ч. 2 ст. 222 КК України, повинна залишатися спеціальною, а передбачена ч. 3 ст. 212 КК України – загальною щодо неї. Посилання на ч. 3 ст. 212 КК України у такому разі призвело до подвійного поставлення у провину суспільно небезпечних наслідків діяння, що є недопустимим з точки зору загальної теорії кваліфікації злочинів.

Певний інтерес має відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від інших злочинів у сфері господарської діяльності, з якими воно має спільні окремі ознаки складу або з вчиненням яких він просто може поєднуватися.

Обман кредиторів з боку позичальників на етапі взаємовідносин “банк-боржник”, а саме обман, пов’язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності підприємства, охоплюється диспозиціями статей КК України про відповідальність за фіктивне банкрутство та приховування стійкої фінансової неспроможності. Кримінально карані зловживання, які стосуються процедури банкрутства (ст. ст. 218 і 220 КК України), утворюють сукупність із шахрайством з фінансовими ресурсами у тому разі, коли винний не лише перекручує фінансовий стан підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання банківського кредиту. Аналогічно має вирішуватися й питання про співвідношення шахрайства з фінансовими ресурсами і злочинного порушення законодавства про бюджетну систему (ст. 210 КК України).

Ідеальна сукупність даних злочинів із шахрайством з фінансовими ресурсами, яка утворюється, свідчить про двооб’єктний характер суспільно небезпечного посягання.

Якщо фіктивне підприємництво є способом шахрайства з фінансовими ресурсами, за умови, що особи, які діють під прикриттям фіктивного підприємства і обманюють кредитора, не мають умислу на викрадення коштів, отриманих у формі банківського кредиту чи іншого виду фінансової допомоги, то такі їх дії потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 205 і 222 КК України. Мова у цій ситуації йде про реальну сукупність злочинів.

Підроблення документів, а так само службове підроблення, зокрема внесення в них завідомо неправдивої інформації, і надання таких документів державним органам, банкам чи іншим кредиторам з метою отримання дотацій, субсидій, субвенцій чи кредиту, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222 та ст. 358 або ст. 366 КК України, залежно від обставин справи – у таких випадках має місце також реальна сукупність злочинів.

Проведений аналіз ст. 222 КК України дає підстави стверджувати, окремі положення цієї статті сформульовані без врахування загальних принципів криміналізації діяння, які розроблені наукою кримінального права. Таке становище можна пояснити стрімким, а в окремих випадках і явно поспішним і недостатньо продуманим прийняттям окремих норм цієї статті, що неминуче тягне за собою певну їх суперечливість системі чинного кримінального законодавства. Це у свою чергу призводить до зниження ефективності застосування закону, складнощів у правозастосовчій практиці.

Враховуючи все викладене, в плані вдосконалення кримінального закону статтю 222 КК України можна було б сформулювати таким чином:

“ С т а т т я 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Диспозицію ч. 1 ст. 222 КК України у такому випадку можна було б сформулювати таким чином:

“ С т а т т я 222. Незаконне одержання фінансових ресурсів

1. Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків шляхом надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб’єкта госпо­дарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяль­ності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Авто­номної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам у разі відсутності ознак заволодіння чужим майном,—

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчиненні повторно, а так само, якщо діями з фінансовими ресурсами, одержаними у спосіб, передбачений частиною першою цієї статті, завдано великої матеріальної шкоди,—

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років із позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Завідомо незаконне одержання громадянином — підприємцем або засновником чи власником суб’єкта госпо­дарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяль­ності субсидій, субвенцій, дотацій чи кредитів внаслідок помилки або недбалості уповноважених на їх видачу осіб, що завдало великої матеріальної шкоди, якщо ці дії не передбачені частиною першої цієї статті,—

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років”.

З урахуванням доповнень до конструкції ст. 222 КК України, які нами пропонуються, істотно змінився б і сам зміст поняття “шахрайство з фінансовими ресурсами”.

По-перше, назва ст. 222 КК України відповідала б диспозиції цієї статті. Закінчення основного складу даного злочину було б перенесено на момент фактичного одержання фінансових ресурсів, у зв’язку з цим змінив-ся б і предмет досліджуваного злочину, ним були б фінансові ресурси.

По-друге, шахрайством в контексті пропонованої нами ч. 3 ст. 222 КК України охоплювався б і пасивний обман, тобто приховування винною особою інформації, яку вона зобов’язана була повідомити на підставі нормативно-правових актів у сфері фінансової діяльності чи договору.

З урахуванням висловлених пропозицій диспозицію ст. 212 КК України ми пропонуємо доповнити самостійною другою частиною, яку викласти у такій редакції:

“ 2. Надання особами, переліченими у частині першій цієї статті, завідомо неправдивої інформації з метою одержання пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності,—

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років ”.

Подолання негативних тенденцій в кредитно-фінансовій системі держави можливо тільки за допомогою системи заходів, які мають охоплю-вати всі сторони суспільного життя. Правові гарантії захисту діяльності суб’єктів господарської діяльності у цій сфері, економічні інтереси таких суб’єктів вимагають встановлення обґрунтованих та адекватних заходів відповідальності за шахрайські дії з фінансовими ресурсами.